Юркевич Памфил

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Юркевич Памфил (16. 2. 1826 — 4. 10. 1874), визначний філософ і педагог родом з с. Ліпнява на Полтавщині, син правос. свящ. Богословську освіту здобув у Полтавській Духовній Семінарії, яку завершив 1847 — 51 у Київ. Духовній Академії. З 1851 викладав філософію (з 1861 — проф.) у Київ. Духовній Академії, з 1857 також нім. мову. 1854 — 56 асистент інспектора Академії. Рішенням мін-ва освіти 1861 його призначено проф. Моск. Ун-ту на катедрі філософії. Серед його студентів були майбутній рос. філософ В. Соловйов, який високо цінив виклади й творчість свого учителя, а також історик В. Ключевський. Крім праці в ун-ті, Ю. викладав педагогіку в учительській семінарії, а також виступав з публічними лекціями на філос. теми.

Ю. був представником «ідеал-реалізму», в теорії пізнання підкреслював значення емоційних елементів. Полеміка Ю. проти матеріалізму та позитивізму привела в часи панування цих течій в рос. суспільстві до нападів на нього з боку «прогресивної» журналістики, особливо М. Чернишевського, що довело до його бойкоту.

Київ. період у діяльності Ю. був найбільш продуктивним. Тут він написав більшість своїх філос. праць. Серед них: «Идея» (Журн. Мин-ва Нар. Просвещения, 1859), «Сердце и его значение в духовной жизни человека по учению слова Божия» (ТКДА, 1860), «Материализм и задачи философии» (ЖМНП, 1960), «Из науки о человеческом духе» (ТКДА, 1860), «По поводу статей богословского содержания, помещенных в «Философском Лексиконе» (ТКДА, 1861), «Мир с ближними, как условие христианского общежития» (ТКДА, 1861), «Доказательства бытия Божия» (ТКДА, 1861), «Язык физиологов и психологов» (Русский Вестник, 1862), «Разум по учению Платона и опыт по изучению Канта» (Московския Университетския Известия, 1865 — 66), «Игра подспудных сил» (Русский Вестник, 1870). З ділянки педагогіки Ю. написав «Чтения о воспитании» (1865), «Курс общей педагогики» (1869). Лишилася в рукописі «Метафизика», доля якої невідома.

Філософію Ю. визначають конкретним ідеалізмом, або «філософією серця». Він розвиває вчення про людину як вільну, індивідуальну, конкретну й відповідальну істоту. Людина є центр, темою його філософії, а серце в його вченні — хоронитель і двигун фіз. сил людини, центр її душевного і духовного життя, багатогранних почувань, зворушень, пристрастей, центр її морального життя.

Сов. дослідники поборювали філософію Ю. як «релігійне, об'єктивно-ідеалістичне вчення про світ як продукт діяльности бога, духа». Натомість високо цінили творчість Ю. В. Соловйов, Г. Шпет, Д. Чижевський, В. Рудко, підкреслюючи його зв'язок з укр. філос. традицією (Г. Сковорода, М. Гоголь) та об'єктивну цінність і модерний характер його думок.

Твори Ю., перевидані на еміґрації: «Твори», ред. С. Ярмусь. Вінніпеґ 1979; «Вибрані твори. Ідея — Серце — Розум і досвід». Переклад з рос. С. Ярмуся. Вінніпеґ 1984.


Література: Соловьев В. О философских трудах П. Д. Юркевича. СПб 1874 (Перевидано в «Собрание сочинений», Т. 1. П. 1901); Шпет Г. Философское наследие П. Д. Юркевича. «Вопросы философии и психологии», Ходзицкий А. Проф. П. Д. Юркевич. «Вера и Разум», 1914; Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. Прага 1931; Ярмусь С. Памфіл Данилович Юркевич та його філософська спадщина. Вінніпеґ 1979.


Д. Чижевський, С. Ярмусь



Персоналії Це незавершена стаття про персоналії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.



[ред.] Література