Користувач:Савельєв Олексій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Шляхи формування педагогічної майстерності та підвищення рівня професіоналізму викладача вищої школи.


Сучасна парадигма вищої освіти висуває об'єктивну необхідність спеціальної підготовки викладацьких кадрів. Розвиток педагогіки і психології, інтерес до особистості та її потенційних можливостей саморозвитку, розуміння освіти як неперервного процесу, який характеризує життєдіяльність сучасної людини, спричинили підвищений інтерес до питань підготовки і перепідготовки викладачів вищої школи. Для здійснення спеціальної підготовки викладацьких кадрів для вищої школи необхідно розробити її методологію, теорію і практику з обов'язковим включенням технічних, технологічних і людинознавчих знань в області педагогіки, психології і біології, які є адекватними викладацькій діяльності. Говорячи про підготовку і перепідготовку викладачів слід відзначити такі їх основні функції: а)амортизаційна, яка пом'якшує розрив поколінь по освітньому рівню, інформованості, знаннях і ціннісних орієнтаціях; б)компенсаторна, здійснює виправлення недоліків функціонування попередньої освіти ; в)розвивальна, яка організовує професійний і загальнокультурний розвиток особистості; г)адаптивна, сприяє пристосуванню слухачів до змінюючихся вимог соціального середовища; д)організаційна, полягає в раціональній організації вільного часу викладача для його самоосвіти; Корекційна, здійснює цілеспрямовану зміну якостей особистості спеціаліста з урахуванням його професійно-педагогічної діяльності у вузі.[7;28] Специфіка системи підготовки і перепідготовки викладачів вузу полягає перш за все в тому, що слухач вже є спеціалістом у одній з областей знань .До того ж він доросла людина зі своїми поглядами, установками, індивідуальними особливостями, які не потрібно перероблювати, а лиши скорегувати. З попереднього матеріалу випливають такі методологічні проблеми підготовки і перепідготовки викладача: а)з проектуванням структури і змісту підготовки і перепідготовки викладача у відповідності з його професійно - педагогічною діяльністю; б)з відсутністю чіткого розуміння цілей, структури, змісту і концепції педагогічного проектування; в)з використанням, згідно з новою концепцією освіти, принципу гуманізації; г)з різноманітністю і пластичністю форм і методів при організації системи професійно-педагогічної підготовки і перепідготовки викладачів вузу. Основні психолого-педагогічні проблеми професійно-педагогічної підготовки викладачів пов'язані з : а)з виробленням нового стилю керівництва, новою особистісною позицією і нових методів організації навчально-виховного процесу у вузі; б)з формуванням нового типу аналітичного та проектно-конструктивного мислення, що допомагає вибудовувати цілісну картину навчально-виховної ситуації в динаміці; в)з набуттям нового стилю комунікаційної та інтелектуальної діяльності, нових способів соціальних і міжособистісних взаємодій, спрямованих на спільну розробку проектів і програм; та багато інших. Сучасна парадигма вищої освіти, орієнтована перш за все на особистість, дає нам право припустити, що підготовка і перепідготовка викладачів має включати в себе також психологічно орієнтований професійний підбір. Основні принципи підготовки і перепідготовки викладачів на основі професійного підбору можна сформулювати таким чином: 1. аналіз діяльності майбутнього викладача повинен бути сфокусований на моментах роботи, які викликають проблеми, труднощі і невдачі, а не охоплювати всю сукупність його професійно-педагогічних функцій; 2. серед професійно важливих характеристик майбутнього викладача вузу необхідно виділити ті якості, які важко розвиваються у дорослих і погано компенсуються у професійно-педагогічній діяльності і які є необхідними для вирішення професійно-педагогічних задач; 3. професійно важливі характеристики, які можна розвивати і формувати шляхом навчання і тренінгів, необхідно враховувати при розробці спеціальних навчальних курсів і практикумів і обов'язково включати їх в навчальний процес підготовки і перепідготовки викладачів; 4. компенсовані за рахунок індивідуального стилю діяльності професійно важливі якості особистості викладача можуть виступати підґрунтям для вибору конкретної предметної спеціалізації в підготовці і подальшій професійній діяльності викладача [7;30] Слід зазначити, що система підготовки і перепідготовки викладачів вищої школи вимагає введення „діагностичної служби", посилення ролі педагогічної практики, введення курсів і тренінгів з розвитку і формування організаційних, комунікативних та інших професійно важливих психологічних якостей особистості, здійснення діагностичною службою психологічного моніторингу навчаючих ся. Звісно, це міроприємство вимагає вкладення чималих коштів, зусиль і часу, однак їх практичне здійснення може проходити поступово, з включенням готових для практики психолого-педагогічних розробок. Систематизація характеристик діяльності і підготовки викладачів дозволяє глибше аналізувати їх роботу і обґрунтовано здійснювати підготовку і перепідготовку з застосуванням сучасних інформаційно-педагогічних засобів навчання і контролю.[7;31] На формування педагогічної майстерності та високого рівня професіоналізму викладача вищого навчального закладу впливають різні чинники. В першу чергу це державна кадрова політика, яка в цій сфері повинна нести довготривалий і послідовний характер, приймати радикальні міри, направлені на збереження існуючого кадрового потенціалу і створення умов для формування і зміцнення нового. Завдання кадрової політики мають включати наступне : а)максимальне врахування і сприяння розвитку інтеграційних тенденцій в сфері науки і освіти. Створення єдиного освітнього простору і максимально сприятливих умов для реального входження в європейський освітній простір; б)сприяння передачі культурних традицій, науково-методичного досвіду і професійної компетентності від одного викладацького покоління до іншого; в)бережливе ставлення до старого покоління професорсько-викладацького складу, максимальну підтримку його професійної активності; г)активізацію і якісне перетворення інноваційних здібностей і можливостей вузівського викладацького корпусу; д)створення соціально-економічних і організаційно-психологічних передумов для укріплення зв'язків системи вищої освіти зі своїми випускниками; е)створення сприятливих умов для залучення на роботу у вузи здібної, талановитої, обдарованої молоді, яка має нахил до педагогічної діяльності; є)дотримання відповідних пропорцій між дослідницькою і викладацькою діяльністю; ж)дотримання прав автономії освітніх закладів у вирішенні своїх кадрових питань. При цьому забезпечуючи рівні правові умови для викладачів навчальних закладів усіх форм власності. Наступний впливовий чинник, який є особливо важливим у формуванні фахівця – це навчально-виховний процес, який зі студентської лави формує спеціалістів. На успішне втілення принципів гуманізації навчально-виховного процесу у вищій школі має бути спрямовано психологічну підготовку студентів. Для цього, в процес навчання окрім обов'язкових курсів психології, слід включити для різних спеціальностей різні спецкурси: "Психологія ділових взаємовідносин", „Інженерна психологія", „Психологія творчої діяльності" та інші [13;83]. При організації навчання майбутніх викладачів у магістратурі та аспірантурі, для підвищення їх психолого-педагогічних знань можна запропонувати такі спецкурси: „Педагогіка вищої школи", „Психологія вищої школи", "Основи професіоналізму й педагогічної майстерності викладача вищої школи", „Методологія і методи педагогічних досліджень", Організація управління навчальним процесом у ВНЗ" та інші.[8;36]. Ґрунтовні знання з педагогіки та психології є запорукою ефективної організації викладачем особистісно-орієнтованого навчального процесу. Ці знання сприятимуть виробленню у викладача таких необхідно важливих рис як доброзичливість, повага до молодих людей, до їхнього прагнення навчатися, уважне ставлення до їхньої ініціативи, тактовність у спілкуванні, послідовна і постійна вимогливість, терплячість до помилок, готовність допомогти та інші. Психологічні знання допомагають викладачеві виробити позитивну „Я-концепцію", створити комфортні умови саморозвитку та розвитку особистості кожного окремого студента. Педагогічні знання сприяють оптимізації навчально-виховного процесу, допомагають фахівцю знайти і підібрати прогресивну педагогічну технологію, надати освіті випереджального характеру, тобто націлити її на майбутнє, на розв'язання проблем нового століття, розвиток творчих здібностей учнів. формування у них нового способу мислення та дій [10;5]. Психолого-педагогічні знання допомагають спеціалісту подолати психологічний бар'єр до нового, інноваційного; розвивають вміння проектувати свою діяльність; структурувати соціально-культурний досвід на рівні знань, норм, цінностей; навчають педагогічному спілкуванню. Основою педагогічного спілкування є педагогічний діалог. Щоб зробити діалог ефективним викладачу необхідно оволодіти такими вміннями: а)ставити мету спілкування і добиватися її досягнення шляхом аргументації на основі конкретних фактів, різних видів наочності; б)формулювати систему питань до співбесідника; в)аналізувати відповіді співбесідника і будувати подальший діалог з ним, враховуючи його знання, настрій та практичний досвід у використанні варіативності ситуацій; г)добиватися взаєморозуміння у спілкуванні, реагувати на правомірність аргументів та форму висловлення співбесідника; д)підтримувати невербальний контакт із співбесідником, відчувати його психологічний стан, орієнтуючись на зовнішні ознаки. Впровадження в практику професійно-педагогічної освіти нових технологій неможливе без ретельної підготовки генерації викладачів з новою педагогічною свідомістю. Опанування новітніх педагогічних технологій, побудованих на діалогічному підході передбачає суттєві зміни в організації навчально-виховного процесу. Слід поширити арсенал організаційних форм проведення занять, у першу чергу неформальних, в яких діалогічний метод стає домінуючим. В першу чергу, повної сили слід надати диспутам, співбесідам, самоаналізу, „мозковим атакам", моделюванню, конструюванню, захисту творчих проектів, проблемним та ситуаційним завданням, дидактичному театру, навчанню пошуку альтернативних рішень. Організація роботи передбачає варіативність змісту навчання, певний ступінь його вибору студентом. Тому діалогічний підхід у широкому розумінні дає плідні результати у системі професійної підготовки викладачів. Не можна не врахувати ще один важливий чинник, який є особливо актуальним у формуванні сучасного викладача вузу – це фахові знання. Кожен педагог має володіти системою знань зі спеціальності. Важливим є те, що він має постійно оновлювати свої знання, займатися самоосвітою. Самоосвіта має включати такі аспекти як: читання літератури з фаху; слідкування за теле і радіо передачами та новинами; робота з електронними джерелами інформації, зокрема робота в Інтернеті. В іншому випадку, в час коли студенти також мають доступ до всіх цих інформаційних джерел, викладач втратить свій авторитет в очах студентів в разі своєї необізнаності. А також викладач має бути всесторонньо розвиненою особистістю і окрім фахової інформації йому необхідно цікавитися процесами, які відбуваються в сучасному суспільстві та світі, розвивати творчі, етичні та естетичні смаки... Отже, основними компонентами формування педагогічної майстерності та професіоналізму є: 1. державна кадрова політика; 2. навчально-виховний процес; 3. педагогічні знання; 4. психологічні знання; 5. фахові знання; 6. всебічний розвиток ... І лише при наявності всіх цих компонентів можна говорити про викладача – професіонала, майстра своєї справи. Висновки Зараз, в період світової глобалізації та трансформації суспільства відбувається переоцінка всіх сфер діяльності взагалі і системи освіти зокрема. В умовах блискавичних змін, інформатизації та комп'ютеризації суспільно-життєвого процесу перед вищою освітою постає ряд нових завдань, переглядається освітня парадигма. Від вищої школи вимагається задоволення потреб особистості в таких знаннях і такій інформації, які б дозволяли швидко адаптуватися в сучасній ситуації, яка змінюється з кожним днем. Ознайомившись із багатьма джерелами та проаналізувавши їх можна змалювати психолого-педагогічну модель сучасного викладача вузу. Згідно з цією моделлю сучасний викладач має володіти певними особистісними якостями, соціально-психологічними рисами, педагогічними рисами і педагогічними здібностями, серед них такі: а)загально - громадянські риси; б)морально – психологічні якості; в)науково-педагогічні та індивідуально-психологічні особливості; г)професійно-педагогічні здібності. Виділено такі види діяльності викладача: педагогічна, науково-дослідна, професіональна, управлінська та інші та визначено, що провідною є педагогічна діяльність. Також визначено функції викладача та вимоги до його особистісних якостей та професійних вмінь. В ході дослідження висунуто і обґрунтовано думку, що фахівець має володіти таким важливим потенціалом як само актуалізація, що допомагає стати добрим і першокласним викладачем. А також обґрунтовано думку про необхідність інформаційної та педагогічної культури та наявність у викладача відповідних знань, умінь і навичок. Далі було розглянуто і запропоновано шляхи формування педагогічної майстерності та професіоналізму викладача. Згідно з сучасною парадигмою вищої освіти існує об'єктивна потреба в спеціальній підготовці викладацьких кадрів. Великої уваги слід приділяти підготовці та перепідготовці викладачів, для цього розробляти методологію, теорію та здійснювати практику з обов'язковим включенням технічних, технологічних і людських знань в області педагогіки, психології та в інших сферах. Квінтесенцією дослідження є досягнення висновку про те, що лише сукупність таких компонентів як педагогічні, психологічні, фахові, різносторонні знання, вміння та навички, а також підтримка з боку керівництва та держави є запорукою професійного росту та формування педагогічної майстерності викладача.