Польське повстання 1863—1864
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Польське повстання 1863-1864 (Січневе повстання 1863) - національне визвольне повстання поляків проти Росії, яке охопило терени Королівства Польського, Литви і частково Білорусії та Правобережної України.
[ред.] Передумови повстання
Причиною повстання стало прагнення передової частини польського суспільства здобути національну незалежність і відновити державність. Піднесенню польського національного руху сприяли успіхи у визволенні та об'єднанні Італії, зростання демократичних сил у європейських країнах, утворення та діяльність таємних радикально-демократичних організацій у Росії. Польські патріотичні організації, що виникли наприкінці 1850-х рр. у середовищі студентів і офіцерів російської армії, розпочали підготовку повстання у порозумінні з російськими змовниками. На кінець 1861 у національному русі склалися два головні політичні табори, які отримали назву партій "білих" і "червоних". "Білі" представляли переважно помірковані шляхетські і буржуазні кола, виступали за ведення тактики "пасивної опозиції", яка б дозволила здобути політичну автономію Королівства і приєднати, згідно кордонів 1772, литовські, білоруські та українські землі. "Червоні" включали різнорідні соціально-політичні елементи (переважно шляхту, міщанство, інтелігенцію, частково селянство), яких об'єднувало прагнення здобути збройним шляхом повну незалежність Польщі і відновити державу у кордонах 1772 (тільки частина "червоних" визнавала права литовців, білорусів та українців на самовизначення). Консервативно-аристократичні кола, очолювані маркграфом О.Вельопольським, виступали за досягнення угоди з царизмом за рахунок певних поступок на користь автономії Королівства. У червні 1862 "червоні" утворили Центральний Національний Комітет (ЦНК), в якому провідну роль грали Я.Домбровський, 3.Падлевський, Б.Шварце, А.Гіллер (розробив план збройного повстання). У підготовці до повстання "брали участь члени "Комітету російських офіцерів в Польщі", одним із засновників і керівників якого був українець А.Потебня. Комітет передбачав, що повстання в Польщі дасть поштовх для загальноросійської революції. Початок повстання призначили на весну 1863.
[ред.] Початок повстання
ЦНК утворив таємні комітети в Королівстві, а також у Литві, Білорусії і Правобережній Україні, мав своїх представників у європейських країнах. Намагаючись послабити організації "червоних", уряд за ініціативою О.Вельопольського оголосив позачерговий рекрутський набір за заздалегідь підготовленими списками, в яких було чимало змовників, що послужило приводом до повстання, 10(22).01.1863 ЦНК проголосив початок національного повстання, а себе іменував тимчасовим національним урядом. На заклик ЦНК загони повстанців напали на царські гарнізони. ЦНК видав Маніфест до польського народу і декрети про скасування панщини та проголошення селян власниками своїх наділів із наступною компенсацією поміщикам за втрачені землі. У лютому 1863 ЦНК звернувся до українських селян із закликом приєднатися до повстання. Однак селяни не підтримали виступ, не поділяючи зазіхань польської шляхти на українські землі. У збройних загонах на Київщині і Волині брала участь переважно польська шляхта. Найбільші з цих загонів під проводом В.Рудницького, Е.Ружицького намагалися чинити опір царським військам, але вже наприкінці травня змушені були перейти австрійський кордон. У травні 1863 ЦНК перетворився у Національний уряд (НУ), створив розгалужену підпільну адміністративну мережу (поліція, податки, пошта тощо), яка тривалий час успішно діяла паралельно з царською адміністрацією. Від початку повстання виявились значні розбіжності між "білими" і "червоними". "Білі" розраховували на інтервенцію західних держав і протистояли радикальним соціально-політичним планам "червоних". Спроби поставити на чолі повстання диктаторів - спочатку Л.Мєрославського від "червоних", а потім М.Лянгевича від "білих" - не принесли бажаних наслідків. Західні держави обмежилися дипломатичними демаршами.
[ред.] Кінець повстання
17.10.1863 "червоні", опанувавши НУ, призначили нового диктатора - генерала Р.Траугутта. Спроби останнього посилити повстання зазнали невдачі. Ще влітку 1863 цар призначив генерал-губернатором Литви і Білорусії (Північно-Західного краю) М.Муравйова, а намісником Королівства - Ф.Берга, які з метою придушення повстання вдалися до жорстоких репресій та терору. Одночасно на початку березня 1864 уряд оголосив укази про селянську реформу, яка проводилася на більш вигідних для селян умовах, ніж в інших землях імперії. До вересня 1864 повстання було придушено, тільки окремі загони протрималися до початку 1865. Російський уряд жорстоко розправився з учасниками повстання: сотні поляків було страчено, тисячи вислано до Сибіру або віддано до армії, а їх майно конфісковано. Російський уряд скасував залишки автономії Королівства. Січневе повстання, ставши найбільш масовим і демократичним з усіх польських національно-визвольних повстань 19 ст., сприяло зростанню національної свідомості все більш широких верств польського суспільства.

