Кобзар
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Кобзарі - українські народні співці, які були творцями і хранителями героїчних пісень і дум (мелодійних речитативів змінюваних форм), а також релігійних піснеспівів, супроводжуваних грою на кобзі або бандурі.
У своїй творчості кобзарі утверджували національно-патріотичний дух українського народу, основи християнської моралі в суспільстві і побуті.
[ред.] Історія
Кобзарство своїм корінням сягає часів Київської Русі. «Генеалогічне дерево наших українських бандуристів дуже високе, — писав Гнат Хоткевич. — Прямий їх попередник — се віщий Боян, «соловій старого времені». Попередниками кобзарів були також музиканти, зображені на фресках у Софії Київській. З князівських часів дійшло до нас ім’я Мануйла, «певца гораздого». У Галицько-Волинському літописі згадується, що у 1240 році жив і творив при дворі галицького архієпископа співець Митуса. Кобзарі були творцями славнозвісних дум та історичних пісень, що відображали найважливіші події життя українського народу впродовж багатьох століть і закликали його на боротьбу проти поневолювачів. Сюжети дум та пісень про боротьбу проти турецько-татарських напасників і польської шляхти стали важливими історичними джерелами, створеними кобзарями — безпосередніми учасниками подій — під час походів або після них. Героями творів кобзарів ставали улюблені в народі історичні постаті: Самійло Кішка, Байда, Маруся Богуславка, Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Петро Дорошенко, Іван Богун… Кобзарі завжди прославляли бойові походи Війська Запорозького, а козаки над усе любили пісню. «На війну було йдуть з радістю, а з війни повертаються з музиками та піснями, чи поб’ють турка, чи пошарпають ляха, зараз же й пісню складуть на той випадок», — писав Д.Яворницький. Польський історик XVI століття Папроцький свідчив: «Козаки показували дивовижні штуки, співали, стріляли та грали на кобзах». М.Гоголь вважав кобзарів охоронцями бойової слави України, талановитими поетами та літописцями. Безіменні народні співці передавали з покоління в покоління своє мистецтво, яке виховувало в народу патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. Недаремно Тарас Шевченко, який зізнавався, що як поет зростав на високопатріотичних думах та піснях кобзарських, з поваги до цих народних співців назвав збірник своїх творів «Кобзарем», а в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» зауважив, що коли б грецький сліпець Гомер воскрес і послухав хоч одну думу у виконанні українського сліпого співця, «то розбив би на тріски свій козуб, званий лірою, і пішов би міхоношею до самого бідного нашого лірника». Нелегкі умови кобзарського життя примусили цих незрячих співців утворювати братства або гурти на взірець ремісничих цехів. У братствах існували майстри й учні, які впродовж двох років опановували не тільки кобзарську майстерність, а й таємну так звану «лебійську» мову й мали суворо дотримуватися встановлених корпоративних правил, порушення яких суворо каралося. Незрячі кобзарі були не жебраками, що випрошують милостиню, а професіональними виконавцями, які грою на бандурі та співом заробляли собі на життя.
Історично склалися три типи кобзарів. Співці першого типу виконують думи та пісні, не вносячи у виконання творчого елементу, тобто співають і грають на кобзах так, як вони навчилися від своїх учителів. Другий, найпоширеніший тип — кобзарі-імпровізатори, які щоразу вносять у виконуваний твір якісь зміни, що залежать від їхнього таланту, а також від умов і часу виконання твору. До третього типу належать кобзарі-творці власних пісенних творів.
[ред.] Відомі кобзарі
До нас дійшли імена лише кількох таких творців, зокрема це:
- Михайло Кравченко з Великих Сорочинців, автор думи «Чорна неділя у Сорочинцях»
- Петро Ткаченко
- Степан Пасюга
- Федір Кушнерик
- Євген Мовчан
- Євген Адамцевич, автор «Запорозької похідної».
- Остап Вересай
[ред.] Типи пісень
Кобзарська „пісенна наука" за неписаною народньою класифікацією містила:
1. Молитви, псальми і канти;-кожен співець (стихівничий, кобзар або лірник) до Одклінщин мусить знати не менче 12 псальмів.
2. „Журні" пісні - ( наприклад, “Сирітка”, тощо ).
3. „Запросницькі" пісні;( наприклад, жебранки та інші).
4. „Причити";( серед цього й голосіння ).
5. „Сердешні подяки".
6. „Битовщини" - співані оповідання про життя буття.
7. „Старини" (билини) - співані оповіді про „богатирські часи".
8. „Козацькі псальми", або „козацькі пісні" - цей жанр із початку XIX ст. почали називати думами ( серед дум - також і побутові - наприклад, “Про сестру та брата”, тощо).
9. „Звичайні" - світські та обрядові пісні.
10. „Гуртоправські", „пияцькі", „гультяйські" та сороміцькі („срамні") пісні.
11. Крім “пісенної навуки”, у кобзарському репертуарі є сила силенна інструментальних творів - танців, усяких козачків тощо .

