Фольклорно-репродуктивна школа кобзарства
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
До фольклорно-репродуктивної школи відродження кобзарства можна зарахувати в першу чергу учнів та послідовників Г. Ткаченка, які згуртувались в Києві, а саме М. Будника, М. Товкайла, В. Кушпета, Т. Компаніченка, М. Плекана, Т. Силенка, В. Сніжного, М. Хая, В. Нагнибіду, А. Кабалюка, В. Ходаківського та Р. Забашту. Це пізніше розповсюдилось і довкола Харкова у С. Захарця, К. Черемського та інших. Також існує невелика група поза межами України, саме у Північній Америці в особах В. Мішалова, Ю. Китастого та Ю. Фединського. Мистецька діяльність репродуктивних кобзарів є помітним явищем у сучасному музичному мистецтві.
В умовах поступового згасання традиційної культури України, ці виконавці відроджують інтерес до конкретного т. зв. "кобзарського стилю", зберігають звуковий образ в умовах цивілізації та урбанізації. Крім того, способом організації, репертуарною спрямованістю й манерою співу та гри вони протистоять масовій сфері культури — академічним виконавцям на бандурі.
Фольклорно-репродуктивні кобзарі продовжують виконання традиційного репертуару та відроджують його на основі збережених творів які були раніше забуті або недоступні. Також відтворення часто відбувається при наявності однієї складової синтизованого досвіду: чи літературнї чи музичної частини. Естетичні параметри їхньої діяльності фіксуються — скільки в їхній практиці лишається автентичної кобзарської філософії та наскільки вплине концертне бандурництво на їх творчість. На сьогодні висновки робити зарано. Стають помітними два напрямки в репродуктивному кобзарстві: 1)тенденція до удосконалення й до концертного виконавства; 2)суворе традиційно-автентичне виконання в специфічних консервативних виконавських параметрах.
У першій групі спостерігається нахил до академічної манери співу та включення нетрадиційного репертуару, який відходить від традиційних параметрів. Настроювання інструменту відбувається шляхом використовування сучасних електроних приладів, викоистовування штучних нігтів (плекторів), які не є традиційними і відмінні від тих, які використовував кобзар Вересай та про які писав Лисенко. Також через пропаганду стало дуже популярним використання нотних записів, як зашифрування інтонаційного матеріалу. Ця група прямує до академізації народної бандури.
У другій групі дотримуються суворо традиційного інтонування, "народної" темперації інструмента, репертуар — традиційно-автентичний. Народний спів та народна манера гри, дотримування усного способу передачі традицій. Ця група скептично ставиться до академізації народної бандури, адже це процеси які знищили автентичне кобзарство в 20 столітті.
Порівнюючи інтерес та практичне застосування традиційного кобзарства із західними аналогіями у відродженні клавесинної, лютневої та ін. музики — можливо побачити паралельні процеси. Полемічний процес та цікаві дослідження вже мають місце у сьогоднішньому музико- та культуро- знавствах не тільки України але і світу. Сподіваємось на ще більшу кількість цікавих досліджень, які допоможуть далі розвинути кобзарську стихію та філософію. Розвиток в майбутньому буде базуватися на нашому розумінні та розтлумаченні кобзарського коріння та істини.

