Парадигма

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

ПАРАДИГМА (грец. paradeіgma - приклад, зразок) - 1) поняття античної і середньовічної філософії, що характеризує сферу вічних ідей як прототип, зразок, відповідно до якого бог-деміург створює світ сущого; 2) у сучасній філософії науки - система теоретичних, методологічних і аксіологічних установок, які взято за зразок розв’язування наукових задач і які поділяються всіма членами наукового співтовариства.

Термін "П." у філософію науки уперше впровадив позитивіст Г. Бергманом, однак справжній пріоритет у його використанні і поширенні належить Куну. У своїй книзі "Структура наукових революцій" (1962) Кун говорить про можливості виділення двох основних аспектів П.: епістемічному й соціальному. У епістемічному плані П. являє собою сукупність фундаментальних знань, цінностей, переконань і технічних прийомів, що виступають як зразок наукової діяльності. У соціальному - П. характеризується через поділяюче її конкретне наукове співтовариство, цілісність і границі якого вона визначає.

Існування П., на думку Куна, зв'язане з періодами нормальної науки, у рамках яких вони виконують проективно-програмуючі і селективно-заборонну функції. Зміна П. здійснюється за допомогою наукових революцій, що зв'язано зі своєрідним гештальт-перемиканням наукового співтовариства на нову систему світобачення і цінностей. Критика надмірного соціологізму і психологізму в розумінні П. спонукала Куна конкретизувати свою позицію за допомогою введення поняття "дисциплінарної матриці", синонімічного епістемічному контекстові П. У структуру дисциплінарної матриці входять: 1) символічні узагальнення, що складають формальний апарат і мову, характерну для конкретної наукової дисципліни; 2) метафізичні компоненти, що визначають найбільш фундаментальні теоретичні і методологічні принципи світорозуміння; 3) цінності, що задають пануючі ідеали і норми побудови й обґрунтування наукового знання. Поняття П. у пізніх роботах Куна зв'язане в більшому ступені з характеристикою інтеґральних соціально-психологічних аспектів наукового співтовариства. Разом з тим, у рамках сучасної філософії науки поняття П. виявилося більш продуктивним при описі еталонних теоретико-методологічних основ наукового пошуку.