Сліпий Йосип
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Йо́сип Сліпи́й (1892 - 1984) - первоієрарх Української Греко-Католицької Церкви, верховний архієпископ Львівський і митрополит галицький, кардинал, визначний церковний і науковий діяч. 30 червня 1941 році підтримав Акт відновлення Української держави. В 1992 році прах перезахоронено в крипті собору св. Юра у Львові.
Народився у селі Заздрість, Теребовельського повіту на Галичині. Богословські студії у Львові, Інсбруці й Римі, завершені докторатом у 1918 році і габілітаційними працями в Інсбруці у 1923 році та Римі у 1924 році. Рукоположений на священництво 30 вересня 1917, по недовгій душпастирській праці з 1922 року професор догматики Греко-Католицької Духовної Семінарії у Львові, з 1926 року — її ректор, розбудував у 1929 році з доручення митрополита Андрея Шептицького семінарію на Греко-Католицьку Богословську Академію. Організатор Богословського Наукового Товариства і засновник та редактор його квартальника «Богословія» з 1923 року. З 1926 року член Кураторії Українського Національного Музею у Львові, а 1931 заступник голови Українського Католицького Союзу. З 1935 року соборовий крилошанин, митрат та архидиякон Львівської митрополичої капітули. Відбув низку наукових подорожей по Західній Європі і до Святої Землі, брав активну участь в унійних конґресах у Велеграді, Празі й Пинському, організував унійний з'їзд у Львові 1936 році.
Під час першої радянської окупації Західної України митрополит Андрей Шептицький, за згодою папи Пія XII, висвятив таємно митрата Сліпого на єпископа з правом наступництва 22 грудня 1939 року з титулом архиєпископа Серрейського. І він по смерті митрополита Шептицького 1 листопада 1944 року перебрав керівництво галицької митрополії. Разом з іншими українськими католицькими владиками 11 квітня 1945 року був ув'язнений радянською владою і засуджений на 8 років важких робіт. Відкидаючи постійні радянські пропозиції переходу на православ'я, Сліпий був далі засуджений у 1953, 1957 і 1962 роках. Відбув разом 18 років заслання у таборах Сибіру та Мордовії.
В наслідок численних заходів впливових осіб та на клопотання папи Івана XXIII митрополита Сліпого звільнено з ув'язнення, і він 9 лютого 1963 року прибув до Риму й оселився у Ватикані. Апостольська Столиця визнала, що галицький митрополит має статус Верховного архиєпископа 23 грудня 1963 року й іменувала Сліпого членом Східної Конгрегації, а 25 січня 1965 року папа Павло VI іменував його кардиналом. Як Верховному архиєпископу йому належить титул «Блаженніший». З весни 1975 року Блаженніший користувався титулом патріарха, однак Рим його таким не визнав.
Верховний архиєпископ Сліпий від самого приїзду до Риму намагався організувати самоуправу Помісної Української Католицької Церкви, очоленої патріархом (його виступ на другій сесії Другого Ватиканського Собору), проте, не знайшов зрозуміння для своїх планів у Апостольській Столиці, на думку якої створення Українського Католицького Патріархату «не є на часі». У 1968, 1970, 1973 і 1976 роках кардинал Сліпий відбув архиєрейські подорожі по різних країнах Європи, Америки, Азії та Австралії, щоб зміцнити зв'язки з вірними в діаспорі і пожвавити їхнє церковно-релігійне життя та репрезентувати Українську Греко-Католицьку Церкву на чужині; брав участь у 3 міжнародних евхаристійних конгресах (Бомбей, Боґота, Мельбурн). Як Верховний архиєпископ з патріаршими правами, він скликав кілька синодів Української Греко-Католицької Церкви, з яких важливіші: 1969, 1971 і 1973. На останньому була ухвалена конституція патріархального устрою Української Греко-Католицької Церкви. Свої розпорядження Сліпий вміщує у «Благовіснику Верховного Архиєпископа візантійсько-українського обряду», який виходить з 1964 року.
У Римі Сліпий побудував собор св. Софії (посвячений у 1969 році), придбав і відновив парафіяльний храм Жировицької Матері Божої для українців-католиків, при якому заснував музей і госпіціюм (посвячений 1971 у році). Зорганізував Український Католицький Університет св. Климента (з 1963 року) і науково-видавничу працю при ньому. Активізував працю Українського Богословського Наукового Товариства (відновлене в екзилі у 1960 році) та відновив видання «Богословія» (з 1963 року), а у 1976 році журанл «Дзвони».
У науково-дослідницькій праці Сліпий зосередився на своїй спеціальності, наближаючи томістичну схоластику до вимог східного богословія. З його догматичних творів важливіші про Святу Тройцю, походження Святого Духа і Святого Таїнства:
- «Die Trinitatslehre des byzantinischen Patriarchen Photios» 1921 року;
- «De principo spirationis in SS. Trinitate» 1926 року;
- «Про Святі Тайни» 1953 року;
- «Die Auffassung des „Lebens" nach dem Evangelium und I. Briefe des Hl. Johannes» 1965 року.
Також цінні його праці на історичні й екуменічні теми. Праці Сліпого були зібрані і перевидані як видання Українського Католицького Університету в Римі у 1968 — 76 роках томи І — VIII.
За наукові досягнення кардинал Сліпий був почесним членом НТШ з 1964 році, членом Тіберійської Академії в Римі з 1965 року, почесним доктором УВУ з 1969 року та трьох американських і одного канадського університетів.
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства
- Янів В. Кардинал Йосиф Сліпий. У збірці Релігія в житті українського народу. ЗНТШ, т, 181. Мюнхен — Рим — Париж 1966;
- Драган А. Маємо кардинала. Джерсі-Сіті 1966;
- Ювілейний Збір у 30-ліття єпископських свячень. Наук. Записки УВУ, ч. 9 — 10. Мюнхен — Рим — Париж 1969;
- Рудницька М. Невидимі стигмати. Рим — Мюнхен — Філадельфія 1971;
- Вітошинська О. Подорожі Блаженнішого Кир Йосифа VII, 1938 — 1970. Праці Українського Богословського Наукового Товариства, т. XX. Рим — Париж 1972.
| Це незавершена стаття з релігії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

