Устиянович Микола
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Мико́ла Устияно́вич (Устіяно́вич) (7. 12. 1811 — 3. 11. 1885), письм. і гал. гром. діяч, свящ., походив з родини посадника м. Миколаєва (Львівщина); 1838 закінчив Львівську Духовну Семінарію, був парохом у с. Славсько (Стрийщина). 1848 У. був одним з ініціяторів «Собору Руських Учених», виступав за єдність Руси (Галичини і Наддніпрянщини); 1861 — 66 — посол до гал. сойму. Деякий час У. редагував «Галичо-Рускій ВЂстникъ». З 1890 жив у м. Сучаві (Буковина), де й помер. 1836 написав перший вірш нар. мовою («Сльоза на гробі М. Гарасевича»), що й зблизило його з М. Шашкевичем; далі до 1846 майже нічого не писав, вражений кампанією проти нар. мови. Під впливом подій 1848 активізувався в літ. творчості, — писав поезії й прозові твори. У ліричних віршах У. відчутні нац. і соц. мотиви, любов до гірської природи Карпат, знання фолкльору.
Вірші
- «Верховино, світку ти наш»,
- «Гей, браття опришки»
стали нар. піснями.
Етногр. матеріяли становлять основу прозових писань У.: «Старий Єфрем», «Месть верховинця»; «Страсний Четвер». Останні 20 pp. У. згасав як письм., пишучи тоді дещо штучним язичієм.
[ред.] Твори
- Поезії. Л. 1860;
- Твори М. Устияновича і А. Могильницького. Л. 1913 (досі найповніше вид.);
- Письменники Зах. України 30 — 50-их pp. XIX ст. К. 1965 (вибір кращих творів).
[ред.] Література
| Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

