Сіверяни
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сіверяни, сх.-слов. плем'я, що жило в басейні р. Десни та над гор. течіями рік Сейму, Сули, Псла і Ворскла. По лівому березі Дніпра в нинішній Чернигівщині й Полтавщині. На правому березі Десни вони мешкали до річки Снов, а далі вже були землі радимичів.
Головні городи: Чернігів, Новгород-Сіварський, Путивль. Курськ, Любеч. З заходу Сіверяни межували з полянами і дреговичами, з півночі з радимичами, кривичами і в'ятичами За літописом Нестора „…сѣдоша по Деснѣ, и по Семи, по Сулѣ, и нарекошася сѣверъ“. Сівер означає північ, може і звідси пішла назва сіверян, що в перші часи словянського розселення зайшли найдальше на північ. Також племінна назва сіверян може бути співставлена з кількома етнонімами, серед яких серб, сабір, савар та з великим гніздом слів різних мов, котрі мають значення “сусіда, товариш, брат” - укр. сябер, блр. сябр, серб. себар, рос. себёр, лит. sebras, морд. шабра, алб. sёmbёr та ін. Можливо, всі ці слова походять від усіченого д.герм. *næhwa-gabur, тоді, можливо, місця поселень сіверян перекривали ареал сербів. Ще Нідерле вважав, що ці два етноніми споріднені між собою (Нидерле Любар, 1956, 31).
Лісова країна давала тутешнім поселенцям охорону і забезпеку від нападів степовиків; у недоступній глуші, серед ніколи нерубаних борів могли спокійно жити й зростати словянські оселі. З лісової смуги сіверяни виходили й на південь у луги, переходили ріку Сулу й ішли далі у південі незаселені степи, скільки на те дозволяли кочовики. Сіверяни жили в глибоких пущах, далеко від шляхів культури й обичаї їх залишилися суворі й примітивні, незрозумілі для культурніших племен. Літописець закидає їм, що їли все нечисте. Нечистим уважали тоді мясо деяких звірят, напр. бобрів, вивірок, хомяків. Сіверяни мабуть не перебирали в їжі, споживали, що давала їх земля та ліси.
Археологи вирізняють їхні кургани за спіралевидними скроневими кільцями. Разом з тим, вони багато в чому нагадують поховання Правобережжя (простота костюму, півтораобертові перстеневі кільця). Археологічним відповідником сіверян є волинцівська та особливо роменська культури лісостепового Лівобережжя VІІІ-ХІІ ст. Певний вплив на сіверян справила алано-болгарська салтово-маяцька культура басейну Сіверського Дінця (історичні хозари).
Сіверяни платили данину хозарам, пізніше у 907 році ,за князя Олега (882—912 pp.), були приєднані до Київської Русі. У 8 — поч. 9 cт. Сіверяни брали участь у поході Олега на греків.
[ред.] Основні заняття
Головним заняттям cіверян було хліборобство, скотарство, мисливство і рибальство.
[ред.] Останні спогади
Після 1024 назва «Сіверяни» зникає з іст. джерел; вони влилися до складу укр. народу, однак залишилася назва Сіверського князівства.
Востаннє сіверяни згадуються літописом під таким племінним ім'ям у 1183 році.
У джерелах ХVІ-ХVІІ ст. в басейні Сейму згадується етнічна група севрюків, яких дехто вважає безпосередніми нащадками сіверян VІІІ-ХІІ ст. Від цього ж етноніму походять деякі географічні назви Лівобережної України: Сіверія, Новгород Сіверський, Сіверський Донець тощо.
| Східнослов'янські племена | |
| Анти | Білі Хорвати | Бужани | Венеди | Волиняни | Древляни | Дреговичі | Дуліби | Кривичі | Поляни | Радимичі | Сіверяни | Тиверці | Уличі | |
[ред.] Література
| Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

