Суфікси

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Суфікси, словотвірні, рідше словозмінні (формотворчі) морфеми, що стоять після кореня (разом з яким творять основу слова) перед флексійним закінченням (риб-к-о, риб-'яч-ий, риб-ал-м-ти, рибал-к-а; ход-и-в, ход-и-л-а, -л-и). С. поділяються на продуктивні, що ними утворюються нові слова (-ник: молод-ник, -ува-ти: телефон-ува-ти) й непродуктивні, здебільша наявні лише в небагатьох словах (зна-к, да-р, ра-л-о). Нові С. утворюються складанням (перерозподілом) елементів двох і більше інших С. (-н-ик: кривав-ник, хоч є лиш: крив-авий) чи виділюванням з чужомовних позичень (-ущий: знач-ущ-ий; -умок: поціл-унок; -ізація: яров-ізація). В укр. мові розвинені С. емоційного забарвлення (див. Пестливі форми). С. досліджували Р. Смаль-Стоцький, А. Вовк, Т. Возний, П. Горецький, О. Ізюмов, К. Ленець, К. Лук'янюк, М. Плющ, Ю. Редько, В. Русанівський, В. Франчук, В. Токар, О. Шевчук, Л. Юрчук та ін.


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


[ред.] Література