Веселка
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Весéлка - (тж. Райдуга) оптичне явище в атмосфері, що уявляє собою одну, дві чи декілька різнокольорових дуг, що спостерігаються на фоні хмари, якщо вона розташована напроти Сонця. Червоний колір ми бачимо із зовнішнього боку райдуги, а фіолетовий - з ії центральної частини.
[ред.] Причина райдуги - заломлення світла
Пов'язана з дифракцією, заломленням і відбиттям світла в водяних краплях.
[ред.] В міфології
В міфології веселка - символ посередництва між небом і землею. Після потопу Господь сказав Ноєві: "Райдугу мою покладаю в хмарі, щоб вона була знаменем заповіту між мною і землею. І станеться, що, як наведу хмари понад землею, з'явиться веселка моя в хмарі. І спогадаю заповіт мій між мною і вами, і між усякою живою душею в усякому тілі: що не буде вже води потопної на погибель усякому тілу". (І Мойсея, IX, 13 — 16).
В класичній мітології греків та римлян веселка уосіблюється в Іриді, післанниці богів, зокрема Юнони. Швидка, як вітер, на золотих крильцях, вкритих росою, грається вона її крапками проти сонця, як дорогими самоцвітами. У скандинавській мітології веселка — це міст, перекинений з неба на землю. А у нас - це рура, чи смок, що тягне в хмари воду з потоків, ставів та криниць, а разом із водою і втягає часом і сторонні речі — риби, жаби, кміння, які падають потім назад на землю. Якщо веселка впирається одним кінцем не в воду а в суходіл, то це значить, що там є якесь джерело води. Пити ж із того джерела зараз після того, як із нього пила веселка, вважалось безпечним (Ів. Франко, Приповідки, І, с. 250). Подекуди у нас казали, що, як дійти до того кінця веселки, що впирається в воду, то осліпнеш (Ястребов, "Літопис..." III, 65). Вірування в веселку, що п'є воду, відбилося і в Шевченка:
Розкажи, як за горою сонечко сідає Як у Дніпра, веселочка воду позичає
"Іноді веселку уявляють у нас, як дорогу, що нею янголи сходять із неба черпати воду, яку потім виливають на сітку, через яку йде на землю дощ". ( Драгаманов, III, ст. 97)
"Як виявляє й назва веселки, була вона в нас і символом радощів, веселості, бо ж і "небо, затемнене хмарами, стає веселіше, коли з'являється райдуга" (Драгоманов, III, ст. 97.
Тут мається на увазі, очевидно, ту гру барв,що робить із райдуги одне з найчарівніших явищ Природи. Тому й звуть її не тільки веселка, але і веселуха, чи веселиця, все з одного пня "весел": "Ой, знати, знати, хто господиня, в неї в світлиці, як у веселиці..." (Головацький, "Пісні..." IV, 545).
В Галичині називають також веселку — дуга. Нераз, як падає дощ, діти промовляють: "Вийди, вийди дуга, випий воду на погоду." (подав О. Кузьмич).
В іконографії веселка — атрибут Божої слави, обіцянка прощення (припинення Потопу) і відродження. На одній із картин Цимбала ми бачимо величезну веселку над Києвом як символ минулої й будучої слави нашої столиці.

