Сербська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Сербська мова
Поширена в: Сербія, Чорногорія, Хорватія, Боснія і Герцеґовина, США, Австралія
Регіон: Європа, Північна Америка, Австралія
Кількість мовців: 12 млн.
Місце: 75
Класифікація: Індо-Європейська
 Балтослов'янська
  Слов'янська
   Південно-слов'янська
    Сербська мова
Офіційний статус
Державна: -
Офіційна: Сербія, Боснія і Герцеґовина, Чорногорія (ієкавський діалект), Македонія (деякі муніципалітети)
Регулює: Управління стандартизації сербської мови
Коди мови
ISO 639-1 sr
ISO 639-2 scc
SIL scc


Сербська мова (Српски језик/Srpski jezik) — одна з південно-слов'янських мов. Розповсюджена у Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеґовині, Македонії, Хорватії, а також у США та Австралії. Має три діалекти, які за варіантами займенника «що» у цих діалектах, називаються штокавський, чакавський та кайкавський. Відмінності між цими діалектами виникли ще у дописемну епоху історії слов’янських народів.

Мові властиві довгі та короткі голосні та тонічний (музикальний) наголос, що відрізняє її від усіх інших слов’янських мов. Існує складоутворюючий сонант [r].

Іменники, прикметники, займенники та числівники змінюються за відмінками.

Дієслово має розвинену систему дієвідміни: чотири ряди простих та складних форм минулого часу, два ряди форм майбутнього часу. Інфінітив може заміняти конструкція зі сполучника «да» і форми теперішнього часу.

Літературна мова створена у першій половині XIX століття на основі штокавських говірок. У її формуванні визначну роль відіграли серб Вук Караджич та хорват Людевит Ґай. Об'єднання у літературній мові особливостей різних діалектів дало велику варіативність літературної мови як у лексиці, так у фонетиці і морфології. Орфоепічна норма вимови – подвійна: на місці старого «ятя» (Ѣ) допускається вимова [e] (більше у Сербії) або [je] (більше у Чорногорії), що відповідно називається екавською та ієкавською вимовою.

Найдавніші писемні пам'ятки датуються XII сторіччям (Башчанський надпис, написаний глаголицею, близько 1100 року; Грамота Куліна, написана кирилицею 1189 року). У теперішній мові використовуються як латинський алфавіт (у Хорватії, Боснії, Чорногорії) так і кирилиця (здебільшого у Сербії та північних районах Чорногорії).


[ред.] Приклад

«Заповіт» Т.Г. Шевченка 
сербською мовою
(переклад Радослава Пайковича)
-----
ЗАВЕШТАЊЕ
---
Кад умрем, сахраните ме
Тамо у могили
Сред степе предивне
На милој Украјини.
Да бих поље широко,
И Дњепар, и прокоп
Гледати, чути мого
Како певају громко
И како из Украјине
Односе у сиње море
Крв злочинца... Тад ћу да минем
И поље и горе,
Устанем и стигнем
До бога самога
Да се молим... А до тада
Не знам ни за бога.
Сахраните, па устајте,
Окове разбијте
Крвљу непријатеља
Слободу залијте.
А мене у породици
Великој, слободној, новој
Помените у прилици
Добрим, тихим словом.
----- 
(Джерело: Т.Г.Шевченко, 
Заповіт мовами народів світу, 
К., «Наукова думка», 1989)