Самчук Улас Олексійович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Самчук Улас - український письменник, журналіст і публіцист.
Народився 20 лютого 1905 у селянській сім'ї в Дермані на Волині, зараз Здолбунівський район Рівненської області
Ім'я письменника Уласа Самчука ще прижиттєво було відоме у країнах Європи та Америки і, як зазначала дослідниця творчості письменника Марія Білоус-Гарасевич, "вражає не те, що на українській землі народився цей вийнятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зісох у "волинській тихій стороні", в абсолютно безпросвітних обставинах". Таким як Самчук, кому доля накреслила стати "одним з найбільших українських письменників XX століття" з раннього дитинства закрито було дорогу "...в широкий світ, до високої освіти і вершинних здобутків європейської цивілізації. І треба було або змиритися із приреченістю долі, або ж кинути їй виклик, порвати з рідним середовищем і йти до того широкого світу, шукати в ньому себе".
Зміст |
[ред.] Біографія
Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Здолбунівський район Рівненської області) у родині Олексія Антоновича та Настасії Уліянівни Самчуків, - як на той час, заможних хазяїв. По суті, світогляд майбутнього визначного письменника світу формували як родина, так і довкілля: ... Дермань для мене центр центрів на плянеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився... Але також тому, що це справді "село, неначе писанка", з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами.
У 1913 році, коли Уласові Самчуку було вісім років, сім'я переїхала в село Тилявку Кременецького повіту. Але з Дерманем зв'язків не втрачав, в 1917-1920 рр. він навчався в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Св. Феодорівській учительській семінарії. В 1921-1925 роках - в Крем'янецькій українській мішаній приватній гімназії імена Івана Стешенка.
Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська і потрапив до Веймарської Німеччини, і працював у місті Бойтені як наймит у одного міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо. З 1927 року навчався у Бреславському Університеті. "Німецький" період життя Уласа Самчука позначений тим, що, по-перше, завдяки Герману Блюме він, як вільнослухач, студіював у Бреславському університеті, мама Германа Блюме - Германіна фон Лінгейсгайм люб'язно приютила "обідраного українця" у своєму помешканні й терпляче навчала його німецькій мові. Вдруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові Самчуку через п'ятнадцять років: завдяки його клопотанню німці 20 квітня 1942 року випустили письменника якого арештували 20 березня цього ж року з Рівненської в'язниці. Герман Блюме у Рівному працював на посаді начальника цивільної поліції райхскомісаріату "Україна".
З 1925 почав друкувати оповідання у журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, згодом в «Літератуно-науковому віснику» та ін. журналах (видані окремою збіркою «Віднайдений рай», 1936). Свої перші новели він надіслав до "Літературно-наукового вісника" з Німеччини, там виникли задуми більших романів. У спогадах "Мій Бреслав" Улас Самчук стверджує, що саме у цьому німецькому містечку "в моєму всесвіті появилась туманність, з якої поволі вилоньовались контури майбутньої "Волині".
1929 року переїжає до Чехословаччини та навчається в УВУ в Празі. Але жодного вишого навчального закладу він так і не зміг закінчити. Кожну науку Улас Самчук опановував без вчителів, самотужки. Він володів бездоганно німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.
В Чехословаччині Улас Самчук жив З 1929 по 1941 рік. Українська Прага 1920-30-х рр. жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям. До безпосереднього оточення, яке торило "його Прагу", Улас Самчук називає Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Михайла Мухина, Миколу Бутовича, Роберта Лісовського, Степана Смаль-Стоцького, Дмитра Дорошенка, Миколу Галагана, Леоніда і Надію Білецьких, Дмитра Антоновича, Сергія Шелухіна, Микиту Шаповала, Валентина і Лідію Садовських, Русових, Яковлевих, Мідних, Батинських, Слюсаренків, Щербаківських, Сімовичів, Лащенків, Горбачевського, Ольгерта Бочковського. У Празі Улас Самчук належав до Студенстської академічної громади. "Нас було кілька сотень з загальної кількатисячної української колонії, ми були поколінням Крут, Базару, Листопада, Четвертого Універсалу, України Мілітанс". У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця була створена культурна референтура проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ - Секція митців, письменників і журналістів, де головував Самчук.
1941 повернувся на Волинь, був редактором газети «Волинь» до 1943, у 1944-48 жив у Німеччині, один з засновників і головою літературної організації МУР. По переїзді до Канади (1948) був засновником ОУП «Слово» (1954).
[ред.] Літературна творчість
У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття.
Улас Самчук своє перше оповідання "На старих стежках" опублікував у 1926 році у варшавському журналі "Наша бесіда", а з 1929 року став постійно співпрацювати з "Літературно-науковим вісником", "Дзвонами" (журнали виходили у Львові), "Самостійною думкою" (Чернівці), "Розбудовою нації" (Берлін), "Сурмою" (без сталого місця перебування редакції).
У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І—III, 1932—1937) виведений збірний образ української молодої людини кінця 1920-их — початку 1930-их pp., що прагне знайти місце України у світі і шляхи її національно-культурного і державного становлення. Робота над першою і другою частинами тривала з 1929 по 1935 роки, над третьою - з 1935 по 1937 роки. Саме роман "Волинь" приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук, "У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман "Волинь" (як і Володимира Винниченка за "Сонячну машину"). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентоздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами".
Ідейним продовження «Волині» с повість «Кулак» (1932). У «Марії» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932—1933, у «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.
У повоєнний період творчости Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946-47). У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), зображена українська людина і її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної і сучасної підсовєтської дійсности. Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських еміґрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).
[ред.] Твори
- Волинь (1932—1937)
- Кулак (1932)
- Гори говорять (1934)
- Марія (1934)
- Юність Василя Шеремети (1946-1947)
- Морозів хутір (1948)
- Темнота (1957)
- Втеча від себе
- Нарід чи чернь?
- П'ять по дванадцятій (1954)
- На білому коні (1956)
- На коні вороному
- Чого не гоїть огонь (1959)
- Куди тече та річка?
- На твердій землі (1967)
- Планета Ді-Пі

