Україна (назва)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
«Україна» — назва, єдина тепер назва території, заселеної українським народом, генетично пов'язана зі словом (терміном) україна, що в літ. і іст. пам'ятках 12 — 15 вв. імовірно означало границю, пограниччя, пограничну країну, або як вважають інші дослідники - свою землю, рідний край (індоевр. корінь — (s)krei 'відокремлювати, різати'), 1187 Київський літопис (за Іпатіївським списком), оповідаючи про смерть переяславського кн. Володимира Глібовича, під час походу на половців, каже що «о нем же Украина много постона». У тому ж літописі під 1139 згадується, що кн. Ростислав Берладник приїхав «ко Украині Галичькой» (на означення подністрянського Пониззя). У Гал.-Волинському літописі, під 1213, записано, що кн. Данило «прия Берестий и Угровеск ... и всю Украйну» (Забужанську Україну). У цьому ж літописі знаходимо 1280 «на Вкраинѣ» й 1282 «на Вкраиници». В усіх випадках словом Україна визначалося пограничні землі супроти держ. центру (в Києві або в Гал.-Волинському князівстві).
Це значення пограничної землі слово україна зберігає також у 15 — 16 вв. (і навіть пізніше). Документи кажуть про «Україну подільську», «Україну брацлавську», «Україну київ.». «Dyaryusz sejmowy» 1585 називає Поділля «Ukraina Podolska». З розвитком Козаччини в 16 в. назва україна стає геогр. назвою коз. території, яка охоплювала широкі простори Наддніпрянщини — Правобережної й Лівобережної, де в адміністративній системі Речі Посполитої Поль. було розташоване воєводство Київ. У такому значенні термін україна вживається в писаннях київ. кат. біскупа Й. Верещинського (кін. 16 в.), в діяріюшах С. Бєльського 1609 й Ш. Окольського 1638, в листах гетьмана П. Сагайдачного, єп. (згодом митр.) І. Копинського та ін. Сагайдачний у листі до короля Жиґмонта III 15. 2. 1622 писав про «Україну, власну, предковічну отчизну нашу», «городи українські», «народ український» тощо. І. Колимський у листі до патріярха моск. Філарета з 4. 12. 1622 (з Мгарського монастиря) скаржився, що «все зде на Украине, во пределе Киевском сотесняемся». Але поняття україна щораз далі поширюється за межі самого Київ. воєводства, зокрема на Лівобережжі, де в першій пол. 17 в. проходить процес посиленої укр. колонізації, яка захоплює також володіння Моск. держави (Слобідська Україна).
Особливого політ. значення назва «Україна» набирає в наслідок Хмельниччини. Хоч офіц. назва Коз.-Гетьманської Держави 17 — 18 вв. була «Войсько Запорозьке» (з різними варіянтами), але її територія була «коз. земля», яка звич. і в укр. і в поль. практиці — називалася Україною. Отож, назви Україна, український, український народ щораз частіше вживалися в політ. і культ. житті Гетьманщини. Зустрічаємо їх раз-у-раз в актах і документах Б. Хмельницького, І. Виговського, П. Дорошенка, І. Самойловича, І. Мазепи, П. Орлика. Старшина Дорошенка в листі до Запоріжжя 1671 писала про «всю Україну», «народ наш український», «укр. міста» тощо. Про «отчизну Україну» згадував Л. Полуботок у листі до В. Кочубея 1685. Ангигетьман П. Іваненко (Петрик), укладаючи 1692 союзний договір з Крим. ханством, вчинив це «для одобрання од московское власти милое отчизни своее Украины», а в своїх універсалах і листах писав: «наша Україна». Цю назву залюбки вживав і в офіц. актах і в приватних листах екзильний гетьман П. Орлик. Обидва тексти (латинський і укр.) Бендерської конституції 1710 згадують «Ucraina», «in Ucrainam», «на Украйні», «Кіев и иные украинскіе городы». У договорі з Кримом 1711 Орлик титулується «dux Ucrainae». Не дивно, що ця назва тоді стала відомою й популярною в Зах. Европі (завдяки також другому вид. «Description d'Ukrainie» Ґ. Л. де Боплана 1661). Після Андрусівської угоди 1667 й поділу України між Москвою й Польщею з'являються назви «сьогобічна» й «тогобічна» Україна, а для Лівобережжя ще «Малоросійська Україна».
Хоч назва «Україна» широко вживалася на Гетьманщині 17 — 18 вв. і поза її межами, вона не стала офіц. назвою Укр. держави, що нею й надалі залишилося «Військо Запорозьке» або, почасти під рос. впливом, «Малоросія». З другого боку, поділ України поміж Москвою й Польщею, який тривав до кін. 18 в. (а частково й пізніше) гальмував процес перетворення локальної назви Україна на загальнонац. назву території укр. народу. Більше того. У процесі ліквідації Гетьманщини назва Україна немов би реґресуе до свого давнішого суто локального геогр. значення. Ще в кін. 17 в. вона вживалася щодо частики Гетьманщини: «Того ж року (1690) велика саранча била на Україні и коло Стародуба, на СЂвери»; «а инная тут, на Україні, коло НЂжина и Чернигова и на СЂвери, коло Стародуба зазимовала» (Літопис Самовидця). Навіть у другій пол. 18 в. (1770-ті pp.) Україною називали на Стародубщині центр. частину Гетьманщини, від Чернігова й Ніжена до Прилуки, Лохвиці й Гадяча.
Щойно в 19 в., з об'єднанням більшости укр. земель і утворенням укр. територіального масиву назва Україна поволі набирає значення укр. нац. території. Починаючи з другої пол. 19 в., назва Україна вживається в укр. гром. й приватному житті, визначаючи всю територію укр. народу й усуваючи всі ін. назви (зокрема Малоросія), незалежно від їх походження й іст. вжитку. Після проголошення Української Народної Республіки (універсали Центральної Ради III — 20. 11. 1917 і IV — 22. 1. 1918), Української (Гетьманської) Держави (29. 4. 1918) і Західно-Української Народної Республіки (1. 11. 1918), назви Україна і український народ остаточно усталюються як офіц. назви Української держави та її народу. Офіц. прийняття назви Карпатська Україна (15. 3. 1939) поклало край ваганням щодо властивої назви й цієї частини укр. землі. Україна під сов. окупацією мала назву Українська Соціялістична Радянська Республіка (декрет Укр. сов. уряду з 6. 1. 1919), а з 31. 1. 1937 — Українська Радянська Соціялістична Республіка.
[ред.] Література
- Dorošenko D. Die Namen „Rus", „Russland" und „Ukraine" in ihrer historischen und gegenwärtigen Bedeutung; Abhandlungen des Ukrainischen Wissenschaftlichen Institutes. Берлін 1931; * Січинський В. Назва України. Територія України. Прага 1944, II вид. Авґсбурґ 1948;
- Borschak E. Rus, Mala Rossia, Ukraina — Hevue des Etudes Slaves, t. XXIV. Париж 1948; * * * Андрусяк М. Назва Україна. Чікаґо 1951;
- Рудницький Я. Слово і назва «Україна». Вінніпеґ 1951;
- Serech Y. An Important Work in Ukrainian Onomastics. The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S. Vol. II, No. 4 (6). Нью-Йорк 1952
[ред.] Посилання
- Енциклопедія українознавства
- ЕУ-I. Назви нашої території і народу.
- Григорій Півторак. «Україна» — це не «окраїна».
| Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

