Дафніс
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ДА́ФНІС (гр. Daphnis) — син Гермеса й ніфми, що народився в лавровому гаї, звідки й дістав ім’я (гр. daphnē — лавр). Вихований німфами, Д. пас худобу біля підніжжя Етни на Сіцілії і водночас учився в Пана гри на сопілці і поезії — у муз. Надзвичайна врода Д. приваблювала богинь, німф і смертних жінок. Існують різні версії про його смерть. За однією, Д. поклявся бути вірним німфі Номії, проте зламав присягу і покохав доньку сіцілійського царя; розгнівана Номія осліпила його. Сліпий Д. востаннє заспівав сумної пісні й кинувся зі скелі; на місці, де він упав, заструменіло однойменне джерело, а Гермес забрав тіло юнака на небо. Пізніша версія розповідає, що Д. згубила Афродіта за те, що він згордував коханням жінки, яку послала богиня.
Міф про Д. надихав античних митців і поетів (Теокріт, Вергілій та ін.). Д. вважався також творцем буколічної поезії. У новішій європейській літературі міф про Д. використовувався здебільшого в пасторальній поезії та драматургії XVII — XVIII ст. Він став основою опер А. Скарлатті, Х.-В. Глюка, балету М. Равеля «Д. і Хлоя». У переносному значенні Д. — прекрасний юнак.

