Скандинавська міфологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ця стаття в процесі редагування. Будь ласка, не редагуйте та не змінюйте її, оскільки Ваші зміни можуть бути втрачені.

Скандинавська міфологія, чи правильніше, германо-скандинавська міфологія є збірною назвою для мітів та релігійних уявлень різноманітних германських племен що з'являються на теренах Європи на початку Залізного Віку, тобто близько 500 р. до Р.Х.


Зміст

[ред.] Походження та поширення германських племен

Походження германських племен і на сьогоднішній день є предметом гарячих академічних дискусій, однак безсумнівниою є наявність чітко окреслених груп серед них у часі їх перших контактів із Римською Імперією в 2 та 1 ст. до Р.Х. Північ Європи заселяли Англи, Сакси, Дани, Юти та Шведи, на північному заході з'являються племена Франків, Свеби оселяються на південному заході та Готи на сході. Вони користувалмся різними мовами та племена не завжди були єдиною групою — кожне могло складатися із менших племен. Наприклад алеманни ймовірно належали до Свебів, або відгалузились від них, та їхня мова є діалектом верхньонімецької, що нею досі розмовляють у Швабії (зауважте, що назва походить від Свеби).

В часі першого тисячоліття після Р.Х., а особливо із ослабленням Римської Імперії, германські племена, багато яких залишались наполовину кочовими, поширились та заселили значні території у Європі. Готи, що своєю чергою поділился на Остготів та Візіготів, під тиском гуннів рушили на південь, та переселились у Іспанію. Франки рушили у Галлію (сучасна Франція), та вандали рушили у Іспанію а звідти в Африку, звідки вони вислали армію що сплюндрувала Рим в 455 р. н.е. Сакси рухались на південь вздовж узбережжя Галлії, та врешті прибули в Британію. Ломбарди, вирушивши з півночі, рушили на південь через Угорщину та Австрію, і, нарешті, алеманни та бургунди заселили центральну Європу.

Взагалі кажучи, германці були поганами які вклонялися багатьом богам, хоча мало що відомо про їх релігію. Природньо, що у часі міграції через такі значні території, внаслідок чужоземного впливу (головним чином Римського та християнського, але також кельтського та слов'янського), та власного історичного досвіду їх релігійні погляди розвивалися по різному. Тому не існує єдиної германської міфології. Якщо не брати до уваги рунних надписів та малюнків на каменях, германці так і не розвинули письмо як засіб запису історичних подій. Натомість розвинулась усна традиція що передавалась із покоління в покоління, носіями якої були співці, чи, як вони були відомі серед самих германців, скальди. Таким чином, германська міфологія була значною мірою записана чужоземцями.

[ред.] Вплив християнства

Міссіонер Ансґар проповідує християнство шведам.
Збільшити
Міссіонер Ансґар проповідує християнство шведам.

Германські племена зустрічалися із християнством в різний час, і в цей час, коли з'являються більшість записів про їх вірування, багато вже було втрачено в часі міграції, тому християнські автори мали справу головним чином із локальними та фрагментарними віруваннями. Окрім того, християни розглядали поганські вірування як важкий гріх, та не бажали зображати поганські вірування у сприятливому світлі.

В той час як готи навернулися у християнство вже у 4 ст. н.е., германські племена на півночі Європи були дещо ізольовані від решти континенту, та на території сучасної Скандинавії (Данія, Швеція, Норвегія та Ісландія) поганські вірування збереглись набагато довший час. Племена на цій території навернулись у християнство тільки у 10 та 11 ст. н.е., а у Швеції поганство було поширеним ще навіть у 1100 р. н.е. Нерівномірний розвиток племен є причиною того, що відомості про їх вірування є дуже нерівномірно розподілені та сильно вар'юють за якістю. Найбагатше традиція збереглась у скандинавських країнах, особливо Ісландських сагах, що відомі під колективною назвою поетична, чи Старша Едда, а також у записаній дещо пізніше Сноррі Стурлусоном прозовій чи Молодшій Едді.

Скандинавський корпус міфологічних текстів є повнішим та одноріднішим ніж для центральної та східної Німеччини. В минулому більшість скандинавів, як і усі германці, були поганами що поклонялись багатьом богам та богиням, більшість із яких була відома також решті германських племен під іншими іменами. Навідоміші скандинавські божества це Одін, Тор, Фрейр, Фрея та Ньорд, але хоча нам відомі їхні імена, практично повністю відсутня надійна інформація про те як їм поклонялись. Існують археологічні дані про поганські обряди, але практично нічого невідомо про їх значення. Географічні назви у сучасній Скандинавії часто часами містять імена поганських божеств, що вказує на наявність їх культу на цих територіях, але нічого не повідомляють нам про деталі релігійної практики чи ритуалів.

Carl Larsson, "Жертвоприношення середини зими", 1915: жеотвоприношення короля Домальде у Ґамла Уппсала.
Збільшити
Carl Larsson, "Жертвоприношення середини зими", 1915: жеотвоприношення короля Домальде у Ґамла Уппсала.

У пізніші часи, від 1300х років по Р.Х., ісландські саги що входять у обидві Едди містять ретроспективний огляд поганських практик, однак пізня дата компіляції цих джерел — близько 300 років по прийняттю Ісландією християнства у 1000 р. по Р.Х. — означає що не можна занадто покладатись на їх надійність як джерела інформації. Наявні археологічні докази — включаючи аллюзії у поемах поганських скандинавських поетів дев'ятого та десятого століть, зображення на камінні та, дуже рідко, рунічні написи — підтверджують ці середньовічні ісландські історії, але вони залишаються неповним та ненадійним джерелом інформації про загальногерманські вірування.

[ред.] Історичні джерела

Переважна більшість інформації про скандинавські міфи, що є у розпорядженні дослідників, походить із відносно невеликої кількості наявних письмових джерел. Одне із них, це збірники героїчних та міфологічних поем, відомі як Старша, чи Поетична Едда. Вона була укладена невідомими авторами із різноманітних джерел, ймовірно десь на початку тринадцятого ст. Друге джерело, це Молодша, чи Прозова Едда, записана ісландцем Сноррі Стурлусоном, незадовго після того як була укладена Старша Едда. Його прозова Едда є довідником правил поетичної композиції традиційної ісландської поезії. Із її чотирьох частин, найважливішими джерелами інформації із скандинавської міфології є дві: Gylfaginning та Skaldskaparmal. В Gylfaginning міфічний король Ґільфі подорожує інкогніто до Асґарду, міста богів, щоб набути знань про богів та навчитись від них мудрості. Одін з'являється перед Ґільфі у трьох різних подобах, та розповідає йому історію богів.

Тільки зрідка ми можемо підглянути якою була германська міфологія поза Скандинавією, але і тут слід мати на увазі, що більшість із цих документів написані або римськими авторами які мали дуже обмежені знання про життя германців або германькими авторами, що навернулись у християнство.

[ред.] Таціт