Історія японсько-українських відносин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Зміст

[ред.] Перші контакти

Зв'язки України з Японією датуються початком 20 століття. Вони мали місце переважно в окупованих японцями країнах Східної АзіїМанчжурії і Північному Китаї) та російському Далекому Сході.

Перші японсько-українські контакти пов'язані з російсько-японською війною 1904-1905 років. У 1904 році колишній студент медичного факультету Київського Університету М. Судзиловський (псевдонім Джон Руссель), дістався через США до Японії і організував допомогу військовополоненим роійської армії та видавав для них часопис. Після поразки Росії у 1905 японці одержали під свій контроль південь Манчжурії, Корею, Курильські острови та південну частину острова Сахалін.

[ред.] Українці Далекого Сходу

У 1905-1913 до російського Далекого Сходу мігрувало близько 180 тисяч українців. Крім того, на Далекому Сході збільшилося чисельність службовців Східно-китайської залізниці та спеціального війська, яке охороняло її. Серед службовців залізниці було, за переписом 1920, понад 20 тисяч українських родин. До українських поселенців на Далекому Сході приїздила театральна трупа К. Кармелюка-Каменського, яка у 1916 відвідала Японію і виступала на японській сцені у Токіо, Кобе, Йокогамі, Камакурі.

Завдяки заходам російського консула у Японії Й. Гашкевича (походив з України) у 1899 році у Владивостоці було засновано Східний Інститут, в якому викладали японську і китайську мови. Серед студентів цього інституту було чимало українців: К. Андрущенко, Б. Воблий, Ф. Даниленко, Т. фон Віккен (українізований німеуь). Вони організували український студентський гурток і згодом жили в Японії. У 1918 році Б. Воблий був призначений уповноваженим гетьманського уряду у "Країні Вранішнього сонця", а Т. фон Віккен склав «Грамматику японского языка».

З 1872 року у Токіо працювала російська првославна місія, членом якої був Незнайко (родом з Приморщини).

Бандурист В. Ярошенко публікував поезії, оповідання, казки і п'єси японською мовою.

[ред.] Перша світова війна і революція

Під час першої світової війни Японія входила до держав Антанти і вела війну проти союзу Центральних держав. З початком революції в Російській Імперії японці, разом з іншими державами Антанти, звернули увагу на ситуацію в Україні. На початку липня 1917 аташе японського посольства в Петербурзі Асіда відвідав Українську Центральну Раду і розвідав становище на Україні. З листопада 1917 Японія мала свою воєнну місію у Києві на чолі з генералом Такаянаґі, а в Одесі — японське консульство, яке мало наглядати над морським сполученням між Одесою і Далеким Сходом. Кораблі з Одеси відвідували і японські порти в Йокогамі, Модзі, Сімоносекі. Однак японці не мали чіткої політики стосовно УНР, оскільки її не мала навіть і сама Центральна Рада.

Стосовно ЗУНР Японія займала про-французьку, а відповідно і про-польску позицію, і на Раді послів держав Антанти, яка відбулася 14 березня 1918 дала згоду на приєднання Галичина|Галичини до Польщі.

В серпні 1918 року держави Антанти розпочали інтервенцію на Далекому Сході Росії, куди було відряджено 6.000 тисячний японський контингент. Японці захопили Уссурійську, Амурську й Забайкальську залізниці. Під їхнім контролем була територія, на якій проживало українське населення у Владивостоку, Микольсько-Уссурійську, Хабаровську, Благовіщенську, Чіті.

[ред.] Далеко-Східна Республіка

У 19201922 роках на цих землях була створена демократична Далеко-Східна Республіка під протекцією японських експедиційних військ. В уряді цієї республіки українці мали свого міністра П. Марчишина, родом з Галичини, що опинився в російському полоні. Все українське життя на Далекому Сході координував український Далеко-Східний Секретаріат з ценром у Владивостоці, який ставився із застереженням до співпраці з японцями, вважаючи їх тимчасовими окупантами.

У листопаді 1922 японці відвели свої війська з Далеко-Східної Республіки, під натиском більшовиків. Комуністи ліквідували всі українські організації. Близько 200 українських діячів було арештовано (з них 24 суджено) за сепаратизм, шпигунство і зв'язки з чужоземними державами.

[ред.] Іміграція в Маньчжурії

Частина українських діячів врятувалися у Маньчжурії і разом з тамтешніми українцями, які тут проживали з кінця 19 століття, створили у Харбіні український центр. З 1931 року за втручання Японії на території Маньчжурії постала держава Маньчжоуго. Відтоді контакти між японською місією і українськими колоністами у Харбіні стали більш частими. У 1933 японці передали українцям колишній будинок Українського клубу у Харбіні, який був перейменований на Український Національний Дім. У 19331935 референтом в українському питанні японської військової місії у Харбіні був К. Хоріє.

З дозволу японців впродовж 19321937 у Харбіні друкувався українською мовою тижневик «Маньчжурський Вісник» за ред. І. Світа, у якому розміщувалося чимало статей про те, що "віковічні прагненя українського народу до власної державності будуть реалізовані за допомоги імператорської Японії".

Наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років уряд УНР в екзилі підтримував зв'язки з певними японськими військовими колами. У Варшаві генерал В. Сальський встановив контакти з японським військовим аташе полкковником Янаґітою, який цікавився ситуацією українців на Далекому Сході й у Сибіру. Згодом Янаґіта, перебуваючи у Сінкінґу, столиці Маньчжоуго, сприяв діяльності місцевим українцям у їхній громадській і політичній діяльності.

У Харбіні українці співпрацювали з відділом управління Південно-Маньчжурської залізниці, який підлягав японцям. Серед японських керівників відділу з українцями працювали К. Фукуї, Т. Такахата, Н. Ґундзі. І. Михайлів був українським посередником до місцевих японських установ.

[ред.] ОУН

У 1930-х роках ОУН підтримувала політичні зв'язки з японцями з метою посилення антирадянської діяльності у Східній Азії. Почанаючи з 1934, ОУН висилала через Токіо в Манчьжурію своїх представників з декількома завданнями: наладнати зв'язки з українським населенням на Зеленому Клині в СРСР, ширити інформацію серед вояків Червоної армії про ОУН та здобути вплив серед української еміґрації в Маньчжурії. Діячі ОУН — Б. Марків, Р. Корда-Федорів, М. Митлюк — заснували у Харбіні «Українську Далекосхідну Січ» і видавали журнал «Далекий Схід»[1] .

[ред.] Похолодання у відносинах

Наприкінці 1930-х років японці почали підтримувати російські націоналістичні організаціїції, що знаменувало замороження японсько-української співпраці у Маньчжурії. Була спроба відновити її під час другої світової війни, але без особливого успіху. Після того, як 9 серпня 1945 року СРСР оголосив війну Японії, Маньчжурія була окупована радянськими військами. Більшість українців виїхала до Шанхаю, а деякі — до США і Канади через Японію.

[ред.] Культурні зв'язки

На культ. відтинку японсько-укр. зв'язки виявлялися насамперед у ділянці літератури. В Я. найбільшу увагу присвячують творчості Т. Шевченка. Вже 1907 надруковано японський переклад вірша «Садок вишневий». Японський поет Т. Сібуя опублікував 1926 зб. «Голос полів» («Нора-ні сакабу»), в якій вміщено вірші про Шевченка. 8 поезій Т. Шевченка японською мовою у перекладі С. Комацу появилися 1959 в «Антології світової поезії» (т. 12). 1964 вийшла у Токіо перша зб. поезій Шевченка під назвою «Як умру» («Ватакусі-ва сіндара»), у якій поміщено 26 перекладів поезій, зроблених Т. Сібуя, С. Комацу, Т. Мураї, X. Тадзава, Т. Кіносіта. Огляди творчости Т. Шевченка подав Т. Сібуя (у літ. місячнику «Сін ніхон бунгаку», 1961), а С. Комаду — огляд змісту «Кобзаря» (у «Довіднику кращих творів світової літератури», 1962). 1961 засновано в Я. «Т-во для вивчення творчости Шевченка». З нагоди 100-річчя смерти і 150-річчя народження Шевченка відбувалися зустрічі японських і укр. письм.

З ін. письм. на японську мову перекладено твори І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини.

7 листопада 2005 року в токійських книгарнях з'явився японо-мовний переклад збірки сучасної української новели. Це важлива подія як для України так і Японії, адже з української літератури в Японії, крім Тараса Шевченка, фактично нікого не знають. До збірки, яка стала "першою ластівкою" художньої прози сучасної України на теренах Країни сонця, що сходить, увійшли твори Юрія Винничука, Володимира Даниленка, Богдана Жолдака, Євгенії Кононенко та інших авторів. В основу японського перекладу покладено авторську антологію сучасної української новели Володимира Даниленка „Квіти в темній кімнаті”, яка побачила світ ще в 1997 році у видавництві „Генеза”.

З японської літератури укр. мовою маємо переклади А. Лотоцького для дітей «Японські казки» (Л. 1926); пізніше з'явилася низка сов. вид.: Н. Такунага «Вулиця без сонця» (О. — X. 1932) і «Тихі гори» (1954), В. Хосої «Текстильник Кодзі» (X. — О. 1932), Т. Кобаясі «Крабо-консервна факторія» (X. 1934), Т. Такакура «Води Хаконе» (К. 1955). За ред. А. Ковалівського зібрано низку перекладів у «Антології літератур Сходу» (X. 1961). На еміграції І. Шанковський переклав збірник двірської поезії 13 ст. «Сто поезій — сто пісень» (1966). 1933 О. Ольжич писав про відродження японського народу в поезії «Японія». Японською мовою писав оп. («Тісна клітка», «Глек мудрощів») і алегоричні казки В. Єрошенко, який 1916 — 23 жив у Японії.

Укр. японологія переходила різні фази. У 1920-их pp. викладали японську мову й літературу в Харківському Університеті. Там вийшов 1926 «Теоретично-практичний курс японської мови» Ф. Пущенка. 1926 у Харкові створено Всеукр. Наук. Асоціяцію Сходознавства (ВУНАС) з філіями у Києві й Одесі, в якій японську секцію очолював Ф. Пущенко, а історію Дал. Сходу досліджували Б. Курц й І. Тригубов. ВУНАС організувала курси сходознавства, на яких був і японський відділ. Ст. про Я. появлялися у вид. Асоціяції: «Бюлетень ВУНАС» (1926-28) і в журн. «Східній Світ» (1927 — 31). 1931 у Харкові видано переклади 26 віршів із старої японської літератури в кн. «Японська лірика феодальної доби» з вступною ст. укр. японіста О. Кремени «Утворення та розвиток японської лірики феодальної доби».

Поза УРСР японознавцем був С. Левинський, який у 1935 — 46 жив на Дал. Сході (у Харбіні, Пекіні, Сайґоні) і працював у поль. консуляті, написав репортаж «З японського дому» (1932). У Орієнтальному Ін-ті у Харбіні навчав.ся В. Одинець, який згодом викладав історію Сх. Европи в Сінкінґському (Hsinking, столиця Манджоу-Ґо) Ун-ті. В. Одинець з японологом А. Дібровою і при співпраці з С. Левинським видали у Харбіні «Укр.-Ніппонський словник». Гол. ред. цього словника був Ясудо Сабуро. Рада Укр. Нац. Колонії у Манджу-Ґо видала 1936 у Харбіні збірник «Далекий Схід», в якому вміщено переклади з ніппонської поезії Кавадзі Рюукоо, Кі-но-Томонорі, Оона Катомі, Іосано Акіко, а також ст. «Нариси ніппонського побуту» і «Народня освіта в Ніппоні (Японії)». Після 1945 А. Ковалівський, проф. історії сер. віків у Харківському Ун-ті, згуртував орієнталістів, серед яких був і японолог Я. Побіленький. 1961 А. Ковалівський видав у Харкові «Антологію літератур Сходу», в якій вміщено переклади поезій і оп. з японської. У Київ. Ун-ті працює знавець японської літератури І. Чирко. Поза межами України відомий історик Я. П. Топеха.

У сучасній Я. з 1954 при Хоккайдському Ун-ті в Саппоро засновано Славістичний Ін-т, який видає славістичний журн. У згаданому ун-ті працює україніст Сеіджі Фукуока, який навчався в Києві й знає укр. мову. Ін. україністом є дослідник творчости Шевченка Каматсу Катсусукі, проф. Ін-ту Чужих Мов у м. Кобе. У Токійському Ун-ті в ділянці слов'янознавства працює проф. Кімура, перекладач на японську «Слова о полку Ігореві». З 1942 існує японський переклад «Повісти временних літ», «Київського літопису» і «Галицько-Волинського літопису» (1942, 2-ге вид. 1946).

[ред.] Посилання

  1. Українці в Китаї в умовах японської окупації (1931–1945 рр.) — розділ статті з Вісника УВКР

[ред.] Література

  • Кимура С., Накамура Е. Изучение древнерусской литературы в Японии. В ТОДРЛ (Труды Отдела Древнерусской Литературы). Т. 18. М. — П. 1962;
  • Екэмура Е. Шевченко в Японии. В кн.: Шевченко и мировая культура. М. 1964;
  • Світ І. Українсько-японські взаємини 1903 — 1945. Нью-Йорк 1972;
  • Рудницький Я. З подорожі довкола світу 1970 — 1971. Вінніпеґ 1972.


Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!