Університет
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Університет (з латинської universitas — сукупність), автономний високий навчальний заклад, тип якого виробився в Европі за середньовіччя; в У. об'єднується низка фак. для підготови фахівців високої кваліфікації з т. зв. точних і гуманітарних наук. На відміну від зах. сов. У. автономії не мають. Відмінна й структура сов. У. від зах., зокрема відсутністю богословських й мед. фак. Останні після 1917 відокремлено від У. і перетворено на самостійні ін-ти. Про У. на Україні до 1955 див. Високі школи. Відтоді відкрито новий У. у Донецькому (1965) і відновлено Симферопільський (1972), наслідком чого ч. У. в УССР зросло з 7 до 9. Усі вони перейшли з респ. до заг.-союзного підпорядкування Мін-ву Вищої Освіти СССР. Ч. студентів на кін. 1970-их pp. — бл. 110 000. Заг. стан укр. У. у ч. видно з табл.:
| Дата заснування | Місто | Кількість факультетів | Кількість викладачів | Кількість студентів |
| 1661 | Львів | 13 (1978) | Понад 700 (1973) | Бл. 12000 (1973) |
| 1805 | Харків | 12 (1978) | Понад 900 (1977) | Бл. 12000 (1977) |
| 1834 | Київ | 17 (1979) | Пон. 1500 (1979) | Бл. 18 700 (1979) |
| 1865 | Одеса | 9 (1978) | 2 400 (1974) | 11500 (1974) |
| 1875 | Чернівці | 9 (1978) | Понад 500 (1977) | Бл. 10000 (1977) |
| 1918 | Дніпропетровськ | 10 (1978) | Понад 800 (1978) | Понад 12700 (1978) |
| 1918 | Симферопіль | 8 (1978) | Понад 300 (1975) | 5700 (1975) |
| 1945 | Ужгород | 11 (1978) | 570 (1976) | Понад 9400 (1979) |
| 1965 | Донецьк | 10 (1978) | Бл. 700 (1978) | 10200 (1978) |
Назагал ч. У. на Україні пропорційно до ч. населення значно менше, ніж на Зах., але також менше й порівняно з ін. країнами сов. бльоку: 1 на 5,4 млн (на 1975 — 76), тоді як по всьому СССР це співвідношення було — 1 на 4,4, у Румунії — на 3,5, у Польщі — на 3,4, у Болгарії — на 2,9, у Сх. Німеччині — на 2,7, в Угорщині — на 2,6, у Чехо-Словаччині — на 2,4.
На відміну від зах. У. в СССР (й УССР) практикується вечірнє й заочне навчання («без відриву від виробництва»), особливо поширене з ініціятиви М. Хрущова від 1958. Воно зросло в УССР з 44,2% від заг. ч. студентів 1958 — 59 до 61,3°/» 1965 — 66. Після падіння Хрущова, це ч. почало спадати і на 1977 — 78 знизилося знову до попередніх 44,2%.
До У. приймають осіб віком до 35 pp. на основі (як і до ін. високих шкіл) конкурсного іспиту. Перевага надається особам, що по закінченні сер. школи мають 2-річний стаж праці на виробництві (до якої прирівнюється перебування на військ. службі). Особливими привілеями користуються співр. КҐБ й міліції, яких приймають без іспитів, якщо вони мають бодай поч. вищої освіти з свого фаху, або за наявности тільки сер. — за улегшеним іспитом поза конкурсом.
Навчання, залежно від фак., триває 4-6 pp., на вечірніх і заочних відділах — 5-6, на т. зв. заг.-техн. фак. (в Ужгороді й Чернівцях) — 3 pp. До 1967 У. мали «заг.-наук.» фак. з скороченою програмою до 2-3 pp.; деякі з них були філіялами поза осідком У. (у Горлівці при Донецькому, у Рівному при Київ. У.). Після ліквідації цих фак. філіяли в Горлівці й Рівному існували ще до кін. 1960-их pp. п. н. заочних відділів, 1968 відкрито (як заочний фак., а потім відділ заг.- техн. фак.) філіял Ужгородського У. у Виноградові, ліквідований 1978.
Сов. політика в ділянці університетської освіти виявляє виразне спрямування на національну дискримінацію й русифікацію. Поряд з існуючою відсотковою нормою, понад яку не вільно приймати на У. євреїв, так само всілякими засобами обмежується й ч. укр. студентів, супроти яких перевага надається росіянам, навіть приїжджим з РСФСР, супроти місц. українців. Наслідком чого в У. УССР на 1965 було тільки 61% студентів-українців. А за даними «Укр. Вісника» (ч. 7-8, весна 1974), існує інструкція, за якою до високих шкіл зах. областей України заборонено приймати понад 25% місц. молоді. Адміністративно-викладацький персонал укр. У. також великою мірою рос., навіть в У., найменше зросійщених, напр., у Львівському на 1950 українців було менше пол., в Ужгородському на 1959 — тільки 61%.
Особливо від кін. другої світової війни У. на Україні перетворилися на вогнища посиленої русифікації. Замість обов'язкових вступних іспитів з укр. й рос. мов, від 1954 укр. поступово усунено й обов'язковою лишилася тільки рос. мова. Пляномірне усування укр. мови з викладання набуло прискорення з 1959 (на основі хрущовського закону «Про зміцнення зв'язку школи з життям»), так що на 1970-і pp. укр. мова тільки частково збереглася на укр. відділах філол. фак. Через те, що вчені звання централізовано надає Всесоюзна Атестаційна Комісія (ВАК) у Москві, кандидатські й докторські дисертації укр. вчені зобов'язані писати рос. мовою, навіть з укр. літератури й мовознавства. В університетських вид. переважають, за малими винятками, російськомовні.
На еміґрації, крім Українського Вільного Університету, який існує з 1921 (тепер у Мюнхені), заходами Верховного Архиєп. Й. Сліпого створено 1963 Укр. Кат. Ун-т ім. св. Климента в Римі (з кількома філіялами). УВУ має право надавати наук. ступені.
Див. ще гасла про окремі ун-ти.
| Це незавершена стаття з освіти. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

