Узгодження

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Узгодження (конгруенція), особливий тип синтакси залежности, в якому керована форма має ті самі категорії (відмінка, числа, роду), що й форма керівна. В укр. мові У. характеризує зв'язок прикметника з іменником (білий дім, білих домів), а також дієслова з ім'ям-підметом (він пише — писав, вони пишуть — писали). В укр. мові У. порушується при числівниках (в присудку при різних числівниках, де узагальнюється сер. рід однини, напр., «було п'ять синів»; в прикметниковому означенні при «два», «три», «чотири» — півн.-сх. «два золотих перстені», півд. «дві білих хати») і при пошанній множині («ви молода», «батько прийшли»). Перевага логічних моментів над граматичними може вести до У. за змістом («жили були дід і баба», де обидва однинні підмети функціонують разом як множина), або неузгодження за змістом («червоний і білий прапори», де У. означень змінило б сенс). Після фіктивних підметів «це», «то» У. дієслівної зв'язки може бути зворотне У., тобто із призв'язковим членом, замість із підметом [«Це був (зв'язка) початок» (призв'язковий член), але й «Це було початком»].


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


[ред.] Література