Шульгин Олександр
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Шульгин Олександр (1889 - 1960) - Політичний, громадський і науковий діяч. Член ТУГІ, а потім УПСФ. У 1917 р.– член Центральної Ради, генеральний секретар міжнаціональних справ. У 1918 р.– посол України в Болгарії. Член мирної делегації України в Парижі. Захищав інтереси і незалежність України. З 1920-х років – на еміграції. Брав участь у емігрантських урядах УНР. Професор УВУ в Празі.
[ред.] Енциклопедія українознавства
Шульгин Олександер (30. 7. 1889 — 4. 3. 1960), політ., гром. і культ.-наук. діяч, родом з с. Сохвине на Полтавщині, історик-соціолог, д. чл. НТШ; співтворець укр. держави (1917 — 19). Походив з коз.старшинського роду, споріднений з Полуботками, Скоро ладськими, Самойловичами, Апостолами; син Якова Ш. Студіював історію й філософію у Петербурзькому Ун-ті (1908 — 15), згодом асистент у ньому (1915 — 17). Там почав свою гром.-політ. діяльність, активний у Петербурзькій Громаді ТУП, пізніше у дем.-радикальній партії, яку 1917 перейменовано на Укр. Партію Соціалістів Федералістів, член її центр, комітету. У Петрограді з ініціятиви Укр. Нац. Ради Ш. був делеґатом до Совєту роб. і солдатських депутатів.
З поч. березневої революції Ш. повернувся до Києва, став чл. Укр. Центр. Ради, згодом і Малої Ради, з липня 1917 до 30. 1. 1918 ген. секретарем міжнац. (пізніше міжнар.) справ, був співавтором Статуту Вищого Управління України, співорганізатором З'їзду народів Росії у Києві (вересень 1917). За його керівництва закордонною політикою Франція й Англія визнали de facto УНР й Україна почала мирові переговори з почвірним союзом Центр. Держав у Бересті. За гетьманату Ш. був співр. мінва закордонних справ Укр. Держави, з липня 1918 амбасадором України у Софії (до кін. 1918). У 1919 призначений Директорією УНР чл. укр. делеґації на Мирову Конференцію в Парижі, згодом (1920) гол. укр. делеґації на першій асамблеї Ліґи Націй у Женеві; а з 1921 очолював Надзвичайну дипломатичну місію УНР у Парижі. На цих постах Ш. боронив укр. інтереси перед різними міжнар. орг-ціями, особливо з ініціятиви Міжнар. Унії для Ліґи Націй, гол. якої він був. 1933 — 38 pp. виступав проти больш. терору в УССР, примусової праці, голоду на Україні; Ш. домагався від установи біженців при Лізі Націй визнання укр. національности.
У 1923 — 27 Ш. жив у Празі, де був проф. УВУ і Укр. Високого Пед. Ін-ту ім. М. Драгоманова, у яких викладав заг. історію й філософію історії. Тут разом з однодумцями відновив радикальнодем. партію, ставши гол. її празького комітету. 1926 був призначений мін. закордонних оправ УНР в екзилі й керував її зовн. політикою 1926 — 36, 1939 — 40 (тоді ж очолював екзильний уряд УНР) і 1945 — 46. У Парижі Ш. з 1927 брав активну участь у житті укр. еміграції: 1929 — 39 гол. Головної Еміграційної Ради, співред. тижневика «Тризуб» (у 1940 — ред.). Під час нім. окупації був заарештований (1940 — 41). Після 1945 віддався наук. праці: засновник і довголітній гол. Укр. Акад. Т-ва у Парижі (1946 — 60), ініціятор і віцепрез. Міжнар. Вільної Академії в Парижі (1952 — 60), що об'єднувала екзильних учених. Одночасно Ш. був представником українців у Міжнар. орг-ції біженців (ІРО, — 1948 — 52) і співр. франц. орг-ції для охорони біженців і бездержавних при Мін-ві закордонних справ (1952 — 60).
Автор розвідок з історії укр. державности 1917 — 18 і діяльности уряду УНР в екзилі: «Політика» (1918), «L'Ukraine, la Russie et les puissances de l'Entente» (1918), «Les problèmes de l'Ukraine» (1919), «L'Ukraine et le cauchemar rouge: les massacres en Ukraine» (1927), «Державність чи Гайдамаччина» (1931), «Без території. Ідеологія та чин Уряду УНР на чужині» (1934), «L'Ukraine contre Moscou, 1917» (1935); соціологічні і історіософічні праці: «Нариси з нової історії Европи» (1925), «Les origines de l'esprit national moderne et J.-J. Rousseau» (1938), «L'histoire et la vie. Les lois, le hasard, la volonte humaine» (1957). Ст. в «УЗЕ» і «ЕУ» (доба Центр. Ради, доба Гетьманщини), у наук. зб., журн., особливо у паризькому «Тризубі», «Promethee» (1926 — 38), «La Revue de Promethee» (1938 — 40), «Укр. літ. газеті» (1956 — 60) та ін. Помер у Парижі, похований у Сарселі.
Література: Збірник на пошану О. Шульгина (ред. В. Янів). ЗНТШ, т. 186, Париж — Мюнхен 1969; Alexandra Choulguine. 1889 — 1960. Editeur O. Perrin. Париж 1961.
| Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

