Садовського Миколи театр
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |
Театр Миколи Садовського у Києві (1907 — 1919; властиво Трупа українських артистів під керівництвом Миколи Садовського), перший український стаціонарний професійний театр, заснований на базі пересувного театру М. Садовського, посталого 1906 у Полтаві. У складі трупи були: М. Заньковецька, Л. Ліницька, Г. Борисоглібська, Г. Затиркевич-Карпинська, О. Полянська, М. Малиш-Федорець, О. Петляш, С. Тобілевич, Є. Хуторна, С. Стадникова, С. Бутовський, І. Загорський, О. Корольчук, Г. Маринич, Ф. Левицький, І. Мар'яненко, С. Паньківський, М. Петлішенко (недовгий час працювали Л. Курбас і Й. Стадник);
в оперному репертуарі: М. Литвиненко (Вольгемут), М. Микиша, І. Козловський та ін. Гол. режисер М. Садовський, декоратори В. Кричевський та І. Бурячок;
музичне оформлення М. Лисенка і К. Стеценка;
хормайстер, дириґент і хореограф — Василь Верховинець, оперними виставами дириґували Г. Елінек, О. Кошиць і П. Гончаров.
Основний репертуар — класика (Т. Шевченко, І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, І. Котляревський, М. Старицький, П. Мирний, І. Франко), яку Садовський час від часу поповнював п'єсами Лесі Українки («Камінний господар»), В. Винниченка («Молода кров», «Брехня»), Л. Старицької-Черняхівської («Гетьман Дорошенко», «Крила»), С. Черкасенка («Про що тирса шелестіла», «Земля»), С. Васильченка («Куди вітер віє»), О. Олеся (етюди) та ін.
Репертуар збагатився також, хоч переважно без більшого успіху, перекладними п'єсами: Г. Гаєрманса («Загибель надії»), А. Шніцлера («Забавки»), Я. Гордіна («Міреле Ефрос»), О. Ернста («Вихователь Флаксман»), М. Гоголя («Ревізор»), А. Чехова («Ведмідь»), Ґ. Запольської («Моральність пані Дульської»), Ю. Словацького («Мазепа») та операми («Продана наречена» Б. Сметани, «Галька» С. Монюшка, «Сільська честь» П. Масканьї, «Енеїда», «Утоплена», «Різдвяна ніч» М. Лисенка, «Роксоляна» Д. Січинського та ін.).
З 1912 В. Верховинець організував у театрі хореографічні вечори, а до побутових п'єс упровадив ориґінальні зразки народних танців. Т. М. С., ставлячи п'єси нової української драматургії, як також перекладну класику Заходу, завершив останній період неподільного володіння етнографічно-побутового репертуару і в історії українського театру посів перехідне місце між побутовим і модерним театром.
Література: Василько В. Микола Садовський та його театр. К. 1962; Укр. драматичний театр, т. І. К. 1967.
| Це незавершена стаття з культури. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

