Полуботок Павло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Гетьман Павло Полуботок. І.М.Нікітін, 1720 рр.
Збільшити
Гетьман Павло Полуботок. І.М.Нікітін, 1720 рр.
Герб П.Полуботка Пржиятель
Збільшити
Герб П.Полуботка Пржиятель

Полуботок Павло Леонтійович (бл. 1660 - 29 грудня 1724) - Наказний гетьман України (17221724) по смертi Iвана Скоропадського , чернігівський полковник. Полуботок виступав проти знищення залишкiв українського суверенiтету та обмеження царського впливу на Україні. За наказом Петра І був ув'язнений у Петропавловській фортеці, де і помер внаслідок тортур як мученик за Україну.

Зміст

[ред.] Рання бiографiя

Павло Леонтійович Полуботок народився близко 1660 р. у родинi майбутнього чернигiвського полковника, (при гетьмані I. Самойловиче - генерального бунчужного i осаула) Леонтiя Артемовича Полуботка. Разом з батьком належав до прихiльникiв Iвана Самойловича, потiм - Iвана Мазепи. У 1706 році став чернигiвським полковником. Повстання I. Мазепи не пiдтримав. На Глуховської радi 1708 р. був запропонова на посаду гетьмана. Однак, по свiдотцтву того часу, це визвало негативне ставлення Петра I, який сказав: "Ся людина хитра - з неї може бути другий Мазепа".

[ред.] Умови полiтики Москви пiсля Мазепи

Пiсля поразки Карла XII i Мазепи Петро I починає лiквiдувати останнi залишки української автономiї. Саме поняття "Україна" вiн забороняє i замiнює останнє на термiн "Малоросiя". При цьому вислiв "Україна" та "козаки" поступово втрачають споконвiчне значення. Замiсть уряду гетьмана вiн створює у 1722 р. Малоросiйську колегiю, яка не мала у своєму складi жодного українця. Мета Малоросiйської колегiї – "привести їх батькiвщину до покори" (за словами графа Толстого, соподвижника Петра I).

Малоросiйська колегія на чолi з бригадним генералом Степаном Вельямiновим-Зерновим (ще вона налiчивала шiсть штаб-офицерiв та прокурора), всупереч існуючим порядкам, ввела небувалі податки і збори і цілком довільно розпоряджалась цими сумами. Полковники з великоросів допускали ще більше зловживань та самоуправств. Без упину чинили свавілля великоруські війська і обтяжували народ постоями. А козаків продовжували посилати величезними партіями на далекі роботи, де вони гинули як мухи від важкої і незвичної роботи, від незвичного клімату та їжі. Траплялось, що з п'ятдесяти тисяч відправлених на ці роботи гинула на місці третина, половина, а решта повертались каліками. Налічують за п'ять років (1721-1725 рр.) загиблих на цих роботах на Ладозькому каналі, на Кавказі, на Волзі до двадцяти тисяч козаків.

[ред.] Виконання обов'язкiв гетьмана

Одержавши звістку про смерть Івана Скоропадського у 1722 р., Петро I велів виконувати обов'язки гетьмана полковнику Полуботку з генеральною старшиною, радячись у всіх справах з головою колегії Вельяміновим. Старшина через особливу депутацію порушила клопотання про дозвіл обрання нового гетьмана, але на це прохання довго не було відповіді, і коли старшина дозволила собі нагадати про це клопотання, Петро влітку 1723 року відповів, що справа про обрання гетьмана відкладена на невизначений час: царський уряд підшукує в гетьмани особливо вірну й надійну людину у зв'язку з тим, що від часу першого гетьмана, Богдана Хмельницького, і до останнього, Скоропадського, усі гетьмани виявились зрадниками, і набридати царю з цим питанням не варто, бо управління Україною забезпечене і в справах немає замішання. Іншими словами, Петро не тільки відкладав цю справу, а й забороняв нагадувати про неї.

Полуботок, людина енергійна, пройнята любов'ю до своєї країни, не міг дивитися на все це байдуже. З огляду на те, що приводом для всіх цих порушень старих українських прав служить українське безладдя та зловживання, він прагнув увести порядок та законність в українському управлінні і покласти край старшинським зловживанням, на які посилався цар Петро. Розіслав універсали, які забороняли старшині під страхом суворих покарань використовувати козаків на свої потреби. Зайнявся реформою судових установ, прагнучи попередити хабарництво та зловживання суддів, неправий суд і утиски народу: розпорядився, щоб у судах сільських, сотенних та полкових судив не один суддя або отаман одноосібне, а з ним засідало кілька асесорів для контролю. Нормував апеляції вищому суду на рішення нижчого. Доклав зусиль, щоб ввести порядок у судочинстві вищого війського суду.

[ред.] Виклик до Петербургу

Петропавловська фортеця
Збільшити
Петропавловська фортеця

Полуботок разом із старшиною не переставав також добиватися дозволу на обрання нового гетьмана, скаржився на самоуправства і грубе поводження великоросійських чинів і посилався на статті Богдана Хмельницького проти нововведень. Коли Вельямінов надіслав скаргу на Полуботка, що він протидіє колегії, Петро вирішив ще більше обмежити українське самоврядування і викликав Полуботка з найголовнішою старшиною в Петербург. А щоб в Україні в цей час взагалі було якомога менше старшини і козацтва, розпорядився вивести козацьке військо на південний кордон, ніби для охорони України від татар.

У Петербурзі Полуботок зі старшиною подали цареві прохання про повернення Україні старих прав, посилаючись на те, що за статтями Богдана Хмельницького ніхто не може втручатися в козацький суд, а тепер великоросійська колегія втручається в судові справи, приймає скарги на рішення і таке інше. Одночасно з цим козацьке військо, яке стояло на південному кордоні над рікою Коломаком, відправило цареві свої донесення, в яких скаржилось на різні несправедливості з боку великоруських правителів, на незаконні побори, на тяжкі постої московських військ, які розоряють населення, і просило знову дозволу обрати гетьмана за давніми порядками.

Хоча в усьому цьому не було нічого незаконного, але цар Петро страшенно розгнівався на Полуботка за протидію його планам русiфикацiї. Вiн наказав заарештувати його і всю старшину, яка була з ним у Петербурзі, і посадити у Петропавловську фортецю. Велів заарештувати також усіх, хто брав участь у складанні коломацьких пунктів, і прислати їх до Петербургу.

[ред.] У Петропавловськiй фортецi

Павло Полуботок розмовляє з Петром I у Петропавловській фортецi
Збільшити
Павло Полуботок розмовляє з Петром I у Петропавловській фортецi

Згiдно до розповiдань, Полуботок сміливо докоряв Петра за порушення українських прав, доводив, що гноблення України не приносить йому ніякої честі - значно більше слави правити народом вільним і вдячним, ніж пригноблювати його насильством. Нагадував йому про вірність і старанну службу українців і докоряв царя, що за цю криваву службу він платить їм гнівом та ненавистю: «За все це ми замість подяки одержали тільки кривди та зневагу, потрапили у тяжку неволю, платимо ганебну і нестерпну данину, змушені копати вали та канали, осушувати непрохідні болота, угноюючи їх трупами наших покійників, які тисячами гинули від утоми, голоду, нездорового клімату; всі ці лиха і кривди наші ще збільшились тепер за нових порядків: начальствують над нами московські чиновники, які не знають наших прав і звичаїв і майже неписьменні - знають тільки, що їм все можна, робити з нами». Розгніваний Петро крикнув, погрожуючи Полуботку смертю за таке зухвальство, і велів посадити його в фортецю. Але дізнавшись, що Полуботок тяжко захворів в ув'язненні, сам прийшов до нього, просив пробачити і лікуватися, щоб відвернути смерть. Однак Полуботок не прийняв цієї запізнілої царської ласки і відповів: «За невинні страждання мої і моїх земляків будемо судитися у спільного і безстороннього судді, Бога нашого: скоро постанемо перед ним, і він розсудить Петра і Павла».

Сампсонiєвський собор у Санкт-Петербурзі
Збільшити
Сампсонiєвський собор у Санкт-Петербурзі

Не маючи підстав для обвинувачення Полуботка за його політичну діяльність - оскільки він керувався, очевидно, бажанням блага своїй батьківщині, - проти нього почали слідство на основі його управління полком і господарських справ - несправедливостей щодо населення і козаків, які тоді водились за кожним із старшини: у скуповуванні козацьких земель, незаконному закріпаченні і ін. Під цим слідством його тримали кілька місяців, і він, не дочекавшись його закінчення, помер у Петропавловській фортеці 29 грудня 1724 р. Незабаром після цього помер і цар Петро (28 ciчня 1725 р.).

Смерть Полуботка у в'язниці справила глибоке враження в Україні, особливо серед старшини. Полуботка почали прославляти як героя-мученика за Україну. Вiн був похован на кладовищi в Санкт-Петербурзі при церквi св.Самсона-просанолюбця (рос. Церковь Св. Странноприимца Самсона на Выборгской стороне) яка була побудована дерев'яною у кiнцi [1709] р. на пам'ять Полтавської баталiї. Зараз на мiсцi цервкi знаходиться кам'яний Сампсониевский собор, побудований у 1740 р.).

[ред.] Скарб Полуботка

За деякими відомостями відправив гетьманські скарби до Лондона, заповівши повернути їх незалежній Україні чи своїм нащадкам. Як, гласить легеда, у 1720 р. син гетьмана Яков по ропорядженню свого отця положив у лондонський "Банк Ост-Iндiйської компанiї" бочонок з золотом. До Росiї це золото спробували повернути декалька царей, починая з Петра I, а з середини ХIХ сторiччя претензiї на скарб гетьмана почали пред'являти його надащки. У 1908 р. 350 його нащадкiв провели з'їзд у мiстi Стародубi (родина Полуботка), вiдправив до лондонсього банку 25 представникiв з вимогами повернути видсотки, якi збiглися за 200 рокiв у розмiрi 213 млн. карбованцiв. У середенi 1950-х рр. розшуком скарба Полуботка зайнялась Iн'юрколегiя СРСР, а з 1991 р. - власти незалежної України. Зараз мова йде вже про суму на вкладi Полуботка в 16 млрд. фунтов стерлiнгiв. Однак службовцi банка, який є спадцкоємцем "Банку Ост-Iндiйської компанiї", до сього часу iгнорують усi запити, посилаючись на таємницю вкладу i на вiдстутнисть у претендентiв вичерпуючих паперiв, якi мають пiдтвердити їх права.

[ред.] Посилання

Іншими мовами