Судоустрій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.


Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Судоустрій, сукупність правних норм, які встановлюють суд. систему, її орг-цію, завдання, компетенцію окремих судів (с.) та процедуру їх діяння.

Княжа доба. Від найдавніших часів княжої доби с. мали прилюдний характер. Існувало п'ять родів с.: 1) княжий с., на якому кн., інколи ним уповноважені заступники (тивун, метельник тощо), чинили с. над населенням у столиці або поза нею під час роз'їздів; на провінції судили від імени кн. його посадники; 2) вічевий с. вирішував спершу різні, потім найважливіші справи; 3) гром. або нар. с. — найдавніша звичаєва форма (колись єдиний суд. орган, пізніше існував поряд з княжим с.); основою його був вервний с. (див. Верв), суд. функції виконували «судні мужі»; 4) приватні (землевласницькі) с. давали право боярам судити справи своїх невільників, інколи і закупів; 5) церк. с. мали юрисдикцію над церковними людьми, а в церк. справах (злочини проти віри, подружжя тощо) і над ін.

Лит.-поль. доба. На укр. землях у складі Польщі суд. влада перейшла з кін. 14 в. до королівських намісників (старостів); 1435 уведено поль. систему станово-шляхетських с.: міські с., практика яких ґрунтувалася (із змінами) на нім. праві (Маґдебурзьке право); сіль. с. вирішували менші справи місц. населення, а домініяльні — важливіші й оскарження ухвал сіль. с.

На укр. землях у В. Князівстві Лит. зберігся спершу С. княжої доби з тим, що В. кн. мав право с. над удільними князями. З 1386 С. змінився під поль. і зах.-евр. впливами. Існували чотири роди с.: 1) держ. с. — провінціяльні (для вільного населення) і центр. (гол. як апеляційна інстанція під проводом В. кн. або з його уповноваження); 2) міськ. с. упривілейованих м., звич. з виборною лавою присяжних (у деяких м. діяли с. для окремих національностей); 3) гром. с., звані також копними, які ґрунтувалися на звичаєвому праві давньої доби (див. Копні суди); 4) домініяльні с. для справ панів проти невільного і напіввільного населення, а згодом і проти всього, навіть вільного населення, поселеного на панській території. Деякі зміни уведено до С. другим Лит. Статутом, а від Люблінської унії 1569 на землях, приєднаних до Польщі, уведено поль. С. Тоді виникло, вже урядово визнане, автономне станове коз. судівництво.

На Гетьманщині діяли у 1648 — 1763 коз. держ. с. Вони поділялися на провінціяльні с. (сіль., див. Сільський суд, сотенні — див. Сотенний устрій, полк., див. Полковий устрій), при чому кожний вищий с. був апеляційною інстанцією для нижчого, та на центр. с.: Ген. Військ. с., Ген. Військ. Канцелярія і с. гетьмана. Ген. Військ. с., що існував при гетьманській резиденції, був спершу найвищим с. країни, але згодом допускалися апеляції від нього до Ген. Військ. Канцелярії, яка, на додаток до апеляційного с., була с. першої інстанції для ген. старшини, полк., бунчукових товаришів і гетьманських «протекціоністів». С. гетьмана виникає з його прероґатив як зверхнього судді держави з правом судити усі справи у першій або апеляційній інстанції. У системі с. того часу діяли також міські, сіль., домініяльні і духовні с.

Велика суд. реформа гетьмана К. Розумовського 1760 — 63, що спиралася на зразках суд. системи Лит. Статуту, замінила коз. держ. с. на земські, городські (полкові) та підкоморські (див. Підкоморський с.) із зреформованим Ген. Військ. с. на чолі.

На Запор. Січі с. нижчого порядку були с. курінних отаманів і паланкових полк., вищого — с. військ. судді, кошового отамана і Січ. Ради. Проти вироків військ. судді можна було апелювати до кошового отамана або до Січ. Ради. Кошовий суддя був зверхнім суддею і тільки в мирний час можна було апелювати проти його вироків до Січ. Ради. Докладніше про С. до 18 в. див. «ЕУ І», стор. 665 — 67.

На укр. землях під Росією, після недовгого переходового періоду, уведено 1782 станові с.: для дворян діяли пов. і верхні земські с.; справи міських мешканців розглядали городовий і губ. маґістрати, держ. селян — Нижня і Верхня розправи; кріпаків судили самі поміщики. У кожній губ. створено ще т. зв. совісні с., які розглядали деякі цивільні та карні справи про злочини, вчинені неповнолітніми та божевільними. Апеляційними і ревізійними інстанціями для всіх с. були губ. палати цивільного та карного с., вироки яких затверджував губернатор, а у важливіших справах Сенат. На Правобережжі до 1830-их pp. діяв поль. С. У результаті суд. реформи 1864 уведено новий С., побудований більше за зах. зразками. В новій системі виділено з заг. с. волосні с., тобто нижчі с. для селянства для розгляду цивільних і карних справ, та мирові суди, для розгляду незначних цивільних і карних справ з метою спрощення судочинства. Мирових суддів обирали пов. з'їзди або міські думи. Ці с. діяли в першій інстанції в складі одного судді, а в другій, як пов. з'їзди мирових суддів, колеґіяльно в складі трьох мирових суддів. Окружні суди охоплювали кілька пов. і були компетентні для більших карних і цивільних справ; вони діяли в складі трьох присяжних суддів (див. Суд присяжних). Суд. палати діяли в суд. округах (вони охоплювали кілька губ.) в складі трьох суддів як апеляційна інстанція (їхні вироки розглядалися у касаційному порядку Сенатом), а також як с. першої інстанції в справах особливої ваги, зокрема про т. зв. держ. злочини (тоді вони діяли у складі трьох постійних суддів і трьох станових представників). Окружних суддів і чл. суд. палат призначав цар на пропозицію мін. юстиції. Найвищою суд. установою в Рос. Імперії був Правительствующий Сенат, касаційні департаменти якого діяли гол. ч. як найвищий касаційний с. для вироків окружних с. присяжних та вироків суд. палат. Пізніші реформи обмежили діяння с. присяжних, а 1889 скасовано мирові с. з заміною їх міськ. с. і — по селах — земськими начальниками.

На укр. землях під Австрією діяли спершу с. поль. системи, але реформами 1784 — 87 уведено два шляхетські с. (у Львові й Станиславові) та ряд міжстанових карних с., з апеляційним с. у Львові, і найвищим у Відні. Поступові реформи почалися по революції 1848; 1867 уведено неусуненність суддів і с. присяжних для найважливіших карних, політ. і пресових справ. У судочинстві тоді дозволено вживання укр. мови (поряд поль. і нім.). За суд. реформою 1895 — 96 утворено пов. с. (діючі одноособово) для дрібних цивільних і карних справ, окружні — для важливіших справ та апеляцій від пов. с., і апеляційний с. у Львові для апеляції від окружних с. Найвищою ревізійною інстанцією був Найвищий Суд у Відні. Суддів призначав цісар на пропозицію мін. юстиції довічно, ґарантуючи їх незалежність. При окружних та апеляційних с. урядували прокуратори для обвинувачення у карних справах; в пов. с. ці функції виконував представник адміністративної влади.

Недовгий час незалежности України 1917 — 20 не дозволив на введення нової суд. системи; назагал з потрібними змінами діяв С. Рос. Імперії та Автро-Угорської монархії. Третій універсал Центр. Ради 1917 ствердив, що «суд в Україні повинен бути справедливий, відповідний духові народу». Згідно з цим Центр. Рада законом 17. 12. 1917 встановила Ген. Суд, як найвищу суд. установу країни. На зах. укр. землях УНРада законом від 21. 11. 1918 «Про тимчасову організацію судівництва та вимір справедливости» ствердила, що с. мають бути незалежні, і встановила Найвищий Суд у Львові.

Під Польщею 1920 — 39 основи С. визначала конституція 17. 3. 1921, яка визнала с. окремим органом держ. влади, незалежним від виконавчого і законодавчого органів. Встановлено найвищий с. для карних і цивільних справ, с. присяжних для розгляду важких і політ. та ін. злочинів; поза тим залишено систему С. попередніх режимів. С. змінено щойно розпорядженням през. держави 6. 2. 1928 («Право на устрій заг. судів»), яке передбачало с. городські для незначних справ цивільних і карних (вони діяли в одноособовому складі), окружні для важливіших справ (вони були також апеляційною інстанцією для городських с. і при них діяли недовгий час с. присяжних) та апеляційні (від окружних с.). У Галичині було 11 окружних с. (у них допускалася укр. мова, чого не було на півн.-зах. землях) та апеляційний с. у Львові. Найвищий с. у Варшаві був зверхньою апеляційною установою для апеляційних с. та касаційною для окружних с. присяжних. При окружних, апеляційному та найвищому с. урядували прокурори. Крім того, існували спеціяльні с. — с. праці, примусового арбітражу тощо.

Суддів призначав гол. держави, і вони, за законом, мали бути незалежні від держ. адміністрації. У дійсності судді добиралися лише з політ. благонадійних осіб.

В УССР підставою організації суд. системи були від поч. декрети, розпорядження і закони РСФСР, а потім всесоюзні. Декрет про с. ч. 1 від 24. 11. 1917, схвалений Радою Нар. Комісарів РСФСР, скасував всю суд. систему Ро'с. Імперії й утворив місц. нар. с. для звич. справ та рев. трибунали для т. зв. «контррев. злочинів» Нар. Секретаріят УССР видав постанову 4. 1. 1918 «Про запровадження нар. суду», яка була майже дослівною копією декрету про с. ч. 1; нар. судді мали бути обирані «дем. способом», але їх обирали больш. Ради роб., солдатських та сел. депутатів. «Тимчасове положення про нар. с. й рев. трибунали», затверджене Радою Нар. Комісарів УССР 14 2. 1919, з чинністю з 15. 2. 1919, реґулювало докладніше новий С. Нар. с. в складі одного нар. с. і двох до шести нар. засідателів розглядали карні й цивільні справи, не передбачені для Рев. трибуналів, а Рев. трибунали (в складі п'ятьох членів) — справи про контррев. злочини в широкому розумінні; в УССР на відміну від РСФСР вони не мали права розглядати справи т. зв. скороченим процесом, без участи обвинуваченого й оборони. Згодом вироки рев. трибуналу можна було оскаржувати перед Найвищим касаційним с. (пізніше трибуналом). За зразком РСФСР на Україні засновано також Всеукр. і місц. надзвичайні комісії (див. ВЧК), які мали, поряд з рев. трибуналами, завдання боротися з «контрреволюцією». Ця подвійність С. наявна в двох формах с. — нар. і рев. (на додаток до надзвичайних комісій) була особливістю суд. системи на Україні того періоду. Рев. трибунали були скасовані 1921. Декрет Ради Нар. Комісарів УССР від 26. 10. 1920 увів зміни, які мали на меті усунути різниці між С. УССР і РСФСР. Централізація суд. системи завершилась закликом Центр. Виконавчого Комітету РСФСР, щоб усі союзні респ. ухвалили у себе ідентичний з рос. закон про С. В результаті ВУЦВК ухвалив 16. 12. 1922 положення про С. УССР за рос. зразком. За конституцією СССР 1924, в компетенції верховних органів Союзу було встановлення основ С., як і судочинства та цивільного і карного законодавства; ЦВК СССР затвердив 29. 10. 1924 ці «Основи». Відповідно до них 23. 10. 1925 був виданий декрет про С. УССР, який передбачав таку суд. систему: нар. с., окружні с. і Верховний Суд респ. Конституція СССР 1936 дала привід до всесоюзного закону про С. На підставі «Основ законодавства про С. СССР, союзних і автономних респ.», затверджених Верховною Радою СССР 25. 12. 1958, видано закон про С. УССР 30. 6. 1960, який діє донині. Згідно з ним суд. система на Україні складається з районних (міськ.) нар. с., обл. с. і Верховного Суду.

Основним с. в УССР є нар. с. (див.), який є першою інстанцією для всіх карних і цивільних справ, не передбачених вищим с. Обл. с. (див.) як с. першбї інстанції розглядає справи, визначені законом, як с. другої інстанції для нар. (міськ.) с. і порядком нагляду перевіряє законність вироків та рішень нар. с., що набрали вже законної сили. Верховний Суд УССР є найвищим суд. органом у респ., він діє у виняткових справах, цивільних і карних, як с. першої інстанції та гол. як суд другої інстанції, касаційної. Суд. колегії Верховного С. розглядають також протести ген. прокурора СССР і УССР, гол. Верховного Суду і постанови президії нижчих с. Найвищим суд. органом СССР є Верховний Суд СССР; в його компетенції є нагляд за діяльністю суд. органів СССР, як також союзних респ. Стосовно останніх він розглядає протести гол. Верховного Суду і ген. прокурора СССР на постанови пленумів верховних с. респ., коли вони суперечать союзному законодавству або інтересам ін. респ.

Конституція і закон про С. передбачають виборність суддів. Громадяни того чи того району (міста) обирають суддів нар. с. на 5 pp. Суддів обл. с. обирають обл. ради депутатів трудящих, а суддів Верховного с. — Верховна рада, також на 5 pp. Кандидатів на суддів висувають партійні й ін. гром. організації.

В УССР деякі проступки і справи розглядаються також позасуд. органами. Ними є система держ. арбітражу при союзній і респ. радах мін., крайових і обл. виконкомах Рад депутатів тощо для розв'язання суперечок між держ. і кооп. установами і підприємствами (положення Ради Мін. СССР 17. 8. 1960 і УССР 1. 10. 1960) та т. зв. товариські суди на підприємствах, в установах, колгоспах і т. п., які мають право розглядати суперечки між чл. тієї чи тієї організації і навіть карати за порушення законів у дрібніших справах.


[ред.] Література

  • Енциклопедія українознавства
  • Лаппо И. Земский суд в Великом Княжестве Литовском в конце XVI и начале XVII в. Журнал Мин. Нар. Просвещения, VI. П. 1897; Лаппо И. Подкоморский суд в Великом Княжестве Литовском в конце XVI и начале XVII в. Там же, VIII. 1899; Ясинский М. Главный литовский трибунал. К. 1901; Лаппо И. Гродский суд в Великом Княжестве Литовском в XVI в. Там же, І. П. 1908; ВладимирскийБуданов М. Обзор истории русского права, 6 вид. К. 1909; Слабченко М. Малорусский полк в административном отношении. О. 1909; Леонтович И. Центральные судебные учреждения в Великом Княжестве Литовском до и после унии. Журнал Мин. Юстиции, II. П. 1910; Лащенко Р. Лекції по історії українського права. І. Прага 1923; Чубатий М. Огляд історії укр. права, 3 вид. Мюнхен 1947; Падох Я. Міські суди на Україні-Гетьманщині після 1648 р. ЗНТШ, CLVI. Мюнхен 1948; Яковлів А. Україський Кодекс 1742. Права, по которым судится малороссийский народ. ЗНТШ CLIX Мюнхен 1949; Kutrzeba S. Historia ustroju Polski w zarysie, wyd. 8. B. 1949; Грушевський М. Історія України-Руси, т. 1-9. Нью-Йорк 1954; Bardach J. Historia panstwa і prawa Polski, wyd. 8. в. 1965.




Право Це незавершена стаття з права.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.