Спілки Визволення України процес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Спілки Визволення України (СВУ) процес, показовий процес над 45 керівниками і головними діячами СВУ, що відбувся в оперному театрі у Харкові від 9 березня до 19 квітня 1930.

Процес СВУ мав політичне завдання обґрунтувати переслідування потенційної націоналістичної політичної опозиції і підготувати ґрунт для дальших нападів на ВУАН та УАПЦ і для переслідування інших нібито існуючих політичних угруповань, поглибити ворожнечу між прихильниками українізації (комуністами й некомуністами) і посередньо політично скомпромітувати саму політику українізації, пов'язуючи українське відродження з діяльністю УНР в екзилі і з аґресивним спрямуванням закордонної політики Польщі. Справа СВУ була початком розгрому українського культурного процесу, що інтенсивно розпочався в УССР по визвольних змаганнях.

Зміст

[ред.] Учасники процесу

Серед інших, на лаві підсудних були:

Головою Найвищого Суду УССР, який слухав справу СВУ, був А. Приходько, головним прокурором М. Михайлик (генеральний прокурор республіки і заступник Наркомюсту), серед громадських обвинувачів були:

  • П. Любченко,
  • академік О. Соколовським,
  • письменник О. Слісаренко.

Оборонці:

  • Ратнер,
  • Віленський,
  • Пухтинський.

Між підсудними були 3 жінки (Л. Старицька-Черняхівська, Л. Біднова, А. Токарівська), 2 доктори члени ВУАН, 15 професорів вищих шкіл, 2 студенти, 1 директор середньої школи, 10 учителів, 1 теолог і 1 священник УАПЦ, З письменники, 5 редактори, 2 кооператори, 2 правники і 1 бібліотекар; 15 підсудних були співробітниками ВУАН. Багатьох підсудних єднала політична діяльність під час визвольних змагань: 31 з них були колись членами українських політичних партій (15 — УПСФ, 12 — УСДРП, 4 — УПСР), 1 був прем'єром, 2 — міністра уряду УНР, 6 — члени Української Центральної Ради. Згідно з обвинувальним актом, 33 належали до Київської групи СВУ, по 3 до Дніпропетровської й Одеської, по 2 до Полтавської і Миколаївської, по 1 до Чернігівської й Вінницької. Між підсудними були 2 українці єврейського походження: історик Й. Гермайзе і правник 3. Морґуліс.

[ред.] Звинувачення

За совєцькими джерелами СВУ була підпільною організацією, яка нібито існувала в Україні від червня 1926 до липня 1929, коли її викрили органи ДПУ-ҐПУ. СВУ одночасно начебто існувала на еміґрації (її не слід плутати з Союзом Визволення України, який діяв під час першої світової війни за кордоном). Тісно пов'язана з СВУ мала бути Спілка Української Молоді (СУМ). Згідно з обвинувальним висновком, СВУ ставила собі завдання визволення українського народу на всіх просторах його етнографічної території й заснування самостійної української республіки, яка мала бути парляментарною і демократичною, з широким правом громадян на приватну власність. Обвинувальний висновок стверджує, що СВУ підготовляла народні повстання або принаймні заколоти у пов'язанні з чужими імперіялістичними державами (Польщею) і у тісному порозумінні з лідерами української еміґрації, т. зв. еміґраційною СВУ. На процесі обвинувачувано СВУ, ніби вона «створена за вказівками закордонного центру петлюрівщини…», була «єдина з петлюрівським закордонним центром, що визнавав себе урядом УНР». Крім того, СУМ мала організувати терор проти всесоюзних і українських советських керівників. Осередками дії СВУ акт обвинувачення вважав ВУАН і УДПЦ.

[ред.] Процес та вирок

У процесі виявилося багато розбіжностей. Лідери української еміґрації рішуче заперечували совєцькі твердження, ніби еміґрація давала якісь вказівки підсов. СВУ. Зокрема Л. Чикаленко заперечив, ніби він будь-коли висилав лист-інструкцію С. Єфремову. В існуванні такого листа висловив сумніви і підсудний Й. Гермайзе. Об'єднаної еміґраційної СВУ не могло й бути, бо еміґрація була політ. занадто поділена. Н. Павлушкова (сестра підсудного) твердить, що «СВУ як організація являла собою центр з дуже вузького кола людей, не більше 12 — 15, без міцно організаційно оформленої периферії»; вона визнає, що зізнання підсудних на процесі СВУ були вимушені.

Як зважити на совєцький розголос процесу СВУ, вирок був досить поміркований. За твердженням підсудного К. Туркала, прокурор загрожував 13 підсудним смертною карою, але її не вимагав. З 45 підсудних 4 засуджено на 10 років ув'язнення, з суворою ізоляцією, 6 — на 8, 3 — на 6, 10 — на 5, 21 — на 3 й 1 на 2 роки; з них 10 дістали умовні вироки і були негайно звільнені, ще 5 були помилувані за кілька місяців. Частину засуджених заслано на Соловки. У 1930-их pp. і під час перших місяців німецько-совєцької війни багато учасників процесу СВУ були знову заарештовані й знищені. Головні підсудні загинули в тюрмах або на засланні, лише одиниці попали на еміґрацію (К. Туркало), а дехто був реабілітований аж по другій світовій війні (В. Ганцов, В. Атамановський).

У літературі переважає думка, що СВУ і СУМ не існували як організації, а скорше були провокаційною вигадкою ДПУ (В. Голубничий, В. Гришко, М. Ковалевський, Г. Костюк, Ю. Лавріненко, Р. Саллівант, К. Туркало, П. Феденко), але дехто визнає існування СВУ (Н. Павлушкова, В. Плющ). Гіпотезу про те, що СВУ — СУМ як організації були вигадкою ДПУ підтримує факт інших показових процесів всесоюзного маштабу (Шахтинський процес у 1928 або так званій Промпартії у грудні 1930), які мали суто політичне завдання. Найправдоподібніше буде припустити, що підсудні на процесі СВУ були українськими патріотами і активно працювали для українського національно-культурного відродження 1920-их pp., але вони це робили більше спонтанно, не творячи якоїсь антисовєцької політичної організації, тим більше такої, що директиви діставала б від української еміґрації.

[ред.] Література

  • Любченко П. З Варшавським договором проти п'ятирічки (до процесу СВУ). X. 1930;
  • Центр. Комітет ЛКСМ України. Молоді фашисти укр. контрреволюції (ст. п. Любченка та ін.). X. 1930;
  • Скрипник М. Контрреволюційне шкідництво на культурному фронті, ж. Червоний Шлях, ч. 4. X. 1930;
  • Скрипник М. Спілка Визволення України, ж. Більшовик України, ч. 8. X. 1930;
  • Прокуратура УССР. Винувальний висновок у справі контррев. оргції Спілка Визволення України (за винуваченням С. Єфремова, В. Чехівського, А. Ніковського та ін.). X. 4. 2. 1930;
  • Деклярація ЦК УСДРП (від 25. 3, 29. 3, 30. 3 і 9. 4) Д. Дорошенка і Л. Чикаленка. На марґінесі процесу СВУ у Харкові, вміщена в газ. Діло. Л. 1930;
  • Спілка Визволення України. Стенографічний звіт судового процесу, т. І. X. 1931;
  • Ковалевський М. Україна під червоним ярмом: документи, факти. В. — Л. 1937;
  • Туркало К. Сорок п'ять. Спогади з судового процесу СВУ 9. 3. — 20. 4. 1930, ж. Нові Дні, чч. 34 — 35. Торонто 1952, 36 — 40, 1953;
  • Lawrinenko J. Ukrainian Communism and Soviet Russian Policy Toward the Ukraine: An Annotated Bibliography. 1917 — 1953. Нью-Йорк 1953;
  • Manning C. A. Ukraine under the Soviets. Нью-Йорк 1953;
  • Спілка Визволення України, зб. І. Мюнхен 1953;
  • Павлушкова Н. Моє слово про процес СВУ та СУМ. ж. Нові Дні, ч. 49 — 51. Торонто 1954;
  • Феденко П. Ісаак Мазепа. Борець за волю України, Наше Слово. Лондон 1954;
  • Hryshko V. Experience with Russia. НьюЙорк 1956;
  • Kostiuk H. Stalinist Rule in the Ukraine. Нью-Йорк 1960;
  • Sullivant S. Soviet Politics and the Ukraine 1917 — 1957. Нью-Йорк 1962;
  • Павлушкова Н. Спілка Визволення України й Спілка Укр. Молоді (спогади) газ. Канадійський Фармер. Вінніпеґ 4. 3. — 24. 10. 1963;
  • Holubnychy V. History of the Ukrainian Soviet Socialist Republic 1917 — 41 in Ukraine. A Concise Encyclopedia, Vol. I. Торонто 1963;
  • Туркало К. Спілка Визволення України (до сорокових роковин), ж. Нові Дні, чч. 237 — 239. Торонто 1969;
  • Плющ В. Боротьба за українську державу під совєцькою владою. Лондон 1973.

[ред.] Джерела

[ред.] Інформація в інтернеті


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.