Чурай Маруся
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Чурай (Чураївна) Маруся (бл. 1625 — 50), леґендарна нар. співачка, що за переказами жила в Полтаві; їй приписують авторство низки пісень: «Ой, не ходи, Грицю», «Котилися вози з гори», «Засвіт встали козаченьки» та ін. Сюжет пісні «Ой не ходи, Грицю» ліг в основу близько десяти повістей, романів, кількох драм і поем (найбільше відома повість О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала» та іст. роман у віршах «Маруся Чурай» Л. Костенко (1979, 1983), а саму пісню на поч. 19 в. перекладено нім. та франц. мовами. Її теж використано в низці творів світової музики в тому ч. і композитором Ф. Лістом. Зб. пісень Ч. і біографічний нарис про неї Л. Кавфмана видано під назвою «Дівчина з леґенди — Маруся Чурай» (К. 1967 і 1974).
ГРИЦЮ, ГРИЦЮ, ДО РОБОТИ
– Грицю, Грицю, до роботи! – В Гриця порвані чоботи... – Грицю, Грицю, до телят! – В Гриця ніженьки болять...
– Грицю, Грицю, молотити! – Гриць нездужає робити... – Грицю, Грицю, врубай дров! – Кахи-кахи! Нездоров...
– Грицю, Грицю, роби хліб! – Кахи-кахи! Щось охрип... – Грицю, Грицю, до Марусі! – Зараз, зараз, уберуся!
– Грицю, Грицю, хоч жениться? – Не можу одговориться! – Грицю, Грицю, кого взяти? – Краще Галі не зіскати!
– Галю, серденько моє, Чи підеш ти за мене? Стидкий, бридкий, не люблю І за тебе не піду!
ІШОВ МИЛИЙ ГОРОНЬКОЮ
Ішов милий горонькою, Мила – під горою, Зацвів милий роженькою, Мила – калиною.
Ой ти живеш на гороньці, А я під горою. Чи ти тужиш так за мною, Як я за тобою?
Ой коли б ти так нудився, Як я за тобою, Жили б, жили, моє серце, Як риба з водою!
Рибалочка по бережку Та рибоньку вудить, А милая по милому Білим світом нудить.
Рибалочка на човнику Все рибоньку ловить, А милая по милому Білі руки ломить.
Рибалочка по бережку, Як горлиця, б’ється. А милая по милому, Як ластівка, в’ється.
ЗАСВІТ ВСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ
Засвіт встали козаченьки В похід з полуночі, Заплакала Марусенька Свої ясні очі.
Не плач, не плач, Марусенько, Не плач, не журися Та за свого миленького Богу помолися.
Стоїть місяць над горою, Та сонця немає, Мати сина в доріженьку Сльозно проводжає.
– Прощай, милий мій синочку, Та не забувайся, За чотири неділеньки Додому вертайся!
– Ой рад би я, матусенько, Скоріше вернуться, Та щось кінь мій вороненький В воротях спіткнувся.
Ой Бог знає, коли вернусь, У яку годину. Прийми ж мою Марусеньку, Як рідну дитину.
Прийми ж її, матусеньку, Бо все в божій волі, Бо хто знає, чи жив вернусь, Чи ляжу у полі!
– Яка ж бо то, мій синочку, Година настала, Щоб чужая дитиночка За рідную стала?
Засвіт встали козаченьки В похід з полуночі, Заплакала Марусенька Свої ясні очі…
КОТИЛИСЯ ВОЗИ З ГОРИ
Котилися вози з гори, та в долині стали, Любилися, кохалися, та вже перестали. Любилися, кохалися, щоб мати не знала, Не дай Боже розійтися, як та чорна хмара. Чорна хмара розійдеться, і дощу не буде, Ми з тобою розійдемось – любощів не буде. Ой у полі конопелька, верхи зелененькі. Покидає милий милу – вороги раденькі. Не тіштеся, воріженьки, не тіштеся з того, Коли буде Божа воля, то буду я його!
ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ
Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Бо на вечорницях дівки – чарівниці. Котра дівчина чари добре знала, Вона ж того Гриця та й причарувала. Інша дівчина чорнобровая, Та чарівниченька справедливая. У неділю рано зіллячко копала, А у понеділок переполоскала, Як прийшов вівторок – зілля ізварила, У середу рано Гриця отруїла. У четвер надвечір Гриценько помер, А прийла п’ятниця – поховали Гриця. – Нащо ж ти, доню, Гриця отруїла? – Ой мати, мати, жаль ваги не має: Нехай же Грицько двоїх не кохає! Нехай він не буде ні тій, ні мені, Нехай дістанеться сирій землині. Оце тобі, Грицю, за теє заплата – З чотирьох дощок темная хата…
| Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |


