Рельєф географічний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.


Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Рельєф (франц. relіef, від лат. relevo — піднімаю) (географічний), сукупність нерівностей поверхні суши, дна океанів і морів, різноманітних по обрисах, розмірам, походженню, віку й історії розвитку. рельєф складається з форм, що сполучаються між собою, — тривимірних тіл, що займають певні обсяги земної кори. Вони обмежені двомірними (поверхневими) елементами, або гранями (схилами, горизонтальними й субгоризонтальними поверхнями). Форми можуть бути позитивними, або опуклими (височини, гори та інше.), і негативними, або ввігнутими (улоговини, річкові долини та інше), простими й складними — ускладненими другорядними нерівностями. В залежності від величини форм розрізняють рельєф декількох порядків: мегарельєф, що включає як планетарні форми (наприклад, материкові виступи, ложе океану), так і форми трохи меншого порядку (гірські системи, рівнинні країни); макрорельєф (гірські хребти, міжгірські западини, височини, низовини); мезорельєф (яри, підводні каньйони, пагорби); мікрорельєф (карстові воронки, степові блюдця та інше); нанорельєф (дрібні западини, кротячі й сурчині купки, термітники та інше.). Цей розподіл рельєфу є умовним, оскількі точні кількісні границі між наведеними категоріями не встановлені.

Зовнішні, або морфографічні, ознаки рельєфу, що характеризують форму схилів, їхнього сполучення, довжину й орієнтування найважливіших орографічних одиниць, а також кількісні характеристики рельєф (див. Морфометрія), не завжди можуть бути надійною основою для його комплексної оцінки, оскільки нерідко форми з однаковими зовнішніми рисами мають різне походження й розвиваються по-різному. При морфогенетичному аналізі рельєфу варто розрізняти ендогенні рельєфотворчі фактори, обумовлені внутрішніми силами Землі (переважно тектонічні рухи й вулканічна діяльність), і екзогенні, пов'язані із променистою енергією Сонця (текуча вода, льодовики, вітер, прибій хвиль на берегах морів й озер, виборче вивітрювання та інше). Під безпосереднім впливом сили тяжіння на поверхні Землі протікають гравітаційні процеси (зсуви, гірські обвали та інше). Чималу роль у формуванні рельєфу грає також діяльність людини (див. Антропогенний рельєф).

Будучи компонентом географічного середовища й вносячись більші зміни в природні умови (у багато рис клімату, характер і розподіл поверхневих і підземних вод, ґрунтовий і рослинний покрив), рельєф тим самим визначає умови свого подальшого розвитку.

Ендогенні й екзогенні процеси діють на земну поверхню одночасно, але з різною інтенсивністю в часі й просторі. При провідному значенні ендогенних процесів виникають переважно великі — структурні форми рельєф суши, дна морів й океанів. Утворення найбільших (планетарних) форм зв'язано також із силами космічного характеру — обертанням Землі, сонячно-місячним тяжінням та інше. Екзогенні процеси звичайно формують дрібніші — скульптурні форми, ускладнюючи ними форми великого масштабу. Залежно від переважання того або іншого екзогенного фактора розрізняють: флювіальні форми, зобов'язані своєю появою роботі річок і тимчасових потоків; льодовикові, обумовлені діяльністю сучасних і древніх льодовиків; мерзлотні (криогенні); арідні, у створенні яких головну роль грають процеси фізичного вивітрювання, робота вітру та інше.

Області тектонічного підняття й опускання зазнають протилежного по морфологічній спрямованості впливу з боку зовнішніх процесів: піднесені й ділянки, що піднімаються, земної кори розчленовуються, зрізуються зверху й з боків, тобто піддаються денудації, а знижені й що опускаються заповнюються продуктами руйнування й зносу, тобто є областями акумуляції.

Перевага тектонічних підняттів над сукупним впливом зовнішніх сил приводить (згідно В. Пінку) до висхідного розвитку рельєф, для якого характерне збільшення абсолютних і відносних висот, глибини розчленовування, крутості схилів; при висхідному розвитку рельєф енергійно протікають процеси річкової ерозії й денудації. Приклад висхідного розвитку рельєф — високогірний тип рельєфу, властивий молодим гірським країнам (Альпам, Гімалаям та інше.). Перевага деструктивних екзогенних факторів веде до руйнування позитивних елементів рельєф, до його спадного розвитку: зменшенню абсолютних і відносних висот, появі ввігнутих форм схилів, ослабленню процесів ерозії й денудації. У гірських країнах спадному розвитку відповідає среднегорный (средневысотный) тип рельєфу (Урал, Аппалачі). Середньовисотні гори, знижуючись, переходять у низькогірський тип рельєфу (наприклад, окремі масиви Казахського мелкосопочника); на кінцевій стадії спадного розвитку рельєф формується гранична рівнина, або пенеплен.

Якщо відбувається тектонічне опускання, то залежно від інтенсивності впливу зовнішніх сил виникаючі депресії рельєф або збільшуються в розмірах, або вирівнюються завдяки нагромадженню принесеного з боку пухкого матеріалу.

Із плином геологічного часу співвідношення рельєфотворчих факторів на кожній ділянці земної поверхні неодноразово змінюється, накладаючи відбиток на характер рельєф Сучасний рельєф суши включає різновікові елементи зі слідами й висхідного, і спадного розвитку, тому для правильного розуміння рельєф прийнято розглядати його в палеогеографічному аспекті. Так, показником зміни в часі висхідного й спадного розвитку рельєф у горах служить ярусність, вивчення якої сприяє з'ясуванню історії розвитку гірської країни в цілому.

Комбінація й відносна роль у рельєфотворенні того або іншого екзогенного фактора залежать від клімату. У зв'язку із цим розміщення на Землі форм рельєф, створених головним чином при участі екзогенних процесів, підкоряється закону географічної зональності. У межах рівнинних країн суши чітко простежуються морфокліматичні зони, що відповідають територіальної диференціації сучасних екзогенних процесів. У гірських країнах у зв'язку з розходженнями клімату, обумовленими висотою над рівнем моря, виражена вертикальна морфологічна зональність, або поясність. Зміни клімату, географічної зональності й вертикальної поясності в геологічному минулому знаходять висвітлення в сучасному рельєф через здатність рельєф зберігати якийсь час свої риси при умовах, що змінилися. Тому в сучасної ландшафті місцями спостерігається реліктовий рельєф, не властивий сучасним морфокліматичним умовам (наприклад, льодовикові форми рельєф на Східно-Європейській рівнині являють собою релікт епохи плейстоценового заледеніння). Виділення реліктових форм дозволяє прогнозувати напрямок подальшого розвитку рельєф

Комплекси елементарних форм, подібних але зовнішньому вигляду, походженню, що закономірно повторюються на певній території, називаються генетичними типами рельєф Територіальне відокремлення їх може бути пов'язане з особливостями геологічної структури (наприклад, східчастий тип рельєф), що переважає впливом якого-небудь зовнішнього фактора рельєфотворення (льодовиковий, водноерозійний, еоловий та інші типи рельєфу), що панує впливом тектонічного фактора (первинно-тектонічний тип рельєф) і ін.

Одна з актуальних і найбільш складних проблем — створення генетичної класифікації рельєфів, що необхідна не тільки для теоретичних узагальнень, але й для геоморфологічного картографування. В СРСР була розроблена класифікація, в основу якої покладене виділення великих генетичних категорій рельєфів, обумовлених переважним впливом ендогенних або екзогенних рельєфотворчих процесів.

Форми рельєфу, в утворенні яких головна роль належить ендогенним процесам, ставляться до морфоструктурам. У морфоструктурах чітко відбиваються геологічні структури земної кори. Так, платформним геологічним структурам з горизонтальним заляганням шарів у рельєфі відповідають головним чином рівнинні області, а складчастим структурам — гірські країни. Дрібніші форми рельєфу, що мають переважно екзогенне походження (річкові долини, яри, бархани, моренні гряди та інше), виділяються як морфоскульптури.

Генетичним вивченням рельєф займається геоморфологія. Результати вивчення рельєфів знаходять застосування при рішенні багатьох завдань: при меліорації, інженерно-технічних вишукуваннях, пошуках корисних копалин та інше.

[ред.] Джерело

[ред.] Бібліографія

  • Марков К. К., Основные проблемы геоморфологии, М., 1948;
  • Щукин И. С., Общая геоморфология, 2 изд., т. 1—3, М., 1960—74;
  • Николаевы. И., Неотектоника и её выражение в структуре и рельефе территории СССР, М., 1962; *Мещеряков Ю. А., Структурная геоморфология равнинных стран, М., 1965;
  • его же, Рельеф СССР (Морфоструктура и морфоскульптура), М., 1972;
  • Рельеф Земли (Морфоструктура и морфоскульптура), М., 1967;
  • Звонкова Т. В., Прикладная геоморфология, М., 1970;
  • Криволуцкий А. Е., Жизнь земной поверхности (Проблемы геоморфологии), М., 1971.
Іншими мовами