Лисенко Микола Віталійович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Мико́ла Віта́лійович Ли́сенко (10(22).3.1842 — 24.10 (6.11).1912, Київ) — видатний український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.
Народився у с. Гриньки на Полтавщині. Походив з козацько-старшинського роду Лисенків. Навчався у Харківському та Київському університетах, мав звання кандидата природничих наук. Становлення Лисенка як громадського діяча пройшло у Київській Громаді.
У 1867–69 завершив музичне навчання у Ляйпцігу, а в 1874–75 вдосконалював майстерність у Петербурзі в М. Римського-Корсакова. З 1869 жив у Києві, де працював учителем гри на фортепіано, а у 1904 відкрив власну музично-драматичну школу. Був у центрі музичного і національно-культурного життя Києва — виступав з концертами як піаніст, організовував хори, концертував з ними у Києві і по всій Україні. Брав участь у “Філармонічному товаристві любителів музики і співу”, “Гуртку любителів музики і співу”, “Гуртку любителів музики” Я. Спиглазова, в організації недільної школи для хлопців-селян, пізніше — в підготовці "Словника української мови", у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного Відділення Російського Географічного Товариства. Виступав як піаніст у концертах Київського відділення Російського музичного товариства, на вечорах Літературно-Артистичного Товариства, членом правління якого він був, у щомісячних народних концертах у залі Народної аудиторії. Організовував щорічні шевченківські концерти. Разом з О. Кошицем був організатором музичного товариства “Боян” (1905). У 1908–12 — голова ради правління “Українського Клубу”.
У хорах Лисенка здобули початки мистецької освіти К. Стеценко, П. Демуцький, Л. Ревуцький, О. Лисенко та ін. Грошовий збір від концертів йшов на громадські потреби, зокрема, на користь 183-х студентів Київського університету, відданих у солдати за участь в антиурядовій демонстрації у 1901.
Лисенко переслідувався царським урядом, в 1907 був на деякий час заарештований.
Етнографічна спадщина Лисенка — запис весільного обряду (з текстом і музикою) у Переяславському повіті, запис дум і пісень кобзаря О. Вересая, розвідки “Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем” (1874), “Про торбан і музику пісень Відорта” (1892), “Народні музичні інструменти на Вкраїні” (1894). Створив класичні обробки народних пісень, написав понад 80 вокальних та фортепіанних творів.
У композиторській спадщині Лисенка особливо важливе місце займають твори на тексти Т. Шевченка “Музика к “Кобзарю”, “Радуйся, ниво неполитая”, “Б’ють пороги”, “Гайдамаки”, “Іван Гус” та ін.). Лисенко — автор опер “Різдв’яна ніч”, “Утоплена”, “Тарас Бульба”, “Енеїда”, дитячих опер “Коза-дереза”, “Пан Коцький”, “Зима і Весна”, оперети “Чорноморці”, які стали основою українського національного оперного мистецтва.
Помер і похований у Києві.
[ред.] Див.
Міжнародний благодійний фонд ім. М. Лисенка
| Це незавершена стаття про музику. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
| Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |



