Ягіч Ватрослав

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Видається за доцільне, щоб цю статтю було об'єднано з Яґіч Ватрослав,
але, можливо, варто це додатково обговорити

Ватрослав Ягіч (6.7.1838 -5.8.1923) - хорватський лінгвіст, палеограф і археограф, літературознавець, історик, філолог-славіст.

Н. у м. Вараждин (Хорватія). Після закінчення у 1860 відділення класичної філології Віденського ун-ту тривалий час працював викладачем грецької і латинської мов у Загребській гімназії. Одночасно був секретарем Ради у справах середніх навчальних закладів Хорватії, редактором філологічної частини журналу "Літератор" (1863-66), секретарем літературно-наукового і просвітнього товариства "Матиця Іллірська". У 1870 здобув науковий ступінь доктора філософії у Лейпцизькому та доктора слов'янської філології у Петербурзькому ун-тах. Професор Новоросійського (1872-74), Берлінського (1874-80), Петербурзького (1880-86) та Віденського (1886-1908) ун-тів. Член Югослов'янської академії наук і мистецтва у Загребі (1867), Краківської (1878) і Петербурзької (1880) академій наук, Сербської Матиці у м. Нові-Сад, Товариства сербської літератури у Белграді, Наукового товариства ім. Шевченка (1903). Я. багато зробив для організаційного розвитку науки: став засновником першого міжнародного славістичного журналу ("Архів слов'янської філології", 1875-1920); виступив ініціатором видання і був редактором "Енциклопедії слов'янської філології" (виходила в Петербурзі протягом 1908-29, видання не закінчене). Автор бл. 700 досліджень з різних галузей слов'янознавства. Опублікував багато пам'яток слов'янської писемності (Зографське, Маріїнське, Добрилово Євангелія, Болонський Псалтир та ін.).

Я. автор праць з палеографії, старослов'янської мови та її історії ("Чотири критико-палеографічні статті", 1882; "Питання про руни у слов'ян", 1911; "Глаголичне письмо", 1911; "Історія виникнення церковнослов'янської мови", 1913); історії науки і культури слов'ян ("Історія слов'янської філології", 1910; "Джерела до історії слов'янської філології", "Історія сербо-хорватської літератури", 1871), дослідження про Ю.Крижанича та ін. Для вивчення історії слов'янських народів особливе значення мають дослідження Я. про діяльність просвітителів Кирила та Мефодія, публікація окремих важливих правових пам'яток (Поліцький статут, Вінодольський закон та ін.) з коментарями. Досліджував давньоукраїнські пам'ятки, яким присвятив низку праць -"Галицьке Євангеліє 1144", "Іван Ужевич -граматик 17 ст." та ін. Значну увагу приділяв вивченню української мови і літератури (використовував опрацьовані матеріали, зокрема, граматики Л.Зизанія, М.Смотрицького у своїх працях), фольклору, народної поезії. Питання фонетики і морфології української мови грунтовно розглянув у рецензії на працю "Нарис звукової історії малоруського наріччя" П.Житецького. Наукові праці Я. були знані й високо оцінені українськими вченими та письменниками О.Калужняцьким, О.Колессою, О.Маковеєм, К.Студинським, І.Франком, В.Щуратом та ін. Помер у Відні.