Страхування
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Страхування — одна з форм охорони майнових й особистих інтересів застрахованих, які вплачують внески (премії) до страхових організацій і дістають відшкодування втрат, що виникають у наслідок стихійного лиха і нещасних випадків (С. від недуг, пожеж, крадіжок, С. життя та ін.). З іншого боку, страхування є формою ризик-менеджменту, що використовується для хеджування проти ризику фінансових втрат, та, в ідеалі, страхування може бути визначене як справедлива передача ризику потенційної втрати від однієї сторони до іншої за відповідну сплату.
Сучасне законодавство України дає таке визначення страхування:
- Страхування - вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).
У країнах вільної ринкової економіки існують тепер гол. два роди С.:
- обов'язкове публічно-правове, організація якого зосереджена в руках публічно-правових, а подекуди й держ. страх. організацій (усе соц. С., а в деяких країнах також С. будівель від вогню тощо);
- приватне, яким опікуються акціонерні товариства й товариства взаємного С. (С. майна, життя та ін.) на базі приватної угоди між застрахованим і страхувальною організацією, якій застрахований зобов'язаний вплачувати встановлені угодою внески, а страхувач при виникненні зазначеного у договорі випадку відшкодувати застрахованому втрату або виплатити обумовлену договором суму. З уваги на те. що страховий ризик не можна передбачити, страх. організації мусять творити відповідні резерви, встановлюючи належну висоту внесків. Т. ч. вони перетворюються часто на великі фінансові підприємства.
Зміст |
[ред.] З історії страхування в Україні
В розумінні взаємозахисту і взаємодопомоги страхування існує від самого початку існування людства. Зокрема і на землях сучасної України.
Як відомо людство в своєму розвитку має дві ступені розвитку господарства: так зване природнє господарство ( натуральна економіка ) без грошових відносин і грошове господарство ( економіка з елементами ринку ) із застосуванням грошей.
З найдавніших часів в українських селах, ще до появи і широкого розповсюдження грошових відносин існувало страхування членів сільської громади у такому вигляді: якщо хтось, наприклад, внаслідок пожежі втрачав майно, або якщо комусь треба було зібрати врожай, то йому допомагала вся громада своєю працею і своїм майном. Той хто відмовлявся допомагати - не міг розраховувати на подібну допомогу у майбутньому ( тобто іншими словами втрачав страхування з боку громади ). Даний вид взаємозахисту ( тобто страхування ) називається толока. Дуже рідко його ще можна зустріти в деяких українських селах. Своє значення він втратив на початку XX ст., з широким розвитком і розповсюдженням грошових відносин і встановленням радянської влади. Даний вид страхування відповідає природному господарству.
Сліди С. на укр. землях в сучасному розумінні ( з використанням грошей, тобто при грошовому господарстві, ринковій економіці ) знаходимо у «Руській Правді», яка передбачала деяке відшкодування (вира) у випадку вбивства чл. громади. Вира виплачувалася у разі смерти від нападу невідомого вбивці («дика», себто подушна вира) й у випадку смерти в наслідок ненавмисного вбивства. Страх. елементи виявлялися тут у тому, що виплата дикої вири була пов'язана з смертю чл. громади, в подушній розкладці вири на чл. громади й у розстрочці платежу на кілька pp.
Сучасне С. виникло на укр. землях у 19 ст. У Рос. Імперії розвинулися різні типи страх. організацій: акційні спілки (рос. і закордонні), товариства взаємних С., земське С. та ін. Щоб витіснити закордонні страх, організації, було зроблено (невдалі) спроби зосередити С. (гол. будинків) у руках держави. 1827 створилося приватне «Перше рос. страх. товариство», яке здобуло монополію на ведення страх. операцій у кількох більших містах (серед ін. в Одесі). Незабаром створилося «Друге рос. товариство страхування від вогню» з монополією у 40 губ., у т. ч. й укр. Інші рос. та закордонні страх. підприємства не поширювали своєї діяльності на укр. землі.
Сприятливий ґрунт на Україні мали два взаємних С., що опікувалися С. будівель від вогню, але тільки в більших м.: у Херсоні й Харкові («Перше товариство взаємних С.» й ін.). У Києві створився своерідний страх. союз «Київське товариство цукрозаводчиків». Натомість справу С. сільських господарств передала держава законом 1864 земствам (на Україні — на Лівобережжі й у Степу), а там, де їх не було, створено держ. страх. заклади (на Україні — на Правобережжі), які підлягали мін. внутр. справ. С. у цих закладах (як і земствах) було в основному примусове, на більшу суму добровільне. С. життя організовували пенсійні каси службовців зал. шляхів і держ. ощадні каси.
Подібні типи страх. т-в (акційні спілки, товариства взаємних забезпечень) творилися на укр. землях під Австрією на основі патента цісаря 1852. Вони являли собою чужі капіталові підприємства, лише 1892 постало укр. товариство «Дністер» (страхування від вогню, крадіжок і влому), а 1911 - «Карпатія» (С. життя); обидва діяли до 1939, хоч з деякими обмеженнями (С. від вогню перебрало від 1935 поль. монопольне товариство).
По революції 1917 на Україні буйно розвинулася страх, кооперація (до війни її майже небуло);1918 постав Укр. Кооп. Страх. Союз (Страхсоюз) як центр. установа для організації заг. кооп. С.; за воєнного комунізму його ліквідовано. Як у всьому СССР, так і на Україні С. монополізовано, страх. товариства ліквідовано, а їх майно націоналізовано. Виняток зроблено 1922 для кооперативів, яким дозволено взаємне С. рухомого майна і товарів при Всеукр. кооп. страх. союзі (Коопстрах), що обслуговував на території України всі види кооперації (1926 — 27 він мав на 672,2 млн карб. забезпечених сум). Цей тип С. був ліквідований 1930. Сел. двори підлягали обов'язковому держ. С. від пожеж, пошестей худоби, градобою і транспортових аварій. Адміністрація страх. справи була від 1925 централізована. Держ. С. здійснювалося на всій території СССР єдиною організацією — Держстрахом у Москві.
Під час колективізації постав хаос і безправ'я у страх. системі, бо Держстрах відмовлявся платити сел. господарствам відшкодування, мовляв, вороги свідомо вбивали худобу й нищили с.-г. інвентар, щоб не йти до колгоспів. Тоді обов'язкове С. охоплювало не тільки майно кооперації і приватних осіб, але й держ. підприємств з госпрозрахунком. Щойно 1956 С. майна держ. підприємств і організацій скасовано і залишено виключно С. колгоспно-кооп. власности й особистої власности громадян. 1958 проведено деяку децентралізацію страх. адміністрації на користь союзних респ. Гол. управління держ. С. СССР при Міністерстві фінансів СССР перетворено на відділ держ. С., з обмеженням його компетенції до координації держ. С. союзних республік. Місц. органи держ. С. в УССР (управління, інспекції) тепер підпорядковано Держстрахові УРСР, що працює на засадах госпрозрахунку. Органи Міністерства фінансів контролюють органи Держстраху УРСР на місцях.
В УССР існували два типи С.: майнове й особове, які поділяються на обов'язкове і добровільне. Обов'язковому С. (від вогню, градобою, пошестей худоби та ін. нещасть) підлягає майно колгоспів, господарств громадян і держ. майно, що здається в оренду громадянам; так само обов'язкові різні форми соц. забезпечення, а також С. пасажирів транспорту. До добровільного майнового С. належить: С. в колгоспах на племінну худобу, урожай садів і с.-г. техніку, а в господарствах громадян — на хатнє майно, будівлі й худобу; до особового: мішане С. життя, довічне С., С. на випадок смерти або втрати працездатности, від нещасних випадків та ін.
За своєю суттю радянське С. мало чим різнилося від С. в країнах ринкової економіки. Різниця полягала в тому, що страх. внески застрахованих у вільноринковій системі становлять страх. капітал (фонд) страх. організацій і не можуть видаватися на ін. цілі, натомість в СССР йшли на збільшення страх. фонду й ними держава користувалася відповідно до своїх потреб. Ідея страх. спільноти втрачає тут глузд і перетворюється на «держ.» С.
[ред.] Дивись також
[ред.] Джерела інформації
- Рыбников. Очерки из истории страхования в России. 1927;
- Holubnychy V. Soviet Insurance. Bulletin Institute for the Study of the USSR, 1955, Nr. 11, 1958;
- Schütte. Das Versicherungswesen in der Sowiet-Union, 1966;
- Коньшин Ф. Государственное страхование в СССР. М. 1968;
- Warkałło W. Ubezpieczenia majątkowe. B. 1969.

