Филипович Павло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Павло́ Филипо́вич (1891 — †1937), поет і літературознавець родом з Київщини, закінчив Колегію П. Ґалаґана в Києві й іст.-філол. фак. Київського університету (1915); з 1920 до ув'язнення був проф. Київ. Ун-ту з історії нової укр. літератури; друкуватися почав з 1910 рос. мовою під псевд. Зорев; з 1917 писав по-укр. Як поет Ф. належав до групи неокласиків, позиції яких захищав у «літ. дискусії» 1925. Його невеликий літ. доробок — дві зб. поезій: «Земля і вітер» (1922) і «Простір» (1925), відзначаються високою літ. культурою, глибиною думки й досконалістю форми. Ранні його вірші позначені символізмом, поетику якого Ф. засвоїв, ще пишучи рос. мовою. Філос. підвалинами його поезії є насамперед людина, її місце в природі й історії. З цього походить його виразний універсалізм, тяжіння до безмежних, майже космічних просторів («Дивись, дивись, безмежні перелоги»). Прикметне для його поетичного мислення також уміння конфронтувати сучасність з далеким минулим і майбутнім. Важливіші літературознавчі праці Ф.: «Шевченко і декабристи» (1926), «Пушкін в укр. літературі» (1927), «Укр. літературознавство за 10 років революції» (1928), «З новітнього укр. письменства» (1929, про творчість І. Франка, Лесі Українки, О. Кобилянської). 1935 заарештований і засланий на Соловки, де загинув за невідомих обставин. Після XX з'їзду КПСС реабілітований. Найповніше вид. поетичної спадщини Ф.: «Поезії», Мюнхен 1957.


[ред.] Література

  • Енциклопедія українознавства
  • Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. Париж 1959;
  • Безсмертні, зб. за ред. М. Ореста. Мюнхен 1963;
  • Шерех Ю. Не для дітей. Нью-Йорк 1964.



Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.