Тиктор Іван
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Тиктор Іван (* 6 липня 1896 р., с. Красне Золочівського повіту, Галичина - + 26 серпня 1982 р., Оттава) - видатний український видавець.
Учасник Першої світової, польсько-української (1918-1919) та російсько-української (1919-1920) воєн, доброволець легіону Січових Стрільців.
Після війни вступив на правничий факультет Львівського університету, а водночас – до підпільної Української Військової Організації.
Власник найбільшого тогочасного українського видавничого концерну Галичини «Українська Преса» (Львів, до 1939 р.).
Своєю діяльністю спричинився до масового поширення преси, а частково і книжок на західноукраїнських землях, зокрема в Галичині.
Після 1939 р. очолював у Кракові релігійне видавництво «Нове Життя», у 1941-1943 рр. - видавництво «Волинь» (Рівне)
З 1948 р. - в Канаді (Вінніпеґ), де у видавництві «Клюб Приятелів Української Книжки» перевидав у 1948-1954 рр. свої найбільші довоєнні видання: «Велика Історія України», «Історія Українського Війська», «Історія Укр. Культури» (всі з доповненнями про новіші часи) та близько 40 книжок красного письменства.
Останні роки життя він провів в Оттаві в домі своєї доньки Наталії.

