Битва під Крутами
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
![]() |
Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікіпедії. Ви можете допомогти проекту, зробивши це! (Див. Як редагувати статтю) |
Битва пiд Крутами була битвою, яка сталась 29 сiчня, 1918, поблизу селища Крути, на малій зализночнії станцiї на вiдстанi 130 кілометрiв на пiвнiчний-схід вiд Києва. Після проголошення у 1918 році Української Народної Республіки більшовицьке керівництво Росії, аби подолати опір українських патріотів, вислало багатотисячну армію. Через Крути на Київ йшли шість тисяч червоногвардійців та матросів Балтійського флоту. Проти них виступили курсанти столичної школи, студенти та молодь - близько півтисячі юнаків, триста з них загинули у бою. Ще 28 взяли у полон і закатували.
[ред.] Пам'ятник
На станції Крути під Ніжином, що на Чернігівщині, у 2006 р. за участі Президента Віктора Ющенка, відкрили Меморіал пам'яті героїв Крут. Композиційно пам'ятник - це насипаний пагорб заввишки сім метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону, увінчану хрестом. Біля підніжжя пагорба побудована капличка, а поруч із пам'ятником викопане озеро у формі хреста.
[ред.] Нарис
Їхній подвиг житиме довіку. На прикладах подвигу крутянців виховувалися цілі покоління українців (за межами більшовицької України, звичайно: на західноукраїнських землях та в еміграції). А в УРСР цинізму влади не було меж. Дійшло навіть до того, що Аскольдову могилу - унікальний некрополь, де хоронили визначних державних і політичних діячів, митців (тут знайшли свій останній спочинок і полеглі під Крутами юнаки), у тридцятих роках було знищено.
Але залишилися спогади учасників бою під Крутами. Один з таких людей - Г. Дудка. Його спогади надруковані 1954 року у Нью-Йорку часописом "Вісник". Можемо висловити припущення, що автор цих спогадів - уродженець нинішнього Канівського району (Черкаська область) - був людиною військовою, мав наміри вступити до військового навчального закладу у Симбірську, але після Лютневої революції у Петрограді повернувся в Україну, став вихованцем військової школи імені гетьмана Богдана Хмельницького, у складі якої і взяв участь у бою під Крутами.
"Лютий 1917 року застав майбутніх крутянців - дев'ятнадцятирічних юнаків з Канівського повіту (Київщина) в чині "вольноопределяющихся" колишньої царської армії в м. Симбірськ - підготовленими до вступу в офіцерську школу. Та хто мав охоту їхати туди, коли з України дійшли чутки про її волю?! А всі вони - вихованці російських гімназій - знали, хто вони, байдуже, що закон Валуєва (йдеться про Валуєвський циркуляр 1863 року, за яким заборонялося видання книг українською мовою; виняток становили лише твори "красного письменства". - Ред.) цього не дозволяв.
Непривітно зустрів їх Київ. Військовий відділ при Центральній Раді, сам безпорадний, нічого їм не порадив. А Військовий Генеральний Секретаріат направив їх до російського кирасирського полку в Святошині (передмістя Києва). Тут вони зустріли таких же юнаків, які горіли бажанням вступити до української військової школи, але такої в Києві ще не було. Після довгих клопотів, роздумів і засідань нарешті наважилися організувати першу українську військову школу в приміщенні колишньої Олексіївської військово-інженерної школи. Канівці, а з ними й інші, вступили до школи й взялися за військову науку. Почуття гордості - стати українським старшиною - заохочувало їх до наполегливої праці. За наукою підійшли різдвяні вакації. Школа вміщувала в собі курінь молодих людей, майбутніх старшин української армії, і була поважною на ті часи військовою одиницею.
Росія почала наступ проти України, і на Бахмацькому відтинку фронту витворилася загрозлива ситуація. На лінію Бахмач-Гомель насувалися червоногвардійські банди під командою царського полковника Муравйова. Щоб оборонити ворота до Києва, школу вислано на цю частину фронту. Від'їхала лише половина юнаків, бо решта була на різдвяних вакаціях. Коли юнаки повернулися до Києва, то знайшли школу пограбованою, проте все ж поспішили на підмогу оборонцям Бахмача.
Оця невеличка військова одиниця під командою своїх учителів: поручника Гончаренка та штабс-капітана Богаєвського, за допомогою двох команд панцерних поїздів, з яких один був справжній, а другий імпровізований (відкрита платформа, обкладена мішками з піском з гарматою та кулеметами), мала захищати підступи до столиці України. Бій був нерівний, але почуття гордості, любов до землі своєї наснажували молодих юнаків. Вони роблять наступ на ст. Гомель, з мосту Десни на скупчення військ Муравйова, розстрілюючи ешелони ворога...
Прямим влучанням у вагон справжнього панцерного поїзда (українського. - Ред.) пошматовано майже всю його команду. В живих залишився водій поїзда та його помічник, яким вдалося відвести розбитий поїзд на першу від мосту станцію, де було винесено загиблих вояків. Гнітюче враження справило це на юнаків, а найгіршим було знищення панцерного потяга.
На вимогу нашого командування про надання військової допомоги уряд спромігся вислати лише три сотні молодих, військово невишколених людей - слухачів високих та середніх шкіл Києва. З цими силами і зустріли ми московську червону гвардію, яка в кількості чотирьох чи п'яти тисяч наступала на ворота до Києва.
Оборонці станції Крути залягли за станційним будинком лавою по обидва боки колії: військова школа праворуч, студентський курінь - ліворуч. Наш імпровізований панцерний поїзд виїхав у розвідку і зустрівся з панцерником ворога. Зав'язався бій, а слідом за ворожим панцирним поїздом сунула навала червоної піхоти у три лави. Наш поїзд, щоб уникнути ворожого оточення, змушений був відступити до лав оборонців. Коли ворог наблизився на відстань пострілу, оборонці відкрили нищівний вогонь з рушниць та кулеметів. Сили були нерівні, але крутянці стійко трималися доти, доки ворожі лави не зайшли з боків.
Ворог оточив лави оборонців з обох крил і зайшов у тил. Наша команда порядком передачі один одному дала наказ відступати. Праве крило залишило позицію, відходячи за будинки станції, куди мало відступати і ліве крило. Як потім виявилося, воно було оточене ворогом і сталася трагедія...
Й сьогодні ніхто не сказав, чому так сталося, що хоробрих юнаків віддано у ворожу пащу. З погляду військової тактики і стратегії бій під Крутами, так, як він був організований, інакше і не міг скінчитися. Але київський уряд, прогаявши час і не зорганізувавши оборони столиці, змушений був так зробити, щоб забезпечити собі евакуацію з Києва. Ті, що лишилися живими під Крутами, в Києві уряду вже не застали. Центр міста захопив ворог і рештки крутян змушені були давати собі раду, як хто міг. Небагато їх залишилося. З моєї одинадцятки я зустрів лише двох (одного в пустелі Кара-Кум в Азії). Чи могло бути інакше? Могло. Бо в Києві було декілька полків, але уряд не спромігся організувати їх і вислати на оборону столиці".
[ред.] Посилання
- . Kruty, Battle of (English). Encyclopedia of Ukraine. Процитовано August, 15, 2006.
- Солдатенко, Валерiй. «І справжні, не фальшиві фарби»? (спроба iсторичної iнтерпретацiї) Дзеркало тиждня, 28.01. - 3.02.2006: Росийською, українською.
- . The president opened a memorial to the Heroes of Kruty (Russian). Korrespondent. Процитовано August 25, 2006.
- Під Ніжином відкрили Меморіал пам'яті героям Крутів [1]



