Шелесні
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Шелесні (інакше, з рос. — шиплячі) приголосні, за місцем артикуляції середньопіднебінні, в сучасн. укр. мові — ш і ж (спіранти) та ч і дж (африкати). У сучасн. укр. мові всі ці приголосні не пом'якшуються, за винятком становища перед і, де паляталізація автоматична: усах, жити, але жінка, ножі. Іст: беручи, ш походить з х перед голосними переднього ряду і з груп с або х + й (рух: рушити, дух: душа, носити: ноша), ж — з ґ перед голосними переднього ряду і з груп ґ або з + й (нога: ніжкя з ножька, стерегти: сторожа, гризти: грижа), а також із сполуки д + й (пропаде: пропажа). У цьому останньому випадку однак, правдоподібно, первісним рефлексом групи дй було дж, яке згодом спростилося в ж. Сліди первісного дж такого походження вбачають у чергуванні д : дж в дієсловах (ходити: ходжу), а також у тих формах з дж, що зберігаються в говірках (бойківських і лемківських). Шелесні перед голосними переднього ряду — явище праслов'янське (бл. 6 ст. по Хр.) і характеризують усі слов. мови, шелесні, що утворилися зі сполучень з й, постали в період розпаду праслов'янської мови (бл. 6 — 9 ст.) і почасти різняться в поодиноких слов. мовах. Нове дж творилося в укр. мові бл. 1600 в поодиноких словах зі старого ж або ч (джерело, джміль), а крім того, ширилося в новопозичуваних чужих словах (кинджал). Через те, що пом'якшення шелесних не мало фонологічної вартости, воно втратилося в більшості укр. говірок, за винятком гол. бук.-покутських, гуцульських і бойківських. Ці процеси ствердіння спостерігаються від 15 в.
| Це незавершена стаття з Енциклопедії українознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

