Персоналізм
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Персоналі́зм (лат. persona — особа) — релігійно-ідеалістична течія в сучасній буржуазній філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність, а світ — як вияв творчої активності верховної особи—бога.
[ред.] Виникнення
Виник наприкінці 19 ст. в США.
Гол. представники: Б.-П. Боун, У.-Е. Хокінг, Е.-ПІ. Брайтмен та ін.
В 30-х pp. 20 ст. сформувався франц. варіант П. (Е. Муньє, Ж. Лакруа). П. тісно пов'язаний з теїзмом.
[ред.] Погляди
Центральним у П. є поняття особи, яку розуміють не як реальну людську особу, а як «першоелемент» буття, певну духовну сутність, що їй властиві активність, воля, самосвідомість. Природа, за П., являє собою сукупність духовних осіб (див. Плюралізм), яку увінчує верховна особа — бог. Все матеріальне персоналісти розглядають як наслідок творчої активності особи або як те, що набуває значення лише коли включається у досвід особи. Хоч П. є в осн. різновидом об'єктивного ідеалізму, в ньому є суб'єктивно-ідеалістнч. елементи, що особливо виявляються в тлумаченні процесу пізнання, де чільне місце належить індивідуальній свідомості, оцінювальній здатності окремої особи. Значну увагу персоналісти приділяють проблемам взаємин особи і суспільства, духовної і матеріальної культури, які вони розв'язують з позицій ліберального християнства. П. розвиває ідеї про ворожість особи і суспільства, характерні для екзистенціалізму.
Деякі представники П. (Муньє) піддають критиці капіталізм, виступають за соціальне (екон. і духовне) оновлення суспільства. Проте цей процес вони зводять до морального самовдосконалення, духовного оновлення особи.
Гол. соціальне завдання, за П., полягає в тому, щоб «перетворити особу», а не суспільство. Для франц. П., який є світоглядом дрібнобурж. інтелігенції, що належить до лівих католицьких кіл, характерна різка критика капіталістич. дійсності, якій вони по суті неспроможні протиставити ніякого позитивного ідеалу.
[ред.] Література
- Філософський словник

