Східні слов'яни
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Східнослов'янські племена – група слов'янських племен, розташована на території сучасної України, Білорусі та Росії, предками яких були анти й дуліби (волиняни), вони проживали на території між Карпатами, Прип'яттю та Середнім Подніпров'ям. Археологічне дослідження простежується від населення празької культури V-VІІ ст. Розселення цієї людності та її безпосередніх нащадків, носіїв лука-райквецької культури, в усіх напрямках започаткувало в VI-IX ст. південну, західну та східну гілки слов'янства.
Зміст |
[ред.] Початкові спогади
Про одне з державних об'єднань арабський літописець Х століття Аль Масуді писав так: "З-поміж цих народів один за давніх часів мав владу, князь його звався Маджак, а сам народ валінана (Valinana). Цьому народові за давніх часів корилися всі інші слов'янські народи, бо влада була його, а інші князі його слухалися".
Протягом VI-VIII століттях східнослов'янські племена або союзи племен переросли у феодальні князівства, відомі в історичній літературі під назвою «літописні племена» або «племінні князівства», а також територіальні князівства, до яких належали різні племена або їхні частини. Центрами таких князівств були міста: у полян - Київ, в ільменських слов'ян - Новгород, у кривичів - Смоленськ та Полоцьк, у сіверян - Чернігів та ін. Згодом утворилася ранньоукраїнська держава Русь
Східнослов'янських поселень існувало багато, хоч за розмірами вони були невеликими. Села будувалися за два-чотири кілометри одне від одного і налічували від 4 до 70 дерев'яних жител. Кожна нова група поселень виростала на відстані 50—70 кілометрів. У центрі зводилися ґорода, тобто укріплені фортеці, що служили для захисту, проведення племінних сходів і культових обрядів. Східнослов'янські землі рясніли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктів. Тому скандінави називали ці землі «Гардарікі», що значить «країна укріплень».
[ред.] Політична організація
Про політичну організацію східних слов'ян відомо небагато. Очевидно, вони не мали верховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена й роди, на чолі яких стояли волхви, об'єднувало поклоніння спільним богам, а важливі питання життя вирішувалися шляхом загальної згоди. Соціально-економічне розшарування племені було незначним, а земля й худоба вважалися спільною власністю численних сімей. Східні слов'яни були знані як непохитні й загартовані воїни, здатні витримувати мороз і спеку, споживати мінімум їжі. Відчуваючи себе невпевнено на відкритих рівнинах, вони вважали за краще воювати у лісах і байраках, де часто влаштовували засідки. Впертість і витривалість були їхніми найбільшими перевагами як у війні, так і під час миру.
[ред.] Торгівля
Торгівля у східних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII ст. їй дали поштовх купці зі Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні слов'яни могли запропонувати традиційні плоди своєї землі: мед, віск, хутра, а також рабів. Останній товар араби цінили над усе. Торгівля ця процвітала наприкінці VIII ст., коли у зносини зі східними слов'янами ввійшли тюркські племена хозарів, котрі заснували унікальну торговельну імперію в пониззі Волги та на Каспійському узбережжі й пізніше прийняли іудаїзм. Деякі слов'яни, зокрема сіверці, вятичі та поляни, були змушені сплачувати хозарам данину. Дедалі більше виходячи з ізоляції, східні слов'яни вступали у нову важливу добу своєї історії.
[ред.] Археологічні досліджування
Знані з “Повісті минулих літ” літописні слов’янські племена протягом 20 ст. плідно досліджувались археологами. Найбільш показовими для етно-культурної диференціації східнослов’янських племен виявилися металеві прикраси традиційного жіночого костюму і перш за все скроневі кільця. Ще сто років тому О.О.Спицин показав, що цим племенам властиві срібні півтораобертові кільця перстеневого типу, сіверянам - спіральні, дреговичам - зернисті, радимичам - семипроменеві, в’ятичам - семилопатеві, кривичам - браслетовидні, ільменським словенам - ромбощиткові.
[ред.] Перелік східнослов'янських племен
З літопису відомі такі східнослов'янські племена:
[ред.] Південно-західна група племен (праукраїнці)
- Білі Хорвати й Лучани — в Галичині
- Дуліби й Волиняни — над горішнім західнім Бугом.
- Деревляни — в лісах по Горині, Прип’яті й Дніпру.
- Поляни — над Дніпром, у теперішній Київщині.
- Сіверяни й Сівери — по Десні й лівих допливах середнього Дніпра.
- Уличі — між Дністром та Бугом.
- Тиверці — на південний захід від уличів, над Дністром, аж до моря.
[ред.] Північна група племен (прановгородці)
- Ільменські словени
[ред.] Північно-західна група племен (прабілоруси)
[ред.] Північно-східна група племен (праросіяни)
| Східнослов'янські племена | |
| Анти | Білі Хорвати | Бужани | Венеди | Волиняни | Древляни | Дреговичі | Дуліби | Кривичі | Поляни | Радимичі | Сіверяни | Тиверці | Уличі | |
три групи племен: , північно-східна (вятичі, радимичі), північно-західна (дреговичі, кривичі, словени).

