Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |
Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо козацьке військо, сформоване у Південній Бессарабії у 1806 (затверджене царським указом від лютого 1807).
В обстановці підготовки до нової війни з Туреччиною російський уряд, маючи потребу у військових контингентах, у грудні 1806 розпочав організацію козацького війська, до складу якого дозволялося набирати чорноморських козаків, інші категорії українського населення, що проживали в Бессарабії, Молдові та Волощині. Створення війська було розраховане і на залучення козаків Задунайської Січі. Внутрішній устрій У.-Д.Б.к.в. нагадував устрій Запорозької Січі. Центральним органом управління був Кіш, який очолював кошовий отаман. В У.-Д.Б.к.в. запроваджено колишні старшинські посади. Військо поділялося на курені, на чолі яких стояли курінні отамани. Кошовий отаман одержував ознаку влади - пернач, військовий прапор і військову печатку. Кошовий отаман і старшина призначались урядом, а не обирались козаками. У військовому відношенні військо підпорядковувалося російському командуванню. Першим кошовим отаманом став елисаветградський поміщик Іван Підлесецький, згодом -Хома Бучинський. На серед, липня 1807 у У.-Д.Б.к.в. налічувалось понад три тисячі козаків. Під час російсько-турецької війни 1806-12 козацькі відділи брали активну участь у військових діях проти турецьких військ на Дунаї: несли розвідувальну і сторожову службу, брали участь в облозі Ізмаїла, бойових операціях в Тульчі, Ісакчі, Браїлові, штурмі турецьких укріплень на дунайських островах. Поширення серед українського населення чуток про створення "нової Січі" призвело до масового руху селян-кріпаків на придунайські землі за "козацькою волею". Це викликало занепокоєння у царського уряду, і 20.7.1807 Олександр 1 видав наказ про припинення формування війська. У місце розташування війська прибула спеціальна військова експедиція, яка мала заарештувати селян-втікачів і повернути їх власникам, а колишніх задунайських і чорноморських козаків переселити на Кубань. У цих умовах частина устьдунайців перейшла на Задунайську Січ, а переважна більшість козаків розійшлася і осіла в придунайських степах. У 1828 у зв'язку з новою російсько-турецької війною уряд відновив у Південній Бессарабії козацькі формування під назвою Дунайське козацьке військо. До його складу увійшли: колишні устьдунайці, задунайські козаки, що оселилися в Бессарабії до 1828, російські відставні солдати та волонтери з Балканських країн. Військо складалося з двох шестисотенних кінних полків. Служба тривала ЗО років. Полки охороняли кордони по Дунаю, Пруту та по Чорноморському узбережжі, несли гарнізонну службу в Ізмаїлі і Акермані. Під час Кримської війни 1853-56 дунайці брали участь в боях у Добруджі, на Кавказі. У квітні 1854 обороняли Одесу від нападу англо-французької ескадри. В 1856 військо було перейменоване у Новоросійське козацьке військо. В адміністративному і військовому відношеннях підлягало новоросійському і бессарабському генерал-губернатору. Місцеве керівництво здійснювало військове правління на чолі з наказним отаманом, якого призначав уряд. Серед найбільш відомих отаманів були генерал-майор С.Василевський, генерал-лейтенант О.Шостак, генерал-майор І.Гангардт. Козаки обирали лише станичні правління. У 1868 військо складалося з 10 станиць і хуторів (південна частина теперішньої Одеської обл.) з населенням 13141 особи і мало в користуванні 56 тис. десятин землі. Козаки займались землеробством і скотарством. Військо мало свій шпиталь та військове училище. У зв'язку з невдоволенням козаків важкою військовою службою та зловживаннями старшини у 1842-45, 1849, 1855, 1858 відбувалися виступи за "вихід з війська". Згідно з царським указом від 3( 15). 12.1868 Новоросійське козацьке військо ліквідовувалось, рядові козаки переводились на становище селян-власників.

