Хмельниччина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Хмельниччина — традиційна історична назва української національно-визівольної революції 17 ст. (1648 -- 1657), за якої під проводом Богдана Хмельницького визволилася значна частина українських земель з-під влади Речі Посполитої (Польської феодальної держави) і дійшло до утворення козацько-гетьманської держави - «Війська Запорозького» (згодом «Малоросії»), що існувала до 1780-их pоків.

Зміст

[ред.] Виникнення

Генеза козацької держави «козацького панства» була значно старша за Xмельниччину На думку деяких істориків (Івана Крип'якевич, Наталія Полонська-Василенко, Л. Окіншевич та ін.), українська козацька держава з'явилася ще в 16 ст. (Запорізька Січ). Вячеслав Липинський вважав, що Козаччина «ставала поволі в національно чужій Речі Посполитій державою в державі». Але то були тільки зародки козацької державности, яка в 17 в. піднеслася до ідеї «Козацького Панства» на старих козацьких теренах Наддніпрянщини (включно з Києвом) і на землях нової української колонізації на Лівобережнії (зокрема на півдні його), які козацтво вважало за набуток своєї шаблі й свого плуга. Ця ідея виросла на традиціях старої укрансько-руської державности, що жили в Україні й за часів Литовсько-Руської Держави та поль. панування після Люблінської Унії 1569. Ці традиції були живі й у колах української православної шляхти та вищого духовенства (Києво-Могилянський гурток 1620-1630-их pp.; протестація православного духовенства на сеймі, 1620-1621). Від часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного ці традиції входять в ідеологічний арсенал Козаччини. Про це добре знали в Польщі і в Західній Европі, зокрема у Швеції й у Семигороді, і вважали, що «козацький народ може відділитись від Польщі й збудувати окрему Річ Посполиту ... якщо тільки знайде для своїх змагань розумного та шляхетного вождя й ініціятора» (слова семигородського князя Бетлен-Габора 1628). Такий вождь і з'явився в особі Богдана Хмельницького.

Вже перші вістки про повстання Богдана Хмельницького та його союз з Туреччиною й Кримом, показали польському урядові, що це початок національно-визвольної революції. Про те, що козаки „absolutnie chca; w Ukrainie dominowac'" і що Хмельницький „novus formatur... ducatus", писали й коронний гетьман Микола Потоцький (березень 1648), і знавець українських оправ Адам Кисіль, воєвода брацлавський (травень 1648).

[ред.] Концепції державного устрою України

В українських політичних колах того часу були різні концепції нового державного устрою України. Серед православної шляхти й вищого духовенства досить популярною була ідея двоєвладдя: митрополіта київського й гетьмана Війська Запорзського, відносини яких з Польщею були б подібні до Бранденбургу (Пруссії). Але військові перемоги Хмельницького 1648-1649 і тріумфальний прийом гетьмана в Києві 1648, де його всі вітали, як «Мойсея, спасителя, збавителя і свободителя народу руського з неволі ляцької ... пресвітлого володаря й княжої Руси», були рішучою перемогою «козацького панства».

Під час переговорів з польським посольством на чолі з А. Киселем у Переяславі (лютий 1649) Хмельницький сказав, що він «єдиновладний самодержець руський» і «досить має сил в Україні, Поділлі і Волині ... в землі й князівстві моїм по Львів, Холм і Галич». Для польських послів стало ясно, що Хмельницький «Україну і всю Русь виповів ляхам». Виленський панегірик 1650-1651 на честь Хмельницького ствердив:

«Когда король Казімір єсть в Польще Іоан, -- в Русі єсть гетман Хмельницький Богдан».

Свідомість божественного походження своєї влади з'являється в Хмельницького ще раніше. В листі до московського воєводи 29 липня 1648 він титулує себе так: «Богдан Хмельницький, Божією милостію Гетьман з Військом Запорозьким». Ця формула відтоді повторюється в усіх офіційних козацьких документах того часу: «Божією милостію Великого Государя нашего, пана Богдана Хмельницького, Пана Гетьмана всего Войска Запорозького» (лист глухівського сотника Сахна Вейчика до Севського воєводи князя Т. Щербатова 22 квітня 1651). У зверненнях чужинці Хмельницького титулували: „Illustrissimus Princeps" (або: „Dux"). Грецькі митрополіти, що були в Україні 1650, поминали його під час служби Божої, як «Государя і Гетьмана Великої Росії». Князем і монархом титулував Хмельницького турецький султан, «світлішим князем» („Illustrissimus dux") називали його інші чужоземні володарі.

Переяславська угода 1654 не змінила державного статусу України, титулу і влади її гетьмана. «Військо Запорозьке» й далі залишилося окремою самостійною державою, «Руською державою» («Государство Російське», як називав її Богдан Хмельницький в листі до московського царя 17 лютого 1654: «Малоросійское Государство», як писали тоді і пізніше в Москві), з власним головою держави - гетьманом Війська Запорозького, обираним довічно; навіть з виразними тенденціями спадковости та династичности його титулу та влади, з власним урядом, власним військом, власною зовнішньою політикою (обмеження зносин з Польщею й Туреччиною не було запроваджене в життя), власним суспільним та економічним устроєм, власним законодавством і судівництвом, власними фінансами (обов'язок доходи з міст передавати в «государеву казну» залишився тільки на папері), нарешті, з власним церковно-культурним життям. Єдиною ознакою, скорше символом зверхности московського царя був його новий, український титул («царь Малой России, великий князь Киевский й Черниговский») і наявність московської залоги в Києві.

У руках Богдана Хмельницького залишилася вся повнота державної влади і щодо внутрішніх справ країни і щодо її зовнішньої політики, яку він провадив самостійно й незалежно. Гетьман і далі був «государем і гетьманом» української держави, «зверхнілшим владцею і государем отчизни нашої», як його називають офіційні українські документи, «нашей земли начальником і повелителем» (митрополіт Сильвестр Косів, 1654) «господарем усієї Руської землі» (сам Богдан Хмельницький, 1655), „dementia . divina Generalis Dux Exercituum Zaporoviensium" (лист до господаря Валахії К. Шербана, 1657). «Як цар у своїй землі цар, так гетьман в своїм краю князь або король» (слова гетьманського писаря Івана Виговського семигородському послові 1657). Державний статус України за Хмельниччини здобув собі міжнародного визнання. Корсунський союзний договір зі Швецією 6 жовтня 1657 визнавав Україну за «народ вільний і нікому не підлеглий» („pro libera gente et nulli subjecta").

[ред.] Хмельниччина та Білорусь

У висліді Хмельниччини була не тільки утворена нова державна формація «Войска Запорожского Украйна» (як її називали в Москві); а й відновлена стара «Руська Держава» («Государство Російское» &msash; в розумінні України: лист Богдана Хмельницького до московського царя 17 лютого 1654). У всіх переговорах зі Швецією й Семигородом Хмельницький вимагав визнання прав козацької держави «на всю стару Україну, або Русь (Роксолянію), де грецька віра і мова їх ще існує, аж по Вислу».

У зв'язку з цим в українській політиці щораз більше активізувалася білоруська проблема. Вона цікавила Козаччину ще в 16 ст. (походи Григорія Лободи й Наливайка), Хмельницький віддавав їй увагу з самого початку революції. Він підтримував козацький рух на Сході Білорусі під проводом К. Поклонського. 1655-1657 існував Білоруський полк під владою Війська Запорозького. В Білоруський полк, гетьман призначав своїх свояків Івана Золотаренка, «гетьмана Сіверського» (1655), І. Нечая («полковник Білоруський, Могилівський, Гомельський і Чауський», 1656). Д. Виговського («полковник Биховський», 1655).

1656 Хмельницький прийняв під свій протекторат Слуцьке князівство, яке належало князю Б. Радзівілові, а 1657 Старий Бихов, якому він видав універсал на вільний торг з Україною; 28. 6. (8. 7.)

1657 на прохання пинської шляхти прийняв під свій, своїх наступників і Війська Запорозського протекторат Пинський, Мозирський і Туровський повітів.

Ці акції викликали велике занепокоєння Москви, яка розпочала «боротьбу двох Русей за Русь третю» (Вячеслав Липинський).

Хоч смерть Хмельницького припинила дальшу експансію України на білоруські землі, але традиція «Руської Держави» збереглася в українській політиці за Івана Виговського, а відгуки її знаходимо й пізніше.

[ред.] Наслідки

Xмельниччина чимало змінила міжнародно-політичну систему Східної Европи, а також внесла певні зміни в соціально-економічну структуру Козацько-Гетьманської України, створила нову провідну верству - козацьку старшину, що згодом, у 18 ст., перетворилася на українську шляхту, а в 19 ст - на українське дворянство. Xмельниччина відновила державний розвиток українських земель, продовжила традицію старої українсько-руської державности й пронесла її, з відповідними змінами й модифікаціями, до новітньої доби (національно визвольна революція 1917 й утворення модерної української держави 1917 - 1920 pp.).


[ред.] Дивись також

[ред.] Література

  • Грушевський М. Історія України-Руси. тт. VIII, IX, ч. 1 -- 2. К. 1907 -- 1931. Нове вид. Нью-Йорк 1954 -- 57;
  • Z dziejow Ukrainy. Kp. 1912, 2 вид. Липинський В. Твори, т. 2. Філядельфія 1980;
  • Kubala L. Szkice historyczne: Wojna moskiewska. В 1910; Wojna szwedska. Л. 1913; Wojna brandenburska і najazd Rakoczego. Л. 1917; Липинський В. Україна на переломі. Відень 1920. II вид. Нью-Йорк 1954;
  • Крип'якевич І. Студії над державою Богдана Хмельницького. ЗНТШ, тт. 139 -- 140, 144 -- 145, 147, 151. Л. 1926 -- 27, 1931;
  • Петровський М. Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Пзльщі і приєднання України до Росії 1648 -- 1654 pp. К. 1940;
  • Vernadskу G. Bohdan hetman of Ukraine. Нью Гейвен 1941;
  • Крупницький Б. (ред.) В 300-ліття Хмельниччини (1648 -- 1948). 36. ЗНТШ, т. 156. Мюнхен 1948; Pritsak О. Das erste turkisch-ukralnische Bundnis (1648), Oriens, 6, 2, 1953;
  • Оглоблин О. Українсько-Московська угода 1654 p. Нью-Йорк -- Торонто 1954. Англ. вид Treaty of Perejaslav. Торонто -- Нью-Йорк 1954;
  • Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. К. 1954;
  • Яковлів А. Договір Гетьмана Богдана Хмельницького з московським царем Олексієм Михайловичем 1654 р. Нью-Йорк 1954; Оглоблин О. Думки про Хмельниччину. Нью-Йорк 1957;
  • Крип'якевич І. Соціяльнополітичні погляди Богдана Хмельницького, Укр. Іст. ж. 1. 1957;
  • Шевченко Ф. Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст. К. 1959; Голобуцкий В. Дипломатическая история освободительной войньї украинского народа 1648 -- 1654 г.г. К. 1962;
  • Оглоблин О. Проблема державної влади в Україні за Хмельниччини й Переяславська угода 1654 р. Мюнхен -- Нью-Йорк 1960: Крип'якевич І. Адміністративний поділ України 1648 -- 1654 pp. -- «Історичні джерела та їх використання», вип. 2. К. 1966;
  • Wojcik Z. Dzikie pola w ogniu. Ill вид. Варшава 1968;
  • Шевченко Ф. Історичне минуле в оцінці Б. Хмельницького. Укр. Іст. ж. XII. К. 1970;
  • Zlepko D. Der grosse Kosakenaufstand 1648 gegen die polnische Herrschaft. ВісЗаден 1980;
  • Загоровский Л. Россия, Речь Посполитая и Швеция в середине XVII века. М. 1981.
  • Енциклопедія українознавства


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Іншими мовами