Франко Франциско

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Франциско Франко
Generalísimo Francisco Franco
Франциско ФранкоGeneralísimo Francisco Franco
президент Іспанії
На посаді
1 квітня 1939 – 20 листопада 1975
Попередник Мануел Асана
(президент Іспанії)
Наступник Хуан Карлос I
(король Іспанії)
Народився 4 грудня 1892
Феррол, Галісія, Іспанія
Дружина Кармен Поло
прем'єр-міністр Іспанії
На посаді
30 січня 1938 – 8 червня 1973
Попередник Хуан Негрін
Наступник Луїс Карреро Бланко

Франциско Франко (повне ім'я Франциско Пауліно Ерменегілдо Теодуло Франко і Баамонде Салгадо Пардо де Андраде, ісп. Francisco Paulino Hermenegildo Teódulo Franco y Bahamonde Salgado Pardo de Andrade, 4 грудня 189220 листопада 1975) — диктатор Іспанії з 1939 до своєї смерті в 1975 році, генералісимус. Також відомий під титулом Каудільо, (Caudillo de España por la gracia de Dios, глава Іспанії милістю Божою). Прийшов до влади після перемоги в громадянській війні 1936—1939 років.

Зміст

[ред.] Раннє життя

Спочатку Франко збирався послідувати сімейній традиції і стати військовим моряком, але поразка Іспанії в Іспано-американській війні 1898 року привела до того, що кількість вакансій значно зменшилася, і замість цього Франко вирішив піти в Піхотну Академію. Його брат Рамон Франко став знаменитим авіатором.

Після закінчення Піхотної Академії в Толедо в 1910 році він провів два роки в тихому іспанському гарнізоні в своєму рідному місті Феррол, але при першій нагоді відправився служити в Марокко. Тільки служба в цьому новому іспанському африканському протектораті давала можливість отримати бойовий досвід і зробити військову кар'єру. На практиці це означало суворий досвід по виживанню в умовах жорстокої війни в пустелі.

Франко швидко заробив репутацію хорошого офіцера. Він провів в Марокко в цілому одинадцять років, служивши спочатку в Regulares Indigenas (тубільних регулярних військах), а потім в Іспанському іноземному легіоні. З 1912-го по 1916-ий і з 1920-го по 1926-ий роки він брав участь в битвах проти ріфських кабілів, пройшовши шлях від лейтенанта до генерала. Після поранення в 1916 у віці 23-х років він стає наймолодшим майором (Comandante) в іспанській армії, а в 33-річному віці — наймолодшим генералом. У 1926 його призначають головнокомандуючим піхотною бригадою в Мадриді, а в 1928 — головою знов створеної Військової академії в Сарагосі.

[ред.] Сходження до влади

У 1931 році в результаті майже безкровній революції пала монархія. Влада перейшла до республіканських властей. Франко в цей час не втручалося в політику, заявляючи про свою нейтральність. 15 квітня 1931 року Франко виступив перед слухачами військової академії в Сарагосі і заявив: «Отже, оскільки проголошена республіка і верховна влада знаходиться в руках тимчасового уряду, ми зобов'язані дотримувати дисципліну і згуртувати свої ряди, з тим щоб зберегти мир і допомогти нації рушити по вірному шляху».

Протягом перших двох років республіки у влади були в основному ліві партії, що проводили непопулярні аграрні реформи. Крім того, були проведені антиклерикальні реформи, ліквідований конкордат з Католицькою церквою 1851 року, католицизм як державна релігія скасований, будь-які виплати духовному стану припинені на дворічний період, орден єзуїтів знов заборонені, широко поширена система церковної освіти розформована, полегшена процедура розлучення, багато монастирів було зруйновано. Суспільство стрімко політизувалося і радікалізіровалося. Страйки, замахи, що супроводжувалися бомбометанням, і кривава смута в селі, за яким стояло таємне анархістське суспільство «Federacion Anarquista Iberica» (FAI)— «Іберійська федерація анархістів» (ІФА), що висувало гасла «вільного комунізму», привели до зміни уряду. У 1933 році до влади прийшли праві партії, що зупинили реформи. Після «двох червоних років» почалися «два чорні роки» республіки. В результаті в країні почали активно формуватися численні напіввійськові організації різних політичних відтінків, від анархістів і комуністів до націоналістичної «Іспанської фаланги». У 1934 році в Астурії спалахнуло анархістське шахтарське повстання, в придушенні якого брав участь Франко. Після цього генерал став головнокомандуючим в Марокко, але опісля декілька місяців повернувся до Мадрида, щоб прийняти пост розділу Великого генерального штабу.

У лютому 1936 р. на виборах перемогли партії Народного Фронту, в який входили соціалісти, комуністи, анархісти і лівобуржуазні партії. Прихильники Народного Фронту відразу ж почали звільняти політичних увязнених з в'язниць, захоплювати землю, громити церкви і монастирі. Протягом декількох подальших місяців уряд все більш і більш лівів. Іспанія на той час знаходилася в дуже поганому економічному стані, з 11 мільйонів дорослих іспанців більше 8 мільйонів знаходилися за межею бідності, половина нації була безграмотна. Тому гасла лівих партій були вельми популярні.

1 травня 1936 роки Народний фронт відзначив військовим парадом. Над маршируючими колонами колисалося море червоних прапорів, розвівалися транспаранти із зображеннями Маркса, Леніна і Сталіна. Демонстранти співали Інтернаціонал. Той, хто наважувався викрикнути «¡Viva Espana!», чув у відповідь тисячоголосе: «¡Patria, no!», «¡Viva la Rusia!».

[ред.] Громадянська война

18 липня 1936 почалася Громадянська війна в Іспанії. У колишньому СРСР було прийнято вважати, що сигналом на початок повстання була передача по радіо кодової фрази «Над всією Іспанією безхмарне небо», проте іспанські джерела це не підтверджують, і іспанським історикам ця фраза невідома. Військові підняли повстання у всіх крупних містах, але в декількох, включаючи Мадрид, воно було швидко пригнічене. В результаті швидкої перемоги не вийшло. Обидві сторони почали масові розстріли своїх політичних супротивників, що опинилися на «неправильній стороні».

Спочатку, лідером бунтівників було не Франко, а генерал Санхурхо. Але відразу ж після початку повстання він загинув в авіакатастрофі. Оскільки жодна сторона не змогла отримати перемогу, почалося повільне накопичення сил. Республіканський уряд швидко радікалізовався, комуністи грали все більш помітну роль. Комуністична партія Іспанії виросла з 20 тис. чоловік в 1936 р. до 300 тис. чол. на початку 1937 року. Націоналісти еволюціонували у зворотний бік. В той час, як республіканці звернулися за військовою допомогою до СРСР, націоналістам допомога була надана Італиєю і Німеччиною. НКВД і Комінтерн почали вербування людей в антифашистські інтербрігади, які згодом стали самими боєздатними частинами республіканців. Хоча в них билися люди різних політичних поглядів, але все таки комуністи в них грали головну роль. На стороні Франка теж билися добровольці з різних країн, не тільки з Італії і Німеччини, але і з Ірландії, а також російські емігранти.

Якщо пропаганда однієї сторони представляла цю війну як «боротьбу з силами фашизму і реакції», то з іншого боку це бачилося як «хрестовий похід проти червоних орд». Франко, на відміну від Муссоліні і Гітлера, був християнином-католиком, із-за чого у відносинах між ними згодом і виникла тріщина.

В результаті трирічної громадянської війни перемогу отримали націоналісти. Ближче до кінця війни наступило охолоджування у відносинах як у республіканців з СРСР, так і у Франко з Німеччиною і Італією.

Інтербрігади були розформовані і виведені з Іспанії приблизно за полгода до кінця війни, так само як і велика частина радянських військових радників. Франко також запропонував німецькому легіону «Кондор» повернутися на батьківщину. У предверії всіма очікуваної нової світової війни Франка вважав за краще залишатися нейтральним по відношенню до західних країн.

[ред.] Період Другої світової війни

Франсиско Франко розмовляє з першою леді Аргентини Евою Перон, 1947
Франсиско Франко розмовляє з першою леді Аргентини Евою Перон, 1947

Італія з Німеччиною, в результаті, отримали не так вже багато дивідендів. Звичайно вони позбавилися від загрози отримати комуністичну державу на Заході Європи, але Іспанія не увійшла в «країни Осі» і впродовж Другої світової війни залишалася здебільшого нейтральною (за винятком посилки Блакитної дивізії на Східний фронт). У випадку з війною проти СРСР Франко не витримав і піддався відчуттю мести, вирішивши відплатити Сталіну тією ж монетою, тобто, посилкою своїх військових боротися з комунізмом на його території. Гітлер у свій час збирався використовувати Блакитну дивізію проти Франко, з метою встановити більш слухняний режим в Іспанії. Втім, все закінчилося обопільним стяганням військ до Піренеїв в кінці 1942 року. Після падіння режиму Муссоліні Франко відкликав Блакитну дивізію з Росії. В результаті, після війни франкістський режим не пав, хоча у свій час під впливом СРСР і знаходився в міжнародній ізоляції.

Слід зазначити, що Франко, не дивлячись на тиск Гітлера, закривав очі на те, що іспанські прикордонники за хабарі пропускали на територію Іспанії євреїв, що бігли з окупованих країн, і більш того, відмовлявся прийняти антисемітське законодавство. З цієї причини історіографія сучасного Ізраїля відноситься до нього з симпатією, не дивлячись на його співпрацю з Гітлером.

[ред.] Післявоєнні часи

Після початку холодної війни вплив СРСР в ООН впав, і на початку 50-х рр. послідувала хвиля дипломатичних визнань Іспанії. Вже в ході війни Франко почав обмежувати вплив фашистської партії (Фаланги), а після війни партія в основному займалася соціальною роботою, перетворившись на щось подібне радянським профспілкам. Називатися партія стала Національним рухом. За його ініціативою була почата політика національного примирення, зведений пам'ятник загиблим республіканцям. Проте, репресії проти політичних супротивників (крім республіканців, до них відносилися сепаратисти з Каталонії і Країни Басків) тривали до його смерті.

З середини 50-х років почалося Іспанське економічне диво, що вивело Іспанію із стану однієї з найбідніших країн Європи на рівень цілком розвиненої європейської країни. Досить тривалий час Іспанія займала друге місце в світі (після Японії) по темпах економічного розвитку. Багато міністрів, творці економічного дива, були членами католицького світського ордена Opus Dei. В кінці 60-х рр. почалися і політичні реформи, був прийнятий закон про пресу і дозволені страйки неполітичного характеру, розширено місцеве самоврядування, прийнято декілька конституційних законів, що розширили права громадян і що дозволили згодом мирний перехід до конституційної монархії. Весь цей час (з 1947) Іспанія вважалася монархією з вакантним місцем короля, в цей же час Франко ухвалив рішення, що королем після його смерті повинен стати принц Хуан Карлос, що і відбулося в 1975 році

Король Іспанії Хуан Карлос I завершив процес перетворення країни з авторитарної в демократичну.

[ред.] Посилання

Commons
ВікіМедія має мультимедійні дані за темою: