Багалій Дмитро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Багалій Дмитро Іванович (1857 - 1932) - філософ, громадський діяч, історик академік УАН (.з 1918). Нар. у Києві в сім'ї ремісника. Після закінчення історико-філологічного факультету Харківського університету (1880) займався викладанням, науковою, громадською діяльністю. З 1918 — голова історико-філоллгічного відділу, член Президії УАН. У 20-х роках викладав історію України у вищій школі, одночасно досліджуючи історію Слобідської, Лівобережної, Південної України XV—XVIII ст. Автор понад 200 наукових праць, з яких найпомітніші: "Очерки по истории колонизации й быта степной окраины Московского государства" (1887), "Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам)" у 2 т. (1893—1904), "Історія Слобідської України" (1918), "Нарис української історіографії". Т.1. Вип. 1—2 (1923—1925), "Нарис історії України на соціально-економічному грунті" (1928).


БАГАЛІЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ (7.11.1857 — 9.2.1932) — видатний український історик та громадський діяч, академік Всеукраїнської Академії Наук (з 1919). Народився у Києві в міщанській родині. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського ун-тів. Після закінчення Київського ун-ту і проходження трирічної підготовки при кафедрі Б. у 1883 став доцентом кафедри російської історії Харківського ун-ту, а незабаром, у 1887 — екстраординарним професором цієї кафедри. У 1906-1910 обирався ректором Харківського ун-ту. Впродовж 1906, 1910-1914 Російська Академія наук обирала Б. членом Державної Ради. У 1914-1917 — голова Харківської міської думи. У 1918 — член комітету для заснування Української Академії Наук і з 1919 — голова її історично-філологічного відділу, а згодом член Президії ВУАН. Розгорнув широку діяльність у справі організації наукової роботи, створення академічної бібліотеки. На протязі 20-30-х рр. викладав історію України у Харківському та Полтавському ін-тах народної освіти, очолював створену у Харкові науково-дослідну кафедру історії України, Інститут історії української культури, Інститут Т. Шевченка, Центральне архівне управління УСРР. Брав активну участь у громадській діяльності і був організатором вищої школи в Україні, двічі обирався головою Бюро секції наукових працівників України. Як історик Б. формувався під впливом поглядів свого вчителя В. Антоновича . У своїй концепції історичного процесу був прихильником етнографічно-федеративно-обласних поглядів, яких дотримувався також М. Костомаров. Автор понад 200 праць, що стосуються в основному історії Слобідської, Лівобережної та Південної України 15-18 ст. Першою значною його роботою була монографія «История Северской земли до половины XIV в.» (1882). У 1883-1884 опубліковано: «Курс древнерусской истории до половины XIV в.», який Б. читав у Харківському ун-ті. Головними працями Б. є: «Очерки по истории колонизации й быта степной окраины Московского государства» (1887), «Колонизация Новороссийского края и первые его шаги по пути культуры» (1889), «Магдебургское право в Левобережной Малороссии» (1892), «Украинская старина» (1896), «Опыт истории Харьковского университета» (т. І-II 1893,1904), «История города Харькова» (спільно з Д. Міллером 1905-1906). «Історія Слобідської України» (1918), «Нарис української історіографії» (т. І-ІІ, 1923-1925), «Український мандрівний філософ Г. С. Сковорода» (1926), «Нарис історії України на соціально-економічному грунті» (1928). Праці Б. побудовані на багатому джерельному матеріалі, значна частина якого вперше вводиться в науковий обіг.

[ред.] Література