Сетомаа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Сетомаа - фіно-угорська країна. Корінне населення - сето. Розташована на східному узбережжі Пейпського (Чудського) озера.

Народ, що найбільше постраждав від погрому Новгородської республіки Москвою у 1472 р. П’ять віків поспіль на його історичному шляху траплялися самі лише пастки. Остання — у формі примусової депортації «на родіну» - в Естонію. Затуркані сето уже втомилися бути розмінною монетою у територіальних суперечках Москви і Таллінна, особливо після запровадження обопільного візового режиму. Сформований на початку 90-х років XX ст. Конгрес народу Сето виступає як проти русифікації, так і естонізації на землях, відомих під назвою Печори або Петсері. Поки що «великі сили» в особі РФ та Естонії домовилися про сприяння добровільній депортації сето зі своїх батьківських земель у Псковській області до Естонії, — на це Таллінн виділив аж 300 тис. доларів. Влада намагається не форсувати естонізацію репатріантів сето, які тільки-но залишили свої землі. Створюючи для них комфортне тло в цій загалом протестантській країні законодавці мод навіть обрали одну з сетоських молодиць королевою краси Естонії. Однак все це нагадує прощальний бал, на якому в останнє одягають батьківський одяг. Не краща ситуація і в сетоській діаспорі, яка на чужині вливається в естонські громади. Так сталося і в Україні, де київський сето Александр Карро є одним з лідерів двохтисяної громади місцевих естонців і неохоче згадує про своє походження. Втім, між іншим Карро відмічає, що у часи опоетизованого естонського суверенітету в Петсері сетоські школи також були відсутні. Таке лихо сталося з тисячолітньою нацією, яка дала загальне ім’я балтицьким фінам (у тому числі і естонцям) та назва якої в українській транскрипції звучить як «чудь». Міркуючи над расовою належністю і стереотипами поведінки росіян, Алєксандр Блок на зорі XX ст. оприлюднив такий віршований каламбур: «Мєря намєряла, чудь начуділа…». Що ж, незабаром «чудити» у Псковській області буде нікому. Господарства останнього моносетоського села Сігово чи не свідомо банкрутуються владою, що примушує чудь під загрозою голодівки таки переселятися до дітей в Естонію. На ситуацію в країні не можуть вплинути навіть західні ЗМІ, які час від часу прохоплюються репортажем про “вбогих чухонців”. Один з таких був показаний навіть на другому каналі українського телебачення ще 1997 року. Однак Україна, яка колись вміла засновувати в цих краях міста, нині навіть важко уявляє де ця країна є. Знов-таки виняток тут складають українські православні паломники, які добре знають Петсерський монастир – в ньому трудяться відомі у православному світі монахи-українці. Гості з України стихійно знайомляться с сетоським довкіллям і національною проблематикою, як, наприклад, мистецтвознавець Роман Селівачов, що відвідав 2001 року один з сетоських музеїв, розташованих біля Петсері. Самі сето донедавна мали також своєрідне церковне життя. Сетоською мовою окремі служби правили у приходській церкві св.влмч.Варвари, але ще 1997 року настоятель храму жалівся на відсутність сетомовних парафіян. Однак сетоська православна свідомість – це ще одна загадка, яку місцеві мігранти схильні тлумачити як “половинчасту”, виповнену язицькими рисами. Втім, мабуть, це не більше, ніж стереотип, навіяний традиційною російською фобією бачити у всьому фіно-угорському апологетику язицтва. Остаточна капітуляція Чудського царства не принесе впевності федеральній владі у суперчках з єдиним видимим противником – Естонією. По-перше, як і в перші віки словянізації країни Сето її громадяни не зникають, а переходять в етносубстрат місцевого словеномонвого населення. Це стандартна схема, накатана за роки панування в Фіно-Євразії ідеології славянізму. Парадокс в тому, що знищуючи останнього носія фіно-угорської іденичності словеномовні “новорусскіє” самі начеб-то провалюються в архетипи чудської поведінки, яку тепер не здатні оцінити як власне фіно-угорську – немає люстра. Через це така група людей на рівні культурних уподобань та колективного несвідомого ВСЯ стає сето! Ентузіаст з колекціонування сетоських старожитностей Світлана Хащенко доволі красномовна: “Не можна сказати, що сето вимирають, вони просто гублять носіїв культури”. Якщо говорити точніше, вони перестають “бути”. Однак ця оборудка лише відтягує в часі момент відтворення всіх фргаментів фіно-євразійського простору, у тому числі сетоського. По-друге, зовнішня дефінізація Псковської області відкриє шлях до інтеграції всього краю з Бєларуссю - у ХІV—XV ст. вона активно претендувала на терени Сето. Та й загалом, втративши сето барєр, весь південно-східний кордон фіно-балтських народів оголиться перед лицем білоруського колоніста. Жахливу пустку на шляху з СПб до адміністративного кордону РБ відчує кожен, хто помандрує залізницею через станцію Дно. Це плоди боротьби з фіно-балтським світом, який трактувався як осередок нелояльності і ворожої альтернативи словяністській схемі побудови Російської імперії.

[ред.] Джерела