Сверстюк Євген Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Євген Олександрович Сверстюк (13 грудня 1928, село Сільце Ковельського р-ну на Волині) — доктор філософії, редактор газети «Наша віра», президент Українського пен-клубу.

Батьки — селяни. Освіта — Львівський державний університет, відділення «логіка і психологія» філологічного факультету (19471952), потім — аспірант Науково-дослідного інституту психології Міносвіти України (19531956). Працював викладачем української літератури Полтавського педагогічного інституту (19561959), старшим науковим працівником НДІ психології (19591960), завідуючим відділом прози журналу «Вітчизна» (19611962), старшим науковим працівником відділу психологічного виховання НДІ психології (19621965), відповідальним секретарем «Українського ботанічного журналу» (19651972).

У 1959, 1960, 1961, 1965 (за виступи проти дискримінації укр. культури), 1972 (за промову на похороні Д. Зерова) рр. звільнявся з роботи за політичними мотивами. Переслідуваний протягом pp. за участь у «Самвидаві» і протести проти арештів і незаконних судів, у січні 1972 року — заарештований і в березні 1973 засуджений за статтею 62 ч. I КК УРСР за виготовлення і розповсюдження документів «самвидаву» до семи років таборів (відбував у ВС — 389/36 у Пермській області) та п'яти років заслання (з лютого 1979-го — столяр геологічної експедиції в Бурятії). З жовтня 1983-го по 1988 рік працював столяром на київській фабриці індпошиву № 2.

Автор книг, численних есе і статей з літературознавства, психології і релігієзнавства; поезій, перекладів із німецької, англійської, російської мов.

Низка літ.-крит. есеїв Є. Сверстюка, публіцистично актуалізованих у пов'язанні з проблемами сучасности, об'єднані спільною ідеєю боротьби за суверенність укр. культури від І. Котляревського до наших днів. Деякі з них появилися (гол. у першій пол. 1960-их pp.) в ж.: «Вітчизна», «Дніпро», «Жовтень», «Дукля» (есей про М. Зерова«Гострої розпуки гострий біль»), газ. «Літ. Україна»; ін. (з кін. 1960-их pp.) у «Самвидаві» («Котляревський сміється», «Остання сльоза» — про Т. Шевченка, «В. Симоненко — ідея», «Слідами казки про Іванову молодість» та ін.), передруковані за кордоном (гол. у зб. «Широке море України», 1972, «Панорама найновішої літератури в УРСР», 1974). Окремою кн. (у «Самвидаві») вийшов есей «Собор у риштованні» (1970) - про роман "Собор" О. Гончара.

[ред.] Джерела інформації

[ред.] Публікації Є. Сверстюка

[ред.] Про Є. Сверстюка