Янів Володимир
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Володи́мир Я́нів (21. 11. 1908, Львів — †19.11.1991), пластовий і студентський діяч 1930-их pp., політ. діяч в УВО й ОУН, багатократний в'язень поль. та нім. тюрем, ред. студентських і націоналістичних вид., вчений психолог і соціолог, організатор укр. наук. і церк.-рел. життя, викладач психології в Укр. Кат. духовній семінарії в Гіршберґу (1947 — 48), доц. (1949), проф. УВУ в Мюнхені (з 1955), його ректор (1968-86), проф. Укр. Кат. Ун-ту в Римі (з 1963), публіцист, есеїст, поет, активний представник українців у багатьох міжнар. кат. орг-ціях, чл. низки наук. і гром. орг-цій, д. (1950) і почесний чл. НТШ (1987), його наук. секретар (1952 — 68).
Закінчив Укр. Акад. гімназію у Львові (1927), студіював історію (у Я. Птасьніка) та психологію (у М. Кройца) у Львові (1927 — 34); після ув'язнення продовжував студії в Берліні (1940 — 44): історії (у Г. Юберсберґера), соціології (у Шерінґа) та психології (в О. Крога), завершені дисертацією про «Душевні віддіювання тюремного ув'язнення». Переїхавши до Мюнхену, включився 1946 в працю УВУ (як ст. асистент при катедрі психології, габілітаційна праця 1949 «Психологічні основи окциденталізму»). Як ректор домігся «нововизнання» УВУ баварським урядом. У ділянці психології й соціології Я. присвятив низку розвідок етнопсихології українця (на основі творів М. Костомарова, Г. Ващенка, М. Шлемкевича, І. Мірчука), дослідові мотивації тюремних переживань (у творах Т. Шевченка, І. Франка), ідеалам сім'ї (у Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, В. Симоненка, І. Калинця), філософії Г. Сковороди, світогляду укр. народу. Дав мист. аналізу творчости суч. малярів при нагоді їх виставок в УВУ (X. КуріциЦіммерманн, В. Стрельнікова, А. й О. Пулюїв, О. Терзіева-Льопи, В. Сазонова, М. Мороза, О. Мазурика, Є. Світового), як і ст. з новішої історії (про нім. концтабори). Я. ред. «Вістей НТШ», організатор наук. сесій шевченківських та франківських (1950 — 1960-их pp.) і ред. «Хроніки НТШ» та трьох томів ЗНТШ. 1968-85 і з 1987 був заступником гол. (1985 — 87 гол.) НТШ в Европі; з 1977 чл. УВАН в Европі, з 1988 почесний чл. УВАН у Канаді. Чл. Міжнар. Вільної Академії в Парижі, Deutsche Gesellschaft fur Psychologie, Укр. Богословського Наук. Т-ва в Римі (автор його історії із бібліографією вид.). 1963 організував наук. Конференцію «Релігія в житті укр. народу» в Рокка ді Папа, а 1984 — 88 Наук. Конґрес у 1000-ліття хрищення РусиУкраїни.
Ще в гімн. Я. присвятив себе організації Пласту, перебуваючи 1927 — 32 на різних керівних становищах. До цієї праці повернувся після 1946 в Німеччині, формуючи ідейні прямування Пласту. Ще істотнішою була його участь у політ. житті націоналістичного студентства та ОУН. Як чл. Союзу Укр. Націоналістичної Молоді (з 1927) та Студентської Громади, Я. належав до організаторів 1 (1929) і 2 (1931) студентських Конґресів, у висліді яких постала студентська централя Союз Укр. Студентських Орг-цій під Польщею (СУСОП). 1930 — 32 Я. був гол. Філії Т-ва Наук. викладів ім. П. Могили і ред. ж. «Студентський Шлях» (1932 — 34). До студентських проблем Я. повернувся 1946, спричинившися до об'єднання обидвох партійно-політ. зорієнтованих централь ЦеСУС-у та ЦЕСУС-у (1947) та взявши участь в орг-ції в Мюнхені (1948) Ідеологічного Конґресу 4 політ.-ідеологічних груп еміґраційного студентства (ТУСМ, «Зарево», «Обнова» й соціалісти-гуманісти). За ці заслуги був обраний (1948) почесним чл. ЦЕСУС-у. З 1927 чл. УВО, з 1929 чл. ОУН, 1932-34 політ. референт її Крайової Екзекутиви, ред. леґального ж. «Наш Клич» (1933). Часто ув'язнюваний поль. поліцією (включно з ув'язненням в Березі Картузькій 7934 — 35), а на процесі чл. КЕ ОУН у Львові 1936 засуджений на 5 pp. в'язниці, амнестований 1938. Після приходу большевиків до Львова перебував у Перемишлі, Відні, Берліні, Кракові. Як чл. організованого в червні 1941 В. Горбовим у Кракові Укр. Нац. Комітету (УНК), був конфінований у Рабці і ув'язнений у Кракові, звідки заходами УЦК звільнений у вересні 1942, але з забороною перебувати у Ген. Губ. Відтоді віддався завершенню студій у Берліні, де попередньо (1940 — 41) редагував «Укр. вісник» Укр. Нац. Об'єднання. 1953 заснував Укр. Христ. Рух (УХР), діючи від його імени в різних міжнар. кат. орг-ціях, в тому числі як гол. укр. делеґації на 2-му й 3-му світових конгресах мирян (1957 і 1967) і як постійний представник Сх. Церкви в Міжнар. Федерації кат. чоловіків («Unum Omnes»), нагороджений і тут серед ін. Командорським званням ватиканського ордену папи Григорія Великого.
Ще з 1930-их pp. Я. почав писати на патріотично-гром. теми та з пластовомандрівницькими імпресіями ліричні поезії. Важкі тюремні переживання знайшли відображення згодом у зб. «Сонце і ґрати» та «Листопадові фраґменти» (1941) з волюнтаристичними мотивами. Елегійні тони з носталгійно-пастелевим кольоритом та мужніми рефлексіями над пройденим минулим і спогляданим світом переважають у традиційної форми зб. лірики та поем-баляд «Шляхи» (1941) та «Життя» (1975); остання зб. нагороджена на конкурсі фундації ім. І. Франка.
Як публіцист і журналіст Я. виступає з численними звітами з наук. життя НТШ та УВУ в укр. і чужомовній пресі, з подорожніми нарисами та обговоренням міжнар. наук. та реліг. конґресів. Я. чл. літ. Об'єднання «Слово» та низки міжнар. письменницьких орг-цій, в тому числі ПЕН-Клюбу.
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства
- Горбач О. (ред.). «Symbolae in honorem V. Janiw». Зб. УВУ, т. X. Мюнхен 1983.
| Це незавершена стаття з літератури. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

