Санітарія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.


Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Санітар́ія, сукупність практичних заходів, спрямованих на оздоровлення оточення людини: С. впроваджує у життя вимоги та норми, що їх) обґрунтовує гігієна. Відповідно до галузі діяльности, С. поділяють на пром., сіль., житлову, комунальну, харч., військ. та шкільну; до С. належить також сан. охорона атмосферного повітря, водоймищ, сан. охорона кордонів, сан. законодавство і сан. статистика. У практичному житті сан. заходи дуже часто поєднуються з протиепідемічними. У міжнар. маштабі, для боротьби з гострими інфекційними захворюваннями та запровадженням деяких ін. сан. заходів, діють міжнар. двосторонні або багатосторонні конвенції (перша 1851). 1951 був ухвалений Міжінар. Сан. Реґлямент, який встановив міжнар. сан. правила замість діючих доти міжнар. сан. конвенцій.

Початки С. на Україні існували ще в давні часи. Людність дбала про гігієну житлових будинків, одягу, тіла; проти інфекційних хвороб запроваджували карантини, трупи померлих від заразливих хвороб швидко ховали, гроби заливали дьогтем, смолою або вапном; їхній одяг і хатні речі спалювали.

У 17 в. з'явилися перші законодавчі акти щодо боротьби з інфекційними хворобами та запровадження деяких сан. заходів. З 1775 справи С. в Рос. Імперії і на Центр. і Сх. укр. Землях належали до компетенції приказної медицини, а з 1797. також лікарських управ, у «Врачебному уставі» 1857 були вже розпорядження про заходи боротьби з інфекційними хворобами і епізоотіями, про нагляїд над харч. продуктами, охорону кордонів тощо. Деякі вимоги сан. характеру були також в пром., будів., с.-г. й ін. статутах. Досить значну працю сан.-епідеміологічного характеру здійснювано земською медициною через губ. сан. бюра і сан. лікарів (спершу губ., потім і пав.).

У розвитку сан. напрямку в земській і міськ. медицині деяку ролю відогравали мед. товариства (Київ., Одеське, Волинське, Кам'янець-Подільське, Харківське, Херсонське). Назагал С. на Центр., і Сх. Землях стояла, як і в усій Рос. Імперії, незадовільно і відставала від країн Зах. Європи.

В УHP і Укр. Державі сан. заходи здійснювалися Департаментом Охорони Здоров'я, і пізніше Мін-вом Охорони Здоров'я та Опіки, губ. та земськими управами, Укр. Червоним Хрестом й ін. гром. організаціями; в ЗУНР — Комісаріятом і Радою охорони здоров'я. Сан.-мед. заходи у війську УНР та ЗУНР провадились сан.-мед. службою армій.

На Зах. Україні (в Галичині й на Буковині) справами С. як і всієї охорони здоров'я до 1918 відав департамент Мін-ва Внутр. Справ у Відні (з 1917 — Мін-во Здоров'я, яке очолював І. Горбачевський) та відділи Крайових Виділів Галичини та Буковини і пав. лікарі. С. стояла на низькому рівні, хоч дещо краще, ніж на Центр. і Сх, Землях. Порівняно з Австрією С. в Польщі стояла вище, але й далі була незадовільно організована. Чимало для піднесення стану С. і гігієни спричинилися укр. товариства: «Просвіта», товариство «Відродження», Укр. Лікарське Товариство, і Укр. Гігієнічне Товариство.

В УССР і в СССР у цілому впровадження сан. заходів у життя і сан. контроль здійснюють держ. сан. органи. 1931 створено Сан. Держ. Інспекцію УРСР, яку 1933 виділено в окрему службу, у 1954 її включено до складу Сан.-Епідеміологічного Управління Мін-ва Охорони Здоров'я УРСР. В обл. м. і р-нах сан.епідемічіні заходи і контроль над ними ведуть обл., міські та районові сан. лікарі, а часткової і всі мед. установи, крім того існують ще відомчі сан. служби. Деякі сан. заходи провадять представники громадськості — сан. уповноважені і сан. дружини. В УССР сан. законодавство досить добре розвинене і реґляментуе запровадження широких оздоровчих та сан.-протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання хворобам, на зниження, особливо проф. і інфекційних захворювань, на дотримання сан. норм при плануванні сіл і міст, на впровадження оздоровчих заходів на підприємствах, в установах, школах тощо, реґулює випуск, зберігання, транспортування і продаж харч, продуктів, видає розпорядження про нагляд над різними установами комунального господарства, як лазні, перукарні тощо. У 1972 на Україні працювало 8 370 лікарів сан.-протиепідемічного профіля.

Питання С. опрацьовуються на мед. фак. ун-тів і меід. ін-тів та у низці н.-д. ін-тів мікробіології та епідеміології, комунальної гігієни, харчування, фізіології й гігієни праці, сан. техніки й у наук. товариствах гігієністів, епідеміологів, мікробіологів, істориків медицини. З укр. вчених у галузі С. слід відзначити П. Баранника, І. Барченка, Л. Громашевського, В. Деркача, П. Діятроптова, С. Ігумнова, Д. Калюжного, О. Корчак-Чепурківського, В. Левицького, О, Марзєєва, В. Мартинюка, Л. Медвідя, В. Навроцького, В. Підгаєцького, М. Предтеченського, С. Ручковського, І. Савченка, І. Скворцова, В. Субботіна, С. Томиліна, Г. Шахбазяна, Є. Яковенка.

Див. також: Земська медицина, Медицина, Охорона здоров'я на Україні, Сан. освіта, Гіґієна.


[ред.] Література

Игумнов С. Очерки развития земской медицины в губерниях, вошедших в состав УССР, в Бессарабии и в Крыму. К. 1940; Справочник санитарного врача. М. 1950; Шульц Г. Санитарная и противоэпидемическая работа в СССР. Мюнхен 1951; Бычков И. Правовые основы деятельности санитарных органов. М. 1954; Ігумнов С. Нарис розвитку земської медицини на Україні. Матеріали до іст. розвитку охорони здоров'я на Україні. К. 1857; Габарович P., Шахбазян Г. Гігієна. К. 1958; Организация здравоохранения в СССР. т. 1 — 2. М. 1958: Осінчук Р. Стан здоров'я населення Зах. Укр. Земель після прилучення до Австрії. Лікарський Вісник, ч. 3 (26) Чікаґо 1962; Карпов Л. Земская санитарная организация в России. П. 1964; Плющ В. Нариси з історії укр. мед. науки та освіти. Мюнхен 1970; Матеріяли до історії укр. медицини. Зб., ред. В. Плющ. Нью-Йорк — Мюнхен 1975.




Медицина Це незавершена стаття з медицини.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


[ред.] Література