Саксаганський Панас Карпович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Саксаганський Панас Карпович (справжнє прізвище — Тобілевич) (15 травня 1859, с. Кам'яно-Костувате на Херсонщині, тепер Миколаївська область17 вересня 1940) — визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи М. Кропивницького, корифей українського побутового театру.

[ред.] Біографія

Рідний брат І. Карпенка-Карого, М. Садовської-Барілотті та М. Садовського, найбільш мистецько обдарований з родини Тобілевичів.

Початкову освіту здобув у Бобринецькій повітовій школі.

Ще школярем захопився влаштуванням аматорських вистав.

Як згадував сам П.Саксаганський у книзі "Думки про театр", "від матері, Євдокії Зіновіївни, діти вперше почули про театр. Вона знала напам'ять усю "Наталку Полтавку", і не тільки знала, а й уміла надзвичайно цікаво проказувати окремі ролі та відображати різних дійових осіб… Завдяки нашій матері мої старші брати, сестра Марія і я теж знали всю "Наталку" напам'ять. На мене, як і на Миколу, мав великий вплив аматорський гурток, яким керували М. Кропивницький і старший брат Іван. Шкільне керівництво та й Іван забороняли нам відвідувати вистави, бо ми так захоплювалися театром, що забували про свої уроки. Тоді ми організували власний шкільний драмгурток, де грали "Наталку", "Назара Стодолю", "Москаля-чарівника"".

1877 — закінчив Єлисаветградське реальне училище.

Сценічну діяльність розпочав у Єлисаветграді в аматорському гуртку під орудою М. Кропивницького.

Із спогадів П.Саксаганського: "Навчаючись у старших класах, я і Микола одержали дозвіл виступати у аматорських виставах — спочатку в епізодах, а потім у відповідальніших ролях. На аматорській сцені у Єлизаветграді я теж мав значинй успіх: коли Кропивницький виїхав до Одеси, мені доручили його ролі.

Я їх виконував, наслідуючи засобом Марка Лукича, бо, відвідуючи репетиції і спектаклі, я добре запам'ятав собі всю манеру грати, всі його рухи, інтонації і міміку. Кропивницький був тоді для мене ідеалом актора і людини і я старанно копіював його… Я все більше переконувався, що діло все залежить від праці, що в праці криється талант… В артиста неодмінно повинен бути талант… Кожний артист є, безперечно, складовою частиною не тільки своєї великої сім'ї майстрів-художників, але й своєї епохи, класу, нації, суспільства, що безпосередньо оточує його"".

1878 року пішов на військову службу (Одеська юнкерська школа). Служив у 58-му Празькому піхотному полку, розташованому у Миколаєві. Брав участь в українських виставах трупи Чернишова.

Професійне творче життя розпочав 1883 року на сцені Миколаївського театру під керівництвом М. Кропивницького та М. Старицького, виконавши роль Возного в "Наталці Полтавці".

З 1885 р. — у трупі М. Кропивницького, з 1888 р. — у М. Садовського, в 18901898 та 19051909 рр. очолював Товариство Українських Акторів.

Впродовж 19101915 рр. ґастролював у трупах Т. Колісниченка та ін.

19151916 — працював у Товаристві Українських Акторів під орудою І. Мар'яненка, з 1916 р. — в Товаристві Українських Артистів.

У 1918 р. очолював Державний Народний Театр, який мав завдання ставити побутовий, історично-побутовий і класичний репертуар.

Спорадично в складі новоствореного Театру ім. М. Заньковецької, з 1926 р. ґастролював у різних театрах; останній раз виступав на сцені 1935 року.

[ред.] Творчість

Як акторові йому була притаманна реалістично-психологічна метода роботи над ролею з чіткими зовнішніми деталями.

Він мав передусім талант коміка, переважно з сатиричним забарвленням: Возний («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Бонавентура, Пеньонжка, Тарабанов, Харко Ледачий («Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Суєта», «Паливода XVIII ст.» І. Карпенка-Карого), Голохвостий («За двома зайцями» [[Старицький Михайло Петрович|М. Старицького) та ін.; у вокальному репертуарі — Карась («Запорожець за Дунаєм»).

Але з немалим успіхом виступав і в інших амплуа: у героїчних і трагедійних ролях.

У режисерській роботі відзначався надзвичайною докладністю, знав усі п'єси напам'ять, на проби приходив з готовим режисерським примірником, з сумлінним простудіюванням кожної ролі у єдності акторського ансамблю.

Найбільш відомий виставами драм І. Карпенка-Карого. Зі світового репертуару поставив «Розбійників» Й. Шіллера (грав ролю Франца Моора), «Урієль Акоста» К. Ґуцкова (Державний Народний Театр, 1918 р.) та «Отелло» В. Шекспіра (Театр ім. М. Заньковецької, 1926).

Автор комедій: «Лицеміри» (1908) та «Шантрапа» (1914), спогадів «По шляху життя» (1935) і ряду статей з майстерноети актора.

Виховав ціле покоління акторів (Б. Романицький, В. Любарт, А. Ратмиров та ін.).

[ред.] Література

  • Саксаганський П.К. Статті і спогади про корифея укр. сцени. - К.-X., 1938
  • Саксаганський П. До молодих режисерів. - К., 1940
  • Рильський М. Панас Саксаганський // Наук. записки Ін-ту мистецтвознавства, фолкльору та етнографії АН УРСР. - К., 1947
  • Чаговець В. П.К.Саксаганський. - К., 1951
  • Тобілевич Б. Саксаганський Панас Карпович|Панас Карпович Саксаганський. - К., 1957
  • Стеценко Л. Панас Саксаганський. - К., 1957
  • Мельничук-Лучко Л. Саксаганський - актор. - Л., 1958
  • Український драматичний театр, т. І. - К., 1967
  • Енциклопедія українознавства