Сенченко Іван

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Сенченко Іван (* 1901), один з визначніших письм. сов. доби; родом з с. Наталиного б. Костянтинограду (тепер Червоноград на Харківщині). Закінчив Костянтиноградську вчительську семінарію і деякий час учителював, з 1922 до поч. другої світової війни жив у Харкові, де закінчив Ін-т Нар. Освіти (1928), по другій світовій війні живе у Києві. Друкуватися почав з 1921 і належав до літ., організацій «Плуг» і «Гарт», потім до ВАПЛІТЕ (1925-28). Зб. поезій «В огнях вишневих завірюх» і зб. «Оповідання» (1925) критика, зустріла прихильно. Наступні кн. прози — «Історія однієї кар'єри та ін. оп.» (1926), повість «Паровий млин» (1926) і прозу з сел. життя дальших pp. офіц. критика оцінила неприхильно, закидаючи С. «ідеалізацію куркульства». Особливо гострі напади викликав твар С. «Із записок» (1927, ін. назва «Холуєві записки»), в якому критика вбачала в образі Хояуя сатиру на підлеглість укр. культури «верховному Пієві» (партійному диктатові). У дальшій творчості С. видав низку повістей і оп.: «Дубові Гряди» (1927), «Червоноградські портрети» (1930), «Комуна» (1932), «Повість про Клима» (1933), «За ґратами» (1934), «Руді вовки», «Чорна брама» (1936), «Новелі» (1940) і багато ін.; романи «Металісти» (1932), «Напередодні» (1938), «Його покоління» (1947, перероблене вид. 1965). Прихильність сов. критики С. здобув щойно з 1950-их pp. циклами з роб. побуту Солом'яики (передмістя Києва; 1956 — 57) і Донбасу (1964). Бувши побутописцем села й різних верств міськ. населення, С. ориґінально поєднує реалізм з романтизацією близької його серцю укр. минувшини і виявляє однаково високу досконалість як у відтворенні типажу одінопланових оп. (типу солом'янських), так і в психологічних характеристиках типів міста й села багатопланових творів, часто мистецьки збагачених ліризмом особистих переживань («Кінчався вересень 1941». 1957). Найдосконаліші з мист. погляду твори С. присвячені вужчій його батьківщині Червоноградщині, якими він починав свою творчість (зокрема «Червоноградські портрети») і періодично до цієї тематики повертається: «Подорож до Червонограду» (1971), «Савка» (1973). У цих творах виразно помітний автобіографічний елемент. Знання сел. побуту і нар. звичаїв, поєднане з поетизацією укр. минувшини і лагідним гумором, визначає С., поруч з О. Довженком, як талановитого продовжувача лінії М. Гоголя в сучасній укр. літературі. С. також автор майстерних дитячих оп.: «Марина» (1954), «Ой у полі жито...» (1957), «Харитончик-чик» (1969). Дуже обкраяна остання зб. «Вибрані твори» у 2 тт. вийшла в 1971.



Персоналії Це незавершена стаття про персоналії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


[ред.] Література