Абстракція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Абстра́кція (лат. abstractio – відвернення) – одна з основних операцій мислення, а так само метод наукового дослідження, що полягає в тому, що суб'єкт, відокремлюючи які-небудь ознаки об'єкту, що вивчається, відволікається від інших, не враховуються його неістотні сторони і ознаки. Це дозволяє спрощувати картину явища, що вивчається, і розглядати його як би в "чистому вигляді".

Результатом цього процесу є побудова розумового продукту (поняття, моделі, теорії, опису, закону, класифікації та ін.).

Абстракція виступає при безпосередньому почуттево-образному віддзеркаленні навколишнього середовища, коли одні властивості останнього стають орієнтирами для сприйняття і дії, а інші ігноруються.

Абстракція є необхідною умовою категоризації. За допомогою абстракції формуються узагальнені образи реальності, що дозволяють виділити в ній значущі для діяльності зв'язки і відносини об'єктів, відмежувавши їх від інших.

Коли ж відкидаються істотні ознаки, абстракція набуває малозмістовного, поверхневого характеру. В цьому випадку абстрактними називаються порожні, відірвані від реальності міркування і поняття.

Вірна дійсності абстракція, полягає в такому спрощенні нерозчленованого різноманіття явищ, яке робить думку більш ємкою завдяки її зосередженості на істотному для даної пізнавальної ситуації.

Критерієм істинності і продуктивності абстракції є практика.