Русинська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Русинська мова
Поширена в: Україна, Словаччина, Сербія
Регіон: Східна Європа
Кількість мовців: ~ 50 000
Місце:
Класифікація: Індо-Європейска

 Слов'янська
  Східнослов'янська
   Русинська

Офіційний статус
Державна: Воєводина (Сербія)
Регулює:
Коди мови
ISO 639-1 -
ISO 639-2 sla
SIL RUE


Русинська мова – група діалектів, якими розмовляють етнографічні групи Сербії, Словаччини та України. В Україні носії цих діалектів мешкають переважно на Закарпатті. Деякі науковці виділяють ці діалекти в окрему мову, в той час більшість філологів України схильні вважати їх окремою діалектичною групою у складі української мови.

Вона належить до східної групи слов'янської гілки індоєвропейської родини мов, поряд з українською, російською та білоруською. Серед цих мов найбільше спільних рис з українською. Вважається, що русинська походить з лемківського діалекту української мови. Українські мовознавці вважають її діалектом української мови, тобто це карпатська група південно-західного наріччя. До якої входять:

  • бойківський говір (північнокарпатський, або північнопідкарпатський);
  • закарпатський говір (середньозакарпатський, підкарпатський, південнокарпатський);
  • лемківський говір (західнокарпатський).

До письмового вжитку ця мова пробиває собі дорогу з кінця 19 ст. Довгий час вона не мала свого літературного варіанту. 1923 року була видана граматика, де були визначені норми русинської мови.

Зміст

[ред.] Мова

Въ 1848 роцѣ вопрошали насъ, що мы? Мы сказали, що мы всесмиреннѣйшіи Ruthenen (Господи! Если бы праотцы наши узнали, що мы сами прозвали себе тымъ именемъ, якимъ окрестили насъ во время гоненія наши найлютѣйшіи вороги, они въ гробахъ зашевелили-бъ ся.) [...] А може вы русскіи? допрошалъ насъ Стадіонъ. Мы кляли душу-тѣло, що мы не русскіи, не Russen, но що мы таки собѣ Ruthenen, що границя наша на Збручѣ, що мы отвращаемся отъ такъ званыхъ Russen, яко отъ окаянныхъ шизматиковъ, съ которыми ничого вспольного имѣти не хочемъ. Якое ваше письмо? допрошали насъ далѣй. Мы сказали, що письмо наше тое, що въ церковныхъ книгахъ, и знову кляли душу-тѣло отъ гражданки [...], которой мы отрицаемся, яко чужой.

Бо тогды настрашилибы ся насъ были, щобы мы, связаны исторіею тысячилѣтною, обрядомъ церковнымъ, языкомъ и литературою съ великимъ русскимъ народомъ, не забагли коли отъ Австріи оторватися, и не были насъ допустили до свободъ конституційныхъ, были бы насъ слабенькихъ тогды придушили, щобысьмо и не дыхнули дыханьемъ русскимъ.

"Слово", 1866

[ред.] Дивись також

[ред.] Література

[ред.] Ресурси Інтернет