Сумління

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.


Зображення:Style-stub.gif Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікіпедії.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це! (Див. Як редагувати статтю)

Сумлінняетична відповідальність за свою поведінку перед оточенням.

[ред.] Визначення совісті


Зображення:wiki_letter_w.png Цю секцію необхідно дописати чи вдосконалити. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

[ред.] Теологічний аспект

„І я пильно дбаю про те, щоб завсіди мати сумління невинне щодо Бога й людей” Апостол Павло в Діях 24:16

Українською мовою сумління теж називаєтся совістю. Обидва слова можуть бути перекладеними як спів-знання, спів-розуміння. Таке ж значення іншими мовами: conscience – анґлійською, samvittighet - норвезькою і т.п. Всім відомі глибокі вирази сумлінний, сумлінно, добросовісний, безсовісний що вживаются знову ж таки лише про людську істоту, для тварини вони зовсім не суттєві. Тома Аквінат визначає сумління як дію застосування знання добра і зла в стосунку до того що робимо, робили, чи зробимо. Дивовижний „моральний закон” наказує людині яка поведінка є доброю а яка злою. Всі люди, навіть ті, які сумніваются в існуванні Бога, усвідомлюють, принаймні неясно, що кожен мусить робити добро і уникати зло. Природнє призначення волі людини – любити та шукати духовне добро. Це моральне зобов'язання могло б бути встановлене лише Божественною мудрістю, вічний закон якої наказує та зкеровує усі істоти до їхньої мети. Цей внутрішній моральний закон є теж одним з незаперечних доказів існування Бога, оскільки зкерування нашої волі до морального добра передбачає божестенного розумного дизайнера та керівника. Це підтверджує Св. Павло коли говорить про поган „що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну” (Римлян 2:15). Важливість чистоти сумління та думки наголошувалась в багатьох поганських релігіях. Так стародавні перси-зороастри називали його даена і твердили, що на гострому як лезо Чінват мості кожна душа зустрічаєтся зі своїм сумлінням, що супроводжує душу до остаточного місця призначення. Відомо що, британські првителі довіряли зороастрам Бомбею із-за їхньої чесності якою вони славились. Але не забуваймо що зороастри були поганами і в своєму незнанні вклонялися не Христу а місяцю, сонцю та різним поганським божествам.

Феномен людського сумління безперечно належить до найдивовижніших речей цього світу. Православне вчення називає сумління „голосом Бога в людині”. Розпізнавання морального добра та зла – характерна властивість людини на відміну від інших творінь. Ми знаємо коли чинимо неправоту навіть коли намагаємося переконати себе в протилежному. Сумління обдурити неможливо - як і неможливо ошукати Бога. Старозавітній мученик Йов говорить про Бога як Такого, Хто знає його сумління: „Бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець Мій на висоті...” (в анґлійському перекладі Самовидець перекладено виразом „Він - котрий знає моє сумління”) Йова 16:19. Як би ненамагалась людина, Невидимий Свідок тривожитеме нас де б ми не були, завжди стежучий Свідок, „знає бо серце твоє, що багато разів також ти лихословив інших” Кн. Еклезіястова 7:22. Тварини не мають цьго „внутрішнього голосу”. Лев не має найменшого жалю коли розриває буйвола, для кота миша –не жертва, кит у найбезжалісний спосіб може пожерти сотні живих риб щоденно. Але людина може невимовно страждати від докорів сумління після найменшого злочину. Єдиного слова достатньо аби завдати собі жалів та докорів сумління на решту життя. Чуттєвість людського сумління вражає думку будь-кого спроможного мислити.

З Писання відомо, що сумління може бути занечищеним і злим: „Для чистих все чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо, але занечистилися і розум їхній, і сумління.” (Павло до Тита 1:15). Як ніколи, це занечищення людського сумління набрало колосальних пропорцій в ці безбожні часи коли, коли пропаґуєтся байдужий спосіб життя, коли як і на сході так і на заході люди втрачають віру та мораль керуючись лише власними інтересами та самозадоволенням, живучи немов сліпі звірі. Жахаючим фактом є те, що „бути безтурботним та легковажним” стало модою серед молоді особливо на заході. І ця легковажна молодіжна західна культура щораз більше популяризуєтся на Україні, де суспільство й без того зруйноване роками богоборницького комунізму. Мало-хто задумуєтся про наслідки такого виховання. Втративши Бога, Верховний Принцип людина стає сліпою твариною без жодних принципів. Найжорстокіші злочини вчинені в 20-му столітті свідчать про розповсюдження масивної чуми яка через телебачення, дешеву бульварну пресу, пияцтво, популярну молодіжну культуру отруює сумління мільйонів. Концепція гріха в суспільстві яке називає себе „розвиненим” перетворилась у „архаїчний пережиток.” Заголовки фільмів йменуются „Гріхом” і вішаются на білбордах міст тоді як саме гріх нищить та спалює людське сумління, як наголошує святий Павло: „Грішачи так проти братів та вражаючи їхнє слабе сумління, ви проти Христа грішите” (1 Посл. Павла до Кор. 8:12). Як можна помітити з попередньої цитати сумління може бути слабим або міцним. Нищить сумління й гріховна неправда: „хто в лицемірстві говорить неправду, і спалив сумління своє” (1 Посл. Павла до Тимофія 4:2).

Центр нашого духу можна очистити та омити від злого сумління: „то пиступімо з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця віл сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою!” (Євреїв 10:22). Як це можливо? Св. Петро дає на це відповідь: „Хрищення – не тілесної нечистоти позбуття, але обітниця Богові доброго сумління, - спасає тепер і нас воскресенням Ісуса Христа.” (Апостол Петро, 1 Посл. 3:21). Таким чином, таїнство водного хрищення у прощення гріхів завдяки Дорогоцінній Крові та перемозі Ісуса Христа над дияволом і смертю є єдиним ключем людини до неба. Свята Кров Господа очищає та удосконалює наше сумління: „скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!” (Павло до Євр. 9:14).

Звідси й надзвичайна важливість таїнств святого хрищення та причастя. Через святе причастя, еліксир безсмертності, Сам Христос вселяєтся в нас. Китайські імператори та алхіміки тратили маєтки щоби відшукати еліксир життя який би дарував безсмертя людині, експерименти що коштували життя для деяких з них. Сьогодні такий еліксир доступнийу фактично у будь-якій місцевості де є православна церква. Але на жаль він нехтуєтся – багато нерозумних сучасників віддають перевагу алкогольним напоям та ґамбурґерам. Тоді як Православна Церква життям багатьох святих свідчить про сотні випадків тілесного нетління по смерті та надприроднього благоухання від тіл святих відійшовших в Небесний Єрусалим. В старозавітні часи, для древніх євреїв єдиним способом очищення від гріха була жертва ягняти, козляти чи голуба Господу але як говорить Павло ці жертви очищали лише тіло: „приносятся дари та жертви, що того не можуть вдосконалити, щодо сумління того, хто служить, що тільки в потравах та в напоях, та в різних обмиваннях, в уставах тілесних – установлено їх аж до часу направи. Але Христос, Первосвященник майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення, і не з кров козлят але з власною кровю увійшов до святині раз та й набув вічне відкуплення.” (Євр. 9:9-12). Цікавим фактом є те, що в Старому Заповіті, термін сумління зустрічаєтся лише тричі, тоді як в Новому – 28 разів і майже виключно Святим Павлом, апостолом до поган і 3 рази Святим Петром, апостолом до євреїв. Отже чистота серця та сумління займає значно важливіше місце в Новому Заповіті. Старий Заповіт просякнутий постановами щодо очищення тіла тоді як Новий – очищенням серця і сумління. Саме Кров Христа очищає таємні глибини серця й сумління людини. Добре і очищене сумління стає джерелом любові та добрих пллодів: „Ціль же наказу любов від чистого серця, і доброго сумління, і нелукавої віри” (І Посл. Св. Павла до Тимофія, 1:5). Такий ж наказ дає нам Св. Петро: „Майте добре сумління, щоб тим хто вас обмовляють, немовби злочинців, були посоромлені лихословники вашого поводження в Христі.” (І Посл. Св. Петра 3:16).