Сєров Іван Олександрович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сєров Іван Олександрович (1905—1962) — радянський державний діяч, народний комісар внутрішніх справ УРСР.
Народився у с. Афімському Вологодської губернії. Учасник громадянської війни в Росії. У 1928 р. закінчив Ленінградське військове училище. У 1932 р. — голова повітового виконавчого комітету. У 1930-х роках працював в особистому секретаріаті Й. Сталіна. У 1939 р. закінчив Військову академію ім. Фрунзе. З вересня 1939 р. до лютого 1940 р. — нарком внутрішніх справ УРСР, з 1940— член Політбюро ЦК КПУ. Під керівництвом Сєрова органи НКВС продовжували чинити масові політичні репресії щодо українських вчених, митців, робітників і селян. У лютому 1941 р. призначений заступником народного комісара державної безпеки СРСР. У 1943—1944 Сєров керував операціями з депортації чеченців, кримських татар і калмиків. З 1945 р. — заступник начальника СМЕРШу в радянській зоні окупації Німеччини, у 1954-1958 — голова КДБ СРСР. З 1958 р. — начальник Головного розвідувального управління (ГРУ) МО СРСР. У 1962 р. у зв'язку з арештом полковника ГРУ О. Пеньковського (звинувачений у шпигунстві) звільнений з посади, понижений у званні та позбавлений звання Героя Радянського Союзу. Покінчив життя самогубством.

