Теорія хаосу
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Теорія хаосу — підрозділ математики та фізики, який займається дослідженням систем, динаміка яких, за певних умов, значною мірою залежить від початкових умов, роблячи довгострокове прогнозування неможливим. Через те що, з одного боку, динаміка поведінки таких систем відповідає законам фізики, а, з іншого, виглядає нерегулярною, вона називається детермінованим хаосом. Хаотичні системи є нелінійними динамічними системами. Як приклад можна назвати ефект метелика для погоди, турбуленцію, кругообіг капіталу, певні процеси утворення візерунків, такі як ерозія, нейромережі, та, нарешті, поведінка людини.
Розвиток теорії хаосу супроводжувався значним інтересом. Але, на жаль, пов'язані із нею, часто перебільшені, сподівання, не вдалось виповнити. Через це, популярного серед широкого загалу поняття Теорія хаосу у фахових колах швидше уникають. Серед основних результатів досліджень, є побудова певних універсальних структур та принципів в очевидно нерегулярній поведінці хаотичних систем, як, наприклад подвоєння періоду при переході в хаос, і, так звані, дивні атрактори.
В основу теорії хаосу лягли, серед інших, роботи Анрі Пуанкаре, Едварда Лоренца, Бенуа Мандельброта та Мітчела Файгенбаума.
[ред.] Джерела інформації
- Chaosforschung — Сторінка з німецькомовної вікіпедії.

