Сецесія (право)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Сецесія — відірвання, відокремлення, вихід частини з цілості, залишення певної установи групою її членів (наприклад, сецесія українських послів з галицького сейму 1901, сецесія українських студентів з Львівського Університету 1901-02). Термін сецесія найчастіше вживається до певної територіальної чи національної одиниці, що намагається здійснити програму відокремлення від однієї держави на користь іншої, часто з метою утворення власної. Сецесія, як правний принцип, подекуди прийнята в міждержавних спільнотах, конференціях, союзах тощо.

У розумінні доктрини національного самовизначення народи і нації мають природне право на сецесію як вияв демократичних міжнаціональних стосунків. Таке право на вихід з багатонаціонального комплексу визнавала радянська теорія самовизначення, у наслідок чого право на сецесію з СРСР стало конституційною засадою, зафіксованою в ст. 17 конституції СРСР та ст. 14 конституції УРСР. Ленін та ідеологи російського більшовизму вже перед революцією 1917 сформулювали у своїй програмі принцип самовизначення, «включно до відокремлення й утворення власної національної держави», хоч рішення у цьому питанні вони залишали за «пролетаріатом», себто на ділі — за своєю партією. Безпосередньою причиною включення права сецесії до конституції РСФСР 1918 та СРСР з 1924 було підкреслити «добровільний» характер міжнаціональних взаємин у радянській державі та намагання російської комуністичної партії зробити радянську Росію відкритою для «добровільного приєднання» інших соціалістичних країн. Сам Ленін вважав федерацію з правом сецесії за «переходову форму на шляху до повної єдності». У діалектиці «відокремлення-приєднання» право сецесії має виключно теоретичне і тактичне значення.

Право на вільний вихід (сецесію) фігурувало у цілому ряді правно-політичних документів радянської влади: «Декларація прав народів Росії» від 15 листопада 1917, конституція РСФСР 1918, декларація про утворення CРСP та союзний договір від 30 грудня 1922, конституція СРСР 1923 (ст. 4), а також у ряді міжнародних договорів та дипломатичних нот і заяв. Конституційна постанова про право сецесії стверджувала: «Кожна союзна республіка зберігає за собою право вільного виходу з СРСР». Вона була повторена у наступній конституції 1936 (ст. 17) з тим, що не зберегла постанови з 1923 про те, що «обмеження або усунення ст. 4 (про право сецесії) вимагає згоди всіх союзних республік» (ст. 6).

Пропонуючи конституцію 1936, Й. Сталін виступив з власною доктриною права сецесії, твердячи, що союзні республіки, щоб бути здатними користуватися правом сецесії, мусять мати: окраїнне положення, більшість населення тієї національності, яка творить республіку, і щонайменше 1 млн населення. Сталін твердив, що право сецесії слід залишити в конституції, хоч нема республіки, яка бажала б вийти з складу СССР. Право сецесії не мають автономні республіки чи автономні області. Процедура здійснення права сецесії не була визначена радянським конституційним правом.

Хоч країни радянського блоку булы формально окремими незалежними державами, а не членами СРСР, проте і до них стосувалась фактична неможливість вільно залишити систему блоку, що й теоретично умотивоване так званою доктриною Брежнєва.


Політика Це незавершена стаття з політики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Зображення:View-refresh.svg Джерела, використані для підготовки цієї статті, можуть містити застарілі, неактуалізовані дані тощо, або такі, які можуть бути поповнені найсвіжішими.

Ви можете допомогти виправити статтю або безпосереднім редагуванням, або помістивши Ваші зауваження на сторінку обговорення.

Ця стаття/параграф відображає Становище в Україні.
Ви можете доповнити її/його даними, що стосуються інших країн. (І вилучити даний шаблон).

[ред.] Література

  • Енциклопедія українознавства
  • Сталин И. Доклад о проекте конституции СССР. М. 1951;
  • Маркусь В. Право сецесії. Вісті Евр. Відділу НТШ, ч. 6. Париж 1952;
  • Таранов А. П. Основні принципи конституції Укр. РСР. К. 1962;
  • Кандиба І. За правду і справедливість. Мюнхен 1967;
  • Halajczuk В. Das Sezessionsrecht — Art. 17 der Verfassung der UdSSR. Jahrbuch fur Ostrecht, IX, І. Мюнхен 1968, Кіs T. Le fédéralisme sovietique. Оттава 1973;
  • Sawczuk K. Opposition in the Ukraine: Seven Versus the Regime. Survey, XX, І. Лондон 1974.
Іншими мовами