Столипінська реформа
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Столипінська реформа (Столипінська аґрарна реформа), ряд законодавчих актів, спрямованих на перерозподіл сел. зем. площі в Рос. Імперії та на підвищення продуктивности сіль. господарства; назва походить від одного з її ініціаторів і гол. реалізатора — голови Ради Мін. П. Столипіна. С. р. безпосередньо зв'язана з рев. подіями 1905 та невдачами царського уряду задовільно вирішити аґрарне питання (див. ЕУ І, стор. 1 042). Основними законодавчими актами був указ 9 (22). 11. 1906 «Про доповнення деяких постанов діючих законів, які стосуються сел. землеволодіння і землекористування» і ухвалений на його підставі Держ. Думою закон 14 (27). 6. 1910. За цими законами касувалися обов'язкові форми зем. общини і кожному селянинові надавалося право вийти з неї й виділити свою землю у повну власність. Він мав також право вимагати виділення землі в одному масиві — «відрубі», до якого міг приєднати свою садибну землю і перенести сюди будівлі, утворюючи т. ч. «хутір». Селяни користувалися з допомоги Селянського поземельного банку, який кредитував їм купівлю землі і допомагав творити хутірні і відрубні (польовий наділ без садиби) господарства. Останнім а::том С. р. був закон 29. 5. (11. 6.) 1911 про землеустрій, який встановлював порядок праці землевпорядних комісій (губ., пов. і волосних, створених ще указом 4. (17). 3. 1906).
Протягом 1907 — 10 по всій Рос. Імперії виділилися з общини бл. 2,5 млн дворів (26% всіх общинників) з 16,9 млн десятин землі (15% всього общинного землеволодіння). На Україні процес виходу з громад пішов ще далі, при чому він був нерівномірний, бо общини майже не було на Правобережжі й Полтавщині, натомість вона була панівна в Степу і на Харківщині. Але й тут общинне землекористування було перев. лише формальним, бо поодинокі госпва користувалися землею на правах подвірного землеволодіння, тобто власником землі вважався весь двір; її, правда, не можна було продати, але можна було ділити між спадкоємцями двору. У наслідок С. р. бл. 1/4 дворів на Україні, що входили до зем. громад, вийшли з них: у Степу 42%, на Лівобережжі 16,5%, на Правобережжі 48%. Разом з тим на Правобережній Україні і на Полтавщині майже вся земля, якою користувалось селянство, перейшла у приватну власність, особисте приватне землеволодіння почало переважати у Чернігівській губ., а у Таврійській, Херсонській, Катеринославській і Харківській воно охоплювало бл. пол. всіх дворів. З 1907 по 1911 на Україні вийшли на відруби і хутори 225 500 господарів, які володіли 1,8 млн десятин землі. Найінтенсивніше зростали хутірські і відрубні господарства у степ. губ. і на Волині. У великій мірі завдяки кредитовій акції Сел. Поземельного Банку селяни купили лише у 1906 — 09 — 385 000 десятин поміщицької землі. Провадилося землевпорядкування: до 1916 землевпорядні комісії впорядкували у 9 укр. губ. бл. 0,5 млн господарств з 3,7 млн десятин. За нового аґрарного устрою селянин міг бодай частково виявити ініціативу і поліпшити своє господарство, у чому допомагала йому акція Сел. Поземельного Банку, с.-г спілки, кооперація і земська аґрономія. Завдяки проґресові аґротехніки (перехід до плодозмін тощо) зросла врожайність (за 1904 — 12 на 20%) і вартість сел. господарств.
Поліпшення, що почалося з С. p., стосувалося лише бл. ¼ господарств, насамперед хутірських і відрубних. Хоч у руках селянства опинилося 65% всієї землі, проте на Україні далі панувало аґрарне перенаселення. 32% селян не мали землі або мали до 1 десятини, 38% господарств мали 1 — 4 десятини, 19% — 4 — 9, ледве 11% — більше (числа на 1917). Бідняки (частково і середняки) не мали змоги купувати поміщицьку землю через високу ціну (напр., 400 — 700 карб. за десятину на Правобережжі) і не могли одержати кредиту за посередництвом Сел. Банку. Частина їх продавала землю багатим селянам, а самі еміґрували до Азійської Росії (рідше до міст).
Т. ч. С. p., допомагаючи заможному селянству, мала на меті — створити з нього, поряд занепалого дворянства, нову соц. підпору для режиму. Щоб зменшити аґрарне перенаселення, Столипін підтримував еміґрацію селян за Урал. 1906 — 13 з 9 укр. губ. виїхало до Азії 1,2 млн селян (найбільше 1909 — 290 000), з чого однак одна чверть згодом повернулася (докладніше див. стор. 630 — 31).
С. р. спричинила ще більшу соц. диференціяцію селянства: збільшення найдрібніших і великих сел. господарств і зменшення сер., власники яких продавали землю заможнішим і самі виїздили за Урал або до міст. Невирішена аґраряа проблема була однією з причин революції 1917.
С. р. гостро критикував Ленін, а також рос. й укр. соц. партії, нібито обороняючи покривджений сіль. пролетаріат, фактично побоюючись впливів заможнішого прошарку селянства.
Література: Мицюк О. Община та зем. реформа. Дубні 1917; Карпов Н. Аграрная политика Стольшина. П. 1925; Погребільський О. Столипінська реформа на Україні. X. 1931; Лось Ф. Україна в роки столипінської реакції. К. — М. 1944; Дубровский С. Столыпинская земельная реформа. М. 1963; Величківський М. Столипінська зем. реформа. Лондон 1964; Сидельников С. Аграрная реформа Столыпина. М. 1973; Якименко М. Організація переселення селян з України в роки Столипінської аґрарної реформи (1906 — 1913). Укр. Іст. Журнал, ч. 7. к. 1974.
| Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

