Сплячка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Спля́чка (Гібернація) — період деактивації життєвих процесів та метаболізму у тварин. Характеризується зниженням температури тіла, уповільненням дихання, та всіх процесів метаболізму. Основним фізіологічним смислом сплячки є збереження енергії в період несприятливих природних умов (морозів, безкормиці).

Сплячка може продовжуватись від кількох днів до кількох місяців залежно від виду, зовнішньої температури та інших умов середовища. У випадку зимової сплячки вона звичайно характеризується періодами дійсної сплячки та періодами, коли температура тіла поновлюється до звичайних значень. На протязі сплячки організм тварини харчується завдяки запасам поживних речовин, накопичених напередодні (жиру та ін.).

Серед ссавців до сплячки вдаються кажани, гризуни, один вид лемурів, європейський їжак та інші комахоїдні, сумчасті. Пліній Старший вважав, що ластівки також здатні до сплячки, але це є помилковим твердженням - птахи, за виключенням дрімлюг, звичайно до сплячки не вдаються, а вдаються лише до торпора. Багато науковців вважають, втім, що безперервний щоденний стопор і є, власне, сплячкою.

Тварина, яку традиційно вважають здатною до впадіння в сплячку, це ведмідь. Але ступінь придушення метаболічних процесів у ведмедя взимку є набагато меншою, аніж у гризунів, комахоїдних, та інших тварин - тож звичайно біологи вважають, що це не можна називати сплячкою в справжньому біологічному змісті поняття. Також у ведмедя при сплячці температура тіла знижується не дуже сильно (від 37° до приблизно 31°С), і легко та швидко відновлюється; в той час як впала в сплячку земляна білка може знижувати температуру тіла аж до -2°С. Процес, схожий на сплячку, відомий у кількох видів рептилій - але чи є це дійсною сплячкою, досі невідомо.

Звичайно перед сплячкою тварини посилено харчуються, і нагромаджують відносно великі запаси поживних речовин у вигляді жиру. Кілька видів проводять у сплячці частину вагітності, і в цьому випадку пологи відбуваються відразу після виходу із сплячки.

Кілька десятків років вважалось, що гігантська акула в зимовий період, опускаючись до придонних горизонтів північних районів океану, впадає в сплячку. Але дослідження, проведені в 2003 році Девідом Сімсом, спростували це припущення, показавши, що акули в цей період активно пересуваються в пошуках місць з найбільшою кількістю планктону.

Вважають, що саме завдяки впадінню в сплячку еполетові акули здатні довгий час виживати довгий час без кисню, навіть будучі винутими з води та обсохлими, при температурі повітря до +26°С. Інші тварини, що можуть довгий час обходитись без кисню — це золота рибка, червоновуха черепаха, лісова жаба та гірський гусак (Anser indicus).

До останнього часу вважалось, що явище сплячки не спостерігається серед приматів. Але фізіолог Катрін Даусман з Марбурзького університету (Німеччина) разом із своїми співробітниками опублікувала в журналі Nature (за 24 липня 2004 року) докази того, що малий карликовий лемур з Мадагаскару проводить в сплячці в дуплах дерев сім місяців на рік. Це є особливо цікавим з огляду на той факт, що зимова температура на Мадагаскарі може становити більш ніж 30°С, тож сплячка цього лемура, судячи зі всього, викликана в першу чергу не необхідністю перечікування низьких температур. Сплячка даного лемура у великій мірі залежить від будови дупла: якщо дупло погано ізольоване від навколишнього повітря, то температура тварини коливається у широких межах паралельно із температурою навколишнього середовища; але при якісній ізоляції дупла температура тіла тварини тримається стабільною та низькою, з періодичними підвищеннями, коли лемур прокидається. Також група Даусман показала, що уповільнення метаболізму у цієї тварини не вимагає обов'язкового зниження температури тіла.

[ред.] Література