Репатріація
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Репатріація - повернення на батьківщину військовополонених та цивільних осіб, які під час війни опинилися за межами своєї країни; повернення емігрантів на батьківщину з поновленням їх громадянських прав.
Репатріація, повернення на батьківщину військовополонених, втікачів чи примусово вивезених під час воєнних дій та ін. категорій громадян, що довший час перебували поза батьківщиною. Особливого політ. змісту термін Р. набув у стосунку до повернення політ. еміґрантів до країн їх походження.
У 1918 — 19 репатріювалися спонтанно та через укр. консульства українці з Росії на Україну, а зах. українці, вивезені насильно в глиб Росії чи як полонені, до Зах. України. У 1920-21 уряд УССР уклав з сусідніми державами ряд угод про Р. громадян УССР. У всіх випадках ішлося про добровільну P., хоч представники ССР намагалися вести агітацію за Р. гол. у таборах інтернованих вояків Армїї УНР у Польщі з обіцянкою помилування і повернення гром. прав. Те саме робили поль. представники у таборах інтернованих вояків УГА у Чехо-Слоіваччині. Деяка частина укр. втікачів і вояків повернулася до УССР або до Польщі.
Р. українців стала гостро актуальною після другої світової війни, в наслідок якої 2 — 3 млн українців опинилися на території кол. нім. Райху та ін. зах. країн (див. Еміґрація). Згідно з міжальянтськими угодами (Потсдам та ін.) всі чужинці мали репатріюватися до своїх країн. В результаті заходів представництв політ. еміґрантів з Сх. Європи та під тиском світової гром. опінії застосовано принципі добровільності щодо Р. людей з підком. країн, за винятком воєнних злочинців, яких видавали країні, що висувала право юрисдикції над ними. Сов. та ін. сх.-евр. уряди створили цілу мережу репатріяційних комісій з військ. та розвідочним персоналом. Вони довільно інтерпретували угоди про добровільність Р. та т. зв. військ. злочини. Доходило до трагічних випадків насильного вивезення, у тому ч. і до самогубств переміщених осіб з Німеччини й Австрії, особливо кол. чл. військ. частин нім. армії (власовці, Укр. Визвольне Військо та ін.), напр., у Кемптені, Дахав. У 1946-49 сов. представники в ООН часто домагалися примусової Р. усіх громадян ком. країн. Р. закінчилася, поза індивідуальними випадками, у 1947 — 48. Частково репатріювалася у повоєнні pp. і міжвоєнна заробітчанська еміґрація з Франції і з Арґентіни.
Р. іноді називають також обмін населення в наслідок зміни кордонів, напр., поль.-сов. та чехо-словацько-сов. у 1945 — 46. Цей обмін (у випадку українців у Польщі більш примусовий, ніж добровільний) охопив бл. півмлн українців, які переїхали до УРСР. У 1950-их pp. частина українців Пряшівщини (6-8 000), що виїхали по війні до УССР, домоглися поновної Р. до Чехо-Словаччини, як і окремим українцям з теперішньої поль. території вдалося залишити СССР під різними претекстами.
[ред.] Див. також
[ред.] Література
| Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
| Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |

