Соціалістичний реалізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Соціалістичний реалізм, єдина офіц. дозволена в СРСР т. зв. «творча метода» сов. літератури і мистецтва. Попередниками С. р. вважають рев. поетів 19 в. (Г.-Л. Веєр, Е. Потьє), рос. рев. демократів (В. Бєлінський, М. Чернишевський, М. Добролюбов). До певної міри до таких попередників в укр. літературі зараховують штучно названих теж «рев. демократами» — І. Франка, Лесю Українку, М. Коцюбинського. Тим, хто ще перед 1917 заклав основи С. p., а за сов. часу був гол. творцем його, визнають М. Ґорького. Поки шукання уніфікованого стилю вивершилося в С. p., на Україні теоретики ВУСПП (Б. Коваленко) пропагували «пролет. реалізм». Термін С. р. і теоретичне обґрунтування його були остаточно ухвалені на І з'їзді письм. СССР у серпні 1934, на якому завершено й орг. оформлення Спілки письм. СССР. Діячі ін. ділянок мистецтва (театр, образотворче мистецтво, кіно, музика), теж об'єднані в «єдиних творчих спілках», слідом за письм. визнали С. р. за основну творчу методу в мистецтві. Згідно з ухвалою І з'їзду письм. СССР «С. р. вимагає від мистця правдивого іст. конкретного зображення дійсности в її рев. розвитку. При цьому правдивість й іст. конкретність художнього зображення дійсности мусять сполучатися з завданням ідейної переробки і виховання трудящих у дусі соціялізму. С. р. забезпечує мист. творчості виключну можливість виявлення творчої ініціативи, вибору різноманітних форм, стилів і жанрів». Насправді ці засади в конкретному тлумаченні розуміються дуже тенденційно. «Правдиве» зображення дійсности «в її рев. розвитку» означає, що література і мистецтво мусять бути ґльорифікаційною ілюстрацією політики КПСС, видавати бажане за дійсне. Відхилення в дійсно правдиве зображення сов. дійсности з притаманними їй вадами плямується як «схиляння перед фактами» або й «антисов. пропаганда й агітація». Звідси такі відомі в сов. літературі і мистецтві явища, як «лакування дійсности» і «теорія безконфліктности», тобто зображення дійсности в рожевих фарбах. Боротьба проти цих явищ, що часом спалахує за періодів відносної лібералізації режиму (хрущовська «відлига»), не дає жадних наслідків, бо вони органічно прикметні С. р. Конечна потреба маскувати фальш у змісті витворила специфічні мист. особливості, притаманні всій літературі і мистецтву С. р. У літературі — перевантаження зайвою інформацією і статичними описами у штучних словесних прикрасах з перевагою епітетів і порівняні* (типові з цього погляду і твори кращих прозаїків — О. Гончара, П. Загребельного й ін.), при одночасному збідненні літ. мови до обсягу газетної лексики, штучний патос, іноді з ухилом у сантиментальність (романи М. Стельмаха, біографічні повісті й оп. Ю. Мартича тощо), дидактизм і моралізаторство. В образотворчому мистецтві теж патос, виписування до фотографічної точности образів, з наче застиглими на моментальній фотографії позами й жестами, замилування пишними мундирами й інтер'єрами тощо.

Відповідно до змін, яких зазнавала в своєму розвитку сов. система, можна розрізнити кілька етапів і в історії С. p., на огляді яких легко помітити, що твердження, ніби він «забезпечує виключну можливість виявлення творчої ініціативи, вибору різноманітних форм, стилів і жанрів», — не відповідає дійсності. За першого періоду С. р. (1934 — 41) у прозі й образотворчому мистецтві ці можливості були звужені до виробничого жанру: ілюстрування індустріялізації й колективізації (в образотворчому мистецтві ще портрети й пам'ятники, перев. Сталінові), у поезії до прославлення партії й вождів («Партія веде» П. Тичини, «Пісня про Сталіна» М. Рильського); у музиці величальні на честь партії пісні й кантати. За війни у мистецтві домінував патріотичний плякат і сатирична карикатура, у літературі — патріотична тематика з ухилом у публіцистику (оп. й статті О. Довженка), але поволі й з ухилом у вихваляння рос. «старшого брата». Ця остання тенденція посилилася по війні, зокрема на Україні у зв'язку з «возз'еднавчими» святкуваннями (1954): у прозі тут, поруч з дальшим триванням воєнної тематики, на перший план висувалися такі твори, як «Переяславська Рада» (І — II, 1948, 1953) Н. Рибака; у малярстві — «Переяславська Рада» М. Дерегуса (1952), «Навіки з Москвою — навіки з рос. народом» М. Хмелька (1951 — 54) тощо. Відтоді тема звеличення рос. народу в укр. соцреалістичній літературі й мистецтві лишилася константною, з виразною тенденцією дальшого посилення. Утвердження С. р. в літературі й мистецтві супроводилося репресіями, у висліді яких фізично ліквідовано або вилучено з літератури ін. заходами бл. 300 письм.: ліквідовано визначніших укр. мистців (М. Бойчук, С. НалепинськаБойчук, В. Седляр, І. Падалка і багато ін.), а їх твори знищено, як знищено багато творів і тих, хто перетривав репресії (напр., велику серію портретів А. Петрицького). Такої самої руїни під гаслами утвердження С. р. зазнав театр: фактична ліквідація «Березоля» і фізичне знищення його творця Л. Курбаса, як і гол. драматурга цього театру М. Куліша, наслання кращих акторів (Й. Гірняк). Характеристичне, що й літ.мист. творчість відродження 50 — 60-их pp. переслідувано за несполучність з канонами С. р. і, всупереч статутовим твердженням про свободу вибору стилів, під виглядом «формалізму», «абстракціонізму», «модернізму» заборонено все нове в творчості як несполучне з методою С. р. В останній стадії свого розвитку С. р. формулюється як перемога «партійности» і «народности», а ці поняття своєю чергою тлумачаться як синоніми служіння літератури і мистецтва інтересам партії. С. р. вимагає ізоляції віл літератури і мистецтва Заходу, з особливим наголосом на критиці «ревізіонізму» зах, ком. теоретиків («Realisте sans rivages» P. Ґароді й ін.).

Теоретики С. р. посилаються на висловлювання К. Маркса, Ф. Енґельса, В. Леніна, резолюції з'їздів КПСС і в останні pp. на Л. Брежнєва. Велика література про С. p., створена за останні десятиліття, відзначається крайнім догматизмом і зводиться до коментування штучно дібраних цитат з зазначених джерел.


Література: Трипільський А. Про красу мистецтва. К. 1959; Крижанівський С. Соціялістичний реалізм — творчий метод радянської літератури. К. 1961; Питання соціялістичного реалізму, зб. І — V. К. 1961 — 75; Довженко О. Твори в п'яти томах, т. IV, К. 1965; Матеріали до вивчення укр. літератури, т. V, ч. 2. К. 1966; Овчаренко О. Соціялістичний реалізм і сучасний літературний процес. К. 1971; Шамота М. Гуманізм і Соціалістичний реалізм. К. 1976.




Енциклопедія Це незавершена стаття з Енциклопедії українознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


[ред.] Література