Національна академія наук України
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Національна Академія наук України (НАНУ) - вища наукова установа України з самоврядною організацією. НАНУ об’єднує дійсних членів, членів-кореспондентів та іноземних членів, а також всіх наукових працівників, що працюють у її наукових установах, здійснюючи дослідження у галузі природничих, гуманітарних, суспільних та технічних наук з метою всебічного розвитку духовної і матеріальної культури народу України.
[ред.] Заснування академії
Закон про заснування Української академії наук і наказ про призначення першого складу академіків були підписані гетьманом П.Скоропадським 14.11.1918. Згідно зі статутом Академія мала 3 відділи:
- історико-філологічний,
- фізико-математичний,
- соціально-економічний.
У перший рік діяльності Академія складалася з трьох наукових відділів - історико-філологічного, фізико-математичного і соціальних наук, які охоплювали 3 інститути, 15 комісій і національну бібліотеку. Засновниками стали визначні українські вчені Д. Багалій, А. Кримський, М.Петров, С. Смаль-Стоцький, В. Вернадський, М. Кащенко, С. Тимошенко, П. Тутковський, М.Туган-Барановський, Ф. Тарановський, В.Косинський, О.Левицький. Нові члени УАН обиралися на загальних зборах шляхом таємного голосування. Установче спільне зібрання 27.11.1918 обрало президентом УАН В.Вернадського. До першого складу дійсних членів УАН увійшли також історики Д.Багалій і О.Левицький, економісти М.Туган-Барановський і В.Косинський, сходознавець М.Петров, лінгвіст С.Смаль-Стоцький, правознавець Ф.Тарановський, біолог М.Кащенко, механік С.Тимошенко, геолог П.Тутковський. Гетьманський уряд виділив кошти для організації перших науково-дослідних кафедр, інститутів та ін. установ академії. З приходом радянської влади УАН дістала у користування садибу пансіону графині Левашової у Києві (тепер резиденція президента НАН України).
Згодом президентами Академії обиралися М.П.Василенко (1921-1922), О.І.Левицький (1922), В.І.Липський (1922-1928), Д.К.Заболотний (1928-1929), О.О.Богомолець (1930-1946), О.В.Палладін (1946-1962), Б.Є.Патон (з 1962 року).
Назва Академії неодноразово зазнавала змін. У 1918-1921 рр. вона іменувалася Українська академія наук (УАН), з 1921 по 1936 р. - Всеукраїнська академія наук (ВУАН), у 1936-1991 рр. - Академія наук Української РСР, з 1991 по 1993 р. - Академія наук України, а з 1994 р. - Національна академія наук України.
Під час німецької окупації у Києві у 1941 р. зусиллями ректора Київського університета та члена Київської міської управи К.Т. Штеппи було створено паралельну Українську академію наук, яку очолив В. О. Плотніков. Втім, вже у 1942 діяльність академії було практично паралізовано внаслідок того, що німці розподілили всіх вчених на 4 категорії – вид «найважливіших» до «неповноцінних» та «шкідливих».
Розпочавши свою діяльність з кількох інститутів і комісій, Академія нині налічує понад 160 наукових інститутів і установ, де працює 37 тисяч співробітників, з них понад 10 тисяч докторів і кандидатів наук. У складі Академії 478 академіків і членів-кореспондентів.
Найвищий орган НАН України - Загальні збори її членів, що складаються нині з 512 академіків і членів-кореспондентів та 130 іноземних членів. У час між сесіями Загальних зборів керівництво роботою Академії здійснює Президія НАН України у складі президента, віце-президентів, головного ученого секретаря і членів Президії, які обираються через кожні 5 років. До Президії входять академіки-секретарі відділень наук і голови регіональних наукових центрів.
У Національній академії наук діють три секції, що об’єднують 13 відділень наук: математики; інформатики; механіки; фізики і астрономії; наук про Землю; фізико-технічних проблем матеріалознавства; фізико-технічних проблем енергетики; хімії; молекулярної біології, біохімії, експериментальної і клінічної фізіології; загальної біології; економіки; історії, філософії та права; літератури, мови та мистецтвознавства. Працюють 6 регіональних наукових центрів. Основною ланкою структури НАН України є науково-дослідні інститути та прирівняні до них інші наукові установи. Вони діють на підставі власних статутів, затверджених і зареєстрованих у НАН України.
Дослідно-виробнича та конструкторська база Академії охоплює дослідні підприємства, конструкторсько-технологічні організації, інженерні та обчислювальні центри. При установах НАН України функціонують малі та спільні підприємства, які сприяють комерціалізації результатів наукових досліджень. За активної участі установ НАН України працюють 8 технопарків, на які законодавчо поширено спеціальний режим інноваційної та інвестиційної діяльності.
До структури Академії входить Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського, яка є депозитарієм ООН і фонди якої містять майже 10 млн. книг, рукописів, та Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника. Академія має видавництва «Наукова думка» і «Академперіодика».
В Академії сформувалося чимало наукових шкіл. Їх засновниками були видатні вчені-математики Д.О.Граве, М.М.Крилов, М.М.Боголюбов, механіки О.М.Динник і М.О.Лаврентьєв, фізики К.Д.Синельников, Л.В.Шубников, В.Є.Лашкарьов, О.І.Ахієзер, О.С.Давидов, А.Ф.Прихотько, О.Я.Усиков, С.Я.Брауде, геолог П.А.Тутковський, хіміки Л.В.Писаржевський, О.І.Бродський, А.В.Думанський, біологи і медики Д.К.Заболотний, О.О.Богомолець, В.П.Філатов, М.Г.Холодний, І.І.Шмальгаузен. У всьому світі відомі українські школи електрозварювання Є.О.Патона і кібернетики В.М.Глушкова. Набули широкого визнання економічні й гуманітарні школи, які очолювали економісти М.В.Птуха і К.Г.Воблий, історики М.С.Грушевський і Д.І.Яворницький, сходознавець А.Ю.Кримський, мовознавець Л.А.Булаховський, літературознавці С.О.Єфремов і О.І.Білецький.

