Абстракція
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Абстра́кція (лат. abstractio – відвернення) – одна з основних операцій мислення, а так само метод наукового дослідження, що полягає в тому, що суб'єкт, відокремлюючи які-небудь ознаки об'єкту, що вивчається, відволікається від інших, не враховуються його неістотні сторони і ознаки. Це дозволяє спрощувати картину явища, що вивчається, і розглядати його як би в "чистому вигляді".
Результатом цього процесу є побудова розумового продукту (поняття, моделі, теорії, опису, закону, класифікації та ін.).
Абстракція виступає при безпосередньому почуттево-образному віддзеркаленні навколишнього середовища, коли одні властивості останнього стають орієнтирами для сприйняття і дії, а інші ігноруються.
Абстракція є необхідною умовою категоризації. За допомогою абстракції формуються узагальнені образи реальності, що дозволяють виділити в ній значущі для діяльності зв'язки і відносини об'єктів, відмежувавши їх від інших.
Коли ж відкидаються істотні ознаки, абстракція набуває малозмістовного, поверхневого характеру. В цьому випадку абстрактними називаються порожні, відірвані від реальності міркування і поняття.
Вірна дійсності абстракція, полягає в такому спрощенні нерозчленованого різноманіття явищ, яке робить думку більш ємкою завдяки її зосередженості на істотному для даної пізнавальної ситуації.
Критерієм істинності і продуктивності абстракції є практика.

