Комуністична партія України
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Комуністична Партія України - до 1952 - Комуністична Партія (більшовиків) України (КП(б)У) - частина Комуністичної Партії Радянського Союзу, що об'єднувала осередки останньої в межах України, керувала всіма ділянками суспільного життя, посідаючи абсолютну владу. Ідеологічно КП(б)У грунтувалася на марксизмі-ленінізмі, проголошувала своєю метою побудову комуністичного суспільства. КПУ виникла з більшовицьких осередків Російської Соціал-Демократичної Робітничої Партії (РСДРП), що діяла в Україні. До революції 1917 вони не були об'єднані в окрему всеукраїнську організацію. Більшовики, як і всі інші російські партії, не визнавали українців окремою нацією, вважаючи Україну органічною частиною Росії. Тому питання про створення окремої територіальної організації ніколи не ставили.
КП(б)У утворена 18-20 квітня 1918 р. у Таганрозі (нині - Росія) на нараді представників більшовицьких організацій України за ініціативою Миколи Скрипника під назвою Комуністична партія (більшовиків) України.
На І з'їзді КП(б)У, який відбувся у липні 1918 в Москві на вимогу російських більшовиків ухвалила рішення про входження до складу РКП(б) (згодом - ВКП(б), КПРС) із збереженням власної назви. Спочатку партію очолював Георгій Пятаков(липень-вересень 1918 р.), потім - Серафима Гопнер (вересень-жовтень 1918 р.), Емануїл Квірінг (жовтень 1918 р. -березень 1919 р.), Станіслав Косіор(травень 1919 - листопад 1920 р.).
У березні 1920 р. - під тиском Комінтерну до КП(б)У приєдналася Українська комуністична партія (боротьбистів), а згодом - і Українська комуністична партія. До 1925 року змінилося ще три партійних керівники - Вячеслав Молотов (листопад 1920 р. - грудень 1921 рр.), Дмитро Мануїльський (грудень 1921 р. - квітень 1923 р.) і ще раз Емануїл Квірінг. У 1925 році першим секретарем ЦК КП(б)У став Лазар Каганович, який проводив подвійну політику - формально партія підтримувала курс на українізацію, неформально - усі її чільні провідники ізолювалися і усувалися від впливу на ухвалення рішень.
У 1928 р. КП(б)У знову очолив Станіслав Косіор. Партія взяла курс на виконання завдань керівництва ВКП(б) щодо форсованої індустріалізації та примусової колективізації сільського господарства, наслідком якої став голодомор 1932-33 рр. Незгодні з такою політикою комуністи піддавалися репресіям - у 1929-1933 рр. з лав КП(б)У було виключено 77 тисяч осіб (46% складу партії). У 1936-1938 рр. партією прокотилася ще одна хвиля репресій, з партії було виключено (і переважно знищено) більше половини її членів, серед яких і попередні виконавці волі ЦК ВКП(б) Постишев і Косіор. У 1938 р. КП(б)У очолив Микита Хрущов.
Під час другої світової війни - в умовах нацистської окупації - КП(б)У діяла в підпіллі, а після повернення на територію України Червоної Армії швидко відновила свою структуру.
У березні 1947 р. на посаду першого секретаря ЦК КП(б)У знову повернули Лазаря Кагановича, у грудні того ж року його вкотре змінив Микита Хрущов, а з грудня 1949 р. українськими комуністами керував Леонід Мельников. З приходом до керівництва КПРС самого Хрущова і в СРСР, і в Україні почалася "відлига". Однак політика керівництва Компартії України - Олексія Кириченка (1953-57 рр.), Миколи Підгорного (1957-1963 рр.) і Петра Шелеста (1963-1972 рр.) послідовністю не відзначалися. На часи Шелеста припадає кілька кампанії по боротьбі з дисидентами, які традиційно звинувачувалися в "українському націоналізмі", але й самого керівника КПУ усунули з посади з майже аналогічною аргументацією. А ось з приходом до керма партії Володимира Щербицького у відносинах з керівництвом КПРС встановилося повне взаєморозуміння. Яке пізніше назвали "застоєм". Щербицький відіграв значну роль в приході до влади в Москві Михайла Горбачова, але з ним в очільників КПУ відносини не склалися.
Врешті решт у жовтні 1989 р. Горбачов домігся призначення на посаду першого секретаря ЦК Компартії України свого протеже Володимира Івашка. У квітні 1990 р. Івашка обрали ще й головою Президії Верховної Ради України. Але обидві посади він обіймав недовго. Вже влітку 1990 р. він переїхав на роботу до Москви. Компартію очолив Станіслав Гуренко, а на посаді спікера парламенту Івашка змінив другий секретар ЦК КПУ Леонід Кравчук. За іронією долі саме Кравчук - як голова Президії Верховної Ради України - підписав не лише Акт проголошення незалежності України, але й документи про припинення діяльності, а потім і заборону КПУ у серпні 1991 року.
Після заборони КПУ частина колишніх комуністів вступила до новоствореної Соціалістичної партії України. А в 19 червня 1993 р.- на з'їзді у Донецьку Компартія була відновлена (формально - заново створена). Очолив КПУ Петро Симоненко. КПУ була офіційно зареєстрована у жовтні 1993 року. З того часу постійно декларувала свою опозиційність - до президентів Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми та Віктора Ющенка.
Після парламентських виборів 1994 року КПУ перетворилася на провідну політичну силу Верховної Ради, комуністи фактично сформували керівництво парламенту та отримали портфелі керівників ключових парламентських комісій. Самостійної участі в президентських виборах 1994 року Компартія участі не брала, підтримавши кандидатуру лідера Соціалістичної партії Олександра Мороза.
На парламентських виборах 1998 р. комуністи здобули 123 мандати (84 - за списком і 39 - в одномандатних округах). Згодом чисельність фракції скоротилася до 110 депутатів. Проте це не заважало КПУ бути основою парламентської більшості, яка діяла до 2000 року.
Під час виборів керівника держави у 1999 році лідер КПУ Петро Симоненко в першому турі виборів отримав 22,24% голосів і посів друге місце, в другому турі здобув 37,8% голосів, поступившись Леоніду Кучмі.
На виборах до Верховної Ради 2002 р. комуністи отримали 20,01% голосів (друге місце після "Нашої України").
Під час президентських виборів у 2004 р. Петро Симоненко в першому турі виборів здобув 5% голосів (4-е місце).
Під час парламентських виборів у 2006 р. за КПУ проголосували 3,66% виборців (5 місце, найгірший результат за всю історію партії). Проте це не завадило комуністам вперше з 2000 р. увійти до парламентської більшості (разом з СПУ та Партією регіонів).
Центральний друкований орган партії - газета "Комуніст".

