Сталін Йосиф Віссаріонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Йосиф Сталін, 1945 рік
Йосиф Сталін, 1945 рік

Сталін Йосиф Віссаріонович (справжнє прізвище Джуґашвілі, 21. 12. 1879 — 5. 3. 1953, Москва (підмосковна ("ближня") дача)) — керівний діяч КПРС і диктатор СРСР, грузин з походження.

Зміст

[ред.] Біографія

Народився у м. Горі (Грузія), навчався в Тифліській духовній семінарії, з якої був виключений за революційну діяльність.

[ред.] Партійна діяльність

У 1898 став чл. РСДРП (з 1912 — чл., за ін. даними аґент її ЦК); брав участь у експропріяціях на Кавказі на користь партії; був Лютневій революції (1917) Сталін повернувся до Петрограду і в травні був кооптований до Політбюра ЦК, а по Жовтневому перевороті став чл. сов. уряду як нар. комісар у справах національностей (1917 — 23). У роки громадянської війни С. сходив до складу очолюваної Л. Троцьким Рев. Військ. Ради респ., а з квітня 1922 став ген. секретарем ЦК РКП(б). Свою кар'єру в партії С. завдячує В. Ленінові. Як і Ленін, С. цікавився нац. питанням і написав працю «Марксизм й нац. вопрос» (1913). Близько співробітничав з Леніном С. і після 1917, але не без конфліктів, і після обрання його ген. секретарем ЦК РКП(б) Ленін перестерігав партію перед зосередженням влади в руках С. Ставши генсеком, С. розбудував партійний апарат й спирався на нього як на керівну політ. силу. Завдяки цьому С. розгромив у 1920-их pp. спершу ліву опозицію, очолювану Львом Троцьким, а пізніше праву — Миколи Бухаріна, О. Рикова й ін. Під кін. 1920-их pp. Сталін поступово відмовився від концепції світової пролетарської революції і висунув теорію про «побудову соціялізму в одній країні», на основі якої проголосив ліквідацію НЕП і розпочав політику прискореної індустріялізації країни на базі суцільної колективізації коштом пограбування села, при застосуванні терору. Прискорена індустріялізація призвела до порушення економічної рівноваги і руїни всього народного господарства. Щоб утримати населеня в покорі, С. посилив терор системою концентраційних таборів, кількість в'язнів у яких досягло 10 млн. Разом з тим С. розбудував каральний апарат від первісної ЧК через ҐПУ й НКВС, сприяв возвеличенню себе як «непомильного вождя», «вірного ленінця», «батька народів» і т. п. Запобігаючи можливій опозиції, С. запровадив терор і в самій партії; в наслідок чисток і т. зв. моск. процесів 1936 — 38 з ВКП(б) вичищено майже пол. її чл.; 139 чл. ЦК були розстріляні (серед них більшість чл. уряду і Політбюра), з 1966 делегатів на XVII з'їзд партії (1934) до XVIII з'їзду (1939) 1 108 були заарештовані. В армії ліквідовано більшість вищого і старшого командного складу.

Посилення терору супроводилося централізацією коштом звуження прав нац. респ.; прославленням рос. народу як «першого серед рівних», відновленням традицій Рос. Імперії, обвинуваченням нерос. діячів у «буржуазному націоналізмі»; в наслідок чого у держ.-парт. апараті дедалі більшої сили набирали рос. великодерж. імперські елементи.

У большовицькій партії Сталін вважали знавцем національного питання, в чому він ішов в основному за Леніном, підкреслюючи «право націй на самовизначення аж до відокремлення», але з тим, щоб до відокремлення їх ніколи не дійшло. По революції він підкреслював Другу частину ленінської формули: збереження неподільности імперії. Уже у 1920 Сталін був проти «відділення окраїнних областей» (України, кавказьких країн тощо) — джерела сировини, палива і харч. запасів для «Центр. Росії». У грудні 1922 при створенні СРСР він пропонував, замість рівноправного союзу «суверенних респ.», т. зв. автономізацію (див. Нац. політика КПРС). Але тоді ще були сильні відосередні тенденції в національні республіки і перемогла концепція СССР з залишенням керівної ролі в ньому за РРФСР. Сталін скористався з цього і поступово звів нанівець декляровані в конституції Права національних республік. Сталін спирався на російські шовіністичні елементи в державно-партійному апараті, але й став у їхніх руках знаряддям відбудови імперії. Проти цього виступив Микола Скрипник вже на XII з'їзді партії 1923, засуджуючи русофільство партійного апарату. Особливий наголос Сталін клав на переслідування національного руху на Україні як найбільшій республіці, що стояла на перешкоді його централістичним планам. У листі до Л. Кагановича 1926 перестерігав проти нац. тенденцій у КП(б)У (Микола Хвильовий, О. Шумський та ін.); цим листом датується початок розгрому українського відродження, етапами якого були заслання української інтеліґенції на Соловки, процес Спілки Визволення України та ін. Найважчого удару Сталін завдав Україні у pp. колективізації; 1933 з його доручення Павло Постишев уморив голодом кілька млн українських селян, а одночасно винищив національно свідомі кадри української інтеліґенції. На XVII з'їзді КПРС (26. 1. 1934) Сталін засудив націоналістичний ухил Миколи Скрипника, твердячи, що більш небезпечними для СРСР є місцевий, а не «великоруський націоналізм». Сталінський терор першої половин 30-их pp. перейшов у «єжовщину» (див. Єжов), коли було винищено понад 1/3 кадрів КП(б)У разом з її верхівкою. У міжнародній політиці Сталін використовував Комінтерн в інтересах СРСР, а також для контролю над комуністичними партіями та ліквідації національних протибільшовицьких прагнень у них. У кін. 1930-их pp. стало ясно, що сталінський соціялізм — це побудований на визиску безправного робітництва і селянства державний капіталізм, економіка якого, завдяки знеособленню централізованого управління і відсутності приватної ініціативи, перебувала в хронічній руїні, а в зовнішній і внутрішній політиці Сталін почав наслідувати російських царів. Зокрема у зовнішній політиці він повернувся до традиційного засобу російського самодержавства затушковувати внутрішні труднощі зовнішнєю експансією.

[ред.] Пакт Молотова-Рібентропа

У 1939 році був укладений Пакт Молотова-Ріббентропа. Основним результатом пакту став розподіл Польщі і приєднання до СРСР балтицьких країн (1940). Однак основною метою укладеня договору було втягнення європейских держав у війну і після їхнього виснаження, в наслідок війскових дій, захоплення і приєднання до Радянського Союзу. Війна з Фінляндією і відірвання від Румунії Буковини і Басарабії (1939 — 40), є продовженням політики збільшення території Радяньського Союзу. У 1941 червона армія готувалась до наступальної війни проти фашиської Німеччини, для цього до західних границь Радянького Союзу були стягнуті війська, артилерія і авіація. Однак в наслідок випереджаючого удару Гітлера у червні 1941, СРСР зазнав важких поразок у першій фазі війни, але за допомогою альянтів і коштом міліонних людських втрат Сталін вийшов переможцем з другої світової війни. У кіньці війни брав участь у конференціях з лідерами США і Великобрітанії у Тегерані, Ялті й Потсдамі і домігся такого перерозподілу світу, наслідком якого СССР приєднав нові території в Східній Европі та на Далекому Сході і утворив бльок сателітних країн, де силоміць була встановлена комуністична влада.

[ред.] Повоєнний період

По війні Сталін стимулював посилення великодержавног націоналізму російського народу, який присвоїв собі месіяністичну ролю «визволителя» і «старшого брата» інших народів. Супроти деяких малих народів СРСР Сталін з помсти за поразки першого періоду війни застосував політику національної дискримінації і ґеноциду, включно до виселення з їх територій (німці Поволжя, кримські татари, чеченці, інґуші, калмики). «Українці уникли цієї долі тому, що їх було занадто багато, і не було місця, куди їх виселити» (Микита Хрущов). У 1945 — 50 Сталін жорстоко розправився з рухом опору на Західній Україні й у Литві, вислав мільйони тих, що побували в німецькому полоні, й цивільного населення до концентраційних таборів. По війні посилив реґляментацію культ. життя, загострив русифікаційний курс у неросойські республіки, що увійшло в історію п. н. «Ждановщина» (див. Жданов А.). Під наглядом Сталіна офіційна історична наука змінила орієнтацію з критики політики Російської Імперії на похвали рос. царям та виправдання їх колоніяльних завоювавань як явища «проґресивного».

С. зосередив і формально всю владу в своїх руках (зід 1941 — гол. уряду, нарком оборони і головнокомандувач збройних сил СССР, від 1945 зі званням генералісимуса), пишався порівнюванням його з царем Іваном IV і Петром І. Безоглядно жорстокий диктатор, С., базуючися на традиціях рос. самодержавства, створив тоталітарну диктатуру на зразок сх. деспотій, усюди бачив змови, попереджаючи їх кривавим терором. Останнім у задумі С. було винищення єврейства, розпочате під гаслом боротьби проти «безрідних космополитів», але довершенню цієї акції перешкодила його смерть.

Сталін не був теоретиком, незважаючи на томи його «повних творів», і під сталінізмом розуміють не доктрину, а створену Сталіним монопартійну диктатуру, практику поліційного терору з показовими судами і самообвинуваченнями, з концентраційними таборами, безпощадною ліквідацією противників (часто уявних), народовбивством, безконтрольною диктатурою «вождя» партії, якому підпорядковані виконавча, законодавча і судова влада в централізованій радянській державі.

По смерті Сталіна на XX з'їзді КПРС (1956) частково критиковано так званий культ особи, однак не розкрито всіх злочинів сталінського режиму. На XXII з'їзді (1961) критику продовжено — ухвалено забрати забальзамоване тіло Сталіна з ленінського мавзолею і поховати під кремлівською стіною, перейменувати всі міста, селища, області, вулиці, площі, що носили його ім'я, знищити його пам'ятники, побудовані за його життя. Але з приходом до влади Л. Брежнєва (1964) відбувається поступова реабілітація Сталіна, відроджується неосталінізм, застосувються у нових обставинах сталінські методи: геноцид, масові арешти, закриті суди, психіятричні лікарні для противників режиму, насильна русифікація, умотивована теорією т. зв. радянського народу, відродження «культу особи» (Л. Брежнєва) тощо.


[ред.] Література

  • Енциклопедія українознавства
  • Сталін Й. Марксизм і нац.колоніяльне питання. К. 1935; Souvarine В. Staline; Aperçu historique du bolchevisme. Париж 1935, 1977; Сталин Й. Статьи и речи об Украине. К. 1936; Trotsky L. Stalin. Нью-Йорк 1941; Сталін Й. Твори. Тт. 1 — 13., К. 1946 — 51; Сталін Й. Про Велику Вітчизняну війну Радянського Союзу. К. 1952; Deutscher L. Stalin. A Political Biography (переклад з франц.). Париж 1953; Texte integral du Eaport secret de М. Khruchtchev. Париж 1956; Kostiuk H. Stalinism Rule in the Ukraine. Мюнхен 1960; Djilas M. Conversation avec Staline. Париж 1962; Conquest R. The Great Terror. Stalin's Purges of the Thirties. Лондон 1963; Medvedev R. Le Stalinisme: origines, histoire, consequences. Париж 1972; Солженицын А. Архипелаг ГУЛаг, І — III. Париж 1973-75.

[ред.] Дивись також

Друга світова війна 1939-45

[ред.] Зовнішні посилання