Чехи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Чехи
Раса:  
Загальна кількість
Найбільші розселення
Мова чеська мова
Релігія
Етнографічні групи

Че́хи — зах.-слов. народ, найближче споріднений з лужицькими сербами і словаками, заселяє гол. Чехію.

Близько 400 р. до н. е. на території сучасної Чехії з'яви­лися кельти, з II тисячоліття до н. е. оселилося кельтське плем'я боїв (звідси латинська назва Чехії — Богемія). На початку нової ери кельтів відтісняють германці, на яких тиснуть гунни, в VI ст. осідають лангобарди, а в V — VI ст. тут уже переважають слов'яни. В VII ст. Чехія входить до складу держави Само, в IX ст. — до складу Великої Моравії. На початку X ст. підноситься чеське племінне князівство на чолі з Пржемисловичами. В XI ст. посилилась міжусобна боротьба, яка супроводжувалась вторгненням польських і ні­мецьких феодалів.

В Чехо-Словаччині жило 1980р. 9 820 000 (64% населення), з того ч. на чес. землях 9 760 000. Ч. живуть також в Австрії, США, Канаді й меншими скупченнями в Німеччині, Франції й Югославії. В УССР жило 1960 15 000 Ч., бл. 70% з них визнали рідну мову чес., 23% укр. Це рештки чисельнішої чес. меншости на укр. землях у минулому. Всіх Ч. на світі тепер 10,7 млн.

Ч. на Україні. У висліді госп., військ. й культ. зв'язків між Чехією й укр. землями невеликі групи Ч. селилися на Русі-Україні з 13 в. Поль. хронікар Я. Длуґош згадує, що під час голоду в Чехії 1281-1282 деяке ч. Ч. оселилося в Гал. князівстві. За Юрія II Болеслава були в його оточенні і серед місц. шляхти виходні з Чехії й Моравії; одним з дорадників кн. був Юрій Хотко, син Єроміра, а Хотко Отек був призначений луцьким палатином.

За Володислава Опольчика прибували торгівці, ремісники, а також деякі шляхетські роди (Врани). Серед римо-кат. священства на руських землях були Ч., у тому ч. дехто з єп. Згодом у поль. війську перебували чес. наймані «роти», гол. над Дністром, що виконували там охоронну службу на поль.-молд. кордоні (рота Каны в кін. 15 — поч. 16 в.). Ян Чернін командував експедицією на Молдавію 1509. На Україні й Литві Ч. були відомі як гармаші в поль. залогах і замках.

Індивідуально селилися Ч. в Перемишлі, Коломиї, Холмі, а гол. у Львові, який з 15 в. став м., яке притягало з уваги на своє госп. значення колоністів з чес. і нім. земель. Серед львівських міщан було на той час уже кілька прізвищ з додатком «Чех», «Чеський». Один з них Ніколас Богемус побудував каплицю на честь св. Віта, Вацлава і Прокопа. У 15 в. війтом Львова був Альберт Чех Тучампський (Albertus dictus Czech de Tuczamp). У висліді рел. війн у Чехії, а зокрема після Білогорської битви, на зах.-укр. землі заїжджали втікачі з чесько-братської спільноти. Діяч цієї спільноти Ян Брож (Brosius) разом з своїми однодумцями поселився в 1630-их pp. на Підляшші у Володаві; тут 1634 відбувся з'їзд представників чес.-братських громад Польщі й Литви, в якому брав участь Я. Коменський.

Ч. були пов'язані з укр. козацтвом. За однією гіпотезою, серед організаторів козацтва був чес. кн. Фрідріх Острозький (Ф. Палацький, В. Антонович); цей погляд заперечував М. Костомаров. Чес. впливи помітні в термінології коз. війська, орг-ції табору, військ. тактиці. З коз. старшин відомий рід Орликів (екзильний гетьман П. Орлик), який веде свій поч. від Ч.

На послугах Петра І був ген. Ян Бернар Вейсбах, який брав участь у Полтавській битві. 1735 він став київ. губернатором, одержав від царя великі посілості, що належали Мазепі та його старшині. На цих землях Вейсбах розвинув госп. діяльність, зокрема в текстильній пром-сті.

У 18-19 вв. на укр. землях були відомі Ч. музиканти, які з своїми капелями (hudby) мандрували від м. до м. Уславилися цією діяльністю Я. Прач, А. Єдлічка і Я. Ландвара. Постійно приїжджали на Україну купці, ремісники, а до Галичини і Буковини Ч. як австр. службовці. Популярними були чес. броварі.

У 1860-х pp. Ч. почали селитися на Україні цілими колоніями. Це була хліборобська еміґрація, гол. на Волині. У Рівному створено спеціяльну комісію для поселення Ч., які на вигідних умовах після скасування кріпацтва купували поміщицьку землю, гол. у Дубенському, згодом Луцькому, Острозькому, Житомирському та Володимирському пов., а також на Херсонщині, в Таврії і на Кубані. Гол. поселеннями були с.: Людгардівка (1863) на Волині, Чехівка на Поділлі, а в Криму — Табір, Богемка, Царевич, б. Мелітополя с. Чехоград. 1870 царський уряд дозволив Ч. приймати рос. підданство. Вони записувалися до сел. стану і підлягали місц. адміністрації, могли зараховувати себе до існуючих або творити свої власні волості. Так утворено 4 чес. волості: Рівенську, Дубенську, Луцьку і Купиченську; ін. чес. поселення належали до укр. волостей. Всіх чес. поселень було бл. 130, а ч. Ч. доходило на поч. 20 в. до 65000; майже всі Ч. прийняли православіе. Перші чес. вид. були рел.: „Český pravoslavný kalendař", a 1888 (спершу в Києві, ред. Ф. Яреш, учитель Колегії П. Ґалаґана,згодом у Житомирі). Частина Ч. залишилася протестантами (Чес. брати).

Довший час чес. поселення зберігали свій характер, хоч перебрали деякі риси побуту укр. оточення; по м. асимілювалися скоріше. Завдяки добрій с.-г. техніці і чес. методам хліборобства Ч. ставали заможними, мали свої школи, пресу, т-ва і кооперативи; з Чехії спроваджували с.-г. машини. Орг-цією і технікою госп-ва вони впливали на сусідніх українців.

У Києві виходили газ. „Ruský Čech" (1906-1908, ред. В. Вондрак), а згодом „Čechoslovan" (1911 — 14, 1916 — 18, ред. Б. Швігорський і В. Хорват), який за війни пропаґував програму визволення Чехії і Словаччини з-під Австро-Угорщини. У серпйі 1914 з місц. Ч. постала в Києві військ. орг-ція «Чеська Дружина», що стала початком пізнішого чехословацького леґіону на Україні і в Росії; до них приєдналися військовополонені Ч. і словаки з австро-угор. армії, яких під кін. 1917 було понад 200 000. Короткочасно в Києві виходили „Československý Dennik" та „Československý Vojak". Тут таки мала осідок Чехо-словацька Нар. Рада з В. Чермаком на чолі, яка утримувала приязні чес.-укр. взаємини з Укр. Центр. Радою. (Про політ. чес.-укр. взаємини див. Чехо-Словаччина).

В УНР за чес. меншістю визнавалися права, згідно з законом про нац.-персональну автономію. У лютому — березні 1918 лише мала частина укр. Ч. від'їхала на сх., з відступаючими частинами чес. леґіону, переважне ч. їх лишилося на Україні. За Ризьким договором, бл. 20 000 опинилося в Польщі. В УССР за 1920-их pp. існувало 13 чес. сільрад, були чес. початкові школи, 1926 всіх Ч. в УССР і Крим. АССР жило 17 500.

За другої світової війни знову Ч., т. зв. волинські, підтримали заходи творити чехо-словацькі військ, частини, вступивши в 1944 до Чехо-словацьког бриґади. На підставі чехо-словацько-сов. угоди про обмін населення 1945, частина Ч. виїхала з України на батьківщину. Залишилося кільканадцять тис., гол. у Волинській обл.

Ін. групою Ч., що жили на Україні, були чес. колоністи на. Закарпатті в 1919 — 39 pp. їх призначувано сюди як службовий персонал у держ. адміністрації, до шкіл, транспорту, як старшин армії, а також селилися тут торгівці й промисловці. Розпочато навіть с.-г. колонізацію (кілька сот родин поселилися у зв'язку з зем. реформою в деяких с. півд. Закарпаття). Ч. їх зростало: 1921 — 2 000, 1930 — 21 000, 1938 — 30 000. Наявність на Закарпатті Ч. з вищою, ніж у місц. населення освітою, фаховою підготовкою і позицією представників «панівного народу» забезпечувала їм упривілейоване становище. По м. розбудовувано окремі квартали (т. зв. колонії), де жили перев. Ч. Впроваджено чес. шкільництво; 1935 було 3 чес. гімназії, учительська семінарія, 23 горожанські і 182 початкові школи (учнями в цих школах були перев. євреї). Ч. назагал не асимілювалися і не вивчали, поза винятками, укр. мову. Натомість сприяли чехізації краю. Появлялася чисельна чес. преса. Гол. газ.: „Podkarpatské Hlasy" (двічі на тиждень, 1925 — 39), „Hlas Východu" (соціалдем. тижневик, 1928 — 33), а з 1339 — „Karpato-Ukrajinska Svoboda" і „Přechledy z Karpatské Ukrajiny". За автономної Карпато-укр. держави ч. Ч. дещо зменшилося. Їх представником у соймі був М. Дрбал. За угор. окупації всі Ч. залишили Закарпаття.


[ред.] Література:

  • Енциклопедія українознавства
  • Auerhan J. České osady na Volini, na Krymu a na Kavkaze. Прага 1920;
  • Auerhan J. Osady českých emigrantů v Prusku, Polsku a Rusku. Прага 1920;
  • Рихлік Є. Досліди над чес. колоніями на Україні. Записки Етногр. Т-ва, кн. І. К. 1925;
  • Karas F. Obrazy z českých osad v Polsku. Прага 1935;
  • Флоровский А. Чехи и восточные славяне, тт. І-II, Прага 1947.


Сучасні слов’янські народи
Західні слов’яни
кашуби • лужичани • полякисловакичехи
Східні слов’яни
білорусиросіянирусиниукраїнці
Південні слов’яни
болгари • боснійці • македонці • серби • словенці • хорвати • чорногорці


Зображення:wiki_letter_w.png Цю сторінку необхідно дописати чи вдосконалити.
Саме Ви можете допомогти проекту, зробивши це!
Цей шаблон також треба замінити на конкретніший