Національна спілка письменників України
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Національна Спілка Письменників України (СПУ) - добровільна творча організація професійних літераторів України: поетів, прозаїків, драматургів, критиків і перекладачів.
Створена 17 червня – 12 серпня 1934 року у Києві на I Всеукраїнському з’їзді радянських письменників як Спілка радянських письменників України - складова частина колишньої Спілки письменників СРСР, створеної того ж року.
Ухвалений тоді статут СП СРСР зобов'язував радянських письменників до активної участі в соціалістичному будівництві і підпорядкування політиці комуністичної партії. Статут визначає і єдино дозволений для радянської літератури т. зв. творчий метод — соціалістичний реалізм, в основу якого покладено засади «партійності та народності».
Підставою для створення Спілок письменників України та СРСР була постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року «Про перебудову літературно-художніх організацій». За цією постановою, були ліквідовані всі літературні організації, які натоді ще існували (на Україні — ВУСП, "Плуг", "Молодняк", "Західна Україна"), і був створений підготовний комітет для організації єдиної Спілки письменників СРСР і відповідні республіканський комітети. Спілки письменників союзних республік входили як підрядні до СП СРСР.
Найвищим органом СПУ (НСПУ) є з'їзди, які довгий час відбувалися нереґулярно, а почавши з 5-го (1966), скликалися за зразком партійних з'їздів раз на 5 pоків. З'їзд обирає правління НСПУ, яке виділяє з себе для керівництва поточною роботою раду, правління та секретаріат на чолі з головою правління.
По більших обласних центрах є місцеві літературні організації. При президії СПУ працюють комісії поезії, прози, драматургії, перекладів тощо.
IV з’їзд (10–14 березня 1959 р.) перейменував СРПУ на Спілку письменників України.
Число членів СРПУ на час її оформлення (1934) внаслідок терору початку 1930-х pp. становило ледве 206 осіб, на 1945 рік їх було 250, на 1958 р. — 500.
На II з’їзді СРПУ (6–12 грудня 1948 р.) у доповіді О.Корнійчука була названа кількість членів Спілки – 263.
На час III з’їзду (27 жовтня – 1 листопада 1954 р.) СРПУ нараховувала 323 члени і 35 кандидатів.
IV з’їзд (10–14 березня 1959 р.) нарахував 534 члени СПУ.
V з’їзд (16–19 листопада 1966 р.) - 770 членів
VI (18–21 травня 1971 р.) – 858 членів
VII (14–16 квітня 1976 р.) – 922 члени
VIII (7–9 квітня 1981 р.) – 1009 членів
IX (5–7 червня 1986 р.) – 1095 членів.
СПУ мало власні друковані органи: «Літературна Україна», «Вітчизна», «Жовтень», «Прапор»; спільно з Українським товариством дружби і культурних зв'язку з зарубіжними країнами — «Всесвіт», а з Інститутом літератури ім. Т.Шевченка — «Радянське літературознавство»; рос. мовою - «Радуга».
Власне видавництво СПУ (НСПУ) - «Радянський Письменник» (тепер - "Український письменник").
Комуністична партія здійснювало керівництво СПУ через свій партійний комітет у в ній. Дедалі більшу ролю в керівництві СПУ відігравав КҐБ. 1971 року на посаду секретаря президії СПУ "обрали" полковника КҐБ І.Солдатенка, на VII з'їзді (1976) його замінив П.Шабатин.
На межі 1980-х і 1990-х років Спілка письменників України була центром національно-визвольної боротьби, у середовищі українського письменства започатковувалися "Рух", "Просвіта" та "Меморіал".
Х з’їзд (16-19 квітня 1991 р.) був перейменований на I з’їзд СПУ, що повинно було свідчити про відокремлення від СП СРСР і початок самостійного існування.
II (XI) з’їзд пройшов у листопаді 1996 р. На ньому відбувся розкол, формально спричинений незаконним позастатутним (на думку частини членів) обранням Ю.Мушкетика головою правління СПУ на третій строк. Група письменників (Ю.Покальчук, Ю.Андрухович, М.Рябчук, І.Римарук та інші) вийшли з СПУ і утворили у 1997 р. альтернативну організацію - Асоціація українських письменників.
[ред.] Керівники Спілки
За весь час її існування СРПУ-СПУ-НСПУ очолювали І.Кулик, І.Микитенко, О.Корнійчук (1938–1941; 1946–1953), М.Бажан (1953–1959), М.Рильський, О.Гончар (1959-1971), короткочасно по VI з'їзді (1971) Ю.Смолич, відтоді В.Козаченко (1973–1978), П.Загребельний (1979–1986), Ю.Мушкетик (1986-2001), В.Яворівський (від 2001 р.).
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства
- Письменники Радянської України. 1917–1987: Бібліографічний довідник. К., 1988.

