Історія Тернополя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.


Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!
Видається за доцільне, щоб цю статтю було об'єднано з Тернопіль,
але, можливо, варто це додатково обговорити

В перше Тернопіль згадується у 1540 році коли польський король Сигізмунд I видав краківському каштелянові, великому коронному гетьману Янові Амору Тарновському грамоту на заснування міста та володіння землею навколо нього. Будівництво фортеці на березі Серету в урочищі Сопільче (Топільче) тривало вісім років. Замок мав охороняти південно-східні кордони королівства від набігів татар.

Однак люди селились тут значно раніше. Їх приваблювали родючі землі на лівому березі Серету, дрімучі ліси, в яких можна було сховатись від нападників. В Тернополі та околицях виявлено сліди стоянок первісних людей, тому припускають, що територія міста була заселена вже в Х тис. до н.е. Давньоруське укріплення Сопільче було зруйноване під час зимового 1240-1241 рр. походу Батия до Карпат.

У XVI столітті Тернопіль займав невелику територію. Місто охороняли Шевська, Кушнірська вежі та Кам‘янецька брама. Разом із замком, синагогою, церквою Різдва та Воздвиженським храмом вони входили у фортифікаційну систему давнього Тернополя.

Місто з трьох боків оточувало озеро та болота, а зі сходу воно було укріплене широким сухим ровом з валами, частоколом і двома вежами в кутках. Поза центральною частиною простяглися передмістя: Заруддя - на півночі, Збаразьке - на північному сході, Смиковецьке - на сході та Микулинецьке - на півдні.

Зміст

[ред.] -1

У 1548 році місто отримало Магдебурзьке право, згідно яким Тернополю надавались деякі привілеї. А саме: його жителі на 15 років звільнялися від податків, на 20 років від сплати мита, а також право влаштовувати три ярмарки на рік та щотижневі торги і мати склади на товари для закордонних купців.

Ян Тарновський жив у Кракові й Сандомирі, до Тернополя навідувався вряди-годи, хоча отримував з нього значні прибутки. Мешканців заохочували до зведення власних садиб. Розмір будинків не повинен був перевищувати 10,5 на 23,5 м. До кожної будівлі прилягав більший або менший земельний наділ. Будинок і город складали неподільну власність і не могли бути проданими окремо. Згодом поселенці виплачували за садиби по 18 грошів і 2 пів мірки вівса. Крім оплати, городяни відробляли на панському полі 2 дні щотиждня, складали данину медом і свининою. За користування правом ловити рибу в ставу треба було брати участь в ремонті греблі та лісопилок. Згодом, з 1559 р., повинність була замінена грошовою оплатою.

Замок після того, як його в 1672 році знищили турецькі завойовники було відбудовано як палацову споруду на початку ХІХ століття у новому стилі - подібно до великого палацу у вигляді каре з невеликим двором всередині. Болокам’яна різьба стриманих форм добре в’яжеться з великими площинами стін. Цю споруду сильно зруйнували смерчі першої і другої світових воєн. Замок реставровано в 1951 році й нині тут Палац спорту.

Крім замку, збереглася Надставна церква - церква Воздвиження Чесного Хреста, що була споруджена на початку XVI ст. на фундаменті древнього храму, історія якого сягає часів України-Русі. Будівля - це тридільний храм без бань. Другу церкву - Різдва Хрестового, як засвідчує фундаційний напис, почали мурувати 15 червня 1602 р. і закінчили 4 серпня 1608 р. під орудою відомого муляра Леонтія. А у 1636 р. було зведено дерев’яну Монастирську церкву (Успення Пречистої Діви Марії) , згодом, в 1836 р., на цьому місці - нову, муровану церкву, що знаходилась у Микуленецькій частині міста. Приміщення цієї церкви знищили більшовики в 1962 р., і в наші дні її там заново збудували парафіяни.

Власне, ці стародавні споруди, що збереглися для наших сучасників, були німими свідками нападів та Тернопіль татар і турків, які у 1544-1698 рр. чотирнадцять разів спустошували місто, вбивали чи забирали у ясир його жителів. Через Тернопіль проходив визвольний шлях козаків Богдана Хмельницького у боротьбі проти польської шляхти. Місцеві жителі не тільки приєднувалися до його загонів а й виступали на захист своїх прав від іноземних визискувачів, відстоювали свою віру і культуру. При церковній парафії тернопільські міщани організовували братство, в якому власник міста князь В.-К. Острозький у 1570 р. виділив 235 морґів землі, кошти на утримання школи і шпиталю для перестарілих і хворих людей. Міщанське братство збудувало для шпиталю приміщення і утримувало сиротинець, який вели Сестри Слежебниці. Братство протягом кількох століть розширювало свою діяльність і вплив на різні верстви українців, допомагало їм зберігати віру, обряди і давні звичаї, національну самобутність, будували церкви, школи і бібліотеки. У 1569 р. Лука із Тернополя переклав Старий Заповіт.

Катедральний собор Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії Тернопільсько-Зборівської єпархії Української Греко-Католицької Церкв

Уціліло від лихоліть і нинішнє приміщення з монастирськими прибудовами української греко-католицької церкви Непорочного Зачаття, споруджене в 1749 - 1779 рр. у стилі пізнього бароко з елементами рококо як католицький храм ордену Домініканців.

[ред.] 0

У другій половині ХІХ ст. до Тернополя прокладено шість шосейних шляхів. 1870 р. збудовано залізницю Львів - Тернопіль. У місті почали працювати 2 банки, 5приватних млинів і 3 крупорушки, розширилися шевські, кравцеві, ковальські, столярські, різницькі та інші цехи. Це вплинуло на приріст населення. Якщо у 1808 р. в Тернополі мешкало 7093 чоловіки, то наприкінці століття було понад 30 тисяч.

Під впливом революційних подій 1848 р. Інтелігенція Тернополя розпочала боротьбу за духовне і національне самовизначення. Заходом учителя гімназії, відомого громадсько-політичного діяча Олександра Барвінського в 1876 р. Відкрито філію "Просвіти" у Тернополі, яка видавала книжки з історії України, мала бібліотеку і книгарню для українського населення, організовувала концерти та етнографічні вистави. Зусиллями просвіти у 1898 р. було відкрито українську гімназію, вчителями і вихованцями якої стали митрополит Йосип Сліпий, вчені Степан Белей, Роман Смакула, режисер Лесь Курбас, композитор Василь Барвінський, письменний Володимир Гжинський, Петро Карманський та багато інших.

На світанку нашого століття Тернополя почали об'єднуватися у культурно - просвітницькі і спортивні товариства "Січ", "Пласт", "Сокіл", вихованці яких першу світову війну вчилися у ряди Українських Січових Стрільців і після розпаду Австро - Угорщини 1918 року стали на захист молодої Західної - Української Народної Республіки. З 21 листопада 1918 р. стали на захист молодої Західно - Української Народної Республіки . Тернопіль був столицею цієї держави. У будинку, де нині середня школа 4, працював її уряд Державний Секретаріат, котрий з відти перебрався до Станіславова ( Івано - Франківська). Невдовзі Тернопіль захопили поляки, яких на деяких час витіснили із міста більшовицькі війська.

У 1922 р. Тернопіль став центром ново створеного воєводства, що охоплювало 17 повітів. Польська влада проводила жорстоку колоніальну політику в усіх сферах суспільного життя краю, насамперед у національному питанні. Українців обмежували в правах, суворо переслідували за найменші прояви національної гідності. Та міщани Тернополя почали відновлювати роботу товариств "Луг", "Сокіл", "Просвіта", "Рідна школа", "Пласт", спортивного клубу "Поділля" і відстоювати своїм соціальні і національні права. Пожвавила діяльність й організація Українських Націоналістів (ОУН). Особливо активно діяв молодіжний націоналістичний осередок у Тернопільській українській гімназії, які очолювали Роман Паладійчук та майбутній лідер ОУН Ярослав Стецько.

Протидіючи польському засиллю, міщани об'єднувалися в українські кооперативи. У місті, зокрема, діяли "Подільський Союз кооператив", "Килина", "Українбанк", "Пасічника спілка", "Маслосоюз", "Сільський господар", багато приватних підприємств, продукція яких визначалася доброю якістю і йшла на світовий експорт, та магазинів, котрі, з приходом радянської влади у вересні 1939 р. були ліквідовані.

[ред.] 19-20 ст.ст

На світанку нашого століття Тернополя почали об'єднуватися у культурно - просвітницькі і спортивні товариства "Січ", "Пласт", "Сокіл", вихованці яких першу світову війну вчилися у ряди Українських Січових Стрільців і після розпаду Австро - Угорщини 1918 року стали на захист молодої Західної - Української Народної Республіки. З 21 листопада 1918 р. стали на захист молодої Західно - Української Народної Республіки . Тернопіль був столицею цієї держави. У будинку, де нині середня школа 4, працював її уряд Державний Секретаріат, котрий з відти перебрався до Станіславова ( Івано - Франківська). Невдовзі Тернопіль захопили поляки, яких на деяких час витіснили із міста більшовицькі війська.

У 1922 р. Тернопіль став центром ново створеного воєводства, що охоплювало 17 повітів. Польська влада проводила жорстоку колоніальну політику в усіх сферах суспільного життя краю, насамперед у національному питанні. Українців обмежували в правах, суворо переслідували за найменші прояви національної гідності. Та міщани Тернополя почали відновлювати роботу товариств "Луг", "Сокіл", "Просвіта", "Рідна школа", "Пласт", спортивного клубу "Поділля" і відстоювати своїм соціальні і національні права. Пожвавила діяльність й організація Українських Націоналістів (ОУН). Особливо активно діяв молодіжний націоналістичний осередок у Тернопільській українській гімназії, які очолювали Роман Паладійчук та майбутній лідер ОУН Ярослав Стецько.

Протидіючи польському засиллю, міщани об'єднувалися в українські кооперативи. У місті, зокрема, діяли "Подільський Союз кооператив", "Килина", "Українбанк", "Пасічника спілка", "Маслосоюз", "Сільський господар", багато приватних підприємств, продукція яких визначалася доброю якістю і йшла на світовий експорт, та магазинів, котрі, з приходом радянської влади у вересні 1939 р. були ліквідовані.

[ред.] 1

Під час Другої Світової війни Тернопільський став був повністю знищений. А в п’ятдесятих роках минулого століття відбувається масштабна відбудова Тернополя. Водну перлину міста стали відновлювати у 1956 році, коли було прийнято рішення про підпорядкування всіх водних ресурсів місцевій владі. Тоді збудували нову дамбу, а рівень води став вищим, ніж було раніше. Нове водосховище зайняло значно більшу площу – понад 300 гектарів, і назвали його Комсомольським озером.

У той же час проходять так звані суботники з благоустрою територій довкола озера. Між водоймою та центром міста заклали парк імені Шевченка, який протягнувся вздовж східного берега водойми. Відреставрували і Старий Замок, у якому згодом розмістився Палац спорту. Впритул до нього прибудували красивий будиночок, в якому розмістили ресторан „Хвиля”. Над рестораном була тераса, з якої відкривалась чудова панорама озера (на жаль, її вже не існує, оскільки цій будівлі надбудували другий поверх). На південно-східному березі був створений міський пляж. Потрапити до нього з міста можна було спустившись із широких сходів, що ліворуч Старого Замку, чи з вузьких, що біля альтанки праворуч нього. Уся набережна вздовж парку була оформлена в неокласичному стилі, який у ті часи був досить поширеним. Були споруджені альтанка та інші декоративні об’єкти. В цей же період був споруджений славнозвісний острів Кохання. Щоправда, це тепер його так називають. Тоді він був названий на честь тодішнього міського голови Сидоренка. Подейкують, що тоді за спорудження острівця міське керівництво отримало сувору догану. Однак зодчі у його проектуванні не вигадували чогось незвичайного. Просто під час планового поглиблення Комсомольського озера бульдозерами нагребли мул з дна водойми. Потім тут посадили дерева та збудували дерев’яну альтанку, що стоїть і досі.

У шістдесятих роках пляж біля Старого замку ліквідували. Натомість створили стоянку для катерів, яхт і моторних човнів. Біля Старого замку збудували і центральну пристань. Широкі сходи, що ведуть до неї, розділив каскад штучних водоспадів, який назвали „Сльози Гронського”. Пан Гронський у той час був головним архітектором міста, але через якийсь прокол його посадили у в’язницю. Поруч, на частині території колишнього Підзамче за типовим проектом збудували готель „Тернопіль”. Однак у той час він значно прикрасив місто, а з боку набережної створили мальовничі схили. На протилежній стороні, на схилах Кутковецької гори, заклали лісопарк „Лісопарк”. На березі новоствореної зеленої зони збудували ресторан „Поплавок”, з тераси якого відкривався чудовий краєвид на центральну частину міста. Біля ресторану створили новий пляж. Згодом його назвали Ближнім, оскільки неподалік села Пронятин створили ще один пляж, який став Дальнім. У сімдесятих роках двадцятого століття стоянку човнів перенесли на протилежний берег міста. Там же був створений Морський клуб.

В перше Тернопіль згадується у 1540 році коли польський король Сигізмунд I видав краківському каштелянові, великому коронному гетьману Янові Амору Тарновському грамоту на заснування міста та володіння землею навколо нього. Будівництво фортеці на березі Серету в урочищі Сопільче (Топільче) тривало вісім років. Замок мав охороняти південно-східні кордони королівства від набігів татар.

Однак люди селились тут значно раніше. Їх приваблювали родючі землі на лівому березі Серету, дрімучі ліси, в яких можна було сховатись від нападників. В Тернополі та околицях виявлено сліди стоянок первісних людей, тому припускають, що територія міста була заселена вже в Х тис. до н.е. Давньоруське укріплення Сопільче було зруйноване під час зимового 1240-1241 рр. походу Батия до Карпат.

У XVI столітті Тернопіль займав невелику територію. Місто охороняли Шевська, Кушнірська вежі та Кам‘янецька брама. Разом із замком, синагогою, церквою Різдва та Воздвиженським храмом вони входили у фортифікаційну систему давнього Тернополя.

Місто з трьох боків оточувало озеро та болота, а зі сходу воно було укріплене широким сухим ровом з валами, частоколом і двома вежами в кутках. Поза центральною частиною простяглися передмістя: Заруддя - на півночі, Збаразьке - на північному сході, Смиковецьке - на сході та Микулинецьке - на півдні.

4 грудня 1939 року Тернопіль став центром області.

Більшовицький режим, згодом фашистська окупація завдали Тернополю найбільше непоправимих втрат за всю історію. За 20 місяців радянської влади енкаведисти репресували 9 тис. жителів міста, понад 600 тернополян розстріляли у місцевій тюрмі. Гітлерівські фашисти знищили майже 15 тис. чол., сотні юнаків і дівчат вивезли до Німеччини. Страшних матеріальних втрат зазнав і сам Тернопіль : підприємства, школи, житлові будинки були повністю зруйновані. І в післявоєнні роки сталінська репресивна машина не зменшувала своїх обертів - сотні українських патріотів були вивезені у Сибір, розстріляні...