Секулярні вчення релігійного характеру

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.


Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!


Сама постановка питання про секулярні навчання релігійного характеру проблематична. Проте, можна довести, що вмикання даної групи навчань у дійсний посібник має і практичні, і теоретичні підстави.

Секулярні навчання релігійного характеру - це цілісні навчання про зміст людського життя, що об'єктивно претендують на те ж місце в житті людей, яке властивий власне релігійним навчанням. Об'єктивність зазначеної претензії складається в тому, що секулярні віроучення, що називають граничні основи світобудови і кінцеві життєві цілі людини, спроможні повноцінно виконувати всі ті ж функції, які виконують релігії. Дана претензія виявлялася і суб'єктивно: багато секулярних віросповідань прямо ринулися набути форми традиційних релігій. Так, послідовники соціалістичного навчання Сен-Симона створили общину "релігії сен-симонизма" на підставі принципів, аналогічних принципам організації християнської церкви; фундатор позитивізму Опост Конт проголосив "релігію людства", що, по його задумі, повинна була замінити всі традиційні релігії. Конт ввійшов у листування з єзуїтами, у якій доказував їм переваги нової релігії перед християнством, і мав намір возвестити своє віроучення з амвона собору Парижской богоматери. На початку 20 в. у Росії прихильники богобудівництва вважали, що соціалізм повинний стати релігією, що спроможна замінити християнство для величезних мас населення. Слід зазначити, що в багатьох випадках самі сміливі . претензії секулярних навчань здійснювалися і їм удавалося зайняти місце релігій у суспільної і державної. життя (так трапилося, наприклад, із комунізмом у Росії).

Таким чином, значення секулярних віроучень достатньо велико, проте тщетно було б шукати описи, наприклад, "релігії людства" або "релігії сенсимонизма" у посібниках, присвячених аналізу релігійного життя народів світу. Необхідність надолуження цієї прогалини є практичною підставою нагадування секулярних віроучень у дійсному посібнику.

На теоретичному рівні дана проблема була поставлена західними теологами і религиоведами, що побачили в деяких секулярних віросповіданнях (особливо в комунізмі) т.зв. "ерзац релігії". Проте такий підхід припускає відношення до секулярних навчань як до чого новоспеченому, характерному тільки для сучасності; секулярні навчання розглядаються при цьому як якийсь сурогатна відповідь на кризу традиційних релігій. Тим часом, секулярні віроучення можна вважати, принаймні, не менше древніми, чим будь-яка традиційна релігія.

Якщо більшість власне релігійних навчань, що санкціонують існування світових цивілізацій, сформувалися, в основному, у культурному середовищі Сходу, те майже всі аналогічні секулярні навчання вперше» з'явилися на світло саме на самому що ні на є Заході - у Західної Європі. Проте по широті поширення секулярні віроучення випередили навіть християнство. Відповідно до конфессиональной статистика. майже два мільярди жителів землі не сповідають ніякої релігії або вважають себе атеїстами - це більше будь-якої релігійної общини. Х1Х-ХХ вік часто називають веком секуляризації. У цей період уперше з'являються відкриті і масові секуляристские прямування, що не тільки успішно конкурують із традиційними релігіями, але і створюють цілі цивілізації на власній основі -індивідуалістичну - і гедоністичну на Заході і комуністичну на Сході. Наприкінці XX сторіччя спостерігається их некоторое відступ; пов'язане насамперед із новою хвилею окультизму.

Головна відмінність секулярних навчань про сенс життя від власне релігійних складається в тому, що зв'язок між людським зусиллям і його результатом інтепретується тут не як автоматичная (як у язичестві) і не як жива (як у теїзмі), але як випадкова. У секулярно що пояснюється світі, де панують сила, цілком байдужні до характеру людського життя, правильні, зусилля можуть не призвести до бажаного результату, а неправильні, навпроти, увінчатися успіхом. Тому людина, якщо він ринеться до чийого, не повинний заслуговувати це, а повинний просто спробувати взяти його. Природно, що при таких спробах людина керується переважно конкретними обставинами і бажанням обійтися найменшими зусиллями, тому секулярні навчання, як правило, не ведуть до формування достатньо стабільних моральних систем, що робить їхніх прихильників менше спроможними до тривалої згуртованості, а виходить, історично більш слабкими, чим язичники і теїсти. У зв'язку з цим, відкрите й організоване сповідання секулярних навчань характерно лише для деяких, частіше найбільше благополучних, епох розвитку цивілізації.