Соціалістична партія України
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Українська політична партія.
Створена 26 жовтня 1991 р. у Києві - зусиллями колишніх членів забороненої КПУ (КПРС), які не погоджувалися з її забороною і прагнули продовжувати політичну діяльність. Лідером партії був обраний колишній керівник комуністичної більшості в Верховній Раді УРСР Олександр Мороз.
15 березня 1992 р. був заснований друкований орган СПУ - газета «Товариш». Її першим редактором став Адам Мартинюк.
У грудні 1993 партія оголосила себе опозиційною до влади, яку уособлювали президент Леонід Кравчук та прем'єр-міністр Леонід Кучма. Після відновлення КПУ лави Соціалістичної партії залишила значна кількість колишніх членів КПРС, СПУ почала перетворюватися з лівої на лівоцентристську партію.
На парламентських виборах 1994 р. до Верховної Ради України було обрано 14 представників СПУ (згодом за підтримки СПУ до парламенту було дообрано ще й Наталію Вітренко). У травні 1994 р. Олександр Мороз став головою Верховної Ради. Його кандидатура була висунута на президентських виборах того ж року, у першому турі яких Мороз набрав 13.04% голосів (3 місце).
У 1994 р. було створено молодіжне крило партії — Соціалістичний конґрес молоді (СКМ).
Після обрання президентом Леоніда Кучми значна частина СПУ підтримала його доповідь-програму «На шляху радикальних реформ» (19 жовтня 1994 р.), але у квітні 1995 р., після невдалих спроб порозумітися через парламент з виконавчою владою, СПУ знову остаточно перейшла до опозиції. Але радикально налаштовані соціалісти на чолі з Наталією Вітренко продовжували критикувати керівництво партії за "угодовство із владою". Врешті решт вони залишили партійні лави і у червні 1996 р. утворили Прогресивну соціалістичну партію України.
Своєю заслугою СПУ вважає ухвалення нової Конституції України (28 червня 1996 р.)
У 1997 р. партія розпочала реалізацію плану зі створення "загальнодемократичного фронту". У червні на спільному засіданні Політради СПУ та Вищої ради Селянської партії було досягнуто згоди щодо створення єдиного передвиборчого блоку і прийнято Декларацію про його принципи. На парламентських виборах 1998 р. блок СПУ-СелПУ здобув 8,5% (третє місце після КПУ і Руху) і отримав 29 місць за списком. Ще 6 депутатів-соціалістів (серед яких - Олександр Мороз, Сергій Ніколаєнко та Іван Чиж) були обрані в одномандатних округах. Фракція СПУ і СелПУ отримала назву «Лівий центр». Головою Верховної Ради було обрано представника блоку - Олександра Ткаченка. Проте згодом союз із СелПУ розпався.
На президентських виборах 1999 року СПУ знову висунула кандидатуру Олександра Мороза. Ідея "загальнодемократичного фронту" отримала своє продовження в проекті «канівської четвірки», утвореної 24 серпня 1999 р. Хоча мова йшла про персональний союз, вперше представник СПУ офіційно об'єднав зусилля з висуванцями не лише лівих, але й правих партій. Головним досягненням проекту самі соціалісти вважають "прорив інформаційної блокади". Але врешті решт проект зазнав провалу, кожен із її учасників пішов своїм шляхом. Мороз, як кандидат від соціалістів, отримав 11.29% голосів (3 місце).
Після президентських виборів у партії виникла криза, проявом якої стало створення "соціалістичної платформи" на чолі з Іваном Чижем та Валерієм Арестовим. 19 лютого 2000 р. Політрада СПУ після цілоденного обговорення виключила її організаторів з партії - за дії, які «ведуть до розколу партії, ослаблення її авторитету».
На VIII з'їзді СПУ, який відбувся 20 травня 2000 р. у Києві, головною програмною метою партія проголосила демократичний соціалізм.
Важливою політичною перемогою СПУ вважає зрив спроба втілити в життя через парламент результати референдуму 16 квітня 2000 р.
28 листопада 2000 р. Олександр Мороз у виступі на сесії Верховної Ради оприлюднив "плівки Мельниченка" та звинуватив Леоніда Кучму і його найближче оточення у причетності до зникнення журналіста Георгія Ґонґадзе. Соціалісти таким чином стали ініціатором «касетного скандалу».
Вже в грудні СПУ була однією з основних рушійних сили акції "Україна без Кучми". Під час цієї акції вперше на рівні пересічних членів партій соціалісти об'єднали зусилля з представниками правих партій. Проте після поразки УБК на парламентські вибори опозиційні до Леоніда Кучми партії вирішили йти самостійно. Напередодні кампанії СПУ мало не втратила молодіжне крило. Соціалістичний конґрес молоді (СКМ) та його лідер Вадим Місюра вирішили підтримати СДПУ(О). З тих, хто залишився з СПУ, у стислі терміни був створений Союз молодих соціалістів(СМС).
На виборах 2002 року СПУ здобула 6,87% голосів (5 місце). Спроби створити у новому парламенті опозиційну більшість виявилися невдалими. Консолідувати єдиний фронт опозиційних сил (КПУ, СПУ, БЮТ, "Наша Україна") вдалося лише восени - 16 вересня 2002 року, під час акції "Повстань, Україно!".
На посаду президента у 2004 році соціалісти знов висунули кандидатуру Олександра Мороза. Він набрав в першому турі 5,77% голосів виборців (3 місце), після чого СПУ висловилася на користь Віктора Ющенка.
Соціалісти були активними учасниками Помаранчової революції. І після інавгурації Віктора Ющенка вперше за історії партії офіційно отримали посади у виконавчій владі - портфелі трьох міністрів, голови Фонду держмайна і двох керівників обласних держадміністрацій. Посади в уряді представники СПУ зберегли і після зміни уряду Юлії Тимошенко на кабінет Юрія Єханурова у вересні 2005 року.
На парламентських виборах 2006 року СПУ здобула 5,69% голосів (4 місце, найгірший результат за всю історію партії). Брала участь в переговорах по створенню коаліції з БЮТ і "Нашою Україною", проте останні відмовилися пітримати кандидатуру Олександра Мороза на виборах голови Верховної Ради. Натомість Мороза підтримали КПУ та Партія регіонів, чиїх голосів вистачило для обрання спікера. Після цього СПУ створила коаліцію з комуністами і "регіоналами" і підтримала висунення кандидатом у прем'єри Віктора Януковича. В новому уряді соціалісти отримали посади двох міністрів і голови Фонду держмайна.
Новий політичний союз викликав неоднозначну реакцію в лавах соціалістів. Рішучий протест проти нового формату коаліції, зокрема, висловили Юрій Луценко, який заявив про розрив з СПУ, та Йосип Вінський, що відмовився від посади секретаря Політради СПУ. Новим секретарем і одночасно лідером фракції обраний Василь Цушко.
Соціалістична партія оголошує себе лівоцентристською організацією соціал-демократичного спрямування, але частина експертів вважає, що ідеологічні настанови не заважають їй лоббіювати інтереси бізнесу, який належить ключовим фігурам партії та виборчого списку СПУ. На адресу Соцпартії лунали закиди щодо співробітництва її представників із великим бізнесом, пов'язаним із режимом Леоніда Кучми, та донецьким фінансово-промисловим угрупованням. Проте соціалісти ці звинувачення відкидають.


