Принцип невизначеності
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
[ред.] Принцип невизначеності
Фізичний світ згідно сучасним уявленням має квантову природу. Це відображається у існуванні фундаментальної сталої – сталої Планка, що має розмірність дії — [Дж·с]. Як наслідок фізичні величини можуть змінюватись, з відповідними коефіцієнтами пропорційності, кратно сталій Планка.
Існування сталої Планка також пояснює той факт, чому під час вимірювання не можна визначити з довільною докладністю фізичні величини для яких квантовомеханічні оператори не комутують — вимірювання одної величини, забурює систему і утруднює докладне вимірювання іншої величини. Неможливісь одночасного вимірювання із довільно високою докладністю описується принципом невизначеності, який сформулював Гайзенберг:

Наведена невизначенісь вказує, що неможливо одночасно виміряти з довільно високою точністю координату і імпульс частинки, але ця нерівність також пов'язує час і енергію, і будь які фізичні величини, для яких оператори не комутують. І у загальному випадку виглядає так:
![\delta A \cdot\delta B \ge \frac{i}{2} \cdot \langle[\hat A,\hat B]\rangle](../../../math/3/6/d/36d136fdafd0ea542149c9168b1bc186.png)
де δA – середньоквадратичне відхилення від середнього фізичної величини A, δB – середньоквадратичне відхилення від середнього фізичної величини B, а
середнє значення комутатора операторів даних величин. З цього видно, що якщо комутатор рівний нулю, то дану пару фізичних величин можна виміряти точно, і навпаки якщо комутатор не рівний нулю, то фізичні величини повязані принципом невизначеності.
У граничному випадку коли стала Планка прямує до нуля ми отрумуємо класичну механіку Нютона.

