Філософія в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Філософія в Україні(грец. філософія — любов до мудрости), ділянка знання, яка виробляє заг. інтеґрований погляд на всесвіт, Бога, людину, природу, досліджує взаємовідносини між мисленням і буттям, з'ясовує суть пізнання, вивчає закони логічного думання та розглядає моральні й естетичні вартості. Ф. ділиться на ряд дисциплін, що збірно називаються філос. науками, з яких гол.: метафізика, теорія пізнання, логіка, етика, естетика.

Як систематичне знання, Ф. виникла в Україні щойно з розвитком інституційної вищої освіти в 16 — 17 вв., і то під впливом зах. філос. ідей. Проте філос. мислення і шукання відповідей на основні, життєві питання були притаманні укр. народові здавна, вони пов'язувалися з його світоглядом і релігією ще за дохрист. часів. Християнство визначило новий шлях і дало поважний стимул для філос. думання, вносячи в нього елементи юдейсько-грецькі, а згодом і римської духовної культури. Все ж слов.-укр. основа і підхід думання, менш спекулятивний, радше контемплятивний, визначили характер філос. думки в Україні та її поширення. Серед українців назагал знаходимо мало «чистих» філософів, зате філос. мислення прикметне для багатьох письменників, мистців, істориків, суспільних теоретиків. Тому історія укр. Ф. включає, поряд з філософами типу Г. Сковороди, П. Лодія, С. Гогоцького, також М. Гоголя, П. Куліша, Т. Шевченка, В. Липинського й ін. Ці укр. мислителі висловлюють свої погляди менш теоретично й абстрактно, а передають їх більш наглядно, у контексті з життям, призначенням і життєвими ситуаціями людини. Вони представляють радше свої світоглядові думки і життєві настанови, аніж абстрактні схеми і теоретичні арґументи. У світосприйманні, а тим самим у Ф. українців переважають емотивні елементи над раціональними. Прагнення до синтези і гармонії також прикметне для укр. світогляду, у висліді чого майже не заступлені серед українців крайні і чіткі філос. системи. Більшість мислителів і філос. течій, поширених в Україні, представляють синкретичні думки і пізнання. Так само властивою для укр. способу думання є рел. настанова, «шукання Бога» і вартостей віри як такої, а не обов'язково пов'язання їх з конкретними рел. доктринами. Ці риси укр. збірної ментальности знайшли свій вираз у філос. дослідах і шуканнях.

Розвиток Ф. в Україні до кін. 18 в. З християнством, письменством і освітою прийшли на Україну фрагментарні філос. відомості, насамперед через твори Отців Церкви і перекладну літературу. У тій таки літературі подибуємо вказівки на античних грец. філософів. Вже в «Ізборнику Святослава» 1073 є вияснення деяких філос. категорій за Максимом Ісповідником і Теодороїм Райським, а в «Ізборнику» 1076 — низка етичних норм.

Відомі були на Русі й «Діалектика» І. Дамаскина, «Діоптра» П. Пустельника, «Шестоднев» у перекладі болг. І. Екзарха, антології «Пчоли», середньовічні хроніки, а далі твори Кирила філософа болг., які містили чимало філос. відомостей. Під їх впливом були висловлені думки в ориґінальних творах староукр. письменства, гол. в «Слові о законі і благодаті» Іларіона, «Поученнях» Луки Жидяти і Володимира Мономаха, у «Слові» Данила Заточника, в літописах, житіях і проповідях. Уже за Ярослава Мудрого діяли в Києві учені («книжні люди»), серед них Теодосій Печерський, Нестор-літописець та ін., що залишили глибокі своїм змістом твори. Зокрема писання Клима Смолятича доводять його ознайомлення з античною Ф., а літописець називає Клима «філософом, якого в руській землі не бувало». Кирило Турівський у поетично складених творах і проповідях намагався погодити віру з розумом. Але це мислення далеке від сучасної йому у Зах. Европі спекулятивної схоластики, яка до кін. 15 в. була майже невідомою в Україні. Слід ще згадати впливи юдаїзму й арабських рел. мислителів, що виявилися в єресі «зжидоватілих», яка, хоч виникла в Києві, набрала більшого поширення в Новгороді.

Глибше філос. зацікавлення пробивається в укр. літературі періоду рел. боротьби, коли Укр. Землі опинилися в межах Лит. Князівства і Польщі. Цей період зв'язаний з поширенням освіти (братські школи, Острозький наук. гурток і академія) та з впливами зах, течій: схоластики, ренесансу, гуманізму" і рел. реформацій. З кін. 15 в. українці вже здобувають освіту у зах. ун-тах (Больонья, Падуя, Париж, Прага, Краків). Насамперед зах. ідеї діставалися на Україну через поль. рел. й осв. установи й у зв'язку з намаганнями поширити католицизм на укр. землі (Берестейська Унія). Полемічна література з боку православних і католиків та уніятів користувалася, крім теологічних, також філос аргументами (виняток становить антинаук., з аскетичним наставленням правос. полеміст І. Вишенський). Багато філос. думок висловлено в полемічному творі «Апокрисис» Христофора Філалета кін. 16 — поч. 17 в. Обидві сторони вдаються в полеміці до метафіз. спекуляцій, покликуючися на авторитет Платона, Арістотеля, св. Авґустина і Томи Аквінського. Вони були також ознайомлені з творами Лютера, Меланхтона і Цвінґлі. Кат. і протестантські школи на укр. землях у 16 — 17 вв. сприяли поширенню цих філос. теорій і серед укр. молоді.

Дальший розвиток філос. навчання і письменства зв'язаний з Києво-Могилянською Академією, дехто з викладачів якої вчився у Замостській Академії (К. Сакович, І. Трофимович-Козловський, С. Косов) та зах.-евр. ун-тах (І. Ґізель, Т. Прокопович, С. Яворський та ін.). Ф. викладалася вже в Київ. Лаврській школі з 1631. її викладали у Києві лат. мовою та залишили свої твори-курси викладів такі вчені: І. Ґізель („Opus totius philosophiae", „Axiomae philosophicae", він же автор трактату укр. мовою «Миръ съ Богом человЂку»); Й. Кононович-Горбацький („Orator Mohileanus", в якому поміщені його диспути про діалектичні настанови; він же автор курсу арістотелівської логіки „Subsidium logicae"); C. Яворський („Agonium philosophicum", a також курси психології і логіки, фізики та трактат «Камень вЂри); М. Козачинський („Philosophia Aristotelica"); Ю. Кониський (курси «фізики» і етики в дусі Арістотеля); Йоасаф Кроковський (заг. курс Ф., диспути з логіки). У останнього вже помітне відхилення від схоластики й Арістотеля та критика томізму, хоч ці системи переважали у філос. поглядах ін. учених Києво-Могилянської Академії. З Академією пов'язана наук. та письм. діяльність енциклопедиста Т. Прокоповича, що викладав поетику, реторику, логіку, фізику, математику й теологію. В його творах помітні впливи гуманізму і просвітництва, популяризація ідей X. Вольфа і Ф. Ляйбніца (укр. мовою «Філос. твори», 3 тт. К. 1979). Прокопович поклав основи теорії зверхности світської влади над церк. й обґрунтував самодержавство у творах: «Правда воли монаршей», «Слово о власти и чести царской», «Духовный регламент». Він і багато Еипускників Академії згодом працювали як викладачі Ф. чи церк. діячі у Москві й ін. містах Росії.

Два філос. твори, що появилися в другій пол. 17 в., не зв'язані з Академією. Це «Зерцало богословія» К. Ставровецького-Транквіліона і «Трактатъ о душЂ» (1625) К. Саковича; останній писав філос. праці також поль. мовою. Елементи Ф. є в трактатах П. Могили („Confessio Orthodoxa") та А. Зернікава (Чернігівського) про походження св. Духа („De processione Spiritus Sancti"). Курси Ф. читалися у 18 в. у лівобережних колеґіях (Чернігівській, Харківській, Переяславській) та в уніятських . монастирських школах Василіян (гол. Лаврівська і Львівська школи).

Перехідною постаттю між «золотим віком» Академії та розповсюдженням філос. освіти по ін. містах України та Сх. Европи і його завершенням з'являється блискучий і перший справжній укр. філософ Г. Сковорода, вихованець Академії, сучасник Канта. Сковорода, названий «укр. Сократом», видатне явище в укр. і елов. Ф. взагалі, людина, що своїм життям і філос. проповіддю засвідчувала автентичність своїх поглядів і теорій. Студії над Сковородою за останніх сто p., зокрема від часу видання його творів Д. Багаліем (1894), виявили, що його Ф. е не лише вираженим у літ. символах етичним світоглядом чи еклектично дібраними філос. елементами з перевагою богословської думки, а й суцільною ориґінальною системою пізнання, метафізики й етики. Важливим етапом цих студій були праця «Ф. Г. С. Сковороди» Д. Чижевського (Варшава 1934) та ст. І. Мірчука в нім. славістичних журн. 1930-их pp. Особливо інтенсивні досліди над Сковородою проведено на поч. 1970-их pp. в Україні і за кордоном у зв'язку з 250-літтям його народження. Тоді ж видано повне вид. «Творів» у 2 тт. (К. 1973).

Серед сучасників Сковороди і філософів наступної генерації були: І. Хмельницький (студіював у Кеніґсбергу, мабуть, у Канта); Г. Полетика, що перекладав твори грец. філософів; містик і масонський діяч С. Гамалія (1743 — 1822, переклав твори нім. містика Я. Беме) і рел. мислитель-аскет П. Величковський, що свої богословські й філос. писання базував на патристиці. Типовим світським представником Ф. просвічення був Я. Ковельський, також вихованець Киево-Могияянської Академії, що, бувши добре ознайомлений з сучасною зах. філос. думкою, виявив себе прихильником теорії природного права і суспільного договору Ж.-Ж. Руссо. Його твори «Философические предложения» (1768) і «Рассуждение о человеческом познании» (1780) мали проґресивний вплив на суспільно-політ. думку в Росії. Під впливом X. Вольфа написав свою логіку І. Рижський («Умословие или умственная Ф.», 1790), згодом перший ректор Харківського Ун-ту.


Зміст

[ред.] XIX ст. — 1920 р.

Виразним послідовником І. Канта серед українців був свящ. В. Довгович на Закарпатті, який написав латинською й угор. мовами кілька трактатів про нім. раціоналіста: „Critica purae rationis Cantiana in Compendio" (1808) і „Critica practicae rationis ex operibus I. Canti..." (1809); ін. укр. філософи знайомилися з Кантом посередньо через послідовників Ф. Геґеля і Ф. Шеллінґа в Україні (див. Кантіанство). Критика Канта е в творах П. Лодія, спочатку проф. Львівського Ун-ту, а згодом декана філос. фак. в Петербурзькому Ун-ті (праця «Логические наставления», 1815), математика і філософа Харківського Унту Т. Осиповського («О пространстве и времени», 1807) та ін. Проф. Харківського Ун-ту А. Стойкович (сербського походження) у вивченні фіз. світу намагався створити синтезу ідеалізму й матеріялізму.

Нім. ідеалізм був популярний в Україні, зокрема твори Й.-Ґ. Фіхте, якого запросили на катедру Ф. новозаснованого Харківського Ун-ту. Він відхилив запрошення і рекомендував свого учня Й. Б. Шада. Шад понад 10 pp. був діяльний у Харкові, написав низку праць та виховав плеяду адептів Ф. Його наступником на харківській катедрі (1818 — 30) був А. Дудрович з Закарпаття, який схилявся до Шеллінґа і, на відміну від Шада, відстоював рел.-містичні погляди. Ф. права за нім. ідеалістами викладав М. Білоус у Ніженському ліцеї. Видатними шеллінґіянцями були натурфілософи — Д. Кавунник-Велланський та М. Максимович, перший ректор Київ. Ун-ту. Ін. проф. Харк. Ун-ту: П. Любовський (логік і психолог), німець Л. Якоб (сенсуаліст у Ф. і популяризатор природного права). Послідовниками Геґеля і Шеллінґа були також проф. Київ. Духовної Академії О. Михневич (логік), проф. Київ. Ун-ту С. Гогоцький (склав «Филос. лексикон» у 4 тт., 1857 — 73, автор праці «Критический взгляд на Ф. Канта», 1847, у якій критикував геґельянські погляди на релігію) та О. Новицький (підручники з логіки і психології). Поважний вплив залишив Геґель у Ф. права 19 в. (див. Геґельянство в Україні).

У Галичині адептами Ф. Геґеля були О. Чайковський (опублікував 1853 у Відні „Versuch der Vereinigung der Wissenschaftein") і К. Ганкевич, що дав перший огляд слов. Ф. („Die Grundzuge der slawischen Philosophie").

Прихильниками нім. ідеалізму були укр. романтики в літературі, а згодом і дехто з чл. Кирило-Методіївського Братства (М. Костомаров, П. Куліш і Т. Шевченко), що виявилося гол. в укр. месіянізмі («Книги битія укр. народу») та у «Ф. культури» Куліша, яка є синтезою людської екзистенції, природи і духа. Лінію своєрідної укр.-слов. Ф. після Сковороди продовжив рел. письм.-мислитель М. Гоголь, на Ф. якого складаються зглиблення внутр. світу людини, етичний плюралізм і вартості христ. культури. Сов. дослідження Ф. в Україні концентрують значну увагу на суспільно-політ. поглядах провідних письм. і публіцистів другої пол. 19 — поч, 20 в., визначаючи їх як «рев. демократів» (Т. Шевченко, М. Павлик, С. Подолинський, О. Терлецький, М. Коцюбинський, П. Грабовський, Л. Українка й ін.). М. Драгоманов, найбільш яскравий представник укр. суспільно-політ. думки, зазнає від 1930-их pp. неґативної оцінки як «буржуазний націоналіст». Проте його з ін. сучасниками єднає філос. позитивізм, політ. лібералізм і дем. соціялізм.

Найвидатнішим чистим філософом 19 в. був П. Юркевич, проф. Київ. Духовної Академії, учитель рос. філософа В. Соловйова. Юркевич відкидав не лише механічний матеріялізм, але й критично ставився до Канта; розробив власну систему, базовану на Ф. Платона і деяких типових укр. традиціях, т. зв. «Ф. серця», яке мало б бути основою пізнання і джерелом етики, пройнятої рел. вартостями. Помітним представником ідеалізму й одним з адептів персоналізму був проф. Київ. Ун-ту О. Козлов, що видавав перший в Україні філос. журнал «Филос. трехмесячник» (1885 — 87); його філос. погляди близькі до іманентної Ф., а рел. окреслюються як панпсихізм. Наступником Козлова на катедрі Ф. Київ. Ун-ту був О. Гіляров, знавець грец. Ф., що у своїй своєрідній ідеалістичній системі заперечував наук. характер Ф., а радше ставив її на рівні релігії і мистецтва. в Україні діяв ще М. Грот (1852 — 99), проф. Історико-філологічного інституту князя Безбородька в Ніжені, який намагався погодити релігію з Ф. Представником позитивізму у його емпіріокритичному варіянті був В. Лесевич, зібрані твори якого появилися в 1915 — 17 («Собранные сочинения», 3 тт.). Вийшовши від критики О. Конта, Лесевич повернувся до Канта і розробив за Р. Авенаріюсом теорію пізнання для позитивізму, назвавши свою систему «критичним реалізмом». Ідеї Ф. Бекона розвивав проф. Харківського Ун-ту Ф. Зеленогорський, він був також дослідником Г. Сковороди.

Філософськи підбудовували свої праці філологи: О. Потебня («Мысль и язык», 1862; «Язык и народность», 1895) і Д. Овсянико-Куликовський; вони поклали початок окремої психологічної школи в мовознавстві і літературознавстві (т. зв. потебніянство). Соціолог-філософ М. Ковалевський, економіст М. Туган-Барановський і правник-неокантіянець Б. Кістяковський були провідними критиками Ф. К. Маркса в дорев. Росії.

У Зах. Україні і на еміґрації. За міжвоєнного часу в Зах. Україні й на еміґрації Ф. мала обмежені можливості розвитку. Українець В. Зіньківський досліджував історію Ф. в Україні в рамках рел. Ф. в Росії, сам він представляв рел.-філос. думку в Рос. Правос. Церкві. На тлі слов. Ф. і культури вивчав історію укр. Ф. автор «Логіки і етики» Д. Чижевський («Нарис з історії Ф. на Україні, 1931; «Гегель в Росии», 1939). В УВУ, як і Чижевський, почав свою діяльність І. Мірчук (знавець І. Канта й історик укр. культури). У Празі при Укр. Високому Пед. Ін-ті ім. Драгоманова діяло філос. Т-во ім. Сковороди. У Галичині працювало кілька адептів Ф. в Гр.-Кат. Богословській Академії: М. Конрад (історія Ф. і соціології), Й. Сліпий (неотоміст) і містик Г. Костельник («Шляхи віри модерної людини», 1936). В Укр. Таємному Ун-ті викладав логіку С. Балей, згодом проф. Варшавського Ун-ту. На філос. теми писав М. Шлемкевич-Іванейко, автор праці «Філософія» (1934, перевидана з вступом О. Кульчицького п. н. «Сутність Ф.» 1982), та низки есеїв на суспільно-світоглядові теми. Філософічно намагалися обґрунтовувати свої політ. доктрини В. Липинський (консерватизм), Д. Донцов і Ю. Вассиян (інтеґральний націоналізм). Ревізіоністичний марксизм представляв В. Левинський; став відомий у міжнар. науці як критичний марксист і марксознавець Р. Роздольський („Zur Entstehungsgeschichte des Marxschen-Kapital", 2 тт. 1968 — 69; англ. вид. 1977). Власну етичну систему, базовану на щасті, розвинув письм. В. Винниченко у творах «Щастя» (листи до юнака) і «Конкордизм — система будування щастя».

По другій світовій війні діяла катедра Ф. при УВУ в Мюнхені (керівники: І. Мірчук, О. Кульчицький). Модерні філос. теорії вивчали о. В. Маланчук (нім. і франц. реалізм), В. Рудко (учень Н. Гартмана) і К. Митрович (екзистенціялізм і дослідження Г. Сковороди). Визначним інтерпретатором С. Кіркеґора був Г. Маланчук (див. додаток), що жив у Данії; більшість його праць появилася поданськи й англ. (м. ін. „Kierkegaard's Thought", 1974; „The Controversial Kierkegaard", 1980). У Філадельфії (Ля Саль Коледж) Ф. викладає Є. Лащик, знавець Ф. Т. Куна, А. Айнштайна та В. Винниченка.

[ред.] Філософія в УРСР

З усіх наук Ф. посідає спеціяльне місце в держ., політ., наук. і навчальних установах УССР. її розглядають як інтеґральну частину офіційної ідеології марксизму-ленінізму (див. Марксизм). Марксизм-ленінізм включає в себе два гол. складники: діалектичний матеріалізм (діамат) й історичний матеріялізм. У ділянці діамату включені основні тези про буття, сутність природи і людини, а також закономірності розвитку, названі діалектичними законами. Історичний матеріялізм є ділянкою, що пристосовує категорії діамату до розвитку суспільства й історії і виходить із засади, що підставою людської свідомости й історії є економічні процеси. Марксисти-ленінці твердять, що Ф. має соціально спрямований класовий характер, тому що вона обґрунтовує прагнення людей та обороняє інтереси певних класів (див. Альтюсер: "Філософія - це класова боротьба в теорії"). В СССР і УССР Ф. тісно пов'язана з ідеологією КПСС.

Марксисти-ленінці усіх філософів поділяють на матеріялістів та ідеалістів, з тим, що перших уважають наук. об'єктивними і проґресивними, а неґативні прикмети приписують ідеалістам. Такі традиційні ділянки Ф., як метафізика, онтологія, гносеологія, Ф. природознавчих наук та логіка, вважаються частиною діамату, а етика, естетика, Ф. історії та історія Ф. включаються до іст. матеріялізму. Найбільше розвинені ділянки Ф. в УССР пов'язані з наук. методологією або з філос. питаннями природознавства.

Першою філос. установою в УССР була н.-д. Катедра марксизму і марксознавства, заснована в Харкові 1921 р. її співробітники були: С. Семковський, В. Рожицин, О. Машкіна, З. Лузіна. Катедра була перетворена 1922 на Укр. Ін-т марксизму (з 1924 — Укр. Ін-т марксизму-ленінізму), що складався з трьох відділів: екон., іст. та філос.-соціологічного. Дир. став М. Скрипник, керівникам філос.-соціологічного відділу С. Семковський, а В. Юринець та Р. Левин — його заступниками. Ін-т марксизму-ленінізму видавав у 1927 — 30 pp. журн. «Прапор Марксизму», з 1932 «Прапор Марксизму-Ленінізму». Завданням ін-ту було виховання кадрів викладачів марксистського переконання. На базі цього ін-ту 1931 постала Всеукр. Асоціяція Марксо-Ленінських Ін-тів (ВУАМЛІН). У високих школах УССР працювали марксисти: А. Бервицький, Я. Білик, Н. Білярчик, В. Бойко, Г. Єфименко, Т. Степовий та ін. 1931 — 32 з'явився журн. «За марксистсько-ленінське природознавство» (ред. Я. Блудов).

Від 1926 існувала в Києві при ВУАН катедра марксизму-ленінізму, одною з комісій якої була філос.-соціологічна, її очолював С. Семковський, а чл. і співр. були: В. Асмус, Р. Левик, Я. Розанов, Н. Перлін, О. Загорулько, М. Нирчук, Л. Левинський, І. Врона, Л. Штрум.

Розвиток Ф. в УССР за 1920-их pp. відзначається назагал тим, що в дослідах і публікаціях існувала відносна толеранція поглядів щодо ін. філософ. течій і їх наук. критика. Співжили і взаємно себе критикували крайні механісти, «деборінці» (група А. Деборіна, ред. «Под знаменем марксизма» в Москві, що недооцінювала вклад Леніна в марксизм і 1931 була засуджена) та філософи «рел. орієнтації». Механісти заперечували потребу існування Ф., як і релігії. Такі крайні погляди відстоював О. Мінін, проф. Ін-ту Червоної Професури в Москві, а також В. Рожицин у Києві. А. Деборін, а в Україні В. Юринець твердили, що Ф. потрібна і що наук. досліди мусять керуватися діалектичною методою Геґеля і Маркса. Проте партія закинула цій групі «меншовиствуючий ідеалізм» і постановою ЦК КП(б)У 23. 6. 1931 розв'язала Укр. ін-т марксизму-ленінізму. З кін. 1920-их pp. діяло в УССР Укр. Т-во войовничих матеріялістів-діалектиків (гол. Ф. Беляєв). Цінними за цього періоду були дослідження над історією укр. Ф., зокрема праці Д. Багалія, М. Суімцова, В. Петрова, А. Ковалівського і С. Єфремова.

Цей перший період розвитку Ф. в УССР кінчається 1931. Багато дослідників і викладачів Ф. в Україні були арештовані в 1930-их pp. (В. Юринець, П. Демчук, С. Семковський та ін.). Відтоді розпочався період застою вже самої марксистської Ф., що тривав до кін. 1940-их pp. У 1939 — 56 діяв у Києві Ін-т Маркса-Енґельса-Леніна, праця якого зводилася до перекладів і вид. творів «класиків» марксизму (включно з Й. Сталіном) та до їх популяризації.

Після другої світової війни партія була зацікавлена в піднесенні рівня дослідів і публікацій з ділянки офіц. Ф. 24. 6. 1947 чл. політбюро ЦК ВКП(б) А. Жданов виступив з гострою критикою «схоластичного» характеру та ізольованости Ф. в СССР. Виступ цей спричинився до деякого пожвавлення філос. студій та наук. опрацювання проблем Ф., щоправда, з догматичних позицій. 1945 організовано Ін-т філософії АН УРСР (див. Ф. Ін-т).

Пожвавлені філос. дослідження ведуться з 1950-их pp. в тематичних відділах ін-ту: філос. питань природознавства, логіки наук. пізнання та історії філос. і суспільної думки в Україні. Перший відділ досліджує філос. проблеми, які виникають у висліді рев. змін у природознавчих науках, напр., заміна механіки Ньютона теорією відносности Айнштайна. Ставиться питання об'єктивности знання, якщо в наук. теоріях такі явища, як маса, простір, час та ін., радикально міняються. У цьому ж відділі розглядаються філос. питання біології, хімії, квантової механіки, космології та ін.

У 1960—70-их pp. в Україні відбулася низка республіканських і всесоюзних нарад, конференцій і симпозіумів, присвячених цим питанням. Видатним представником Ф. природознавства був М. Омеляновський (гол. відділу філос. питань природознавства Ін-ту Ф. AH CC СР), що запропонував власну інтерпретацію квантової теорії («Філос. питання квантової механіки», 1956). Ін. філософи з ділянки природознавчих наук в УССР: А. Рубашевський, І. Підгрушний, Д. Острянин, М. Вільницький, О. Шугайлін (філос. питання фізики), П. Дишлевий, О. Жмудський, В. Колодяжний (питання біології), М. Депенчук. Над питаннями перехідних періодів у науці та вибором між різними запропонованими теоріями працюють С. Кримський, С. Остапенко та Є. Мамчур.

У ділянці гносеології і логіки наук. пізнання працюють акад. П. Копнін (1922 — 71, праця «Теорія пізнання та кібернетика», 1964), М. Попович (питання семантики, сучасна формальна логіка), В. Костюк (перевірка гіпотез у наук. дослідженні), А. Уйомов (системний підхід і метода моделювання), Є. Лєдніков (проблема конструктів в аналізі досліджень). Естетичні питання розробляють І. Іваньо («Очерк развития эстетической мысли Украины», 1961), М. Гончаренко, Б. Кубланов, В. Кудін (підручник «Естетика», 1967), В. Передерій (укр. естетична думка), В. Мазепа. Тісно пов'язана з філос. питаннями також нова наука — кібернетика (див. Додатки), над розвитком якої працює в системі АН УРСР окремий ін-т. Ці питання порушують у своїх працях акад. В. Глушков, Б. Гнеденко, М. Амосов, В. Королюк; К. Ющенко, О. Івахненко — чл.-кор. АН УРСР та Ю. Соколовський, С. Жмудський, І. Буланкін.

За останні тридцять років (1950 — 80) з'явилось чимало праць з історії укр. Ф. З джерельних матеріялів видано твори Г. Сковороди, вперше видано більшість письменницької спадщини Т. Прокоповича у перекладі з латинської мови (З тт., 1979). Джерельні матеріяли друкуються також у журн. «Філософська Думка»; якийсь час журнал навіть мав розділ «Ф. в Києво-Могилянській Академії», в якому друкувалися переклади творів та архівні матеріяли Т. Прокоповича, І. Ґізеля, С. Яворського, Ю. Кононовича-Горбацького, Г. Сковороди та ін.

Появився ряд ст. і монографій з історії укр. Ф. у зб.: «З історії суспільнополіт. та філос. думки на Україні» (1956), «З історії філос. думки на Україні» (1963), «Нарис історії Ф. на Україні», ред. Д. Острянин (1966), «З історії Ф. на Україні» (1967), «Розвиток Ф. в Укр. РСР», ред. В. Євдокименко (1968), «Від Вишенського до Сковороди», ред. В. Нічик (1972).

У ділянці іст. укр. Ф. працюють ще: Т. Білич, І. Іваньо, Л. Махновець, Д. Кирик, М. Рогович, М. Кашуба, Я. Ісаєвич, П. Манзенко, В. Горський, Я. Стратій, І. Табачніков, М. Денисенко, В. Дмитриченко, І. Назаренко, А. Брагінець, П. Коваль, Є. Пронюк.

В УССР до філос. наук належать також питання релігії, які досліджуються з погляду атеїзму. Серед авторів праць з атеїзму відомі В. Танчер, А. Аветисян, Є. Дулуман, О. Онищенко.

На поч. 1970-их pp. умови праці в Ін-ті Ф. АН УРСР погіршилися, двох молодших співр. В. Лісового (логік) і Є. Пронюка (дослідник історії Ф. і суспільної думки на Україні) заарештовано 1972. Тоді ж обмежено дослідження укр. Ф., зокрема публікації філос. праць укр. мовою. З другої пол. 1970-их pp. багато більше монографій і поважніших досліджень з Ф. друкуються рос. мовою, а укр. популярні і пропаґандивні брошури. Крім журн. «Філос. Думка», появляються ще різні серійні вид., зб., записки. У 1951 — 61 pp. Ін-т Ф. АН УРСР випустив 6 тт. «Наук. записок», а Київ. Ун-т — «Зб. філос. факультету»; появилися «Питання Ф.» в серії праць катедр суспільних наук Львівського Ун-ту. У 1960-их pp. вид-во Київ. Унту почало видавати такі міжвідомчі зб.: «Проблеми Ф.» (з 1966, ред. Д. Острянин), «Етика і естетика» (ред. В. Передерій, В. Кудін), «Питання наук. комунізму» (ред. Й. Ремезовський, В. Антоненко), «Питання атеїзму» (з 1965, ред. В. Танчер), «Філос. питання сучасного природознавства» (з 1965, ред. О. Шугайлін, Г. Вдовиченко, Н. Костюк). Всі ці міжвідомчі вид. 1977 — 78 перейшли на рос. мову. Харківський Ун-т продовжує видавати зб. ст. «Філософія» і «Наук. комунізм» (укр. і рос. мовами). Ст. на філос. теми містяться також у зб. Київ. Ун-ту «Вопросы общественных наук», як також у «Віснику Київ. Ун-ту» (філос. серія і серія «Етика і естетика»). 1973 вид-во Укр. Рад. Енциклопедія АН УРСР видало за ред. В. Шинкарука «Філос. словник» (перший укр. мовою "Короткий філоофський словник" за ред. М. Розенталя і П. Юдіна вийшов 1940). У 1976 — 81 pp. в УССР випущено понад 500 праць з Ф. і споріднених ділянок, у тому ч. і «наук. комунізму». З того ч. 84 назви з ділянки історії Ф. і критики т. зв. буржуазної ідеології, 65 з етики й естетики, 48 з методології і Ф. природознавчих наук.

Як навчальна дисципліна Ф. викладається у високих школах України; у всіх ун-тах та при більших вузах є катедри Ф. (в 1965 було 58). Крім Ін-ту Ф. АН УРСР, досліди з Ф. велися у відділі Ф. Ін-ту суспільних наук у Львові.

Дослідники і викладачі Ф. в Україні належать до Філос. Т-ва УРСР, що е відділом всесоюзного філос. т-ва, заснованого 1971. Це т-во діє під керівництвом AH CCCP, а до його президії входить як один з заст. гол. В. Шинкарук (дир. Ін-ту Ф. АН УРСР), він же гол. Укр. відділу. 1982 Укр. відділ Філос. Т-ва мав 1960 індивідуальних чл. та 41 колективного чл. (обл. і місц.).

[ред.] Література

  • Євдокименко В. філос. думка на Україні. К. 1972;
  • Замалеев А., Зоц В. Мыслители Киевской Руси. К. 1981.
  • Зеньковский В. История русской Ф. 2 тт. Париж 1950;
  • Ін-т суспільних наук АН УРСР. Розвиток прогресивної філос. думки рос., укр. та білорус. народів у XVII — XVIII ст. К. 1978;
  • Ін-т Ф АН УРСР. Ф. на Україні періоду будівництва соціялізму. К. 1980;
  • Ін-т Ф. АН УРСР. Боротьба між матеріялізмом та ідеалізмом в Україні в 19 ст. К. 1964;
  • Ін-т Ф. АН УРСР. Від Вишенського до Сковороди. К. 1972;
  • Ін-т Ф. АН УРСР. З іст. вітчизняної філос. та суспільно-політ. думки. К. 1959;
  • Ін-т Ф. АН УРСР. З іст. суспільно-політ. та філос. думки в Україні. К. 1956;
  • Ін-т Ф. АН УРСР. З іст. філос. думки в Україні. К. 1963;
  • Ін-т Ф. АН УРСР. З іст. філос. думки в Україні. К. 1965;
  • Ін-т Ф. АН УРСР. Нарис іст. Ф. на Україні. К. 1966;
  • Ін-т Ф. АН УРСР.З іст. Ф. на Україні. К. 1967;
  • Ін-т Ф. АН УРСР.Розвиток Ф. в Укр. РСР. К. 1968;
  • Ін-ти Ф. АН СССР і УРСР. Избранные общественно-полит. и филос. произведения укр. рев. демократов XIX в. М. 1955;
  • Ломонос І., Ровна Г. З іст. Ф. в Киево-Могилянській Колегії. «Наук. Записки Ін-ту Ф.», т. VII. К. 1962;
  • Мірчук І. Die slawische Philosophic in ihren Grundzügen u. Hauptproblemen. „Kyrios", 1936;
  • Ничик В. Из истории отечественной Ф. кон. XVII — нач. XVIII в. К. 1978;
  • Олексюк М. Боротьба філос. течій на Зах.-Укр. Землях у 20 — 30-их pp. XX ст. Л. 1970;
  • Острянин Д. Розвиток матеріялістичної Ф. на Україні. К. 1971;
  • Савич А. Нариси з історії культ. рухів в Україні та Білорусії в XVI — XVIII вв. К. 1929;
  • Сумцов М. Історія укр. філос. думки. «Бюлетень Слобідської України», 2 — 3. X. 1926 — 27;
  • Чижевський Д. Нарис з історії Ф. в Україні. Прага 1931;
  • Щурат В. Укр. джерела до історії Ф, Іст.-філос. начерк. Л. 1908;

[ред.] Див. також

Українські філософи


[ред.] Література


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.