Двоїна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Двоїна - третя форма числа в іменників.

В праіндоєвропейській мові розрізнялися однина, двоїна і множина. У майже всіх неслов'янських мовах такого розрізнення вже немає. Двоїна існувала ще за давньоруської доби. Жива вона у лужичан, у словен і частково в литовській та українській. В інших мовах двоїна вигасла.

Двоїна застосовувалась до парних предметів, до двох людей тощо: "В старо-українських пам"ятках ми читаємо ще: Всеволод і Мстислав стояста й познаста брата своєго (Лаврент. літопис)", - пишуть проф. М. Грунський і П. Ковальов у "Історії форм української мови", стор. 283 (вид. "Рад. школа", Харків, 1931р.).

Двоїна збереглася в українській мові, але переважно у діалектному мовленні: (дві) руці, (дві) нозі, (дві) селі, (дві) слові; стандартна вимова - дві руки, дві ноги. Також залишки двоїни маємо в словах очі, плечі. Ще є у нашій мові одне слово, яке протрималось тисячоліття. Це слово - ДВІСТІ (тут - і - походить із "ятя" Ъ). Колись писалося два слова: ДВЪ СТЪ. Оце "ять" в кінці було ознакою двоїни. Як відомо, це "ять" перейшло у нашій мові в - і - (дід. віра, ріка, діло, неділя), а в московській в -є- (дед, вера, река, дело, неделя). Так ось, у слові ДВІСТІ бачимо два - і -. У московській же мові це слово має зовсім інший вигляд: ДВЕСТИ. Тут перше "ять" звучить як - е - згідно правил московської граматики, а ось друге-згідно українського правила переходу в - і.

Що до руці й нозі то їх переважно вживають коли йдеться про одну людину, а руки й ноги - коли про юрбу. Щодо випадку коли людей декілька то вживання множини або двоїни залежить від того що саме мають на увазі - руці/нозі коли йдеться про те, що рук/ніг обмаль, або руки/ноги в усіх інших випадках.

Наприклад: "Тобі що, руці свербить?", проте "Хто "за" - підійміть руки".


Правописною реформою 1933 року, здійсненою в атмосфері "боротьби з націоналізмом на мовному фронті" та розгортання репресій, двоїна поряд з літерою ґ і цілою низкою інших питомих рис української мови була заборонена. Хвиля так пояснює мотиви правописних новацій: "За старим українським правописом в українську мову вносилася низка архаїчних форм та провінціалізмів, які відривали українську літературну мову від живої української мови і вбивали клин між українською та російською мовами. Треба було говорити й писати "дві книзі", "три вербі", "три квітці" і т.ін. Комісія визнала за потрібне зліквідувати таку форму в українській літературній мові, й зараз вже не будемо писати й казати "дві слові", а будемо писати "два слова", не будемо писати й казати "дві відрі", а "два відра".



Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


[ред.] Дивись також

  1. ДВІ СЛОВІ ПРО ДВОЇНУ

[ред.] Література

  1. Вживана двоїна, хоч і рідше, також в інших українських перекладах Святого Письма - П.Куліша - І.Пулюя та І.Хоменка.
  2. Голоскевич Г. Правописний словник. - Вид. 12-те. - Нью-Йорк етц., 1994. - С.83; Правописний словник української мови / За ред. Яр.Рудницького і К.Церкевича. - Нью-Йорк; Монтреаль, 1979. - С.154.
  3. Грамоти ХІV ст. - К., 1974. - С. 61, 140; Словник староукраїнської мови ХІV-ХV ст. - К., 1977. - Т. 1. - С. 286; Словник української мови ХVІ - першої половини ХVІІ ст. - Львів, 2000. - Вип. 7. - С. 193; Історичний словник українського язика. - Харків; Київ, 1932. - Т. 1. - Зош. ІІ. - С. 673.
  4. Тимченко Є. Курс історії українського язика. - [К.], 1927. - С.40, 53; Кримський А.Є. Література кримських татар // Студії з Криму. - У Києві, 1930. - С.178, 189.
  5. Сімович В. Граматика української мови для самонавчання та в допомогу шкільній науці. - Київ; Ляйпциґ етц., [1921]. - С.129.
  6. Левицький М. Українська граматика для самонавчання. - Вид. 3-тє, випр. і доп. - Катеринослав; Ляйпциґ, 1923. - С. 58.
  7. Левицький М. Паки й паки: (Про нашу літературну мову). - Відень; Київ, 1920. - С.43, 44.
  8. Український правопис. - Х., 1929. - С. 40, 41. Див. також: Синявський О. Норми української літературної мови. - Х., 1931. - С.54, 55.
  9. Андрій Хвиля "Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті" (Більшовик України. - 1933. - № 7-8).
  10. Хвиля А. На боротьбу з націоналізмом на мовному фронті // За марксо-ленінську критику. - 1933. - №7. - С.22.