Пряма мова
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Пряма мова, мова особи, про яку йде розповідь, передавана без узгодження особи і інтонаційного підпорядкування мові розповідача. П. м. створює ілюзію точного відтворення чиєїсь мови і дозволяє впровадження відповідних лексичних, граматичних і стилістичних особливостей. П. м. може вводитися в текст словами оповідача, що вказують на самий факт уведення П. м.: називають особу, якій вона належить, та факт її говорення (Брат сказав: «Я йду до міста, а ти залишайся вдома»). При зміні П. м. на непряму мову наступає, крім реченнево-інтонаційної зміни, ще зміна займенників і осіб та способів у присудкових дієсловах і впроваджується сполучник, найчастіше що, щоб. Давня мова і сучасна нар. поєднують інтонацією (без павзи) і сполучником упровідно-розповідний текст з П. м. без узгодження осіб. (Брат сказав, що я йду до міста, а ти залишайся вдома). Співрядне уживання обох систем могло доводити до непорозумінь, тому шкільна граматика під впливом латинської таке поєднування П. м. з непрямою в літ. мові викоренила.
| Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

