Харківська школа романтиків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Харківська школа романтиків, гурт укр. молодих поетів — проф. і студентів Харківського Ун-ту 30 — 40-их pp. 19 в. Термін «школа» запропонував дослідник і видавець їх творів А. Шамрай. Гол. представники X. ш. p.: І. Срезневський, А. Метлинський, М. Костомаров, Л. Боровиковський, М. Петренко, О. Шпигоцький. Діяльність цього гурту поетів, як і в ін. народів доби романтизму, пов'язана з пробудженням нац. свідомости, наслідком чого виникло зацікавлення нар. творчістю. Збираючи, видаючи та й самі наслідуючи її, харківські романтики розробляли тематику власної творчости на основі нар. пісень, переказів, леґенд, вдавалися до іст. мотивів. У висліді цього зацікавлення вони зуміли побачити народ інакше, ніж їх попередники (І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко): дивлячися на нього не згори, як на наївних дітей природи, а як на джерело духовного відродження й сили та поетичного надхнення. Цей новий погляд поділяли навіть ті з них, що, як А. Метлинський, переляканий розправою з кирило-методіївцями, не вірили у можливість нац. відродження укр. народу. Засуджуючи культивований попередньою ґенерацією письм. бурлеск (хоч не завжди самі перемагаючи традиційний нахил до просторікування), харківські романтики нагадували, за словами П. Куліша, укр. освіченій верстві, що «в неї е рідна мова не на те тільки, щоб вилаяти неретельного мужика». Виявом цього нового ставлення до народу були «Книги битія українського народу», написані пізніше, після переходу М. Костомарова до Києва, в яких уперше проголошено ідею укр. месіянізму, хоч сам автор їх був досить хиткий у своїх нац.-політ. поглядах.


Література: Зб. Харківська школа романтиків, І — III, упорядкування і розвідки про укр. романтиків А. Шамрая. X. 1930.



Енциклопедія Це незавершена стаття з Енциклопедії українознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


[ред.] Література