Печера семи сплячих

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Печера семи сплячих
Збільшити
Печера семи сплячих

Печера семи сплячих (Іеди Уйуйанлар) — печера, де в період Пізнього Риму, імператора Декюса, ховались від переслідувань семеро христианських юнаків. В період Візантийської імперії її переробили на церкву. Печера знаходиться біля руїн міста Ефес (Туреччина), недалеко від Храму Артеміди.

За переказами в 194 році н.е. шість юнаків, супутником яких був також собака, втікали від переслідувань римської влади за поширення християнства. Коли переслідувачі їх вже наздоганяли, юнаки зустріли на своєму шляху чабана, в якого попросили знайти місце для схову. Не всі довіряли новому знайомому, але коли собака людською мовою сказав, що чабан добра людина, йому довірились. Чабан привів їх у печеру, де всі від стоми згодом заснули.

Переслідувачі знайшли сплячих юнаків, але не стали їх вбивати, а просто задвинули вхід в печеру каменем.

Через 230 років, в 425 році "юнаки" прокинулись та зголодніли, і, так як в одного з них була золота монета з зображенням цезаря, його послали за хлібом. Закритий каменем вхід легко відкрився.

Семеро сплячих, ікона XIX ст.
Збільшити
Семеро сплячих, ікона XIX ст.

Коли посланець дійшов до міста, він був дуже здивований. В місті всі мешканці вільно сповідували християнство, було багато церкв. Також був здивований і торговець хлібом, до якого підійшов юнак, який сказав, що такі монети вже давно не в обігу, але безкоштовно пригостив їжею незнайомця.


Коли семеро мандрівників наїлись досита, вони знову заснули, але вже назавжди. Їх захоронили в тій же печері.

Їх імена були: Максіміан, Діонісій, Матфей, Іоанн, Серапіон, Мартініан і Костянтин.