Соціальна комунікація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Соціа́льна комуніка́ція Можна виділити кілька основних підходів до розуміння сутності соціальної комунікації в сучасній науці. Зокрема, комунікація розглядається як:

  • механізм, завдяки якому забезпечується існування та розвиток людських відносин, який включає в себе всі розумові символи, засоби їх передачі у просторі та збереження у часі (Чарльз Кулі);
  • обмін інформацією між складними динамічними системами та їх частинами, які здатні приймати інформацію, накопичувати її та перетворювати (Аркадій Урсул);
  • інформаційний зв’язок суб’єкта з тим чи іншим об’єктом (Мойсей Каган);
  • спосіб діяльності, який полегшує взаємне пристосування людей (Тамотсу Шибутані);
  • акт відправлення інформації від мозку однієї людини до мозку іншої (Пол Сміт, Кріс Беррі, Алан Пулфорд);
  • специфічний обмін інформацією, процес передачі емоційного та інтелектуального змісту (Андрій Звєрінцев, Альвіна Панфілова).

Узагальнюючи, можна говорити про існування двох підходів до визначення сутності комунікації – механістичного та діяльнісного.

Механістичний підхід розглядає комунікацію як однонаправлений процес передачі та прийому інформації.

Діяльнісний підхід розглядає комунікацію як процес спілкування, обміну думками, знаннями, почуттями, схемами поведінки, а також як спільну діяльність учасників комунікації, в ході якої виробляється спільний погляд на речі та дії з ними.

Теорія комунікації розглядає соціальне значення комунікації, яке означає та характеризує різноманітність зв’язків та відносин, що виникають у людському суспільстві (комунікаційні процеси у суспільстві).

Соціальна комунікація – це обмін між людьми або іншими соціальними суб’єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві.

Виділяються три основні (базові) функції соціальної комунікації:

  1. Інформаційна функція означає, що завдяки соціальній комунікації в суспільстві передається інформація про предмети, їх властивості, явища, дії та процеси.
  2. Експресивна функція визначає здатність соціальної комунікації передавати оціночну інформацію про предмети або явища.
  3. Прагматична функція означає, що соціальна комунікація є засобом, який спонукає людину до певної дії та реакції.

Соціальна комунікація є об’єктом вивчення багатьох наук – як гуманітарних, так і точних. Кожна наука виокремлює з комунікації як об’єкта дослідження свій предмет вивчення:

  1. технічні дисципліни вивчають можливості та способи передачі, обробки та зберігання інформації, створення спеціальних кодів – систем певних символів та правил, за допомогою яких можна представити необхідну інформацію;
  2. психологія та психолінгвістика розглядають фактори, які сприяють передачі та сприйняттю інформації, причини, які ускладнюють процес міжособистісної та масової комунікації, а також умотивованість мовної поведінки комунікантів;
  3. етнографія вивчає побутові та культурологічні особливості комунікації як спілкування в етнічних ареалах;
  4. лінгвістика займається проблемами вербальної комунікації – нормативним та ненормативним вживанням слів та словосполучень у мові (як усній, так і письмовій);
  5. паралінгвістика спеціалізується на засобах невербальної комунікації;
  6. соціолінгвістика досліджує проблеми, пов’язані з соціальною природою мови та особливостями його функціонування у різних соціумах, а також механізми взаємодії соціальних та мовних факторів, які обумовлюють контакти між представниками різних соціальних груп;
  7. соціологія досліджує проблеми зв’язків та відношень окремих соціальних суб’єктів (окремих особистостей, малих та великих соціальних груп);
  8. в політології виник окремий напрям, який досліджує політичні процеси з точки зору інформаційного обміну між суб’єктами політики.


Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!