Українська Повстанська Армія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
Українська Повстанська Армія була утворена жовтні 1942 року, xоча питання про точну дату її утворення і досі залишається дискусійним (безосновно). Її основним завданням була оборона українського населення від німецького, а потім радянського поневолення. А тому в основу її побудови ліг територіальний принцип. Головним Командиром УПА був генерал Роман Шухевич, йому були підпорядковані чотири групи: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь та УПА-Схід.
Зміст |
[ред.] Історія створення та бойові дії
Українська Повстанська Армія (УПА), збройно-політична формація, що діяла на Україні у 1942 — 53. Перші загони п. н. УПА — «Поліська Січ» створив з вибухом Другої Світової війни отаман Тарас Бульба-Боровець в районі села Олевського на Поліссі для боротьби проти більшовиків, які, пару роками раніше, разом з німцями окупували Польщу. Вони діяли незалежно від німців проти решток розбитих радянських військ. При кінці 1941 німці змусили Бульбу ліквідувати УПА — «Поліську Січ», після чого він перейшов з частиною своїх людей у підпілля і створив нову повстанську формацію, спершу під тією самою назвою, згодом як Українська Національно Революційна Армія (УНРА), для боротьби проти німців і радянських партизанів. З Бульбою співпрацювали члени ОУН під керівницьтвом А. Мельника, які одночасно мали свої військові табори на півдні Крем'янеччині та Володимирщині.
Паралельно почали творитися на Поліссі й Волині восени 1942 збройні загони ОУН очолювані С. Бандерoю, які також прийняли назву УПА. Вони 18 серпня 1943 роззброїли УПА «Поліську Січ» Т. Бульби; деякі члени останньої увійшли до нової УПА, яка набрала розмаху, спираючися на мережу ОУН на північно-західних українських землях. Її організаторами були провідні члени ОУН: Д. Клячківський, Р. Волошин, Я. Бусел. Першим командиром УПА був Клячківський (псевдоним Клим Савур), а шефом штабу - полковник УНР Л. Ступницький (Гончаренко), начальником оперативного відділу став полковник УНР М. Омелюсік. Місцем постою командування УПА була Костопільщина.
УПА постала на Поліссі й Волині насамперед для оборони населення перед німецьким терором та для оборони перед радянськими партизанами, які від зими 1942 — 43 наступали з білоруських лісів, грабували населення та своїми акціями провокували ще сильніші німецькі репресії (див. Советські партизани на Україні в 1941 — 45 рр). Творці УПА розглядали її як можливий зародок реґулярної української армії. Силою УПА було те, що вона могла спиратися на розгалужену мережу Оргції Укрaїнськиx Націоналістів, яка мала підтримку населення; що в її творенні взяли участь старшини попередніх українських військових формацій; що до неї йшли люди різних політичних переконань (наприклад, дехто з членів ОУН А. Мельника та непартійні); що вона могла виступати як загально-національна сила. З її ініціативи була створена Укрaїнськa Головна Визвольна Рада (УГВР) як верховний політичній центр, якому підпорядкувалася УПА. Силою УПА була також її політична платформа, яка включала гасло самостійності України та боротьбу за основні громадські права, за демократію, за рівні права меншостей і співпрацю з іншими поневоленими народами проти нацизму і більшовизму. При УПА були створені у 1943 окремі загони узбеків, азербайджанців, грузинів і татар, що складалися з колишніх німецьких полонених або мобілізованих німцями до допоміжної служби осіб. До УПА перейшла 1943 частина української поліції. Замість неї німці створили польську поліцію, яка разом з німцями повела каральні акції проти українського населення за підтримку УПА. Це привело до виступів українських боївок проти ворожо наставлених до українців польських колоністів та проти польських боївок. Подекуди й загони УПА брали участь у цих кривавих польсько-українських зударах, що їх з свого боку провокували німці.
Німці пробували знищити УПА масовими акціями (найбільша з них — наступ під командуванням генерала фон дем Баха) й засобами пропаґанди; в німецьких листівках, скиданих з літаків на територію, опановану УПА, вони називали УПА «спільниками Москви». У травні 1943 у засідці УПА загинув керівник «штурмових відділів» (СА) В. Лютце. Влітку 1943 відбулося ряд боїв і сутичок з німцями, наприклад, успішний наскок УПА на місто Камінь-Кощирський. При кінці 1943 влада німців була обмежена і місто було залишено поляками, решту території контролювала УПА. Одночасно вона частково очистила терени Рівенської, Волинської та Житомирської області від радянських партизанів, а рейди УПА поширилися й на частини Київщини та Кам'янець-Подільщини. За радянськими джерелами, українські національно-повстанські частини діяли й на Чернігівщині та Кіровоградщині.
У Галичині перші загони УПА почали творитися у червні 1943 в Карпатах п. н. Української Народної Самооборони, коли туди прямували рейдом радянські партизани під проводом С. Ковпака. Головне командування УПА розглядало ці терени як базу для боротьби не тільки в умовах німецької окупації, але й на час повернення більшовиків. Крім того, з уваги на посилений натоді німецький терор проти населення Галичини (впровадження виняткового стану в жовтні 1943, наглі суди, розстріли і вішання закладників, посилені вивози до Німеччини), як раніше на Поліссі й Волиш, УПА виступила тут проти німців, зокрема проти здачі континґентів, вивозу молоді до Німеччини, а також вела бої з радянськими партизанами.
Впродовж осени 1943 і в 1944 гол. командування УПА досягло порозуміння про нейтралітет зі стаціонованими на Україні частинами угорської армії, як і з румунами, а в лютому 1944 з польським підпіллям (Армія Крайова) про взаємовизнання боротьби обох народів за незалежність.
На переломі 1943 — 44 УПА була найчисленніша за весь час свого існування, охоплюючи не менше 40 000 осіб, у тому числі й підпільні кадри ОУН. Рік пізніше, після переходу фронту, вже в радянській дійсності, сили УПА зменшилися до 20 — 25 тисяч осіб.
Територіально УПА ділилася на 3 групи: УПА-Північ (Волинська, Рівенська і частина Житомирської та Київської областей); УПА-Захід (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська та частини Закарпської і Чернівецької областей), з окремою воєнною округою «Сян» (Перемищина, Холмщина, Лемківщина); УПА-Південь (частини Вінницької і Хмельницької областей). Групи ділилися на воєнні округи, а округи на тактичні відтинки. Спроби утворити четверту групу УПА-Схід не здійснилися.
Територіальні штаби УПА і деяких куренів та загонів мали оперативний, розвідчий, вишкільний, політично-виховний, організаційно-персональний і тиловий відділи. До тилового відділу належали інтендантура й Укрaїнський Червоний Хрест (голова К. Зарицька) з медичним персоналом, що, ясна річь, не був виключно український. Командування загонів мали таку обсаду: командир, бунчужний, політітичний-виховник, санітар (деколи лікар), начальник розвідки й польової жандармерії. Курені іноді мали капеляна.
Комплектування загонів відбувалося на добровільних засадах, проте на початку фахівців було мобілізовано. Щоб доповнити старшинські кадри, було організовано вишкільні курси; існували старшинська школа «Дружинники» з 6-місячною програмою, курси санітарів, медсестер, мінерів, політвиховників, адміністраторів.
Тактичною одиницею УПА був загін — сотня або курінь. Бойовий стан сотні становив 150 — 200 вояків. Проте, звичайні сотні були неповні. Загони були озброєні легкою піхотною зброєю, включаючи важкі скоростріли, ґранатомети й протипанцерні рушниці, а подекуди й малі гармати. Вже за перших місяців радянської окупації було перейдено на дію меншими загонами, щоб збільшити маневровість й улегшити прохарчування.
Спершу в УПА існували лише функційні ступені: курінний, сотенний, чотовий, ройовий. Згодом, ухвалою УГВР, уведено підстаршинські ступені: старший стрілець, вістун, булавний, старший булавний; і старшинські: хорунжий, поручник, сотник, майор, полковник, генерал. Ступені генерала мали Р. Шухевич (Т. Чупринка) і шеф генерального штабу Д. Грицай (Перебийніс), ступені полковника - їх наступники на цих постах: Василь Кук (Коваль) й О. Гасин (Лицар), а також командири УПА-Захід та УПА-Південь: В. Сидор (Шелест), О. Грабець (Батько), перший головний командир УПА Д. Клячківський та інші.
Зброю та однострої УПА здобувала від ворога або купувала на чорному ринку. В УПА існувала тільки піхота, за винятком початків УПА, коли були й кінні частини та гармати. Пересічно сотня мала два машинові скоростріли і 8 — 10 автоматичних рушниць, звичайні рушниці та автоматичні пістолі. Зброя була німецького, радянського, угорського, польського, чеського і румунського виробу.
За перших років радянської окупації УПА провела кілька більших політичних і збройних акцій, протиставляючися примусовій мобілізації до радянської армії, переслідуванню Греко-Католицької Церкви, вивозам населення. У лютому 1946 була проведена противиборча акція, згодом протидія примусовій колективізації. У цих акціях УПА нападала на станиці НКВС, звільняла політичних в'язнів, вбивала колаборантів. Поширювано підпільну літературу, влаштовувано пропаґандивні збори населення. У 1947 здійснено, частинний розпуск загонів УПА і включено їх у збройне підпілля, іншим доручено «леґалізуватися». Оперативними одиницями УПА, замість сотень і куренів стали рої й чоти.
За весь час свого існування УПА стосувала тактику постійних маршів, несподіваних атак на ворога і намагалася оминати більших боїв. У засідці УПА був важко поранений у квітні 1944 генерал Й. Ватутін. УПА користувалася допомогою населення харчами, одягом та розвідкою. Мірою того, як більшовики опановували терен, вояки УПА й підпільники перебували зимові місяці у заготованих бункерах.
Особливо оперативно-тактичною формою дії УПА були рейди; деякі мали бойовий характер (репресії проти польських боївок і радянських партизанів), інші переважно пропаґандивні. Вони провадилися у 1943 — 44 з головної бази діяльности УПА на Волині, а у 1944 — 46 з Карпат. Рейди відбувалися на Правобережжя, Буковину, Закарпаття, а згодом з Засяння на Підляшшя та навіть на Словаччину.
Для знищення УПА більшовики спершу застосували масові фронтальні бої й сутички, наприклад, у квітні 1944 три-денний бій під Гурбами на Крем'янеччині з участю близько 30 000 вояків та зимою 1944 — 45 у Карпатах. На поборювання УПА радянський уряд кинув кілька дивізій військ НКВС. Узимку 1945 — 46 влаштовано в Карпатах велику бльокаду з розташуванням військ НКВС по селах з метою не допустити до допомоги населення загонам УПА та підпіллю. Для боротьби з УПА більшовики вербували з місцевого населення так званих «стрибків». НКВС-МВС застосовували також різні методи провокації: творення фальшивих загонів УПА, поширення затруєних ліків й інфекційних недуг та інше. Рівночасно керівники уряду УPСР та КПУ зверталися з закликом до вояків УПА здаватися («з новиною») за ціну помилування. Тих, хто зголошувався, НКВД включав до частин для поборювання УПА, а згодом їх судили й висилали до концтаборів. Відомі сім таких урядових звернень, останнє з датою 30 грудня 1949. Але про дії підпілля, включно з місцевими зверненнями, повідомляла радянська преса до середини 1950-их років.
Межовою датою дії УПА стала смерть головного командира УПА Р. Шухевича-Чупринки, який загинув у бою 5 березня 1950. Ця втрата, роки виснаження й радянський терор призвели до її остаточного послаблення й ліквідації. Проте обмежені дії УПА і підпілля тривали щонайменше до 1953, а за радянськими джерелами до 1956, останнім часом з'явилися відомості, що останній бій підрозділу УПА з підрозділом МВС відбувся 1961 р., а воїн УПА Ілько (Ілля) Беришин залишався у підпіллі до 1991 р.
Окрему ролю відігравали в 1944 — 47 частини УПА Посяння, Холмщини та Лемківщини в кордонах Польщі, тобто спершу група «Сян», а згодом Закерзонський край з командиром полковником М. Онишкевичем (Орест) та тереновим провідником ОУН Я. Старухом (Стяг). Їх завданням було протиставитися польським коммуністичним органам та шовіністичним елементам польського суспільства, які тероризували українське населення, і протидіяти примусовому виселюванню українців. Для боротьби проти УПА польський уряд створив на весні 1946 оперативну групу «Ряшів», складену з частин двох дивізій. Бої, що тривали до жовтня, з огляду на розпорошення загонів УПА в терені та систему бункерів, не дали бажаних наслідків. У березні 1947 загинув у засідці УПА заступник міністра оборони генерал К. Свєрчевський, а наступного місяця польський уряд створив оперативну групу «Вісла» під командуванням генерала С. Моссора. Група, що мала знищити УПА на Закерзонні, рекрутувалася з кількох дивізій піхоти, техн. полків, літунської ескадри і частин міліції, разом 17 350 вояків. Водночас польський уряд домовився з урядами СPСР і ЧССР про спільний наступ на УПА; ЧCCP виставила у вересні 1947 на кордон з Польщею 13 600 вояків, так само сконцентровано було біля кордону численні радянські з'єднання. Натоді УПА Закерзоння мала 17 сотень (дещо понад 2 000 вояків), а підпільна мережа та самооборонні загони населення близько 4 000 осіб. Операція «Вісла» почалася 28 квітня 1947 і тривала до жовтня 1947.
Майже все українське населення виселено в основному у північні воєводства Польщі. У важких багато-місячних боях УПА й збройне підпілля мали важкі втрати в людях або були розбиті й розпорошені. З літа 1947 УПА почала залишати Закерзонський край; одні подалися до УPСР, інші до Західної Німеччини й Австрії, куди добилися рейдами через ЧCCP (близько 400 осіб). Невеликі групи діяли на опустілому Закерзонні (так званому «дикому полі») ще до осени 1953.
УПА мала різні неперіодичні видання. У 1944 — 46 з'явилися — «Повстанець» і «На зміну». УПА поширювала звернення до українців, військовиків, а також до інших національностей (російською, польською, словацькою та іншими мовами). У лавах УПА працювали відомі підпільні публіцисти: Д. Маївський (П. Дума), Й. Позичанюк, П. Полтава, О. Дяків (Горновий), У. Кужіль; поети В. Волош-Василенко, М. Боєслав та інші; мистці Н. Хасевич і М. Черешньовський. Бібліографію видання УПА склав Л. Шанковський: «УПА та її підпільна література» (Філадельфія 1952).
[ред.] Присяга вояка УПА
(зaтвеpдженa УГBP i введенa нaкaзoм ГBШ ч.7, з 19. VII. 1944.)
Я, вoїн Укpaїнcькoї Пoвcтaнcькoї Аpмiї, взявши в pyки збpoю, ypoчиcтo клянycь cвoєю чеcтю i coвicтю пеpед Bеликим Нapoдoм Укpaїнcьким, пеpед Святoю Землею Укpaїнcькoю, пеpед пpoлитoю кpoв'ю ycix Нaйкpaщиx Синiв Укpaїни тa пеpед Нaйвищим Пoлiтичним Пpoвoдoм Нapoдy Укpaїнcькoгo:
Бopoтиcь зa пoвне визвoлення вcix yкpaїнcькиx земель i yкpaїнcькoгo нapoдy вiд зaгapбникiв тa здoбyти Укpaїнcькy Сaмocтiйнy Сoбopнy Деpжaвy. В цiй бopoтьбi не пoжaлiю нi кpoви нi життя i бyдy битиcь дo ocтaнньoгo вiддиxy i ocтaтoчнoї пеpемoги нaд yciмa вopoгaми Укpaїни.
Бyдy мyжнiм, вiдвaжним i xopoбpим y бoю тa нещaдним дo вopoгiв землi yкpaїнcькoї.
Бyдy чеcним, диcциплiнoвaним i pевoлюцiйнo-пильним вoїнoм.
Бyдy викoнyвaти вci нaкaзи звеpxникiв.
Сyвopo збеpiгaгимy вiйcькoвy i деpжaвнy тaємницю.
Бyдy гiдним пoбpaтимoм y бoю тa в бoйoвoмy життю вciм cвoїм тoвapишaм пo збpoї.
Кoли я пopyшy, aбo вiдcтyплю вiд цiєї пpиcяги, тo xaй мене пoкapaє cyвopий зaкoн Укpaїнcькoї Нaцioнaльнoї Pевoлюцiї i cпaде нa мене зневaгa Укpaїнcькoгo Нapoдy.
[ред.] Джерела
- Енциклопедія українознавства
- Лебедь М. Укр. Повстанська Армія. Мюнхен 1946
- Шанковський Л. Укр. Повстанська Армія. Історія укр. війська. Вінніпеґ 1953
- Мірчук П. Укр. Повстанська Армія 1942 — 1952. Мюнхен 1953
- Blum I. Udzial wojska polskiego w walce о utrwalenie władzy ludowej; walki z bandami UPA. Wojskowy Przeglad Historyczny. B. 1959
- Szоta W. Zarys rozwoju Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów і Ukraińskiej Powstańczej Armii. Wojskowy Przegląd Historyczny. B. 1963
- Armstrong J. A. Ukrainian Nationalism, 2 вид. Нью-Йорк — Лондон 1963
- Bilinsky J. The Second Soviet Republic: The Ukraine after World War II. Нью-Брансвік 1964;
- Szczesniak A. B., Szota W. Z. Droga do nikad. Działalność Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów і jej likwidacja w Polsce. B. 1973
- Літопис Укр. Повстанської Армії, тт. 1 — 5. Торонто 1976 — 1981.
[ред.] Зовнішні посилання
- Легенда Спротиву
- Litopys UPA
- Літопис УПА online
- Літопис - форум дослідів історії УПА
- Про УПА
- В ОБОРОНІ ВОЛІ. Боротьба УПА з німецькими окупантами на Рівненщині в 1941-1944 рр.
- УПА й Дивізія "Галичина"; факти й фантазія
- ОУН-УПА - документи
- Ігор Осташ "БІЛЯ ВИТОКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ"
- Кость Бондаренко ІСТОРІЯ, ЯКОЇ НЕ ЗНАЄМО. ЧИ НЕ ХОЧЕМО ЗНАТИ?
- "ЖИВА ЛЕГЕНДА НЕСКОРЕНИХ"
- 100 найбільш переможних битв УПА з Німецькими каральними військами
| Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |


