Полк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Полк - назва військового підрозділу:

  • Назва військового підрозділу у Київській Русі та Галицько-Волинській державі у другій пол. 9-серед, 14 ст. Термін "полк" використовувся для позначення різних понять. Найчастіше вживався для окреслення слова "військо". Під П. розуміли також "народне ополчення" (на відміну від княжої дружини), окремий військовий відділ, а також військовий похід чи бій. П. не мав постійно визначеного числа воїнів, найчастіше ця кількість.складала 100-200 чол. П. одержували назви від імені князів або назв земель. Інколи П. поділявся на менші підрозділи -заступи. Кожний П. мав свій стяг - прапор. З 14 ст. термін П. вживається лише для позначення окремих військових загонів. Після переходу більшої частини українських земель до складу Великого князівства Литовського, П. формувалися за територіальним принципом з місцевого українського населення. Використовувалися для боротьби з набігами татар, а також для ведення воєнних дій проти Польщі, Московської держави, Тевтонського ордену. У другій пол. 16 ст., після утворення українського реєстрового козацького війська, П. став його основною структурною одиницею. Кількість козацьких П. не була стабільною і залежала від чисельного складу і реєстру. У 1601 їх було чотири, в 1620-30-х рр. найчастіше - шість (Білоцерківський, Канівський, Корсуньський, Переяславський, Черкаський, Чигиринський, короткий час існували також Миргородський та Лубенський). Назва П. походила від міст чи містечок, де містилася його полкова старшина. Наприкінці 16-на поч. 17 ст. у П. нараховувалося біля 500 козаків, згодом ця кількість змінювалася, у 1620-30-х рр. вона складала біля 1000 чол.
  • Військова і адміністративно-територіальна одиниця в Україні у 16-18 ст. Під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-1657 сформовані на зразок реєстрових, П. стали військовими та адміністративно-територіальними одиницями відновленої Української держави - Гетьманщини. Керівництво П. здійснювала полкова старшина на чолі з полковником, яку обирали на полковій раді. Полкова влада поширювалася не лише на козацтво, а й на все населення П. П. поділялися на сотні (7-20). За часів гетьманування Б. Хмельницького число П. коливалося від 16 до 20. У 1650 існували такі П.: Київський, Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський, Паволоцький, Уманський, Брацлавський, Кальницький (після 1653 - Вінницький, у 1660-х рр. об'єднаний Брацлавським), Чигиринський, Переяславський, Кропивнянський (у 1658 увійшов до складу Лубенського і Переяславського П.), Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніжинський, Чернігівський. Короткий час існували також Могилівський (Подільський), Туровопинський, Білоруський (Чауський, Бихівський) П. Після Андрусівського перемир'я 1667 і поділу українських земель між Московською державою та Річчю Посполитою, козацькі П. у Лівобережній Україні, яка відійшла до складу Польщі, у 1670-80-х рр. були поступово ліквідовані (Білоцерківський, Брацлавський, Корсуньський, Канівський, Могилівський, Паволоцький, Вінницький, Уманський, Черкаський, Чигиринський П.). Однак, у 1684-85 під керівництвом С.Палія у Правобережжі було відновлено Фастівський та Богуславський, а згодом Корсунський та Брацлавський П. У 1704 тут було створено Чигиринський, Уманський та Могилівський П. Центром правобережного козацтва було місто Біла Церква. В 1712-14 внаслідок угоди між Московією і Польщею частину козаків переселено у Гетьманщину, а правобережні П. -ліквідовано. У Лівобережній Україні в часи існування Гетьманщини тривалий час існували десять козацьких П.: Гадяцький, Київський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський, Чернігівський. У 50-х рр. 17 ст. з числа українського населення Слобідської України, за дозволом царського уряду, було сформовано чотири козацькі П.: Острогозький, Охтирський, Сумський та Харківський (з останнього в 1685 виділився Ізюмський П.). Ці П. проіснували до 1765, коли їх було перетворено на російські регулярні військові частини. У Гетьманщині існуали також вільнонаймані військові загони, які носили назву П. - компанійські, сердюцькі та ін. Кількість козаків у П. не була однаковою. У 1723 в них налічувалися в середньому бл. 5 тис. чол., а у Ніжинському П. - бл. 10 тис. чол. У 1782 особовий склад П. зріс до 10-20 тис. чол., а у Ніжинському П. до 40 тис. козаків. У процесі ліквідації української національної державності царським урядом в 18 ст. поступово відбувався процес ліквідації на Гетьманщинні полково-сотенного устрою і реорганізації їх у регулярні військові частини. В 1760-79-х рр. на території Миргородського П. були сформовані пікінерські П., а після скасування місцевого військового і адміністративно-територіального устрою у Лівобережній Україні на поч. 1780-х.рр. на основі козацьких полків було сформовано десять карабінерських П., які увійшли до складу російської армії.
  • У роки національно-визвольних змагань 1817-21 П. - військові формування різних видів військ (піхоти, кінноти, артилерії) в Арміях Української Народної Республіки періоду Української Центральної Ради та Директорії УНР, Збройних Силах Української Держави.
  • Військова частина різних родів військ у всіх видах Збройних Сил України з самостійним управлінням і господарством. П. бувають мотострілкові, мотопіхотні, танкові, артилерійські, авіаційні, інженерні, зв'язку та ін. В кожному П. є штаб, 3-5 батальонів (дивізіонів, ескадронів, рот), підрозділи бойового і матеріально-технічного забезпечення. Більшість полків входять у з'єднання (дивізії, бригади), деякі знаходяться в безпосередньому підпоряткуванні армії, головного командування.