Синявський Олекса Наумович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Оле́кса Нау́мович Синя́вський [23.IX (5.X) 1887, с. Андрївка, тепер Бердянського р-ну Запоріз, обл. —†24.Х 1937] — укр. мовознавець, професор з 1920. Закін. 1911 Харківський університет. Працював 1920-28 професором укр. мови Харків. ІНО, з 1928 очолював Діалектичну комісію ВУАН, з 1930 — зав. відділу діалектології Ін-ту мовознавства ВУАН, одночасно (1932—37) — професор київських ун-ту та пед. ін-ту.
С. належать праці
- з сучас. та істор. фонетики й граматики укр. мови:
- «Фонетична контроверса», 1926;
- «Спроба звукової характеристики літературної української мови», 1929;
- «На синтаксичні теми», 1931),
- з історії укр. літ. мови
- «Мова творів Гр. Сковороди», 1924;
- «Елементи Шевченкової мови, їх походження і значення», 1931
- з діалектології
- «Діалектологічний порадник», 1924;
- «З української діалектології (Про фонематичний принцип у діалектології)», 1929, — у ній уперше обґрунтовано фонемат. принцип у діалектол. дослідженнях, з історії укр. мовознавства («Потебня як дослідник української мови», 1928) та ін.
Написав «Коротку історію „Українського правопису"» (1931). Ініціатор укладання словника мови творів Т. Шевченка, автор посібників з укр. мови для учнів і вчителів школи та самоосвіти: «Вчимось писати (початкова наука письма у школі і вдома)» і «Короткий нарис української мови» (обидва — 1918), «Українська мова» (1923), «Норми української літературної мови» (1931). У 1937 незаконно репресований і розстріляний, 1957 реабілітований.
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства
- Грищенко А. П. Пам'яті видатного мовознавця. «Мовознавство», 1967, №6;
- Жовтобрюх M. А. Визначний дослідник укр. мови. УМЛШ, 1967, №12.
М. А. Жовтобрюх
Оле́кса Синя́вський (1887 — 1937), визначний укр. мовознавець, провідний діяч у нормуванні укр. літ. мови 1917 — 31, фактичний ред. остаточного тексту «Укр. правопису» 1927. Закінчив Харківський Ун-т як учень С. Кульбаюіна, 1920 — 27 викладав у Харківському їн-ті Нар. Освіти, з 1928 — керівник діалектологіічної комісії УАН і проф. Київ. Ун-ту та Пед. Ін-ту. Заарештований 1934, загинув на засланні. У діалектології виступив за елементи фонологічного принципу проти суб'єктивізму епігонів молодограматизму (Брок, Йогансен та ін.): «Діялектологічний порадник» (1924), «З укр. діалектології» (1929), «Замітка про мову с. Любеча» (1934). З історії літ. мови присвятив праці мові Сковороди (1924), Котляревського (1929), а надто, ґрунтовні розвідки мові Шевченка за його автографами (1925, 1931), а також історії укр. правопису (1931). Синтезою праці С. над унормуванням укр. літ. мови в дусі поєднання нар. основ і Європеїзму були його «Норми укр. літ. мови» (1931). Кн. була підготована працею С. над підручниками для дорослих («Украинский язык» 1918, б видань) і для школярів, що максимально прислужилися популяризації норм новітньої літ. мови, а також його розвідкою «Спроба звукової характеристики укр. мови» (1929).

