Революційна Українська Партія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |
Революці́йна Украї́нська Па́ртія (РУП) — перша активна політ. орт-ція на Центр. і Сх. Укр. Землях, заснована 11. 2. 1900 в Харкові діячами студентських громад: Д. Антоновичем, М. Русовим, Л. Мацієвичем, Б. Камінським, П. Андрієвським, Ю. Коллардом, О. Коваленком, Д. Познанським й ін. як підпільна рев. партія. Постання РУП було завершенням попередніх спроб створення політ. таких організацій, як «Братство Тарасівців», соціал-дем. гурток І. Стешенка й Лесі Українки, Укр. Національна Партія, які поривали з тогочасним укр. аполітичним культурництвом й українофільством та започатковували політ. діяльність.
Спершу за програму РУП служила промова М. Міхновського, що не був чл. РУП, написана ним як проект програми з доручення засновників РУП, виголошена на Шевченківських святкуваннях у Полтаві і в Харкові у березні 1900 і надрукована того ж року брошурою у Львові п. н. «Самостійна Україна» як «вид. Р.У.П. — ч. 1». У цій промові проголошено гасло «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ» і, як найближчу мету, поставлено вимогу «повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 з розширенням її впливу на цілу територію укр. народу в Росії». Згодом керівники РУП виступили в 1 ч. свого органу «Гасло» (1903) з критикою брошури М. Міхновського, визнали її проголошення помилковим і в проекті програми, що був складений того ж року київ. комітетом і затверджений ЦК РУП, ухвалили «основні принципи, конечні цілі й тактику міжнар. соціал-демократії», тобто настанови т. зв. Ерфуртської програми. У практичній діяльності гасло самостійности України замінено вимогою нац.-територіяльної автономії України в межах Рос. Імперії. У 1902 РУП складалася з 6 комітетів, т. зв. «Вільних громад РУП» — Київ., Харківської, Чернігівської, Полтавської, Лубенської і Чорноморської (або Кубанської) — й орг. оформилася, об'єднавши ці громади, під час установчого з'їзду в грудні 1902. Обраний тоді ЦК РУП очолили Є. Голіцинський (псевд. Павловський), В. Козиненко (Граб) і Д. Антонович (Муха). До Закордонного Комітету з осідком у Львові увійшли прибулі туди 1903 В. Винниченко і Д. Антонович. З 1903 фактичним керівником РУП став М. Порш.
Одночасно з РУП 1900 постала і Укр. Соц. Партія (УСП), провідними чл. якої були Б. Ярошевський, М. Меленевський і В. Міхновський, яка в червні 1903 приєдналася до РУП і діяла в її рамках до січня 1904. Під проводом М. Міхновського з 1902 оформилася окрема Укр. Нар. Партія.
З відходом від самостійницьких позицій РУП уже з 1903 почала набирати все більше характеру соц.-дем, парти. У серпні 1904 Є. Голіцинський брав участь у Конґресі Соц. Інтернаціоналу в Амстердамі, спершу як представник РУП, згодом, з уваги на опір Рос. СДРП проти окремішньої участи укр. соц. партії в Конґресі, як чл. рос. делеґації. Під час 1 з'їзду РУП, що відбувався наприкін. 1904 і не був закінчений, РУП, в наслідок ідеологічно-програмових і тактичних розбіжностей в сер. партії, розкололася. Меншість, група М. Меленевського і О. Скорописа-Йолтуховського, пішла вже в січні 1905 на злиття з рос. соціал-демократами і пізніше діяла як автономна Укр. Спілка, в складі РСДРП, проіснувавши до 1913. Більшість, інтернаціоналістична й самостійницька за орієнтацією, під проводом М. Порша, С. Петлюри, Б. Содовського й ін., далі діяла як РУП і на 2 з'їзді в грудні 1905 прийняла назву Укр. Соціал-Дем. Роб. Партії (УСДРД), базованої на принципах Ерфуртської програми і з вимогою нац.-територіяльної автономії України.
На поч. своєї діяльності РУП схилялася до терору і збройних виступів проти царського режиму і великих землевласників, потім зосередилася на організації аграрних страйків серед селянства Полтавщини й Харківщини (1902) і на пропаґандивній здебільше роботі поміж сіль. і міськ. пролетаріятом. РУП співпрацювала з неукр. соц. партіями на Україні: єврейським «Бундом», РСДРП, Поль. Партією Соц. (ППС), рос. соціал-революціонерами.
Гол. ділянкою діяльности РУП була пропаґандивно-вид.: газ. і журн., брошури й листівки. Органами РУП були: видаваний у 1902 — 03 у Чернівцях місячник «Гасло» (17 чч.), присвячений здебільша справам сіль. пролетаріату, друкований у Чернівцях і згодом у Львові часопис «Селянин» (1903 — 05) та газ. «Праця» (1904-05). Якийсь час (друга пол. 1903) органом міськ. пролетаріату РУП був кол. орган УСП «Добра Новина». Заходами і під фірмою РУП були видані програмово-пропаґандивні брошури: «Самостійна Україна», «Дядько Дмитро», «Чи є тепер панщина», «Власна земля», «Страйк і бойкот», «Нар. справа»; іст. серія «Козаччина», автором якої був Д. Антонович та ін.; книжечки «Про херсонські та інші заробітки» М. Меленевського, «Великий хліборобський страйк у Галичині 1902 p.»; низка перекладів з чужих мов (ст. А. Бебеля, К. Лібкнехта, К. Кавтського); «Бібліотечка Селянина» (з писаннями В. Винниченка, О. Скорописа-Йолтуховського тощо). Крім. Чернівців і Львова, деякі вид. РУП друкувалися в підпільних друкарнях на Центр. і Сх. Укр. Землях.
Крім вищезгаданих засновників і провідних діячів, чл. РУП були: В. Дорошенко, А. Жук, А. Неделко-Жук, М. Ткаченко, А. й М. Лівицькі, Б. Матюшенко й М. Матюшенко-Гоженко, В. Чехівський, Н. Грінченко, К. Безкровний, К. Голіцинська (псевд. Лоза), П. Канівець (псавд. Кавун), Я. Міхура (псевд. Ф. Кучерявий), Л. Юркевич, І. Ротар, Л. Крат, В. Мазуренко, Н. Романович-Ткаченко, М. Вороний, М. Троцький, М. Шаповал та ін. Чл. РУП згодом брали провідну участь в діяльності укр. політ. партій, зокрема УСДРП, Союзу Визволення України 1914 — 17, урядів УНР, як також у літературі й науці.
В історії розвитку укр. політ. думки РУП відограла видатну ролю, об'єднавши укр. молодих діячів поч. 20 в. й вишколивши їх до політ. боротьби й активности у різних політ. таборах і пізніше в укр. незалежницькому русі. Своєю орг. і пропаґандивною діяльністю РУП спричинилася до піднесення свідомости укр. селянства і сіль. пролетаріяту у 1900-их pp. і їх змагань за покращення умов праці та суспільних прав. Пориваючи з українофільством і його тільки культурницькими настановами, РУП надала укр. рухові політ. спрямування і зв'язала його з політ., зокрема соц. рухом ін. народів. Тісні зв'язки РУД підтримувала з укр. політ. партіями й організаціями Галичини і Буковини.
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства
- Міхновський М. Самостійна Україна. Промова. Л. 1900;
- Дорошенко В. Українство в Росії. Пам'яткова книжка СВУ. Відень 1917;
- Самостійна Україна. Р.У.П. Вецляр 1917 (з ст. О. Скорописа від видавців — СВУ);
- Дорошенко В. РУП і УСДРП. Календар Вперед. Л. 1920;
- Рев. Укр. Партія. Л. 1921;
- Шаповал М. Рев. соціалізм на Україні. Кн. І. Відень 1921;
- Меленевський М. Куди йти? В ж. Нова Громада, кн. І. Відень 1923;
- Жук А. З матеріялів про невідбутий з'їзд РУП 1904. В ж. Об'єднання, кн. І. Відень 1924;
- Садовський В. Від українства до політики. З приводу 25-ліття заснування РУП. ЛНВ, кн. 3. Л. 1925;
- Гермайзе О. Матеріяли до історії рев. руху на Україні, т. І. Рев. Укр. Партія. К. 1926;
- Жук А. Рев. Укр. Партія. Календар Дніпро. Л. 1939;
- Феденко П. Укр. рух у 20 ст. Лондон 1959;
- Коллард Ю. Спогади юнацьких днів 1897 — 1906. Торонто 1912.
| Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

