Паска

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Паска - український Великодній хліб.

Зазвичай пасок випікають кілька, різних розмірів, часом для кожного члена родини, і обов'язково одну велику - для всіх. Прикрашають її візерунками з тіста - подвійними (восьмираменними) хрестами, решітками, віночками. І в цьому український великодній хліб суттєво відрізняється від російського "куліча" - не оздобленого візерунками, а просто залитого збитим білим цукром і посипаного різнокольоровим "пшоном".

Для випікання пасок є спеціальні форми - керамічні пасківники (зараз використовують і звичайні каструлі). Пасківники змащують смальцем або вершковим маслом, на третину наповнюють тісто і дають "підійти". Потім оздоблюють прикрасами з тіста. Садовлять паску і виймають її з печі з молитвою. Бажано, щоб під час випікання пасок на кухні панували тиша і спокій, щоб до плити підходило якомога менше людей, не гупали двері і не брязкотів посуд.

Паски печуть у Страсну п'ятницю. Як тільки господині посадять паски в піч і загнітять їх свяченою вербою, вони йдуть на город і садять розсаду – "щоб капуста була здорова, як паска". Паски в печі вони накривають хусточками, які потім зберігаються і, як треба, вживаються на підкурювання від бешихи. Якщо верх паски западе або вона виявиться порожня всередині, то це віщує нещастя – хтось, кажуть, помре в цьому році". Самі ж паски пеклися так: робили опару на молоці, до опари додавали муки та яєць і місили тісто. В тісто клали імбір: жовтий і білий; жовтий – для "краси", а білий – для "духу". Додавали ще настоянки на шафрані. Виробляючи паски, клали їх у високі форми, а зверху накладали хрест із тіста і "шишки". На якийсь час ці форми з пасками ставили в тепле місце – "щоб паски посходили". Коли паски вже посходили, їх садовили в напалену піч. Паски пекли завжди з білої пшеничної муки і тільки один раз на рік – на Великдень.

Готовність паски перевіряють, обережно встромивши в неї тоненьку трісочку: якщо вона суха - паска готова. Аби верх паски не підгорів, можна (коли він достатньо підрум'яниться) покласти на нього змочений у воді кружечок паперу.

Поки паска не посвячена, їсти її не можна – гріх! Навіть господині, коли вона витягне з печі паски, не вільно розламати ні однієї з них, щоб покуштувати, – це було б грубе порушення традиції.

В Західній Україні щодо печення паски існує такий звичай: "В п'ятницю над вечором разчиняють тісто на паску. В суботу рано саджає ґаздиня до печі з того тіста паляницю. Коли вже спечеся, виймає, всі в хижі кусають по кусникові; як прийде хто чужий до хижі, дають коштувати, а навіть до сусідів несуть. Відтак саджає ґазда на широкій лопаті, нароком під паску зладженій, паску до печі, а також пасчину посестру, робить лопатою хрест на повалі, а далі злегка ударює нею кожного челядника по голові і йде до стайні й ударяє кожну худобину".

В Галичині та в Закарпатті паски печуть переважно у вигляді круглого хліба з спеціяльним орнаментом зверху: жайворонок у традиційному вигляді, з складеними "восьміркою" крильми, мотив геометричного колоса, "баранячі ріжки" та квіти.

[ред.] Джерела

  • Олекса Воропай. Звичаї нашого народу

[ред.] Ресурси Інтернет

Іншими мовами