Шнітке Альфред

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Альфред Гаррійович Шнітке (нім. Alfred Schnittke, 19341998) — радянський і російський композитор, піаніст, теоретик музики і педагог, один з найбільш значних музичних діячів кінця XX століття.

Зміст

[ред.] Біографія

Альфред Шнітке народився 24 листопада 1934 р. в місті Енгельс в Республіці німців Поволжья (пізніше Саратовська область СРСР). Музична освіта для нього почалася в 1946 р. у Відні, куди його батько, перекладач і журналіст, відряджався після Великої вітчизняної війни.

У 1958 році Шнітке закінчив Московську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського по классу композиції Є.К.Голубєва, в 1960-му був прийнятий в Союз композиторів, в 1961-му закінчив аспірантуру при консерваторії по класу композиції і зайнявся викладацькою діяльністю (інструментування, читання партитур, поліфонія, композиція).

З 1961 по 1972 р. Шнітке викладав в Московській консерваторії. У подальші декілька років заробляв собі на життя в основному написанням музики до фільмів.

У 1990 р. композитор разом з сім'єю переїхав до Німеччини. Почав викладати в Гамбургській консерваторії.

Останні роки життя Шнітке були ознаменовані різким погіршенням здоров'я. Композитор переніс три інсульти, але проте до кінця зберігав творчу активність. Шнітке помер в Гамбурзі 3 серпня 1998 р. Похований в Москві, на Новодєвіч'єму кладовищі.

[ред.] Творчість

Шнітке – головна фігура «радянського музичного авангарду», разом з Е.В.Денисовим і С.А.Губайдуліной (див. Авангард в російській музиці). Для його стилю починаючи з другої половини 1970-х років характерне поєднання різноманітної сучасної композиторської техніки на основі висунутої їм самим концепції «полістілістіки» (видатний музичний аналітик, Шнітке неодноразово публікував свої теоретичні нариси, зокрема присвячені Шостаковичу і Стравінському). Відповідно до цієї концепції йдеться про вираз «нової плюралістичної музичної свідомості», яка «в своїй боротьбі з умовностями консервативного і авангардного академізму переступає через найстійкішу умовність, – поняття стилю як стерильно чистого явища». Як основні форми прояву цієї тенденції виділяються принцип цитування і принцип алюзії (стилістичного натяку, гри в стиль).

(стилістичного натяку, гри в стиль). Полістілістіка вирішує і припускає інтеграцію «низького» і «високого», «банального» і «вишуканого». «Суб'єктивна пристрасність авторського вислову підкріплюється документальною об'єктивністю музичної реальності, представленої не тільки індивідуально-відображено, але і цитата».

Даний вислів композитора (що відноситься до початку 1970-х років) найкращим чином описує той стиль, в якому він працював до кінця своїх днів. Воно пояснює і причину, по якій серед всіх радянських авангардистів Шнітке користувався найбільшою популярністю як в Росії, так і на Заході: включення «чужого слова» робило музику доступнішої слухачеві, а публіцистичний пафос багатьох творів композитора додатково підсилював цю якість. Крім того, в творах композитора часто відчутне «театральне» начало, можливо, йде від його роботи в прикладних жанрах і що повідомляє музиці характер «звукового дизайну» – як би коментаря до якоїсь події.

[ред.] Творча cпадщина

Опери:

  • Життя з ідіотом (1991)
  • Історія доктора Фаустуса(1991-1994)

Балети:

  • Лабірінти (1971)
  • Пер Ґюнт (1986)

Хорові твори:

  • Кантата «Пісні про війну і мир» (1960)
  • Реквієм (19741975)
  • 12 Покаянних псалмів
  • Концерт для хору

Симфонічні твори:

9 симфоній:

  • 1-а Симфонія (1972—1974, чотири частини)
  • 2-а Симфонія (1979—1980, шість частин), «St. Florian»
  • 3-а Симфонія (1981, чотири частини)
  • 4-а Симфонія (1984), для Солістів, камерного хору та камерного оркестру (Text: Ave Maria),
  • 5-а Симфонія (1988) = Concerto Grosso №4
  • 6-а Симфонія (1992, чотири частини)
  • 7-а Симфонія (1993, три частини)
  • 8-а Симфонія (1994)
  • 9-а Симфонія (1996-98) (незакінчена)

Шість кончерто гроссо

  1. Concerto grosso № 1 (1977)
  2. Concerto grosso № 2 (1981-1982)
  3. Concerto grosso № 3 (1985)
  4. Concerto grosso № 4 – V Symfonia (1988)
  5. Concerto grosso № 5 (1991)
  6. Concerto grosso № 6 (1993)
  • Чотири афоризми для оркестру
  • Камерна музика
  • Pianissimo для оркестру (1968)
  • Passacaglia для оркестру (1979-1980)
  • Чотири афоризми для оркестру (1988)
  • Монолог для альта і смичкового оркестру (1989)


Концерти для інструментів соло з оркестром:

  • I Концерт для скрипки з оркестром (1957)
  • II Концерт для скрипки з камерним оркестром (1966)
  • III Концерт для скрипки з камерним оркестром (1978)
  • IV Концерт для скрипки з оркестром (1984)
  • I Концерт для віолончелі з оркестром (1985-1986)
  • II Концерт для віолончелі з оркестром (1990)
  • I Концерт для фортепіано з оркестром (1960)
  • Концерт для фортепіано зі струнним оркестром (1979)
  • Концерт для альта з оркестром (1985)
  • Потрійний концерт скрипки, альта, віолончелі та струнного оркестру

Вокально-інструментальні твори

  • Drei Gedichte von Marina Zwetajewa (1965)
  • Реквієм (1975)
  • Der Sonnengesang des Franz von Assisi na dwa chóry mieszane i sześć instrumentów (1976)
  • Seid Nüchtern und Wachet... , кантата (1983)
  • Lux aeterna для мішаного хору та оркестру (1994)

Камерні твори

  • I Струнний квартет (1966)
  • II Струнний квартет (1980)
  • III Струнний квартет (1983)
  • IV Струнний квартет (1989)
  • Гімни I-IV для віолончелі з камерним ансамблем (1974-1979)
  • Соната для скрипки і ф-но (1963)
  • 3 сонати для ф-но (1985-1992)
  • Фуга для скрипки соло(1953)
  • Струнне тріо (1985)
  • Фортепіанний квартет (1988)
  • Імпровізація для віолончеолі (1993)


Музика до кінофільмів

  • 1962 — Вступление
  • 1963-1964 — Выборгская сторона
  • 1965 — Похождения зубного врача
  • 1966 — Дневные звёзды
  • 1967 — Дом И Хозяин
  • 1967 — Комиссар
  • 1967-1987 — Ангел (к/а «Начало неведомого века», новелла первая)
  • 1968 — Шестое июля
  • 1969 — Ночной звонок
  • 1970 — Белорусский вокзал
  • 1970 — Дядя Ваня
  • 1970 — Спорт, спорт, спорт
  • 1970 — Чайка
  • 1971 — Ти і я
  • 1972 — Горячий снег
  • 1972 — На углу Арбата и улицы Бубулинас
  • 1972 — Право на прыжок
  • 1973 — Города и годы
  • 1974 — Выбор цели
  • 1974 — Осень
  • 1974-1981 — Агония
  • 1975 — Рикки-Тикки-Тави
  • 1976 — Белый пароход
  • 1976 — Восхождение
  • 1976 — Повесть о неизвестном актёре
  • 1976 — Приключения Травки
  • 1976 — Сказ про то, как царь Пётр арапа женил
  • 1977 — Счёт человеческий
  • 1978 — Отец Сергий
  • 1979 — Маленькие трагедии
  • 1979 — Фантазии Фарятьева
  • 1979 — Экипаж
  • 1981 — Звездопад
  • 1981 — Крепыш
  • 1982 — Прощание
  • 1982 — Сказка странствий
  • 1984 — Мёртвые души
  • 1985 — Любимец публики
  • 1988 — Шаг
  • 1989 — Иной
  • 1989 — Посетитель музея
  • 1990 — Сфинкс
  • 1990 — Воспоминания без даты
  • 1992 — Присутствие
  • 1993 — Владимир Святой
  • 1994 — Мастер и Маргарита
  • 1996 — Страх
  • 1996 — Черное и белое

[ред.] Джерела


[ред.] Бібліографія

  • Беседы с Альфредом Шнитке. М., 1994
  • Дмитрий Шульгин, 1993, Годы неизвестности Альфреда Шнитке (Беседы с композитором), Москва, Деловая Лига, ISBN 5-86183-004-5.
  • Jürgen Köchel (Hrsg.), 1994, Alfred Schnittke zum 60. Geburtstag. Eine Festschrift, Hamburg, Sikorski, ISBN 3-920880-53-6.
  • Alexander Ivashkin, 1996, Alfred Schnittke, London, Phaidon Press, ISBN 0-71483-169-7.
  • Alfred Schnittke, 1998, Über das Leben und die Musik. Gespräche mit Alexander Iwaschkin, München, Econ, ISBN 3-430-18033-3.
  • Alfred Schnittke, Alexander Ivashkin, 2002, A Schnittke Reader, Bloomington, Indiana University Press, ISBN 0-25333-818-2.
  • Александр Ивашкин, Альфред Шнитке, 2003, Беседы с Альфредом Шнитке, Москва, Классика-XXI, ISBN 5-89817-051-0.
  • Maria Kostakeva, 2005, Im Strom der Zeiten und der Welten. Das Spätwerk von Alfred Schnittke, Saarbrücken, Pfau, ISBN 3-89727-279-2.