Стороженко Андрій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Стороженко Андрій (17911858), військ. і адміністративний діяч, історик і письм. Старшина рос. армії, служив 1832 — 49 у рос. військ. адміністрації Царства Польського (з 1842 сенатор, з 1845 — гол. дир. внутр. і духовних справ Царства Польського). Знавець і збирач укр. старовини, С. мав велику зб. іст. документів 17 — 18 вв. (серед ін. ориґінал «Реєстрів Війська Запор.» 1649). С. був автором 3-томової «Истории Южной России» (не опублікованої і загубленої), іст. нарисів про Б. Хмельницького й І. Мазепу та спогадів («Записок»), з яких опубліковано лише уривки. Під псевд. «Андрей Царинный» надрукував «Мысли малороссиянина» (ж. «Сын Отечества», 1832), де виступив з критикою «Вечеров на хуторе близь Диканьки» М. Гоголя. Писав вірші укр. й рос. мовами й був автором оперети «Запорозька Січ». Літ. твори С. опублікував його внук Микола С. в додатку до своєї ст. «Очерк литературной деятельности А. Я. Стороженка» («КСт.», 1886, XV — XVI). С. був приятелем Т. Шевченка (який хотів залучити його до участи в «Живописной Украине», 1844), Є. Гребінки, П. Куліша, О. Бодянського, Т. Грановського (родича С.) та ін. Автобіографія й листування С. опубліковані в II т. Фамільного Архіву Стороженків. Помер у Києві.







Стороженко Андрій (1857 — ?), історик і славіст, гром. діяч, родом з Пирятинщини, вихованець Київ. Ун-ту (1879; учень В. Антоновича). Земський і дворянський діяч на Пирятинщині й Переяславщині; гол. Переяславської Земської Управи (1886 — 92) й переяславський маршал дворянства (1912 — 16). Чл. Київ. Археографічної Комісії, Товариства Нестора Літописця (заступник його гол.), співр. «КСт.», у якій надрукував чимало документальних ст. і заміток. Гол. наук. праці С. присвячені історії України й Польщі 15 — 18 вв. Важливіші з них: «Очерки переяславской старины» (1900), «Стефан Баторий и Днепровские козаки» (1904), «Иосиф Верещинский бискуп Киевский» (1911); з ін. — «Литературная история Зеленогорской и Краледворской рукописей» (1880). С. був разом з братом Миколою С. (див.) ред.-видавцем родинного архіву «Стороженки» (8 тт., 1902 — 10), у якому вміщено перші 2 тт. «Родословника» В. Модзалевського (дальші 2 тт. були також видані братами Стороженками у 1912 — 14). Як гром.-політ. діяч, С. стояв на позиціях укр. дворянського консерватизму. Замолоду ліберал і українофіл, він згодом (особливо під впливом лівих течій новітнього укр. руху), перейшов на плятформу рос. націоналізму з його антиукр. спрямуванням і став одним з лідерів київ. «малоросів» («Клуб русских националистов»); автор антиукр. праці «Происхождение и сущность украинофильства» (1911). Відродження укр. державности у 1917 С. зустрів вороже (див. редаґований ним зб. «Малая Русь», 1917), а на еміґрації видав під псевд. «А. Царинный» антиукр. памфлет «Украинское движение» (1926).




Персоналії Це незавершена стаття про персоналії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.



[ред.] Література