Теорія мотивації Фредерика Герцберга
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Тео́рія мотива́ції Фредери́ка Ге́рцберга
[ред.] Засновки до створння
У 1960 р. Фредерик Герцберг і його співробітники провели своє власне дослідження людських потреб. Вони попросили робітників описати конкретні аспекти їхньої діяльності, що задовольняють або не задовольняють їх, а потім проаналізували результати опитуванння.
[ред.] Чинники впливу у Т. м. Ф. Г.
Вони з'ясували, що існують два абсолютно різних набори чинників, пов'язаних із почуттям задоволення та незадоволеності роботою. Аспекти, що Герцберг назвав гігієнічними факторами, мали відношення до відчуття незадоволеності. Політика фірми, умови праці і техніка безпеки є потенційними джерелами незадоволеності роботою, тільки коли вони незадовільні. При цьому керівництво не може здійснювати мотивацію працівників, поліпшуючи одні лише гігієнічні фактори, що вже сприймаються як адекватні. З іншого боку, для підвищення продуктивності праці з успіхом можуть бути використані чинники, названі мотиваторами, такі як визнання, відповідальність, службовий ріст і інші заходи персонального заохочення.
[ред.] Взаємозв'язок з иншими теоріями мотивації
Теорія Герцберга — це природнє продовження теорії Маслоу: мотиваторы сконцентровані на верхніх рівнях ієрархії потреб Маслоу, тоді як гігієнічні фактори являють собою потреби нижніх рівнів.

