Планета

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

За найсучаснішим означенням, планетою, що знаходиться у межах нашої сонячної система можно вважати астрономічний об'єкт, що обертається навкого Сонця, має достатню масу та силу тяжіння для того, щоб набути геойдної форми та мають "незасмічну околицю", тобто колись вивев зі своєї орбіти всі меньши за нього тіла, або ж їх частину. Ті астрономічні об'єти, що задовільняють обидвом першим умовам, але не задовільняють третій, є карликовими планетами. Виключенням з цього правила є природні супутники планет. Слід зауважити, що на цей час немає певного означення, яке б підходило для тих планет, що знаходяться поза межами Сонячної системи. Планети обертаються навколо зірок і видимі завдяки освітленню їх випромінюванням зірок; крім Сонячної системи, були відкриті поза нашою галактикою у 1992-му році поблизу пульсара РSR В1257+12.


[ред.] Історія

Ще в далекій давнині були знайдені п'ять небесних світил, що виглядали світлими крапками на небі, але, на відміну від нерухомих зірок, пересувалися по небу день у день : Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн.

До 16 століття вважалося, що це всі планети, що обертаються навколо Землі. Ніколай Коперник у своїх працях показав, що лише Місяць обертається навколо Землі, а всі інші планети обертаються навколо Сонця. Тим самим він виключив Сонце й Місяць із числа планет.

Вже в Новий час було відкрито ще три планети.

В 1995 році відкрили першу екстрасонячну планету у зірки, що знаходиться за 50 світлових років від Землі. Зараз їх відомо більше сотні.

[ред.] Будова

Планети Сонячної системи діляться на дві групи - планети земної групи та планети-гіганти. Для планет земної групи характерна більша середня густина. Можна припустити, що в Меркурія, що має велику у порівнянні з іншими планетами густиною, є щільне залізне ядро, у якому втримується близько 60 % маси планети; Венера, за масою та густиною подібна до Землі, має у своєму центрі ядро, багатше залізом, чим Земне, а густина силікатів у її оболонці трохи вище, ніж в оболонці Землі; Земля ж має складну структурну оболонку (мантію), що простирається до глибини 2900 км, а нижче знаходиться ядро, очевидно металеве (залізне), на границі з мантією - рідке, а в центра - тверде; у Марса, що має порівняно малу щільність, якщо і є залізне ядро, то воно невелике (не більше 30 % радіуса), а густина силікатних порід його оболонки трохи вище, ніж у Землі.

У планет-гігантів дуже низька середня густина і специфічний хімічний склад атмосфер. Це свідчать про те, що вони складаються з речовини, подібної сонячній, головним чином з водню й гелію. Є гіпотеза, що металеве ядро Юпітера рідке, тому що в Юпітера існує потужне магнітне поле, значно потужніше, ніж у Землі. Подібну з Юпітером структуру має Сатурн. Більше щільні Уран і Нептун мають, очевидно, ядро із суміші води, аміаку й метану в рідкій або твердій фазі, оточене масивною воднево-гелієвою атмосферою, на яку доводиться, однак, лише порядку 10 % маси.


[ред.] Див. також

  • Плутон — карликова планета, навколо істинності відношення якої до класу планет довгий час точилися суперечки.