Наріччя
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
НАРІЧЧЯ — найбільша одиниця тер. диференціації діал. мови, що становить сукупність близьких за визначальними рисами говірок, об’єднаних у говори. Структурні особливості говірок, що входять до складу Н., виразно диференціюють одне Н. на тлі інших. Територію поширення Н. окреслюють пасма — ізоглоси явищ, інтегральних для усіх чи переважної більшості говірок даного Н., а також ізоглоси явищ, поширених лише в окр. говорах. В українській діалектній мові виділяються: північне наріччя (поліське), південно-східне наріччя і південно-західне наріччя. Поділ на три Н. був запропонований К. Михальчуком у праці «Наріччя, піднаріччя і говори Південної Росії у зв’язку з наріччями Галичини» (1872); пізніше з уточненнями й окр. застереженнями цей поділ усталився в укр. діалектології. Існує двокомпонентна класифікація (протиставлення пн. і пд. Н.), при цьому у межах пд. Н. виділяли пд.-сх. і пд.-зх. піднаріччя (Ганцов В. Діалектологічна класифікація українських говорів. К., 1923; Зілинський І. Карта українських говорів. Варшава, 1933). Одне Н. від ін. відділяється смугою перех. говірок. Глибина протиставлення між Н. різна: на фонет. рівні ближчими між собою виявляються пд.-сх. і частина пд.-зх., на рівні грамат. структури близькими є пд.-сх. і пн. наріччя.
[ред.] Дивись також
[ред.] Література
Жилко Ф. Т. Говори укр. мови. К., 1958; Бевзенко С. П. Укр. діалектологія. К., 1980; АУМ, т. 1 — 2. К., 1984 — 88.

