Громадянська війна в Америці
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Громадянська війна в Америці 1861-65 відбулася між північними штатами Америки і 11 рабовласними штатами на півдні, які відділилися від Сполучених Штатів Америки і повстали з метою встановлення рабства на всій території Америки.
Війна почалась з битви в форті Самтер 12 квітня 1861 і закінчилась в 26 травня 1865 коли останні війська конфедератів здалися. Під час війни збулося около 2 тисячі битв. Ця війна була найбільшою по людьским втратам серед усіх воєн де брали участь США .
Зміст |
[ред.] Причини війни
Війна була логічним наслідком протистояння двох систем - рабства та вільної праці. Першe систему підтримували південні штати, політичною елітою яких були великі плантатори-рабовласники. Південне суспільство зверху до низу було заражене расистськими забобонами. Ті види робіт, які виконували темношкірі, вважалися невартими білої людини, навіть бідняка. Північні штати навпаки : в їх конституціях рабство було заборонено. Основою сільского господарства там були вільні фермери. Увесь довоєнний час характеризувався намаганням південних штатів розширити територію рабовласництва за рахунок нових штатів. Так ,наприклад, у 1820 р. був прийнятий ,так званий, Міссурійский компроміс, що поділив территорію на захід від ріки Міссісіпі за паралеллю 36°30' с.ш. на дві частини - рабовласницька до півдня й вільна до півночі. На півночі прогресивна спільнота намагалася допомагати рабам: видавала антирабовласницьку літературу , організовувала нелегальну втечу рабів до вільних штатів.
[ред.] Розкол
У 1860 президентом США був обраний Авраам Лінкольн, діяч Республіканьской партії, який виступав за скасування рабовласництва.
Південні штати відчули загрозу у цьому своєму способу існування , і у кінці грудня 1860 приклад подала Південна Кароліна, за якою в січні 1861 пішли Міссісіпі, Флорида, Алабама, Джорджия, Луізіана й Техас, а у квітні-травні Віргінія, Арканзас, Теннессі й Північна Кароліна. Ці 11 штатів утворили Конфедеративні Штати Америки, прийняли конституцію й обрали своїм президентом колишнього сенатора від Міссісіпі Дж. Дэвіса. Столицею Конфедерації стало віргінске місто Річмонд. Ці штати займали 40% всієї території США з населенням 9,1 млн. чол., у т.ч. понад 3,6 млн. негрів. У складі Союзу залишилося 23 штата, включаючи рабовласницькі Делавер, Кентуккі, Міссурі й Меріленд, які зволіли зберегти лояльність федеральному Союзу. Жителі ряду західних графств Віргінії відмовилися підкоритися рішенню про вихід із Союзу, утворили власні органи влади й у червні 1863 були прийняті до складу США як новий штат. Населення Союзу перевищувало 22 млн. чол., на його території розташовувалася практично вся промисловість країни.
[ред.] Перший етап війни
Бойові дії почалися 12 квітня 1861 нападом жителів півдня на форт Самтер у бухті Чарлстон, що після 34-годинного обстрілу був змушений здатися. У відповідь Лінкольн оголосив південні штати в стані заколоту, проголосив морську блокаду їхнього узбережжя, призвав в армію добровольців, а пізніше ввів військову повинність. Більша частина промислового потенціалу й людських ресурсів країни була зосереджена на Півночі, однак Південь був більше згуртований (там встановилася диктатура рабовласників) і сильний у військовому відношенні. У жителів Півдня було більше кадрових офіцерів, значні запаси озброєння, які були сюди завезені ще до інавгурації Лінкольна.Також багато офіцерів-федералів приєднались до конфедератів,серед яких був і Р.Е Лі. Жителі півдня - плантатори вели боротьбу не на життя , а на смерть за своє виживання й колишнє життя й перейнялися почуттям сліпої ненависті до "янкі" (жителів півночі), які здавалися їм не співвітчизниками, а чужинцями, ворогами. На півночі ж було чимало прихильників компромісу , особливо в тих колах буржуазії, які вели справи із плантаторами. Тактика обох сторін була однаковою-якнайшвидше захопити столицю супротивника.
Перший серйозний бій відбувся у Віргінії біля залізничної станції Манассас 21 липня 1861, коли погано навчені війська жителів півночі, перейшовши струмок Булл-Ран, атакували жителів півдня, але були змушені почати відступ, що перетворився у втечу. До осені на східному театрі воєнних дій Союз мав у своєму розпорядженні добре озброєну армію під проводом генерала Дж. Б. Макклеллана, що став з 1 листопада головнокомандуючим всіма арміями. Макклеллан виявився бездарним воєначальником, часто уникав активних дій. 21 жовтня його частини були розбиті в Боллс-Блаффа недалеко від американської столиці. Вашингтон став прифронтовим містом
Набагато успішніше здійснювалася блокада морського узбережжя Конфедерації. Одним з її наслідків було захоплення 8 листопада 1861 британського пароплава "Трент", на борту якого перебували емісари жителів півдня, що поставило США на грань війни з Великобританією.
У кінці 1861 армія Півночі нараховувала близько 650 тисяч солдатів. Але загальний план веденя війни ("анаконда-план") привів до того що армія була розосереджена по усьому величезному фронту.
В 1862 найбільшого успіху жителі півночі домоглися на західному театрі воєнних дій. У лютому-квітні армія генерала У. С. Гранта, захопивши ряд фортів, витиснула жителів півдня з Кентуккі, а після важких боїв при Шайло очистила від них Теннессі. До літа був звільнений штат Міссурі, і війська Гранта ввійшли в північні райони Міссісіпі й Алабами. Велике значення мало захоплення 25 квітня 1862 (у ході спільної десантної операції частин генерала Б. Ф. Батлера й кораблів капітана Д. Фаррагута) Нового Орлеана, важливого торговельного й стратегічного центра. Конфедерація була розрізана на дві частини. Під загрозою був вже Річмонд, але усі наступи федералів були відбиті з великими втратами. І лише перекидання частин с захода дало змогу зупинити контрнаступ конфедератів під проводом генерала Лі 1862 рік також відзначений першим в історії боєм броненосних кораблів, що відбувся 9 березня у берегів Віргінії.
[ред.] Перелом у війні
30 грудня 1862 Лінкольн підписав "Прокламацію про звільнення" рабів з 1 січня наступного року. Ця "Прокламація", як і рішення їпро набір негрів в армію, кардинально змінила мету війни: мова тепер йшла про знищення рабства. Шлях рабству на "вільні землі" Заходу ще раніше закрив прийнятий у травні 1862 гомстед-акт. Цей акт надавав право будь-якому громадянинові країни, що не приймали участь в заколоті проти Сполучених Штатів й сплатившему мито в 10 дол., зайняти гомстед - шмат землі в 160 акрів ~64 га) під ферму на вільних землях. Після п'яти років проживання на ділянці, її обробки й забудови вона віддавалася безкоштовно у власність.
Часті повстання рабів, успішна морська блокада підривали економіку Півдня . Невелика промисловість не могла задовольнити усі потреби фронту. Відчувалася нестача у медикаментах, зброї,їжі. На відміну від них Північ торгувала з Європою, приїзджали нові іммігранти з Європи, працювали на повну потужність промисловість і сільске господарство.
[ред.] Кінцевий етап
Останнім великим успіхом конфедератів стала битва під Чанселорвіллє навесні 1863, у ході якої 130-тисячна армія жителів півночі зазнала поразки від 60-тисячної армії генерала Лі. Однак людські та матеріальні ресурси Півночі були величезні. Вже в серпні 1863 армія Лі була відкинута до Віргінії . Восени 1864 була захоплена Атланта -один з найбільших промислових центрів Півдня. 9 квітня 1865 після кривавих боїв пав Річмонд. Через місяць останні сили конфедератів капітулювали. Громадянська війна завершилася.
[ред.] Результати війни
Втрати жителів півночі склали майже 360 тис. чоловік убитими й померлими від ран і більше 275 тис. пораненими. Конфедерати втратили, відповідно, 258 тис. і близько 100 тис. чоловік. Тільки військові витрати уряду США досягли 3 млрд. доларів. Війна продемонструвала нові можливості військової техніки, вплинула на розвиток військового мистецтва. Вона завершилася перемогою Союзу. Заборона рабства була закріплена 13-ою поправкою до Конституції США, що вступила в силу 18 грудня 1865. У країні були створені умови для прискореного розвитку промислового й сільськогосподарського виробництва, освоєння західних земель, зміцнення внутрішнього ринку. Війна не вирішила всі проблеми що стояли перед країною . Деякі з них знайшли вирішення під час Реконструкції Півдня, що тривала до 1877. Інші проблеми, у т.ч. надання кольоровому населенню рівних прав з білими, залишалися невирішеними багато десятиліть.
[ред.] Дивіться Також
| Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

