Обговорення:Дубчек Александер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Етнічний словак, Олександр Дубчек народився В словацькому селі Угровец в сім'ї столяра. У 1925—1938 сім'я Дубчека жила в Радянському Союзі, а сам Олександр вчився в середніх школах фрунзе і Нижнього Новгорода (Гіркого) до повернення на батьківщину в 1938. У Словаччині Дубчек працював на заводах Тренчина в якості спочатку учня слюсаря, а потім слюсарюючи по ремонту устаткування. Під впливом тривалого перебування в СРСР і робочого середовища в 1939 Дубчек вступив в Компартію Чехословакії, а після вторгнення німецьких військ до Чехії і Моравії і провозглшенія незалежності Словаччини під керівництвом Тісо брав участь в антифашистському русі. Будучи ковалем на заводі «Шкода» в Дубніце-над-Вагом, під час Другої світової війни 1941—1944 майбутній реформатор підтримував тісні зв'язки з підпільниками. Брав участь в Словацькому національному повстанні, одержав два поранення.

Після війни з 1945 до 1949 Дубчек продовжував свою трудову діяльність на харчовому підприємстві в Тренчине, що спеціалізується на виробництві дріжджів. У 1949 був остаточно переведений на партійну роботу, ставши по черзі секретарем і першим секретарем Тренчинського обкому Компартії Словаччини, а з 1951 — першим секретарем в Банськой-Бістріце (до 1952) і депутатом Національних зборів (до 1955). Закінчивши в 1955 юридичний факультет Братиславського університету імені Яна Амоса Коменського, Дубчек поступив у Вищу партійну школу при ЦК КПРС в Москві. Після закінчення цього учбового закладу в 1958 він одержав посаду першого секретаря столичного, Братиславського, обкому КПС. У 1960—1968 Дубчек стає секретарем, першим секретарем і членом президії ЦК Компартії Словаччини, а також депутатом Федеральних зборів ЧССР. [ред.]

Лідер реформаторів

На хвилі своєї популярності, що росте, викликаної його виступами в захист інтелігенції, поставленої в жорсткі рамки державного контролю існуючим режимом президента Антоніна Новотного (займаючого одночасно пост першого секретаря ЦК КПЧ), Дубчек перетворився на визнаного лідера опозиції проти консервативних неосталіністов, домінуючих в керівництві чехословацької Компартії. Він дійшов висновку, що країна потребує оновлення державного апарату, створення принципово нової моделі соціалістичної демократії, яка могла б з'єднати кращі традиції соціалістичного будівництва в країнах соціалістичного табору і надбання європейської соціал-демократії, що було співзвучно суспільним настроям, що вимагали радикальної демократизації, гласності, свободи слова і друку. Проекти Дубчека щодо ліквідації пережитків тоталітаризму, подолання невідповідностей між високими марксистськими ідеалами і практикою казармового соціалізму в його сталіністській моделі ради реального здійснення принципів свободи, народовладдя, рівності і інтернаціоналізму (зокрема забезпечення рівності чеської і словацької народностей), в комплексі з економічною програмою директора Інституту економіки Шику, припускаючої децентралізацію економіки і розширення участі робітників в управлінні, получили название ©социализма с человеческим лицомЁ. Интересно, что первым требованием, выдвинутым Дубчеком еще в конце 50-ых годов, было освобождение жертв прежних политических репрессий, у том числе одного із лідеров словацких коммуністов — Густава Гусака, которий позже по іронії судьби сменіт Дубчека на посту первого секретаря КПЧ іменно с подачи Моськви и консерваторов. [ред.]

«Пражськая весна»

Став 5 января 1968 Новотного первим секретарем цк КП Чехословакиі, Александр Дубчек прі поддержке сменівшего Новотного героя второй мірової войни презідента Людвіга свободи ініциіровал ряд преобразованій, направленних на существенную лібералізацию и демократізацию существующего режіма. У апреле 1968 соратникі Дубчека (К. Ріхта, А. Шик, п. Ауесперг) предложілі свою «Программу действій», утвержденную руководітелямі КПЧ, — программу радікального реформірованія для обеспеченія ідейного плюралізма, реального федералізма и свободи слова. Одновременно подчеркивалось, что социалістічеськіє основи государства остаются незиблемимі, поетому предлагался не разрушительний для трудящихся масс капіталістічеській путь развітія, а особая форма социалістічеського. Політіка первого секретаря Дубчека завоєвала всемерную поддержку широких слоєв населенія страни: незавісимиє социологичеськіє опроси подтверждалі високий уровень доверія к нової політіке КПЧ; 70 ведущих деятелей науки и культури подпісалісь под статьей «двесті слов», направленной на одобреніє курса реформ; отдельниє представітелі ортодоксальних кругов партії у главе с Новотним билі заподозрени в попитке государственного переворота и смещени с руководящих постов. По всей стране проводілісь мітінги и демонстрациі, на которих все граждане страни моглі свободно виськазивать свої взгляди на політічеськую жізнь и перспектіви развітія Чехословакиі. Западниє журналісти, прієзжавшие в 1968 в страну, восхищалісь непрівичной ні для восточного, ні даже для западного блоков, атмосферой свободи и солідарності, царівшей в стране, називая Чехословакию «самой свободной страной Европи».

Однако такая ситуация визивала опасенія с сторони советського союза. Юрій Андропов, свідетель революционних собитій, у Венгрії говоріл о опасності потері контроля над Чехословакией: «Оні собіраются сделать із страни что-то вроде Югославії, а затем — Австрії». Руководітелі пяті стран організациі варшавського договора 15 іюля 1968 адресовалі КПЧ пісьмо о необходімості решительного наступленія на «правоє крило» в партії и «антісоциалістічеськіє сили» в стране. Тем не менєє, пісьмо не только не остановіло реформаторов із чехословацкого правітельства в іх стремленії к рефомам, но даже визвало резкую реакцию общественності. У ответе «пісьму пятерих» чехословацкая Компартія виськазала своє несогласие с «діськредітірованнимі бюрократическо-поліцейськімі методамі», но подтверділа лояльность к Моськве. Уже 29 іюля 1968 на встрече с Леонідом Ільічем Брежневим и другимі руководітелямі СССР в прігранічном городке Черні-над-Тісой Дубчек потребовал виведенія советськіх войськ, оставшихся в Чехословакиі после совместних маневров, справедліво опасаясь іспользованія советськіх сил для подавленія «пражськой весни»; советськіє представітелі настоялі на «стабілізациі» настроєній в ЧССР. Заключительноє братіславськоє соглашеніє 3 іюля 1968 закрепіло виведеніє всех войськ других участников ОВД с терріторії страни. СССР обязивался прекратіть препятствовавать проведенію ограніченних реформ и остановіть нападки в прессе, Чехословакия, с своєй сторони, согласилась огранічить антісовесткие настроєнія и впредь проводіть согласованную с Кремлем політіку.

Несмотря на заключеніє соглашенія, руководство стран варшавського договора продолжало разрабативать план воєнного вмешательства. 18 августа 1968 совещаніє пяті членов ОВД осуділо чехословацкоє руководство, деятельность которого якоби «угрожала завоєваніям социалізма». Под предлогом предотвращенія контрреволюционного переворота, сили 5 стран — членов варшавського договора (СССР, Польши, ГДР, Венгрії и Болгарії), заручившись поддержкой целого ряда відних общественних деятелей Чехословакиі, подпісавшихся под просьбой о введенії войськ для защити социалізма, 20 августа 1968 пересеклі граніцу страни с целью сместіть реформаторов в єє руководстве. У считанниє часи мощний 124-тисячний контінгент «дружественних государств» занял все ключевиє пункти Чехиі и Словакиі. Презідіум КПЧ осуділ действія союзних государств, считая іх попірающимі норми международного права, а сам Дубчек в своєм радиовоззванії к жітелям страни прізвал граждан сохранять спокойствіє и не допустіть кровопролітія и фактічеського повторенія венгерськіх собитій 1956. Вськоре Дубчек фактічеські бил арестован и вместе с остальнимі руководітелямі Чехословакиі доставлен в Моськву для переговоров. Прідержіваясь провозглашенного Дубчеком прінципа мірного протіводействія вмешательству в дела незавісимого государства, Височанській (XIV) с'езд КПЧ обратілся к всем коммуністічеськім и рабочим партіям міра с просьбой осудіть советськоє вторженіє (протів действій ОВД, в частності, виступілі Компартії Югославії, Руминії, КНР, Албанії, Куби и большинства стран западной Европи). Для нормалізациі отношеній 23 августа 1968 генерал Свобода вилетел в Моськву, где подпісал «Программу вихода із крізісной ситуациі», состоящую із 15 пунктов, устраївавших Моськву. Советській Союз сломіл сопротівленіє своїх чехословацких товаріщей, и построєніє «социалізма с человеськім ліцом» било свернуто. [ред.]

Паденіє

Хотя Дубчек после возращенія в Прагу до апреля 1969 формально пребивал на посту первого секретаря цк КПЧ и возглавлял федеральноє собраніє Чехословакиі, так как смещеніє реформаторського крила КПЧ проводілось постепенно. Поетому на апрельськом пленуме цк КПЧ (1969) Александр Дубчек бил отстранен от власті и заменен другим словаком — Густавом гусаком, полностью лояльним к СССР. Смещенний с постов в своєй стране, в 1969—1970 он некотороє время бил послом в Турциі. Прімечательно, что напрямую у віну Дубчеку обвіненія в оппортунізме не ставілісь, но он обвінялся в попустітельстве «правоопортуністічеськім оппонентам». Із-за еті хобвіненій В 1970 Дубчек бил ісьключен із Компартії Чехословакиі, лішен статуса депутата и отправлен на работу руководящим леснічествамі в системе словацкого лесного хозяйства, где он проработал до вихода на пенсию в 1981. У 1989 Дубчек стал однім із актівнейших участников «бархатной революциі» в Чехословакиі, ратуя за демократізацию, которую ему так и не позволілі провесті 21 год назад. С декабря 1989 занімал пост председателя федерального собранія Чехословакиі. Александр Дубчек погиб із-за серьезних раненій, полученних в автомобільной катастрофе.