Онацький Євген Дометійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Хуторянство і провінціалізм – ось ті два наші головні вороги, що їх мусимо перемогти. Ось на який фронт ми мусимо скерувати цілу свою силу характеру, щоби збудити в нашому народові приспаний творчий дух, піднести його…

Онацький Євген Дометійович (13 січня 1894, Глухів - 27 жовтня 1979) – провідний діяч Організації Українських Націоналістів, громадський діяч, журналіст і науковець.

Євге́н Доме́тійович Она́цький народився 13 січня 1894 року (за старим стилем 1.01.1894 р.) у Глухові (Сумська область). В 1904 сім`я Онацьких переїхала до Кам`янця-Подільського, де Євген Онацький навчався в гімназії, яку закінчив в 1912 році зі срібною медаллю.

У 19121917 роках Євген Онацький навчався у Київському університеті на історико-філософському факультеті і був членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Під час навчання приймав активну участь в суспільно-громадській роботі і в 1917-1918 роках став провідним членом в об`єднаному керівництві всіх вищих шкіл Києва — Головної Студентської Ради. У 1917 р. також увійшов до складу Української Центральної Ради як представник українського студентства і невдовзі був призначений до її Секретаріату. Євген Онацький брав активну участь у Всеукраїнському Національному Конгресі, що був скликаний [[Центральна Рада|Центральною Радоюїї в Києві 17-24 квітня 1917 р.

В березні 1918 року Євген Онацький тимчасово відійшов від політичної діяльності, але вже в 1919 році був в складі урядової делегації УНР на Мирній конференції в Парижі.

Після поразки визвольного руху (1917-1920 рр.) Євген Онацький разом з дружиною переїхав до Риму, де очолив пресове бюро української дипломатичної місії та був редактором її часопису "La voce del Ucraina". В міжвоєнний період Євген Онацький співпрацював з українськими періодичними виданнями "Розбудова Нації", "Новий Клич", "Новий Шлях", редагував бюлетень "Голос України", був кореспондентом часописів "Діло", "Свобода", "Новий час", "Український голос" та ін.

У 1929 році Євген Онацький, близько познайомившись з Головою Проводу ОУН полковником Євгеном Коновальцем, став одним з найближчих його співробітників та дорадників і, незабаром, - представником ОУН В Італії. З цього часу Євген Онацький (псевдоніми "Дометенко", "Винар", "Італ", "Тарас") стає постійним співробітником націоналістичного журналу "Розбудова Нації", який видавався у Празі Миколою Сціборським та Володимиром Мартинцем.

З 1936 по 1940 pp. професор Євген Онацький викладає українську мову у Вищому Східному інституті в Неаполі, а з 1940 року і аж до свого арешту німцями викладає у Римському Університеті. 29 вересня 1943 р. німецькі окупанти заарештували професора Онацького як визначного українського націоналістичного діяча за постійну критику нацизму. Євген Онацький перебував в ув`язненні спочатку в Італії, а потім в Берліні та Оранієнбурзі.

Після закінчення Другої світової війни Євген Онацький емігрував до Аргентини. В 1947 році він став редактором і директором тижневика "Клич", альманаху "Відродження" та щомісячника "Дзвін" і одним з засновникоів Спілки українських науковців, митців і літераторів в Буенос-Айресі. В 1953 р. професор Онацький був обраний головою Української Центральної Репрезентації (українського координаційного центру) в Аргентині, а у 1960-1963 рр. очолював її Головну Раду.

Помер професор Онацький 27 жовтня 1979 р. на 85 році життя після тривалої та тяжкої хвороби. Похований в Буенос-Айресі (Аргентина).


[ред.] Праці

Євген Онацький мав значну кількість публікацій і наукових праць. Найбільш відомими з них є:

  • "Українська теоретично-практична граматика для італійців" (1937),
  • "Studi di Storia e di Cultura Ucraina" (1939),
  • "Словник українсько-італійський" (1941),
  • "Основи суспільного ладу",
  • "Записки українського журналіста і дипломата за 19191921 рр.",
  • "Завзяття чи спокуса самовиправдання",
  • "З чужого поля",
  • "Портрети в профіль",
  • мемуарні "Сторінки Римського Щоденника", "Записки українського журналіста і дипломата", "У Вічному Місті" та ін.

Найважливішим науковим твором професора Онацького вважається "Українська мала енциклопедія", яка складається з 8 томів. "УМЕ" була надрукована в Буенос-Айресі за сприяння УАПЦ протягом 1957-1967 рр.

[ред.] Джерела



Ця стаття належить до вибраних статей за результатами голосування .