Сирени

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

СИРЕ́НИ (гр Seirenes, лат. Sirenes) — морські істоти, що уособлювали чарівну, але оманливу морську гладінь, під якою криються гострі скелі й мілини. Зображувались у вигляді напівжінок, напівптахів, жили на казкових островах. Перші згадки про с. знаходимо в «Одіссеї », де розповідається, ніби вони живуть на острові між землею Кірки та Скіллою і зваблюють усіх мореплавців. Подорожні, почувши спів с., забували про все на світі, не могли вже керувати кораблем, підпливали до чарівного острова й гинули («Одіссея», XII, 39 і наст.). Одіссей, пропливаючи повз той острів, заліпив вуха своїм супутникам воском, а себе наказав прив’язати до щогли. Так він став першою людиною, яка почула спів сирен і залишилася живою. У післягомерівських творах, таких, наприклад, як «Аргонавти ка» Аполлонія Родоського, с. зображено вродливими дівчатами з чарівливими голосами; своїми піснями вони присипляли подорожніх, а потім роздирали їх на частини й пожирали. Аргонавти врятувалися тільки тим, що Орфей відвернув їхню увагу звуками своєї пісні. За пророцтвом с. мали загинути, коли хтось із подорожніх пропливе повз острів і не буде зваблений їхнім співом. Після того, як проплив корабель Одіссея (варіант: аргонавтів), с, кинулися в море й перетворилися на скелі. У післягомерівських переказах с. поставали також як крилаті жінки з риб’ячими хвостами або з пташиним тілом і курячими ногами. Цей останній атрибут с. дістали за велінням Деметри, розгніваної тим, що вони не допомогли Персефоні, коли її викрав Аїд (варіант: пташине тіло й курячі ноги вони попросили самі, щоб їм легше було шукати свою подругу Персефону). Батьком с. вважали Форкія або Ахелоя, матір’ю — Стеропу, одну з муз (Мельпомену, Терпсіхору чи Калліопу) або Гею. За епосом, с. було дві; пізніше називали трьох: Пейсіною, Аглаофу і Телксіепею (або Партенопу, Лігею й Левкосію). У південноіталійському місті Сурренті (в Кампанії) існував храм с., біля Неаполя показували гробницю Партенопи. Зображення с. часто зустрічалися на епітафіях (тут вони вважалися захисницями від лиха).

У переносному вживанні с. — зваблива красуня, яка чарує своїм голосом.


[ред.] Література