Шкільництво в діяспорі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Шкільництво в діяспорі

З переїздом українців поза етногр. землі було намагання з боку духовенства й інтеліґенції, яка виїжджала з ними, творити укр. школи для дітей еміґрантів. Першими поселеннями поза укр. землями були Банко (сер. 18 в.) і Срем (19 в.) на території нинішньої Юґославії. Тут при гр.-кат. парафіях поставали початкові школи (найстарші з них у с. Руський Керестур і Коцура та в м. Новий Сад). Учителі здебільшого приїжджали з Закарпаття, звідки також одержувано до 1919 підручники. Деякі початкові школи зберегли навчання місц. бачвансько-руською говіркою під час королівського уряду Юґославії та за угор. окупації за другої світової війни. Після 1945 уряд соц. Юґославії відкрив для укр. меншости в Бачці початкові школи (тепер їх 6) та 1 гімназію (Руський Керестур) бачванськоруською мовою, для яких держава видає підручники. У Боснії, де живе значно менше українців, у 1960-их pp. уведено для укр. дітей в сербо-хорватських школах навчання укр. мови як предмету. Для цих шкіл останнім часом видають підручники.

Зміст

[ред.] США

За океаном укр. еміґранти почали закладати власне Ш., коли постали перші рел.-гром. осередки на нових місцях поселення. У США перша укр. доповнююча школа постала при гр.-кат. церкві в Шамокіні (Пенсільванія) 1893, а згодом виникли й ін.; 1894 було 6 таких шкіл. Ці школи були призначені для навчання укр. грамоти; вчителями були т. зв. дяко-вчителі, іноді й свящ. Навчання відбувалося поза нормальними год. в амер. публічних школах, а приміщення й підручники були незадовільні. Більшу увагу звернув на укр. Ш. після 1907 єп. С. Ортинський, який заснував у Філядельфії школу-інтернат та почав видавати підручники для мережі церк. доповнюючих шкіл.

З 1920-их pp. за еп. К. Богачевськрго Укр. Кат. Церква почала закладати при більших парафіях цілоденні приватні школи: 1940 їх було 12 у Філядельфійському екзархаті; 1965 у 3 укр. кат. єпархіях було 33 початкові і 5 сер. шкіл, у яких вчилося разом 9 тис. учнів. 1965 у 2 закарп. гр.-кат. єпархіях було 33 початкові і 3 сер. школи з 7,5 тис. учнів. У 1970-их pp. І. приватних (кат.) шкіл в США значно зменшилося, зокрема при укр. парафіях; у Філядельфійській митрополії 1985 було 28 початкових і 5 сер: шкіл з 4 370 учнями, а в Пітсбурзькій (закарп.) 18 шкіл і 2 650 учнів. У цих школах навчання відбувається англ. мовою, а укр. мова і культура, іноді релігія — укр. мовою (у закарп. школах лишилося тільки навчання сх. обряду).

Українознавча освіта краще поставлена в суботніх школах українознавства, що їх ведуть «Рідні Школи», об'єднані в централі опікунів шкіл українознавства, або т-ва молоді під наглядом Шкільної Ради при Українському Конґресовому Комітеті Америки (УККА) (заснована 1953). Усіх цих шкіл у 1960-их pp. було понад 50 (більшість мала лише нижчі кляси, а деякі 11 кляс. себто давали сер. українознавчу освіту з матурою). 1985 шкіл було 30 (з них 19 повних з матуральними клясами), у яких навчалося 2100 учнів. Навчання відбувається укр. мовою (є і двомовні) по 5—6 год. тижнево. Шкільна Рада видає власні підручники або користується виданими в ін. країнах (Канада, Австралія). Укр. Правос. Церква має власну мережу недільних шкіл релігії та українознавчих шкіл (1986—87 всіх шкіл 34, деякі дуже малі). При консисторії Укр. Правос. Церкви в США діє також Шкільна Рада. Якщо 1965 приблизно 18 тис. дітей було охоплено якоюсь формою українознавчого навчання (у тому ч. й релігії), то 1985 це ч. впало ло 8 тис.

Для вишколу вчителів Шкільна Рада при УККА влаштовує щорічно краєві, регіональні учительські конференції, семінари, двотижневі учительські курси тощо. У 1960-их pp. Шкільна Рада при УККА спільно з АНТШ вела Пед. курси, що згодом співпрацювали з Укр. Вільним Ун-том (УВУ) у Мюнхені. УВУ провадить вишкіл учителів українознавства на щорічних літніх курсах.

Учителі були організовані в учительських громадах.

Про дошкілля — див. Дошкільне виховання.

При СКВУ діє Світова Координаційна Виховно-Освітня Рада (СКВОР), яка координує виховно-осв. справи всієї діяспори в зах. світі.

[ред.] Канада

У Канаді укр. школи почали закладати з кін. 19 в. Місц. законодавство в зах. степових провінціях сприяло двомовним школам, і їх на найнижчому рівні (1- або 2-клясові) масово відкривали в фермерських р-нах. Для підготови вчителів уряд Манітоби відкрив 1905 укр.-руську учительську семінарію (Ruthenian Training School) у Вінніпезі, згодом перенесену до Брендону; з цієї школи вийшло бл. 120 учителів. Двомовних учителів готували також короткотривалі учительські школи в Альберті й Саскачевані. Хоч за числом учнів це були назагал малочисельні школи, але їх разом було бл. 250 у трьох зах. провінціях. Із зміною політики уряду по лінії канадизації еміґрантів за світової війни ці школи були закриті. Після першої світової війни укр. мови і українознавства можна було навчати лише у приватних школах; деякі з них діяли при укр. кат. парафіях як цілоденні школи, ін. як доповнюючі у вільні від навчання дні. Останні організувалися при церквах або культ. і гром. орг-ціях під фірмою центр. осв. установ «Рідна школа» та «Укр. школа». Правос. Церква утримує перев. т. зв. недільні школи. У системі цих шкіл навчалося 1958 18 тис. дітей (650 учителів), але це ч. значно зменшилося: до 9 тис. 1981 (ледве 10% усіх дітей шкільного віку) з 510 учителями. Це здебільшого школи нижчого типу; існують ще в більших м. скупчення гол. післявоєнної еміґрації школи сер. типу (т. зв. курси українознавства з матурою), в яких в 1980-их pp. було бл. 1 200 учнів.

Комітет Українців Канади намагається координувати орг-цію, діяльність та програми цих шкіл через крайову (заснована 1971) та провінційні шкільні ради. Крім шкіл, що діють на протязі року, в Канаді гол. чином церкви і молодіжні орг-ції практикують для освіти укр. дітей літні школи і табори.

Останнім часом Укр. Кат. Церква відкриває щораз більше т. зв. сепаратних шкіл (приватні цілоденні школи, підтримувані урядом), в яких вивчають укр. мову і культуру. 1985 4 такі школи діяли в Торонто. Натомість, у зах, провінціях у 1970-их pp. постала можливість плекати двомовне навчання в початкових школах та на рівні нижчої сер. освіти за бажанням батьків. У цих школах ведеться навчання англ. і укр. мовами різних предметів (останньою — українознавства та гуманітарних дисциплін, музики тощо). У 1985р. двомовні школи в Альберті охоплювали понад 3 тис. учнів. Двомовне навчання в Альберті почалося у 1971-му, Саскачевані у 1974-му і Манітобі 1978-му році.

Деяку українознавчу інформацію давали учням сер. і високих шкіл укр. бурси, т. зв. ін-ти, що їх почали засновувати в більших м. ще в 1920-их pp.; тепер діють 3 правос. і 2 кат. ін-ти (Едмонтон, Саскатун і Торонто). Отці редемптористи ведуть сер. школу типу малої семінарії (Колеґія св. Володимира в Роблині, Манітоба), а в Онтаріо короткочасно діяли в 1960 — 70-их pp. сер. хлоп'яча (Торонто) і дівоча (Анкастер) школи. З 1950-их pp. можна було добровільно вивчати укр. мову в зах. провінціях Канади. Правос. Колеґія св. Андрея в Вінніпезі та укр. кат. семінарія в Оттаві є вищими установами духовної освіти. Більшість учителів українознавчих шкіл, у тому ч. двомовних, набуває освіту на відділах славістики кан. унтів, де укр. мова й література добре представлені (Оттава, Торонто, Вінніпеґ, Саскатун, Ріджайна, Едмонтон). Учителі Канади організовані в Об'єднанні Укр. Педагогів.

[ред.] Бразилія

Приблизно за того ж часу, що й у Канаді, почали організовувати власне Ш. укр. поселенці в Бразилії. Це були приватні доповнюючі школи по малих «колоніях» (іноді в приватних хатах), які деякий час давали якебудь знання грамоти дітям еміґрантів. Церква і духовенство були єдиними організаторами цих шкіл. 1913 постав Шкільний союз для нагляду над цими школами, яких було 35 (їв самій муніципії Прудентополіс — 22) з 630 учнями. Між війнами діяло бл. 40 цих шкіл, але з приходом до влади націоналістичного уряду (през. Ж. Варґас) ці школи ліквідовано. Проте збереглися школи, керовані черницями (Сестри Служебниці), португальською мовою. Отці Василіяни відкрили 1935 сер. школу (Малу семінарію) в Прудентополісі. У 1970 — 80-их pp. Сестри Служебниці мали 32 початкові і 3 сер. школи, в яких укр. мова вивчається як предмет. Крім цього, існують кінцетижневі, вечірні школи та літні (табори), якими керують орг-ції, церкви та рел. згромадження (Сестри Катехитки).

[ред.] Аргентина

В Арґентіні першу укр. школу засновано 1910, але тут укр. Ш. не розвинулося поза рівень додаткових шкілок для вивчення укр. мови. Існують тільки 4 початкові школи, що ними керують Отці Василіяни, в яких навчання відбувається есп. мовою; останньо впроваджено укр. мову як предмет. Т-во «Рідна Школа» в 1980-их pp. керувало бл. 20 доповнюючими школами українознавства, ними піклувалися різні гром. орг-ції: «Просвіта», «Відродження» і Спілка Укр. Молоді. Ці школи (на 1985) охоплювали заледве 300 дітей. При філії Укр. Кат. Унту в Буенос-Айрес діють сер. українознавчі курси (т. зв. гімназія).

[ред.] Австралія

По другій світовій війні укр. Ш. розвинулося в Австралії. Як і в ін. країнах, місц. церкви, гром. і молодіжні орг-ції почали творити суботні українознавчі школи. Їх координували в окремих стейтах стейтові гром. централі і заснована 1956 Центр. шкільна рада. Ч. цих шкіл (на рівні початкових і сер.) дійшло 1960 40 з понад 2 тис. учнів, але в сер. 1970-их pp. воно зменшилося вдвоє. У 1980-их pp. знову дещо більше дітей ходить до цих шкіл. Деякі більші школи мають також 2-річні пед. курси для підготови учителів. Центр. шкільна рада видала низку підручників, деякі з них вживаються і в школах Півн. Америки.

[ред.] Країни Європи

В сх. і центр.-евр. країнах, де перебували українці в діяопорі, поставали укр. школи, як тільки з'являлася достатня кількість дітей чи молоді. У Ґмюнді (дол. Австрія) за війни 1914—18 був табір для укр. виселенців з Галичини, в якому створено укр. початкову школу та гімназію. У таборах укр. полонених у Німеччині (1914—18), що були під культ.-осв. опікою Союзу Визволення України, існували школи грамотности та разні курси й велася осв. праця серед полонених (Вецляр, Зальцведель, Раштат, Фрайштадт). У Чехії на поч. війни засновано початкову школу в Нуслях б. Праги для біженців з Галичини та гімназію (1917 — 18) в Свято-Божицькому таборі.

Згодом у таборах інтернованих вояків УГА в Чехії (1919—26) діяло сер. і фахове Ш.: у Німецькому Яблонному, Йозефові та Ліберці (гімназії, семінарія, торг. школи та різні фахові курси). Далі (1925—45) діяла в Чехії (Прага, потім перенесена до Ржевніц і Модржан) Укр. гімназія в Чехо-Словаччині і високі школи: Укр. Вільний Ун-т, Укр. Високий Пед. Ін-т ім. Драгоманова в Празі та Укр. Госп. Академія в Подєбрадах.

Повноцінна система укр. Ш. для укр. меншости в Чехо-Словаччині розвинулася після 1945 (див. стан до 1970 в ст. Пряшівщина). Після досить бурхливого розвитку укр. шкіл в 1940-их pp. (з рос. .або укр. мовою викладання) та переведення їх адміністративним шляхом у сер. 1950-их pp. на укр. мову навчання (без належної підготови учителів, дітей і батьків) почався занепад укр. Ш. на Пряшівщині. На подобу сов. шкільного закону 1959 словацький уряд ухвалив закон про вільний перехід (вибір мови навчання батьками) на словацьку мову навчання. Під різними впливами багато батьків перевело дітей на словацьку мову, у висліді чого 3/4 шкіл змінили мову навчання. Бувши учнями формально словацьких шкіл (кол. укр.), діти могли на бажання батьків вивчати й рідну (укр.) мову. У висліді цих змін у 1972 — 73 шкільному р. діяло в Сх. Словаччині лише 40 укр. шкіл з 2770 дітьми (1953 211 заг.-осв. шкіл з 8 400 учнями). У 150 школах зі словацькою мовою навчання викладали укр. мову як предмет для 10 тис. учнів. Разом бл. 13 тис. молоді були охоплені навчанням укр. мови.

З сер. шкіл після чергової реорг-ції їх під кін. 1960-их pp. діяли такі школи, в яких вчилися діти укр. національности: 1 гімназія (в Пряшеві) була з укр. мовою навчання, а 3 гімназії з словацькою і укр., при чому мова, література, історія й географія велися укр. мовою, а ін. предмети словацькою; у всіх цих школах навчалося 432 учні (всіх учнів укр. національности 1972—73 було 614, але в дійсності значно більше, бо то був час, коли багато українців при переписах записували як словаків). На той самий час у 8 фахових сер. школах з словацькою мовою навчання вчилося 920 українців (тут існували паралельні кляси для укр. мови, літератури й історії). Тепер діють у Сх. Словаччині 3 типи шкіл щодо мови навчання: 1) початкові і сер. школи з укр. мовою навчання (словацька тільки як предмет), 2) словацькоукр. школи, у яких гуманітарні предмети викладаються перев. укр. мовою, а природописні та точні науки — словацькою, і 3) словацькі школи, в яких для дітей за бажанням батьків викладається укр. мова як предмет.

Такий стан існує більш-менш досі з тим, що дальша словакізація не ведеться вже так нагально. Вивченням укр. мови охоплено одноразово в 1980-их pp. бл. 10 до 12 тис. дітей і молоді. Студентів укр. національности у високих школах було в Чехо-Словаччині на 1972 — 73 більш-менш 450 осіб, з того ч. на Словаччині 400. Деякі з них вивчають україністику на філос. фак. Шафарикового Ун-ту в Пряшеві або готуються на вчителів сер. шкіл на Пед. фак. Працює також сер. пед. школа з паралельними укр. клясами для підготови нар. учителів і виховательок . дитячих садків.

На Пряшівщині немає тепер окремої шкільної управи, як це було в 1945—50 pp., коли існував окремий шкільний реферат для укр. шкіл, тільки в деяких округах є паралельні укр. інспекторати. Підручники для укр. шкіл далі видає Словацьке Пед. В-во в Братіславі, як також далі виходить місячний додаток до ж. «Дружньо вперед» п. з. «Школа і життя».

Укр. Ш. розвивалося дещо вільніше в Румунії тільки до поч. 1960-их pp. Тоді діяло бл. 120 початкових шкіл, укр. кляси в 3 гімназіях (Сигіт, Серет, Сучава) та в 3 пед. школах (Сигіт, Серет і Тульча) з приблизно 10 тис. учнів. Після запровадження румунізаційної політики в сер. 1960-их pp. поступово ліквідовано початкове і сер. Ш. з -укр. мовою навчання на Півд. Буковині та в Добруджі. Діють ще нар. школи з перев. рум. мовою навчання і укр. як предметом. В Мараморощині і в Банаті (разом бл. 30 шкіл) з сер. шкіл збережено тільки паралельні кляси Сигітської гімназії. Діє ще лекторат укр. мови в Букарешті, де вчаться здебільшого учителі укр. мови, та в-во укр. підручників.

Початки Ш. для укр. діяспори в Польщі припадають на час таборів інтернованих вояків Армії УНР 1920—24 pp. У сімох таких таборах організовано осв. установи для самих вояків та дітей цивільних емігрантів: школи грамотности, фахові курси, гімназію в Каліші.

Слабо організоване укр. Ш. для укр. меншости в Польщі після 1945. До 1956 взагалі не існували укр. школи. Після «залеґалізування» укр. меншости відкрито 6 початкових шкіл з укр. мовою навчання та 150 пунктів навчання укр. мови (де зголошується щонайменше 7 учнів). Доля цього марґінального Ш. незавидна: ч. початкових шкіл зменшилося до 3, а згодом 2 (Білий Бір і Ґурово Ілавецьке), а пунктів навчання укр. мови до 100. У 1980-их pp. не більше 2 тис. дітей охоплено якимось навчанням укр. мови. Діють ще дві сер. школи: заг.-осв. ліцей у Леґніці й укр. кляси при пед. ліцеї в Бартошицях. Колись діяли укр. паралельні кляси в поль. пед. ліцеї в Перемишлі та укр. відділ при учительській студії в Щеціні; працює також катедра україністики при Варшавському Ун-ті. У Польщі надруковано кілька підручників, але назагал користуються підручниками, виданими в УССР. Деяку допомогу укр. школам, зокрема пунктам навчання укр. мови, дає Укр. Суспільно-Культ. Т-во.

В зах.-евр. країнах укр. Ш. найкраще розвивалося після 1945 в таборах Д. П. у Німеччині та Австрії. Понад 200 тис. українців у 1945 — 50-их pp., у тому ч. значна кількість молоді і дітей шкільного віку, опинилися в стані тимчасового перебування в цих країнах; маючи деяке забезпечення матеріяяьно-побутових потреб, ця молодь та старші присвятили значну увагу освіті. Табори переміщених осіб стали осередком різноманітного Ш., насамперед початкового і сер., а матеріальну базу для нього забезпечували міжнар. орг-ції УНРРА та ІРО. Плянувальними й контрольними органами над укр. Ш. були відділ освіти й культури Центр. Представництва Укр. Еміґрації (в амер. зоні Німеччини), культ.-осв. відділ Укр. Центр. Допомового Комітету (бріт. зона) та відділ культ.-осв. праці Укр. Центр. Допомогового Об'єднання в Австрії, місц. або обласні комітети абож окремі таборові управи. При них закладали інспекторати, комісії програм, в-ва тощо. У таборах, залежно від величини, існувало початкове, сер. і фахове Ш., діяли дошкільні установи. Деякі школи були ефемерні, радше курси переходового значення (через часті зміни населення в таборах), але були й такі, що проіснували нормально 4—5 pp. У деяких таборах відкрито бурси. До найбільшого розвитку дійшло укр. таборове Ш. в 1947—48. На цей час маємо таку статистику: 1948 були в таборах Д.П. 72 дитячі садки з 2 550 дітьми та 140 виховательками (відповідні ч. для Німеччини: 61, 2250, 125; для Австрії: 11, 300, 15).

У Німеччині було 88 нар. шкіл (деякі з 7—8 клясами, деякі неповні — 4 кляси) з 5400 учнями; 35 гімназій (у тому ч. кілька неповних або гімназіяльних курсів) з 2800 учнями; 8 ін. сер. шкіл (семінарії і торг, школи) з 300 учнями, та 39 фахових курсів з 2120 учнями. З 1952 укр. мову вивчають діти тільки в суботній школі, а з 1968 також в інтернаті Рідної Школи у Мюнхені.

В Австрії було 15 нар. шкіл з 715 дітьми, 4 гімназії з 565 учнями, 4 ін. сер. школи з 490 учнями та 4 фахові курси (140 учнів). Варто зазначити, що в 4 австр. гімназіях, до яких ходили укр. учні, було навчання укр. мови. Бл. 1 400 учнів склали матуру в 1945—50 pp. в укр. гімназіях Німеччини й Австрії. У 1949—51 pp. ця складна мережа укр. Ш. перестала існувати. Найдовше проіснувала гімназія в Людвіґсфельді (до 1956). Укр. Ш. на нижчому і сер. рівні в 1945—50 pp. охопило 100% таборової дітвори у шкільному віці, 36% молоді відвідували гімназії, а 20% фахові школи. Учителі на 75% були фахові з повними кваліфікаціями. Після перших труднощів з підручниками їх почали видавати укр. осв. установи і в-ва.

З високих шкіл у повоєнній Німеччині були відновлені такі школи з ЧехоСловаччини: Укр. Вільний Ун-т у Мюнхені (найбільше ч. студентів 1947—48 — 490 з 80 викладачами), Укр. Техн.-Госп. Ін-т у Реґенсбурзі і Мюнхені з 5 фак., на яких викладало в 1945 — 50 pp. 180 осіб та навчалося 1 290 студентів, з яких понад 300 здобули дипломи. 1945 — 51 діяла в Мюнхені Укр. Висока Екон. Школа, в якій навчалося 280 студентів, з них 80 одержали дипломи; у ній навчало 25 викладачів. Була відкрита ще Укр. Кат. Духовна Семінарія в Гіршберґу (Баварія) з бл. 100 зареєстрованими за час 1946 — 48 студентами та 14 викладачами; 1949 — 51 ця семінарія діяла в Кулемборґу (Голляндія). У Мюнхені існувала 1946 — 50 Богословсько-Пед. Академія УАПЦ з 80 студентами і 40 викладачами. З цих високих шкіл залишилися в Мюнхені після 1952 лише УВУ з частковим авдиторним навчанням та УТГІ як наук.-дослідна і видавнича установа. Деякі укр. студенти за повоєнного часу відвідували виклади в міжнар. Ун-ті УНРРА в Мюнхені (лютий 1946 — травень 1947), в якому 30% студентів (650), а серед викладачів 1/5 були українці. Ін. укр. студенти вчилися в нім. і австр. унтах та ін. високих школах (бл. 1 500).

В Італії, крім переходових таборів для переміщених осіб, у яких діяли короткотривалі початкові школи або курси, сер. і фахове Ш. добре розвивалося 1945 — 47 в таборі полонених вояків Укр. Дивізії «Галичина» (Ріміні). Тут діяли гімназія, торг. школа, учительська семінарія та ряд фахових шкіл і курсів. У Римі існують Укр. Папська Велика Семінарія св. Йосафата (з 1897), в якій готують свящ. для всіх єпархій на укр. землях і в діяспорі, та Укр. Папська Мала Семінарія (заснована 1956), єдина укр. сер. школа в зах. світі, де все навчання відбувається укр. мовою. Малою семінарією керують Отці Салезіяни; у 1960 — 70-их pp. ч. учнів доходило 100, у 1980-их pp. — бл. 50. У Римі діє також з 1968 Укр. Кат. Університет.

В ін. зах.-евр. країнах укр. Ш. розвинулося слабше. У Бельгії 1946—50 існувало кільканадцять четвергових початкових шкіл, якими опікувалося Укр. Наук.-Осв. Т-во. У 1980-их pp. залишилося з них кілька навчальних пунктів укр. мови.

Також слабо було організоване Ш. у Франції. З кін. 1920-их pp. діяли малі шкілки українознавства для дітей емігрантів у їх більших скупченнях; розсіяні по с. і малих м-ках діти с.-г. робітників назагал залишилися без українознавчої освіти. У 1940 — 50-их pp. заходами новоприбулих еміґрантів поширено ці школи (по 2 — 3 відділи-кляси) на більші скупчення; вони діяли під проводом Церкви, гром. та молодіжних орг-цій. У 1970-их pp. ще діяло 6-7 таких шкілок, в яких відбувалося навчання у вільні від навчання в франц. школах дні (четвер, пізніше середа). Деяку українознавчу освіту дають т. зв. літні дитячі оселі та табори молоді.

Відносно краще організоване укр. Ш. в Великобританії, куди 1946 — 47 прибула деяка кількість переміщених осіб з Німеччини та укр. військ. полонені з Італії. Хоч були проекти, але не організовано тут жадної цілоденної укр. школи, проте створено задовільну кількість доповнюючих кінцетижневих шкіл. Їх утримували гром. установи: Союз Українців у Великій Брітанії та Об'єднання Українців Великобрітанії. 1955 було таких шкіл на нижчому рівні 20 з приблизно 320 учнями та діяло 7 садків з 200 дітей. Найкращого розвитку ці школи досягли 1964 — 67, коли до них почали вчащати діти, вже народжені у Великобрітанії. На цей час діяло тут 44—46 шкіл з 2 830 учнями та 10—15 садків з 150 дітьми. У них навчало понад 200 учителів та 25 виховательок. Лише частина вчительського персоналу була кваліфікована, більшість декваліфікувалася поза пед. школами (курси, конференції, самоосвіта). Цим опікувалася Спілка Укр. Учителів і Вихователів (заснована 1955). У 1970-их pp. укр. доповнюючі школи втратили доплив дітей, так що 1984 залишилося ще 14 шкіл з ледве 350 дітьми. Укр. студенти (1973 понад 700) навчаються в англ. ун-тах і високих школах. У Лондоні деяку українознавчу освіту частина їх отримує в філії Укр. Кат. Ун-ту.

[ред.] Інші країни

З ін. країн укр. діяспори в Китаї існували в 1920-их pp. укр. початкова школа і гімназія в Харбіні. В СРСР поза УРСР за революції та в 1920-их pp. діяло укр. нижче та сер. Ш. на Зеленому Клині, до поч. 1930-их pp. у деяких м. і с. з укр. більшістю в Середньо-Азійському Степовому Краю (Сірий Клин), у Сибіру, на Курщині і Донеччині. Тут українізація шкіл щойно почалася та її увірвано в 1930-их pp., також на Кубані, де за революції покладено основи під укр. школи.

Після 1934 сов. влада ліквідувала всі укр. школи поза УРСР, і вони (поза тим, що за другої світової війни евакуйовано деякі укр. школи на сх.) вже не відновилися. Сьогодні для млн укр. населення СССР поза укр. респ. немає жадної укр. школи і навчання укр. мови.

Див. також ст. про галузеву освіту: Військова освіта, Духовна освіта, Економічна освіта, Жіноча освіта, Заочне навчання, Лісова освіта, Медична освіта, Мистецька освіта, Музична освіта, Партійна освіта в СРСР, Педагогічна освіта, Політехнічна освіта, Правнича освіта, Професійна освіта, Санітарна освіта, Сільсько-господарська освіта, Театральна освіта; див. ст. Педагогіка і хронологічну таблицю Освіта, наука, техніка.

В. Маркусь


Освіта Це незавершена стаття з освіти.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


[ред.] Література