Таранушенко Стефан
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Таранýшенко Стефáн (1889 — 1976), мистецтвознавець (зокрема знавець укр. архітектури) і музейник родом з Лебедина (Харківщина); закінчив Харківський Ун-т (1916). 1920 — 33 дир. Держ. Музею Укр. Мистецтва і співр. (з 1921) н.-д. кате дри історії укр. культури в Харкові; 1924 — 29 проф. Харківського Художнього Інституту. 1934 заарештований і засланий, з 1939 працював у музеях Курську, пізніше в Астрахані; 1953 повернувся на Україну й працював в Інституті історії, теорії й перспективних проблем сов. архітектури. Помер у Києві. Т. досліджував нар. будівництво (зокрема на Харківщині), кам'яну архітектуру, нар. прикладне мистецтво, творчість окремих мистців. Гол. праці Т.: «Старі хати Харкова» і «Пам'ятки мистецтва Старої Слобожанщини» (1922), «Харківський Покровський собор» (1923), «Мистецтво Слобожанщини XVII — XVIII ст.» (1928), «Лизогубівська кам'яниця у м. Седневі» (1932), «Пам'ятки архітектури Слобожанщини XVII — XVIII вв.» (1959), синтетична праця «Монументальна дерев'яна архітектура Лівобережної України» (1976); монографії: «П. Д. Мартинович» (1958), «Шевченко художник» (1961), ст. про В. Кричевського, О. Кульчицьку, С. Гебус-Баранецьку, про книжкову графіку, писанки, розписи хат на Уманщині, кустарні промисли, меблі і килими та ін.
| Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

