Конотопська битва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Конотопська битва
Українсько — Московська війна періоду Руїни

Петро Андрусів. Гетьман Іван Виговський, розгромлення царської армії під Конотопом 1659  року.
Дата: 29 червня 1659 р.
Місце: Поблизу міста Конотоп
Результат: Перемога Гетьманської України
Привід: {{{casus}}}
Территоріальні зміни: {{{territory}}}
Сторони
Військо Виговського, Татарська орда Московське військо
Командувачі
Виговський Трубецькой
Військові сили
30 000 козаків з союзниками, 30 000 татар близько 150 000
Втрати
4 000 козаків 6 000 татар убитими 30 000 вбито
{{Campaignbox

{{{campaign}}}}}

Конотопська битва (або в деяких джерелах: Соснівська битва) (29 червня 1659 р.) — битва між московським військом і військами Гетьмана Івана Виговського та Кримської Орди біля м. Конотопа (тепер Сумська область).

Зміст

[ред.] Передісторія

Ця битва відбулася під час того періоду української історії, яку прийнято називати Руїною — добою по смерті Богдана Хмельницького, часу відвертої громадянської війни, інтервенції сусідів України і подальшого знищення залишків надбань минулих років визвольної війни. Протиріччя між Московським урядом, який після смерті Хмельницького посилив своє втручання в справи Гетьманату продовжували загострюватися. З приходом до влади нового гетьмана Івана Виговського московські воєоводи в багатьох містах, і зокрема в Києві почали відкрито підтримувати українську опозицію Виговському і фактично сприяли загостренню громадянської війни в Україні. В цих умовах Виговський був вимушений укласти Гадяцький договір 1658 р., за яким Україна отримувала рівноправне місце в Речі Посполітій поряд з Польщею та Литвою, заборонялася Унія та гарантувалися права Православної Церкви. Після цього уряд Московії перейшов від підбурювання громадянської війни до відкритого збройного вторгнення в Україну восени 1658 року. З'єднавшись з ворогами Виговського — Безпалим, осаулом Вороньком та запорожцями кошового Барабаша армія Г. Ромодановського захопила низку українських міст і по звірячому вирізала не тільки прихильників гетьмана але також і грабувала мирне населення. Літописець того часу так описує пограбування Ромодановським Конотопа:

"Він, зустрів процесією від громадян міста, помолився і перехрестився перед ними по-христіянські, але пограбував місто і його мешканців по-татарськи і сказав « що: винуватого Бог знайде, а війська треба потішити і нагородити за праці, в поході понесені[1]

Така поведінка московського війська схиляла на бік Виговського все більше цивільного населення, козаків. Тим часом велика Московська армія (більш ніж 150 000 чол.) на чолі з Олексієм Трубецьким почала вторгнення в Україну на допомогу Ромодановському весною 1659 року. До московського війська приєдналися деякі козаки — вороги Виговського в громадянській війні, на чолі з новопризначеним московитами «гетьманом» Безпалим. Деякий час пізніше загін Ніжинського полковника Гуляницького напав на обоз армії Трубецького та відступаючи зненацька захопив м. Конотоп. Незвжаючи на погрози та умовляння зрадити Виговському Гуляницький відмовлявся та з чотирьохтисячним загіном козаків боронив Конотопську фортецю. Велика московська армія вирішила захопити Конотоп перед тим, як просуватися далі вглиб України. Облога Конотопа почалася 21 квітня 1659 року.

[ред.] Облога Конотопу

Перша спроба захопити Конотоп приступом була невдалою. Укріплення Конотопа були досить міцними, до того ж фортецю в багатьох місцях оточували болота, що заважало використовувати важку кавалерію та артилерію близько від міста. О п'ятій годині ранку 21 квітня, після молебеню, князь Трубецькой почав приступ, місто обстріляли з гармат та почався бій. Деяким московським загонам навіть вдалося вдертися в фортецю, але козаки Г. Гуляницького мужньо боронилися та вибили загарбників з міста з великими втратами.

Після такого фіаско Трубецькой вже не наважувався йти на прямий присуп, а натомість продовжував обстріл міста з гармат та почав засипати землею рів. Проте вночі козаки використовували той ґрунт для укріплення валів фортеці і робили вилазки та зненацькі напади на московські загони навколо міста. Постійні напади козаків вимусили Трубецького перенести табір війська на 10 км від міста в урочище Таборище на південній околиці села Підлипного і таким чином розділити армію між табором і військами навколо Конотопу. За деякими оцінками тільки на облозі Конотопу московські війська втратили близько 10000 чоловік.

Аж до 29 червня, цілих 70 днів чотирьохтисячний загін Гуляницького утримував фортецю проти 150000 тисяч війська Трубецького, що надало Виговському змогу організувати свою власну армію, отримати допомогу від Польщі і Криму і навіть залучити найманців. До козаків Виговського приєдналися польські добровольчі кінні загони Потоцького, Яблоновського та піхота Лончинського, також для охорони ставки гетьмана залучили загони сербських та молдавських найманців, всього загальною кількістю близько 3800 чол. Була досягнута домовленність з Кримським Ханом Мухамедом-Ґіреєм IV про допомогу, який з'явився на початку червня на чолі 30-тисячного війська.

[ред.] Битва

Надя Сомко. Бій під Конотопом.
Надя Сомко. Бій під Конотопом.

Армія Виговського включно з Ордою тим часом продовжувала просуватися в напрямку Конотопа. В 24 червня під с. Шаповалівкою був розбитий невеликий передовий загін московитів і від полонених дізналися, що Трубецькой знаходиться вже не біля Конотопа і що він не очікував підходу союзників так скоро. Дізнавшись про це був вироблений план дій за яким татари сховалися в засідці в урочищі Торговиця на схід від с. Соснівки — табору Виговського. Сам Виговський залишивши командування братові Григорія Гуляницького Степанові Гуляницькому вирушив ни чолі маленького загону під Конотоп. Рано вранці 27 червня козаки напали на військо Трубецького і скориставшись несподіванкою захопили велику кількість московських коней і вигнали їх в степ. Але оговтавшись, кіннота Трубецького контратакувала козацький загін і Виговський відступив за ріку Соснівку в напрямку свого табору.

Наступного дня у суботу 28 червня Трубецькой відіслав 30 000 відбірної московської кінноти на чолі з боярином Семеном Пожарським наздогнати Виговського. Пожарський переправився через ріку Соснівку і розбив табір на іншому боці. Решта 30 000 війська на чолі з Трубецьким залишилися в таборі. Тим часом п'ятитисячний загін Степана Гуляницького зайшов в тил Пожарському, захопив таємно міст через Соснівку, зруйнував його і загативши вночі річку затопив низину навколо неї.

Рано вранці 29 червня 1659 р. невеликий загін Виговського атакував табір Пожарського і після короткої сутички почав відступати удаючи втечу. Війська Пожарського відчуваючи легку здобич залишили табір і почали його переслідувати. Коли московські війська вступили в село Соснівку козаки трьома пострілами з гармати та трьома вогневими стрілами дали знак орді та полякам рушати, а самі всією армією почали контрнаступ на Пожарського. Побачивши пастку Пожарський спробував відступити, але тяжка московська кіннота та артилерія загрузли у вогкому ґрунті біля річки. В цей час з флангу вдарили татари — московська армія опинилася оточеною і почалася різанина. Впродовж решти 29 червня були знищені майже всі 30 000 війска Пожарського і сам він був захоплений в полон разом з князями Львовим, Ляпуновим, Бутурліними, Скуратовим, Куракіним та іншими. Полонених за звичаєм віддали татарам, які майже всіх немилосердно вирізали. Представши зв'язаний перед ханом Пожарський за переказами літописців плюнув йому в обличчя та обматюкав. За це йому татари миттєво відтяли голову і відіслали її з полоненим до табору Трубецького.

Сам Трубецькой почувши про розгром Пожарського відізвав Ромодановського з облоги Конотопа та пізно ввечері почав відступ з України. Побачивши розвиток подій Григорій Гуляницький вийшов з Конотопа і вдарив по відступаючій армії Трубецького та захопив багато артилерії — сам Трубецькой ледве не загинув, був двічі поранений і втратив окрім частини артилерії ще воїнські знамена, казну та майже увесь обоз. Покінчивши з залишками військ Пожарського козаки та татари продовжували переслідувати відступаючого ворога ще протягом трьох днів аж до московського кордону.

[ред.] Наслідки та значення

Звістка про поразку під Конотопом дійшла в решті решт і до Москви. Російський історик 19-го сторіччя С. М. Соловйов описує реакцію царя на сумну звістку таким чином:

"Цвіт московської кінноти, що зробила щасливі походи 54-го і 55-го років, згинув в один день! Ніколи після того цар московський не був вже в змозі вивести в полі такого сильного ополчення. У сумному платті вийшов Олексій Михайлович до народу, і жах напав на Москву. Удар був тим важче, що був несподіваним; та ще після таких блискучих успіхів! Ще нещодавно Долгорукий привів до Москви полоненого гетьмана литовського, нещодавно чулися радісні розмови про торжество Хованського, а зараз Трубецкой, на якого були більше всіх надії, «чоловік благоговійний і витончений, у воїнстві щасливий і недругам страшний», погубив таке величезне військо! Після узяття стількох міст, після узяття столиці литовської царське місто затремтіло за власну безпеку: у серпні по государеву указу люди всіх чинів поспішали на земляні роботи для зміцнення Москви. Сам цар з боярами часто був присутній при роботах; навколишні жителі з сімействами, пожитками наповнювали Москву, і йшов слух, що государ відїжджає за Волгу, за Ярославль".

Проте хвилювання царя, що Виговський з ханом піде далі на Москву виявилися передчасними. Тільки но Виговському вдалося захопити Ромни, Лохвицю та декілька інших українських міст, які утримували його супротивники, як прийшла звістка з Криму, що козаки Івана Сірка напали на татарські поселення і це вимусило хана з ордою залишити Виговського та вертатися в Крим. Громадянська війна спалахнула з новою силою. Хоч Гадяцький договір з поляками був вигідний для України, ідея союзу з поляками не знайшла підтримки серед більшості козацтва та народних мас. До того ж Виговський нехтував інтересами широкого загалу українського суспільства і спирався переважно на козацьку верхівку, яка постійно його зраджувала перед погрозами або обіцянками з боку Москви чи Варшави.

Конотопська битва залишалася довгий час ледве не забороненою темою в російській та особливо радянській історіографії. Протягом століть інформація про неї замовчувалася тому, що правда про події під Конотопом розвінчувала багато великодержавних міфів, особливо про «споконвічне прагнення українців до союзу з Росією». Останнім часом події Конотопської битви також ідеалізуються і в деяких українських колах. Незважаючи на великі сподівання та на героїзм козаків, особливо загону Григорія Гуляницького, Конотопська битва залишається змарнованим шансом і чи не найхарактернішим прикладом виграної битви та програної війни.

[ред.] Джерела

[ред.] Посилання

Іншими мовами