Левицький Кость

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Кость Леви́цький (18.11.1859 — 12.11.1941) — найвизначніший політичний діяч Галичини кінця 19 століття – першої половини 20 століття. Був співзасновником УНДП. З листопада 1918 р.– голова Державного секретаріату ЗУНР, потім – голова комісії з виборчої реформи при уряді.

Після 1923 р. займався переважно науковою діяльністю.

В липні 1941 р. був засновником і головою Національної Ради у Львові.

Н. у Тисмениці (тепер Івано-Франківська обл.) в родині священика. В 1878 закінчив Станіславівську гімназію. Навчався на юридичному ф-ті Львівського та Віденського ун-тів. В 1884 захистив докторську дисертацію. З 1890 займався приватною адвокатською практикою у Львові. Наприкінці 19 — поч. 20 ст. Л., сприяючи піднесенню українського підприємництва в Галичині, допомагав створити і брав активну участь в роботі цілого ряду важливих економічних організацій — “Народна Торгівля”, страхова компанія “Дністер”, Крайовий Союз Кредитовий (згодом — Центробанк, очолював в 1898—39), Крайовий Союз Ревізійний (очолював з 1904) та ін. В 1889-1900 (за деякими дан., до 1905) Л. редагував “Часопис Правничий”, був багаторічним президентом Товариства Українських Правників у Львові. В 1899 виступив співзасновником, а згодом обраний і головою Української Національно-Демократичної Партії. В 1907 обраний депутатом австрійського парламенту і в 1908 — галицького сейму, керував діяльністю Українського Парламентського Клубу у Відні та Сеймового Клубу у Львові. Підчас Першої світової війни в серпні 1914 очолив Головну Українську Раду у Львові, а з травня 1915 — Загальну Українську Раду у Відні. 9.11.1918 Л. обраний головою уряду ЗУНР — Державного Секретаріату ЗУНР—ЗО УНР. Після окупації Галичини польськими військами (1919) був в 1920-23 членом закордонного уряду Диктатора Є. Петрушевича у Відні, в якому займав пост уповноваженого з питань преси і пропаганди, а з 1921 — уповноважений закордонних справ ЗУНР. В 1924 повернувся у Галичину, де продовжував громадську і наукову діяльність. Належав до Українського Національно-Демократичного Об'єднання. В 1920—30-х рр. Л. очолював Союз Українських Адвокатів, був членом Начальної Ради Адвокатів у Варшаві (1935—39), редактором видання “Життя і Право”, директором Центробанку. В 1939 Л. був заарештований органами НКВС, але після дворічного ув'язнення — звільнений. Частину терміну ув'язнення відбував у тюрмі НКВС на Луб'янці у Москві. В липні 1941 став засновником і головою Української Національної Ради — органу, який мав представляти інтереси українського населення західних областей України перед німецькою окупаційною владою (ліквідована за наказом Г. Гімлера в березні 1942). Помер у Львові.

Л  — автор цінних історичних праць:

  • “Історія політичної думки галицьких українців 1848—1914” (1926),
  • “Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни 1914—1918 рр.” (1928),
  • “Великий зрив” (1931) та ін.


Політика Це незавершена стаття з політики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.