Сковорода Григорій Савич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Григорій Сковорода
Григорій Сковорода

Сковорода Григорій Савич ( 22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Полтавщина - 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) - Найвидатніший український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.

Освіту отримав у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного жебракуючого філософа. У філософських діалогах і трактатах біблейська проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Зміст людського існування — подвиг самопізнання.

Зміст

[ред.] Друковані твори

Твори Сковороди за життя не були друковані, бо тодішня цензура знайшла їх «противними Святому Писанію і образливими для монашества». Вихований в дусі філософічно релігійного навчання, Сковорода повставав проти мертвої церковної схоластики і духового гноблення московського православія, спираючись у своїй філософії на Біблію. Царство наше всередині нас, — повчав Сковорода, — і "Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе. Поки чоловік не знає Бога в самім собі, годі шукати Його в світі." "Вірити в Бога не значить — вірити в Його існування, а значить — віддатися Йому та жити за Його законом." "Святість життя полягає в робленні добра людям»."

Офіційна московська релігія ділила людство на більш благословенних Богом і менш благословенних, а навіть і таких, що перебувають ніби під прокляттям, себто кріпаків. А Сковорода вчив, що «всяка праця благословенна Богом», а розподіл місць коло Бога називав непростимим гріхом. Московське православіє і взагалі все московське духовенство була нетерпимим до всього чужинецького, як єретичного, «неправославного». Сковорода навчав, що найбільше й фактично єдине завдання філософії — шукати правду і прагнути до неї. Але в умовах людського життя ця ціль недосяжна, і щастя людини полягає саме в тому, що вона все мусить шукати правди. До цієї мети можна йти різними шляхами, і тому нетерпимість до тих, хто інакше думає, не знаходить виправдання. Так само й релігійна нетерпимість не знаходить виправдання, бо вічна правда проявляється на цьому світі в різних формах. Будучи в відношенні до себе самого цілковито безкомпромісним і осягнувши внаслідок цього повну гармонію між своєю наукою і своїм життям, Сковорода був надзвичайно лагідний і оглядний в відношенні до інших.

Сковорода обстоював права людської особистости в кожній людині, а, в перекладі на конкретну політичну мову того часу, це означало сильну демократичну тенденцію, що була поєднана із співчуттям до закріпачених селянських мас з гострою неприязню до московських гнобителів. В одному своєму вірші, що носив багатозначний заголовок «Де лібертате» («Про свободу») він писав тодішнім жаргоном, винесеним із Академії:

Что то за вольность? Добро в ней
                     какоє?
Іни  говорять,   будто  золотоє. 
Ах, не златоє: єсли сравнить злато 
Против  вольности,   єще  оно  блато...
Будь славен вовік, о муже ізбранне, 
Вольности отче, герою Богдане! 

Згадка про Богдана та й самий заголовок вірша не залишають сумніву, про яку саме «вольность» думав тут Сковорода. На особистій моралі, як писав С. Єфремов, він очевидно не спинявся, а зв'язував її з громадським і національним ладом — "сопрагаючи, — як сам висловлювався, — сродную собі частную должность (обов'язок) з общею (загальною)".

Чи ж дивно, що московській цензурі подібні думки не подобалися.

Лише в 1798 р. вийшов друком його "Нарциз, або пізнай самого себе", та і то без його прізвища. В 1806 р. журнал «Сіонський Вєстник» видрукував ще деякі його твори. Потім в Москві в рр. 18371839 вийшли поосібно деякі його твори, і лише в 1861 р. видруковано першу, але зовсім неповну збірку його творів. Краща й більша збірка, але теж не повна, вийшла в 1896 р. в Харкові під редакцією проф. Д. Багалія. Тут видруковано 16 творів і з них 9 в перший раз! Крім того надруковано тут біографію Сковороди і деякі його вірші. Ще одне видання творів Гр. Сковороди вийшло в 1912 р. в Петербурзі під редакцією В. Бонч-Бруєвича. Тут видруковано 37 творів нашого філософа і дуже гарна його біографія пера М. Ковалинського, що був учнем Сковороди. Але повного видання творів нашого філософа й досі нема, бо різні його рукописи знаходяться по різних архівах та бібліотеках.

[ред.] Життя філософа

Цікавий і небуденний життєвий шлях філософа. Григорій Сковорода народився в Чорнухах на Полтавщині у багатій козацькій родині. Студіював в Києво-Могилянській академії, і її бібліотека стала для нього джерелом знання. У студіях був перший, і всі найкращі похвали належали йому. Та ненаситне бажання знати і пізнавати нові обрії завело його у далекі краї, а грецька, німецька та головно латинська мови відкривали йому двері до університетських зал, бібліотек, визначних людей. Після трирічної мандрівки вернувся він в Україну, щоб тут віддати свою працю і своє знання землякам, працював професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори. Про стиль йото життя з харківського періоду пише перший біограф Ковалинський: «Уставав дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав». («Житіє Сковороди»).

Під кінець 70-х років XVIII ст., після різних конфліктів із властями, Григорій Сковорода вибрав зовсім новий і незнаний до того стиль життя, а саме — мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерти, майже тридцять років. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розставався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Слава про нього йшла всюди, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити й почути. Тож аудиторія його була дуже численна і різнорідна, і всі розуміли його — речника великої правди.

Слава про Сковороду йшла так далеко, що про нього довідалась і цариця Катерина II, і забажала його побачити. Через свого відпоручника Потьомкіна вона послала Сковороді запрошення переселитись з України в Петербург. Післанець цариці застав Сковороду на краю дороги, де він відпочивав і грав на флейті, а недалеко нього паслась вівця того господаря, в якого філософ затримався.

Післанець передав йому запрошення цариці, але Сковорода, просто й спокійно дивлячись в очі післанцеві, заявив: «Скажіть цариці, що я не покину України — мені дудка й вівця дорожчі царського вінця».

Приятель і житєписець Сковороди Ковалинський теж засвідчував: «Коли писав Сковорода для свого краю, то і вживав деколи української мови та правопису, вживаного в українському виговорі. Він любив завжди свою природжену мову. Дуже любив свій рідний край, свою любу Україну й коди відлучався за її межі, обов'язково прагнув скоріше туди повернутися і бажав там померти. Він висловлює це в багатьох місцях своїх творів. «Всяк должен узнать свой народ і в народі себе».

[ред.] Смерть Сковороди

Про смерть Сковороди записав Срезневський таке: «...Був прегарний день. До дідича з'їхалось багато сусідів погуляти й повеселитись. Мали також на цілі послухати Сковороди... За обідом був Сковорода незвичайно веселий і говіркий, навіть жартував, оповідав про своє минуле, про свої мандрівки, досвіди. Зачаровані його красномовством повставали всі від обіду, Сковорода щез.. Він пішов у садок. Довго ходив він по перехресних стежках, зривав овочі й роздаваїв їх хлопчикам, що працювали в садку. Над вечір пішов сам господар шукати Сковороду й застав його під гіллястою липою. Вже заходило сонце: останні його проміння пробивалися крізь гущу листя. З рискалем у руці копав Сковорода яму — вузьку, довгу яму. — «Що це, друже Григорію, чим то ти зайнятий?» — спитав господар, підійшовши до старого. «Пора, друже, закінчити мандрівку!» — відповів Сковорода — «і так усе волоссяі злетіло з бідної голови від мордування, пора непокоїтися!» «І, брате, дурниця! Досить жартувати, ходімо!» — «Іду! Але я прохатиму тебе попереду, мій добродію, хай тут буде моя остання могила». І пішли в хату. Сковорода недовго в ній лишився. Він пішов у свою кімнатку, перемінив білизну, помолишся Богу і, підложивши під голошу свої писані праці і сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки. Довго чекали на нього з вечерею. Сковорода не з'явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до Сковороди, щоб розбудити його; одначе Сковорода лежав уже холодний закостенілий».

Це було 9-го листопада 1794 року. На хресті над його могилою, на прохання самого Сковороди, написано:«Світ мене ловив, але не спіймав».

Його могила знаходиться зараз у селi Сковородинiвка (ран. Iванiвка, бувша садиба Андрея Ковалiвського). В нього можно попасти, з'ихав с дорозi Харьков-Суми у селища Максимiвка (60 км вiд Харкова). Далi треба їхати 18 км праворуч до Сковородинiвкi.

[ред.] Вплив Сковороди на сучасників

Григорій Сковорода мав величезний вплив на своїх сучасників і на дальше українське громадянство, і то не тільки своєю етичною наукою, а головним чином своїм життям, в якому слово ніколи не розходилося з ділом: його вчення було в повній згоді з його життям. Щоб оцінити цей вплив, як писав С. Єфремов, «досить буде сказати, що сучасники бачили в ньому «мандровану академію» і його самого вважали вартим за університет; досить сказати, що коли треба було тоді знайти в Україні ідейну, чесну та чисту людину, шукали її між «сковородинцями», тобто учнями цього чудного чоловіка та прихильниками його науки. І навіть перший на території України університет Харківський не дурно постав на Слобідській Україні, де найбільше жив і навчав Сковорода... Жертви на новий університет, після заклику і «драматичних жестів» Каразина (р. 1802). посипались головним чином од учнів Сковороди, знайомих та приятелів його, і тих жертв зразу ж набралось на велику, як на той час, суму — 400.000 карб. Впливу од Сковороди безперечно зазнав і батько нового українського письменства Котляревський, і батько української повісти Квітка»... (Іст. укр. письменства, І, ст. 255).

Невважаючи на те, що творів Сковороди не друкувалося, вони ширилися через переписування. «Сковороді не треба було шукати читачів, — вони його шукали: в нього знаходились такі гарячі прихильники і пропаґатори, що навіть через газети сповіщали, закликаючії до себе охочих читати твори українського філософа... Ці твори заходили й під сільську стріху: Згадаймо Шевченкову згадку з дитячих літ:

           Зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами 
І візерунками з квітками 
Кругом листочки обведу 
Та й списую Сковороду,
Або «Три царіє со дари... 

Як бачимо, Сковорода стоїть тут поруч дуже популярних творів напівнародної музи, і, справді, багато псалмів його й тепер ще співають сліпці та лірники, не знаючи й не відаючи нічого про автора...» (там же).

[ред.] Цитати

«Виховання; потрібне і бідним.»
«Сину, хай болить тобі біда ближнього. Хто ж любить свою біду, а не боліє чужою — ДОСТОЙНИЙ її».
«Людина дивиться на лице, а Бог на серце».
«Краще мати любов і пошану в одного розумного і доброго, як у тисячі дурнів».
«Музика — великий лік у скорботі».
«Сташа людини — неоціненний скарб».
«Горіх без зерна ніщо, а людина без серця».
«Приязнь злучує і віддалених. Ворожнеча і близьких віддалює».
«Освіта не повинна зуживати свого впливу тільки на одних жерців науки, котрі жруть її і котрим вона приїдається, але повинна переходити на увесь народ; увійти в нього й засісти в серці й душі всіх тих, котрі мають дізнатися правди. — і я людина, і мені не чуже, шо людське...»
«Як не можна горсткою піску засипати бездонний океан, як не можна широко розкинене полум'я погасити краплиною води, як не можна орлові літати в маленькім пуделочку, так не може дух чоловічий заспокоїтись матеріалЬними добрами. Дух чоловічий — це безодня безконечна, як небо, або час. Нерозумні люди! Чи довго ви ще будете залишатись в блуканні? Чому ви не думаєте про того, кого називаємо Богом? Чому ви не стараєтесь наблизитись до Нього? В шуканні Бога чоловік знайде повне заспокоєння бажань свого духа.»
«Всі люди думають тільки про блага земні. Купці дурять покупців, щоб здобути грошей якнайбільш. Поміщики скуповують помістя й заводять коней закордонних. Службовці гнуться перед начальством, шоб стати више над іншими. Юристи гнуть закони на власну вигоду. Віршороби улещують вельмож віршами... А в мене одна дума не виходить з голови: як би мені розумно жити й розумно з цього світу відійти. Страшна Смерте з замахненою косою! Ти не милуєш нікого — ні царя ні селюка: ти нищиш усіх, як вогонь солому нищить. Всі тремтять перед тобою, окрім тих, хто сумлінні має чисте мов кришталь..."

[ред.] Твори

  • De Libertate
  • Алфавіт
  • Афорізми
  • Бджола та шершень
  • Благодатний еродій
  • Всякому місту
  • Гей, поля, гей, зелені!
  • Жаби
  • Зозуля і дрізд
  • Орел і сорока
  • Чистий можеш буть собою

[ред.] Посилання

ПОЕЗІЇ. ДІАЛОГИ

Юрій АНДРУХОВИЧ. ПЕРЕД ЧАСОМ І ВІЧНІСТЮ

САД БОЖЕСТВЕННИХ ПIСЕНЬ

[ред.] Використані джерела

"Українська Мала Енциклопедія", проф. Євген Онацький

Іншими мовами