Огієнко Іван Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Іван Огієнко
Збільшити
Іван Огієнко

Іва́н Іва́нович Огіє́нко (церковне ім’я — Іларіон; 14 січня 1882, Брусилів — †29 березня 1972) — відомий український церковний і громадський діяч, митрополит1943), мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (з 1922).

[ред.] Біографія

Народився у м. Брусилові на Київщині.

В 1909 р. закінчив Київський університет св.Володимира. Згодом навчався на Вищих Педагогічних курсах, працював у Київському комерційному інституті. З 1915 р. викладав у Київському університеті, був приват-доцентом на кафедрі мови і літератури. Належав до Української Партії Соціалістів-Федералістів. У 1917-1918 рр. відіграв значну роль в українізації вищих навчальних закладів і шкільництва. З 1918 р. – професор кафедри історії української культури Київського Українського Державного Університету. 14.І.1918 р. Огієнко виступив на Всеукраїнському Церковному Соборі у Києві з доповіддю “Відродження Української Церкви”, в якій аргументовано довів право Української церкви на самостійне існування. Влітку 1918 р. виступив засновником і став першим ректором Кам’янець-Подільського Українського Державного Університету (відкритий 22.Х.1918 р.). На початку 1919 р. Огієнко призначався Міністром освіти УНР в урядах В.Чехівського та С.Остапенка. В 1919-1920 рр. – Міністр віросповідань УНР в урядах Іс. Мазепи та В.Прокоповича.

Іван Огієнко урядовець. 1920р.

У жовтні 1920 р. після від’їзду Директорії УНР з Кам’янця-Подільського Огієнко став головноуповноваженим уряду. Захоплення Кам’янця-Подільського більшовицькими військами змусило Огієнка емігрувати до Польщі. З 1920 р. жив у Тарнуві. В 1921 р. був членом Ради Республіки і до 1924 р. – міністр у справах віровизнання уряду УНР в екзилі.

З 1924 р. викладав українську мову у Львівській учительській семінарії, протягом 1926-1932 рр. – професор церковнослов’янської мови на богословському факультеті Варшавського університету. Заснував і редагував у Варшаві журнал “Рідна мова” (1933-1939 рр.) і “Наша культура” (1935-1937 рр), які сприяли популяризації української культури, норм єдиної літературної мови серед українців за межами УРСР, виступав проти русифікаторської політики тогочасного керівництва радянської України.

У жовтні 1940 р. на Соборі українських православних єпископів був висвячений (під ім’ям Іларіона) архієпископом Холмським і Підляським. Здійснював українізацію церкви на Холмщині шляхом запровадження української мови у богослужіння. З березня 1944 р. – митрополит Холмсько-Підляський.

Влітку 1944 р. Огієнко змушений був емігрувати до Швейцарії (жив у Лозанні), а в вересні 1947 р. – до Канади у м.Вінніпег. У серпні 1951 р. на Надзвичайному Соборі УГПЦ у Вінніпезі був обраний главою Української Греко-Православної Церкви у Канаді і митрополитом Вінніпегу. Огієнко доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя у Канаді. Заснував Теологічне Товариство (нині Теологічне Товариство митрополита Іларіона), здійснив реорганізацію богословського факультету Манітобського університету, перетворивши його в Колегію ім. св.Апостола Андрія (готує православних священиків для українських громад в усьому світі), очолював Науково-Богословське товариство, розгорнув велику науково-дослідницьку та видавничу діяльність. Відновив видання і продовжував редагування науково-популярного журналу “Наша культура” (1951-1953 рр., з 1954 р. – “Віра і культура”). За Огієнка було проголошено Акт об’єднання 3-х українських автокефалій за кордоном.

Справа життя Івана Огієнка (працював з 1936 до 1955 року) - переклад Біблії, що до сьогоднішнього дня є неперевершеним надбанням українського народу.

Помер у Вініпезі.


[ред.] Праці

Огієнко – автор багатьох наукових праць з українського мовознавства, історії церкви, культури, канонічного права:

  • “Огляд українського язикознавства” (1907 р.);
  • “Українська культура” (1918 р.);
  • “Український стилістичний словник” (1924 р.);
  • “Історія українського друкарства” (1925 р.);
  • “Чистота і правильність української мови” (1925 р.);
  • “Кирило і Мефодій: їх життя і діяльність” (тт. 1-2, 1927-1928 рр.)
  • “Пам’ятки cтарослов’янської мови 10-11 ст.” (1929 р.);
  • “Українська літературна мова 16 ст. і Крехівський Апостол 1560 р.” (тт. 1-2, 1930 р.);
  • “Сучасна українська літературна мова” (1935 р.);
  • “Українська Церква” (тт. 1-2, 1942 р.);
  • “Історія української літературної мови” (1950 р.);
  • “Іконоборство” (1954 р.);
  • “Візантія і Україна” (1954 р.);
  • “Українська Церква за Б.Хмельницького. 1647-1657” (1955 р.);
  • “Князь Костянтин Острозький і його культурна праця” (1958 р.);
  • “Дохристиянські вірування українського народу. Історико-релігійна монографія” (1965 р.);
  • “Канонізація святих в Українській Церкві” (1965 р.);
  • “Слово о полку Ігоревім” (1949; 1967 рр.) та ін.

Іван Огієнко здійснив переклад Св.Письма українською мовою (вид. 1962).

[ред.] Джерела

  1. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.-Луцьк: Вежа, 2000.
  2. Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
Wikisource
У ВікіДжерелах є Біблія (переклад Огієнка)
Іншими мовами