Скоропис
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Скоропис, форма кириличного письма, виникла з півуставу в другій пол. 14 в., вживана зокрема в канцеляріях і приватному діловодстві, з якої у 19 в. постало новочасне ручне письмо. Порівняно з півуставом С. притаманні: скорочування слів, виноси літер над рядок (з випусканням етимологічних -ъ, -ь, як і загалом з упрощуванням правопису: без великого юса ж, грец. літер, без діякритичних надрядкових значків придиху й наголосу), варіяції форми тих самих літер, залежно від їх сусідства, пов'язування літер у слові та закарлючкуваті розмахи пера. Форми літер С. змінювалися відповідно до канцелярських шкіл та місц. традицій, зокрема в 16 — 17 вв. У 17 в. укр. С. відрізнявся від білор. та рос. так більшою пов'язаністю літер у слові, як і формою окремих літер (напр., б, в, ж, ї, Ђ, я). Уніфікація форм писаних літер (без виносу над рядок) у 18 — 19 вв. як по канцеляріях, так і школах призвела до виникнення теперішього ручного письма у 19 в., при чому на укр. землях в Австрії й Угорщині збереглися й розвинулися окремі власні форми літер (напр., я, є, д, т).
| Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

