Румунія й Україна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Українці й румуни межують між собою на довж. 900 км. Укр. племена, чи їхні предки становили один з субстратів рум. народу на півн. сх. P. Обидва народи зближувала правос. віра і спільне джерело культури (Візантія), а також боротьба проти татар і турків; вони близькі між собою соц. структурою, побутом і нар. творчістю, століттями живуть одні поряд з одними. Взаємовідносини на політ. і вищому культ. рінні були близькі у 16 — 17 вв., згодом незначні, гол. через брак укр. (а довший час і рум.) держави. У новіші часи вони сильніші на Буковині, але у неґативній формі гострій нац. боротьбі.

До створення Румунії (1859) укр.-рум. політ. зв'язки відбувалися перев. з безпосереднім сусідом України Молдавією (див. ЕУ 2, стор. 1637-1639); вони були незначні з Валахією, а ще менші з Семигородом. У 16 і 17 ст. козаки допомагали не тільки Молдавії, але й Валахії у їхній боротьбі проти Туреччини, напр., у війську волоського воєводи Михайла Хороброго в 1595 нараховувалося 7 000 козаків. Хмельницький уклав союз з Молдавією й одружив сина, Тимоша з донькою молдавського господаря Василя Лупула. Тиміш Хмельницький з 8 000 козаками пішов на захист свого тестя походом на Валахію, де зазнав поразки у битві над р. Фінтою, а 1653 загинув у Сучаві. Щораз більше узалежнення України від Москви, а рум. князівств від Туреччини перекреслило почату співпрацю.

Після приєднання Буковини до Австрії (1774) і Басарабії до Росії (1812) в обох цих краях жили поряд, одні коло одних, українці і румуни. На Буковині виникла між ними, у зв'язку з укр. нац. відродженням, гостра (зокрема з кін. 19 в.) боротьба на політ., церк. і культ. полі. В Басарабії через слабу нац. свідомість укр. і рум. етнічної маси і русифікацію вищих прошарків, укр.-рум. взаємини були незначні. Басарабські румуни, які вчилися в ун-тах Києва і Харкова, ознайомилися з укр. нац. рухом і прихильно ставилися до нього. Нечисленні укр. культ. діячі, які деякий час жили в Басарабії (І. Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський, М. Кропивницький, мали зв'язки з освіченими румунами і впливали на рум. авторів. У 1878 — 82 Ф. Вовк перебував у P., досліджував укр. поселення в півн. Добруджі, співпрацював з З. Арборе.

Під час Укр. державности (19171921) з українського боку робилися заходи для унормування дипломатичних взаємин з P. E січні 1918 з інформативною місією був висланий до Румунії — А. Галіп, пізніше представниками укр. урядів в Р. були: М. Галаган, В. Дашкевич-Горбацький і К. Мацієвич (1919 — 1922). Рум. уповноваженими при укр. урядах були ген. Коанда і Концеску. Р. визнавала де-факто існування укр. держави, входила з укр. урядами у госп.-торг. зв'язки та була готова доставити зброю в заміну за госп. продукти, однак заломлення укр. фронту в 1919 поклало край цим планам. Деякі конфлікти з Р. були спричинені окупацією рум. військом Півн. Буковини (11.11.1918) та Бесарабії (березень 1918), як також ударом в спину УГА у травні 1919, коли румуни захопили гал. Покуття.

Укр.-рум. взаємини 1919-44 були позначені боротьбою укр. меншости в P., зокрема на Буковині (див. ЕУ 1, стор. 567 — 71).

Після 1944, в нових обставинах, як сателіт СРСР, Р. в укр. питанні дотримувалася директив СРСР.

У культ. ділянці, крім молд.-укр. зв'язків (див. Молдавія), існували, хоч і незначні, зв'язки України з Валахією. Напр, Україна чимало спричинилася до заснування друкарства па Волощині, зокрема, завдяки митр. II. Могилі. Серед волоських учених Удріште Нестурел (17 в.) був у близьких культ. зв'язках з Києвом, а в своїх творах наслідував укр. письм. На Волощині чималий вплив мала граматика М. Смотрицького, яку перевидано у Снаґові (1697) і в Римніку (1755); вона допомогла у створенні перших рум. граматик на Волощині. «Лексикон словеноросскій» П. Беринди був 5 разів перероблюваний рум. мовою. У Києво-Могилянській Академії навчалися визначні діячі Валахії: Удріште Нестурел, Вартоломей Мазаряну (1710 — 90; архимандрит. письм. і реформатор. молд шкіл), Гавриїл Банулеску-Бодолі (пізніший митр. київ., потім 1802 — 12 — Молдавії і Валахії), єп. Мельхіседек Штефанеску та ін. Укр. ігумен Паїсій Величковський, переїхавши 1779 до Нямцу, спричинився до відновлення рум. монастирського життя та активізував культ. і вид. діяльність. Молд. митр. В. Костаке (1768 — 1846) підтримував зв'язки з укр. церк. діячами та видав рум. мовою київ. Synopsis (1837).

У 19 в. до рум.-укр. культ. зближення спричинилися рум. письм. і вчені: Олександр Гаждеу (1811 — 74; писав про Г. Сковороду), його сич Богдан Г. (1838 — 1907; уроженець Хотину, вихованець Харківського Ун-ту, був у приязних стосунках з О. Потебнею, писав на укр. теми: «Йон-вода Лютий», «Домніца Роксана»), Ґ. Асакі (1788 — 1869), Н. Гане (1830 — 1916; повість «Домніца Руксандра»), К. Стаматі (1785 — 1869), славісти Йон Боґдан (1864 — 1919) і І. Біяну (1856 — 1935), політ. діяч К. Доброджану-Ґеря (1855 — 1920) та ін.

У 20 в. укр. питанням цікавилися рум. діячі: гром. діяч З. Арборе; письм. — М. Садовину, М. Сорбул, Л. Фунта, Е. Боґдан; літературознавці: Е. Калімар (писав про І. Франка та Т. Шевченка), М. Ласло («Шевченко в Румунії», про Г. Сковороду); історики: Н. Йорґа, Й. Ністор (обидва ставилися неприхильно до укр. проблеми і заперечували автохтонність українців на Буковині і Бесарабії), С. Чобану, П. Панаїтеску та (після 1944): П. Константінеску-Яшь, Ґ. Безвіконі, А. Віану, Д. Струнґару, Д. Мазілу, М. Дан; мовознавців: М. Штефанеску, П. Петровіч. Найбільше уваги рум. дослідники й письм. присвячували укр.-рум. зв'язкам 17 в. Чимало ст. про рум.-укр. зв'язки містить славістичний ж. «Romanoslavica» (з 1958 у Букарешті). На еміґрації про рум.-укр. взаємини писали Ґ. Чоранеску, Е. Турдяну. Рум.-укр. зв'язки досліджували в Молд. ССР: М. Мохов, В. Гацак, І. Вартічан, К. Попович.

Серед укр. вчених і письм. рум.-укр. взаємини досліджували історики: Ю. Венелин (вивчав слов. рукописи у рум. бібліотеках), А. Петрушевич (молд.-укр. зв'язки), І. Шараневич, О. Калужняцький, В. Милькович, Є. Козак, М. Кордуба, Ф. Шевченко, О. Карпенко, М. Чередарик; етнографи й літературознавці: М. Драгоманов, Ф. Вовк, І. Франко, О. Романець, І. Ребошапка, В. Зеленчук; музикознавці: с. Воробкевич, к. Квітка; мистецтвознавець В. Кармазин-Каковський; мовознавці: П. Бузук, Д. Шелудько, О. Огієнко, В. Сімович, І. Шаровольський, Р. Смаль-Стоцький, С. Семчинський, І. Дощівник, Ю. Кокотайло, О. Горбач, М. Павлюк; письм.: Ю. Федькович, С. Воробкевич, М. Коцюбинський, Г. Хоткевич, Я. Стецюк, В. П'янов, А. М'ястківський.

Рум. література мало приступка укр. читачеві, з неї укр. мовою перекладені: роман Б. Гадшеу «Резван і Відра», «Поезії» М. Емінеску (переклад М. Рильського, В. Сосюри, М. Терещенка, Я. Шпорти), драма Й.-Л. Караджале «Загублений лист» (переклад Є. Дроб'язка), роман Л. Ребряну «Йон», повісті й романи М. Садовяну «Митря Кокор», «По дорозі в Хирлеу», «Нікоаре Підкова», лоезії В. Тульбуре. Чимало творів рум. літератури переклав В. Д'янов, А. М'ястківський.

Рум. мовою вийшли твори Т. Шевченка «Cobzarul» (1957; переклад В. Тульбуре, передмова М. Садовяну), М. Коцюбинського, І. Франка, Лесі Українки, В. Стефаника, О. Кобилянської, Ю. Янонського. Сучасні укр. новелі (твори О. Гончара, Є. Гуцала, В. Дрозда, Б. Шевчука тощо).

Почавши з 1958, у Києві й ін. містах України Укр. Товариство Культ. Зв'язків з закордоном організує «Дні рум. культури» з виступами рум. солістів, нац. театру ім. Караджале, висвітленням рум. фільмів та влаштуванням книжкової і мист. виставок.

Малодіяльним є Укр. Відділення Товариства Рум.-Радянської Дружби (з 1959).

Екон. зв'язки між Р. й Україною були до пол. 1940-их pp. незначні (річний торг. оборот 500 — 600 000 карб.). З 1950 торгівля почала зростати (у млн. карб., включаючи транзит):

Експорт України до Румунії | Імпорт України з Румунії

1950 | 98 | 115

1960 | 224 | 241

1965 | 346 | 380

1970 | 424 | 455

1973 | 496 | 585


Торг. баланс для України є дещо неґативний. Експорт УРСР до Румунії становить близько 8% заг. укр. експорту (включаючи й експорт до ін. респ. СРСР), експорт Румунії до УРСР — близько 20% заг, експорту Р. Україна імпортує з Р. пиляну деревину (бл. 260000 мз на рік; 12% всього рум. експорту), нафтопродукти (бл. 460 000 т на рік), зал. вантажні вагони, с.-г. машини, хем. устаткування, меблі, одяг, взуття, консерви, овочі. До Р. Україна вивозить насамперед сировину: залізну руду (1971 — 50% імпорту P.), кокс (29%), електроенергію (16%), чавун (12%), кам'яне вугілля (7%), далі металевий прокат, різні верстати, енерґетичне устаткування, невеликі кораблі, літаки, годинники.

У рамках техн. допомоги й довготерміноних кредитів СРСР Румунії Україна брала участь у будівництві бл. 80 підприємств. За останній час велике значення для Р. мас укр. екон. допомога у будівництві метал. комбінату в Ґалаці.

Зміст

[ред.] Українці в Румунії

До 1918 українці жили на території тогочасної Р. в півн. Добруджі — у дельті Дунаю (див. також Задунайська Січ). Їх поселення (бл. 20 000) пов'язане безпосередньо з укр. етногр. територією в півд. Бесарабії. Незначне ч. українців (бл. 50 000) жило у півн. Молдавії (пов. Дорогой і Ботошани), населення якої до 17 в. було здебільше укр. Тепер тільки в деяких селах (напр., Семеніча) частково збережено укр. мову й звичаї.

1918-44. По першій світовій війні у межах «великої» Р. опинилися Буковина, Басарабія та мала частина Закарпаття — півд. частина Мармарощини, а у зв'язку з цим частина укр. суцільної етногр. території й низка укр. етногр. островів у цих країнах, зокрема у Бесарабії; врешті, укр. острови у Банаті, який до 1918 належав до Угорщини. Крім того, на території корінної P., гол. у Букарешті, опинилися укр. політ. еміґранти з Укр. Нар. Республіки; їх основу становили кол. старшини і вояки 2 Запор. бриґади Армії УНР, які восени 1920 перейшли Дністер. З 1923 у Букарешті існувала ценграля Гром.-Доломогового Комітету Укр. Еміґрації в Р. (гол. К. Мацієвич, заступник гол. В. Трепке, секретар Д. Геродот), яка координувала працю 10 філій еміґрантів, т. зв. громад (найчисленніша — Громада Укр. Еміґрантів у Букарешті). В Букарешті ще діяли: Союз Українок-Еміґранток (гол. Н. Трепке), Товариство Укр. Вояків у Р. (гол. Г. Порохівський) і заснований гетьманською групою 1921 Союз Укр. Хліборобів у Букарешті (гол. П. Новіцький). До м. Р. наплинуло також деяке ч. українців з Буковини і Бесарабії, перев. учителі й службовці, що їх рум. влада переселила, щоб ослабити укр. стан посідання, студенти, які вчилися у високих школах, гол. у Букарешті (вони заснували в Букарешті товариство «Зоря», 1921 — 26, згодом Укр. Культ.-спортове товариство «Буковина», 1926-44) й Ясах тощо. Разом у корінній Р. жило бл. 10 000 українців, в усій Р. бл. 1,2 млн, у тому ч. на укр. етногр. території бл. 0,8 млн.

З 1941 Румунія дала укр. нац. меншості деякі культ. права: у Букарешті організовано укр. радіомовлення (керівник М. Ковалевеький), виходила газ. «Життя» (ред. І. Гаврилюк), ж. «Батава».

Ч. українців, що жили в корінній Р. збільшилося 1940 утікачами, які, після зайняття СРСР Буковини і Бесарабії, шукали захисту в Р. Перед зайняттям всієї Р. сов. військом 1944 частина українців з Р. подалася на зах., більшість залишилеся. Дехто з укр. гром. діячів (І. Григорович, О. Масикевич, В. Якубович та ін.) були заарештовані й вивезені до СРСР.


[ред.] Українці у Соц. Респ. P. (Republica Socialistă România).

Кордони УРСР з Румунією не покриваються докладно з етногр. межами, і тому в Румунії залишилися невеликі простори укр. етногр. території:

  • в півн. Буковині (бл. 40 000 українців у 39 місцевостях),
  • у Добруджі (30 000 українців у 37 місцевостях)
  • в Мармарощині (бл. 30 000 у 16 місцевостях);
  • бл. 10 000 українців живе у 8 селах у Баматі (дехто з них виїхав у кін. 1940-их pp. до СРСР)
  • бл. 10 000 — в розпорошенні у корінній P.;

у всій Р. бл. 120 000.

За офіц. переписом 21.02.1956, в Румунії жило 68300 українців, у тому ч. в тодішніх обл.:

  • Банат (р-ни Луґож і Карансебеш) 4700,
  • Добруджа (р-н Тульча) — 7 900,
  • Марамуреш (р-ни Вішев і Сигіт) — 25 200,
  • Сучава (р-ни Радівці, Кимполюнґ, Дорогой, Ґура-Гуморулуй і Ватра Дорней) — 28 900
  • розпорошених по всій Р. 1 500;

ці останні найбільше перебувають у Букарешті (офіц. 500, насправді бл. 2 000). Ін. м., у яких живуть українці: Констанца, Тімішоара, Бая-Маре, Плоєшти, Яси, Клюж, Луґош.

У соц. Р. немає жадних укр. гром. організацій, хоч конституція ґарантує кожній нац. меншості нац.-культ. права. Партія і уряд Р. міняли своє наставлення до місц. українців. До 1947 вони не визнавали в практиці існування укр. нац. меншости; у 1948 — 63 існувала відносна можливість праці в культ.-шкільній ділянці, хоч, щоб налякати укр. інтеліґенцію, у 1959 у Букарешті влаштовано показовий процес проти В. Білівського, якому закидали заохочування читачів до укр. мови і плекання укр. культури (його засуджено на 7 pp. в'язниці; аналогічний процес відбувся і в Сиготі). З 1964 рум. влада поступово ліквідувала попередні здобутки укр. нац. групи. Не принесла покращення становища українців у Р. нова конституція 1965, яка формально запевняла меншостям нац. права. Правда, 1968 дозволено організувати укр. пов. ради трудящих при Фронті Соц. Єдности для Сучавського й Мармароського пов. (гол. І. Захарійчук і Ю. Канюка), але вони не виявили ніякої укр. нац. праці.

[ред.] Культ. -осв. життя

Шкільна реформа 1948 дала можливість для розвитку нар., сер, і вищої освіти укр. мовою. Упродовж 10 pp. у Р. існувало 120 нар. шкіл з укр. мовою навчання (бл. 200 укр. учителів і бл. 10 000 учнів) та паралельні класи з укр. мовою навчання в гімназіях у Сереті, Сиготі й Сучаві (за 1957 — 77 випускників) і у пед. школах: в Сереті, Сиготі й Тульчі (за 1957 — 54 випускники). Для шкіл створено різнородні підручники укр. мовою, серед ін. «Курс іст. граматики укр. мови» М. Павлюка та «Рум.-укр. словник» (30 000 слів) і «Укр.-рум. словник» (35 000 слів) — обидва за ред. Ю. Кокотайла.

Культ.-осв. діяльність по укр. селах. провадили читальні, клюби, будинки культури, гуртки самодіяльности, гуртки молоді; по містах відділи Рум. Об'єднання для зв'язків з Сов. Союзом (ARLUS — Asociaţia Romînă pentru legătŭri cu Uniunea Sovietică). Рівень культ. праці був досить низький. Програми місц. культ. улаштувань велися укр., рум. та рос. мовами. Поза Букарештом не було жадного значнішого ансамблю чи мистця.

Почавши з 1964 вся культ.-осв. праця українців у Р. зазнає переслідування. Ліквідовано майже всі школи з укр. мовою навчання (животіє тальки укр. відділ при гімназії в Сиготі і укр. лекторат у Букарештському Ун-ті) і всю укр. осв.-культ. працю по селах, заборонено вживати в публікаціях укр. назви місцевостей.

Преса представлена двотижневиком «Новий Вік» (з 1949; ред. В. Білівський, С. Загородний, з 1959 І. Колесник, М. Водня), наклад спершу 10000, нині 4000; тепер газ. мусить містити рум. зміст укр. мовою. У 1950 — 58 виходив літ.-іст. двомісячник «Культ. порадник», наклад 600-1000, ред. В. Федорович і В. Вілівський.

Деяке ч. українців працює в Р. у високих школах і в наук. ін-тах; І. Робчук, К. і А. Реґуші в Ін-ті Лінґвістики, В. Виноградник (†1973) в ін-ті Пастера в Букарешті, славісти К. Драпака і І. Лемний, педагог О. Антохій, фізик Б. Павлюх (політехніка в Ясах) та В. Карамзин-Каковський тощо. У Букарешті існує відділ укр. мови і літератури (з 1952 при славістичному відділі Букарештського Ун-ту), з 1963 при катедрі слов. мов Ін-ту іноземних мов і літератур, завідувач доц. М. Павлюк.

Порівняно добре в Р. представлена укр. література. У 1950-их pp. укр. письм. друкували свої твори у ж. «Культ. Порадник» та у додатку «Література» до двотижневика «Новий Вік», у 1968 — 70 — у «Літ. Видавництві», з 1970 у видавництві «Критеріон» у Букарешті, створеному для публікацій творів нац. меншостей (ред. укр. відділу М. Корсюк). У 1960-их pp. у Букарешті вийшли зб. поезій О. Мельничука, Г. Клемпуша, О. Павліша, Д. Онищука; зб. новель і оп. І. Федька та С. Яцентюка; альманахи «Серпень» (1964; ред. С. Мигайчук) та «Ліричні струни» (1968); зб. «Нар. співанки» — укр. нар. пісні з півд. Буковини, Мармарощини, Банату і Добруджі, зібрані й упорядковані І. Ребошапкою. З 1970 заходами Літ. студії укр. письм. (гол. Г. Мандрик) при Спілці Письм. Р. вийшли у видавництві «Критеріон» зб. поезій: С. Ткачука, М. Балана, Стеліяна Ґруї, М. Михайлюка, І. Непогоди, О. Масикевича, І. Ковача, М. Небиляка, М. Корсюка, Ю. Павліша, В. Баршая, О. Мельничук; зб. «Ой у саду-винограду» (1971) і «відгомони віків» (1974) з нар. творчістю укр. населення Р. (обидві за ред. І. Ребошапки), «Наші весни» (1972 — зб. прози, ред. М. Михайлюк), зб. репортажів «Про землю і хліб» (1972) та «Антологія укр класичної поезії» (1970; ред. М. Ласло). В Орадя жила укр. письм. К. Бобикевич († 1971).

Більшість укр. населення в Р. була правос., греко-католики переважали на Мармарощині і в Банагі. Після ліквідації Гр.-Кат. Церкви в Р. (1948) вірних примушено перейти на православіє. Богослуження і проповіді Рум. Правос. Церкви майже повсюдно, крім Серету, відбуваються лише рум. мовою, і т. ч. вона є одним з засобів румунізації. На румунізацію українців Р. впливає і те, що вони живуть розпорошені й ізольовані від їн. країн укр. поселення, гол. від УРСР, а залякана укр. інтеліґенція, яка живе перав. по м., має невеликий зв'язок з укр. масою.

[ред.] Див. також