Космологія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Космологія з грецької κοσμολογία (cosmologia, κόσμος (cosmos) Всесвіт + λογια (logia) вчення) є вченням про Всесвіт вцілому і місце у ньому людини та суспільства. Незважаючи на древність самого вчення, термін космологія був вперше введений філософом Крістіаном Вольфом (Christian Wolff) лише в 1730 році, і на даний момент використовується в фізиці, філософії, езотеризмі та релігії.
Зміст |
[ред.] Прикладні напрямки
На даний момент слід розрізняти чотири основні вчення про Всесвіт, які різняться між собою шляхами та методами здобуття знань:
- Фізика та астрофізика відіграють провідну роль у розвитку фізичної космології - розділу астрономії, який вивчає Всесвіт як ціле опираючись на закони фізики і використовуючи результати фізичних експериментів та астрофізичних спостережень.
- Частиною світоглядної філософії є метафізична космологія, яка передбачає використання людської свідомості для формування інтуєтивних висновків про природу Всесвіту, людини та Бога і/або їх взаємозв'язків між собою базованих на розширені деякого набору припущень запозичених з духовного досвіду і/або спостережень.
- Космологія є важливим витоком віри в релігії і міфології, які намагаються пояснити буття та природу дійсності. В деяких випадках, уявлення про створення (космогонія) і руйнування (есхатологія) Всесвіту відіграють центральну роль у формуванні структури релігійної космології, метою якої є зрозуміти роль людського суспільства у Всесвіті.
- На протиріччі між релігією та філософією виникла езотерична космологія - відмінна від релігійної космології меншою залежністю від традицій та впевненістю в інтелекті а не вірі, і, відмінною від метафізичної космології в її акценті на духовності як базовому понятті.
[ред.] Фізична космологія
Основна стаття: Фізична космологія
Фізична космологія - підрозділ астрономії, який досліджує фізичне походження Всесвіту і його природу в найбільших масштабах. На раньому етапі свого розвитку, фізична космологія була тим, що зараз відомо як дослідження небосхилу та небесна механіка. Грецькі філософи Аристарчус Самоса, Арістотель і Птоломей запропонували різні космологічні теорії. Зокрема геоцентрична система Птоломея, яка відпочатку була побудована на космологічній моделі Арістотеля а згодом набула самостійного значення, довгий час слугувала для розрахунку та пояснення видимих рухів світил на небосхилі. Згодом, Ніколай Коперник запропонував значно простішу для розрахунків та уявного відтворення геліоцентричну модель сонячної системи, яка в той час утотожнювалась з моделлю Всесвіту. Йоган Кеплер, операючись на спостереження Тихо Браге, здійснив якісний матиматичний опис цієї моделі. Поряд з цим Галілео Галілей довів її правильність на основі власних спостережень та наукових методів досліджень, які сам тоді вперше сформолював. Роботи Галілея започаткували протистояння стрімко зростаючої в той час фізичної космології, яка була тоді зародком науки, з релігійною космологією, побудованою на основі космології Арістотеля, оскільки єдино правильним джерелом знань на той момент вважалася Біблія, а не наукові методи досліджень, тим більше в області знань яка стосувалась космології. Після такого протистояння релігійна космологія зазнала деяких змін, а фізична космологія знайшла своє продовження в працях Ісаака Ньютона, який довершив створення цієї моделі формулюванням законів механіки та вивиденням закону тяжіння. Після відкриття зір і утотожнення їх із Сонцем, а також після відкриття нашої Галактики та великої кількості інших галактик у найвіддаленіших ділянках простору доступних спостереженням, модель Сонячної системи втратила значення моделі Всесвіту. Створення нової моделі Всесвіту було розпочато з гіпотези про поширеність законів механіки і всіх інших законів природи, відкритих в Сонячній системі, на всі ділянки простору та тіла у ньому. Базою такій гіпотезі слугували висновки теорії Ньютона про поширеність законів механіки на всі тіла Сонячної системи. Поширеність законів механіки та деяких інших законів природи (зокрема законів квантової механіки, яку можна вважати підгрунтям хімії, законів термодинаміки, електромагнетизму тощо) на віддалені об'єкти космосу з розвитком спостережувальної астрономії неодноразово перевірялась та підтверджувалась в явній та неявній формах в роботах численних астрономів. Справжнього поштовху у напрямку розвитку фізична космологія зазнала після створення спеціальної та загальної теорій відносності Альбертом Ейнштейном. В спеціальній теорії відносності знайшли своє математичне відображення революційні на той час зміни у поглядах на простір і час, які природньо виникли під час спроб пояснити незалежність швидкості світла від руху спостерігача відносно джерела, встановлену в експериментах Хука і Фізо та, більш точно, в експерименті Майкельсона. Згідно із цими поглядами, простір і час не є абсолютними та незалежними один від одного, а залежать від руху спостерігачів які їх вимірюють. Наступним важливим етапом для розвитку фізичної космології стала гіпотеза Ейнштейна про зв'язок геометричних характеристик простору-часу та енергетичних характеристик матерії - енергії та імпульсу. Ця гіпотеза лягла в основу більшості теорій гравітаційного поля, серед яких <<пальму першості>> та провідне місце по раціональності займає загальна теорія відносності, базована на Рімановій (метричній) геометрії чотиримірного простору-часу (4-простір сигнатури Мінковського). Фрідман знайшов розв'язки рівнянь Ейнштейна для однорідного і ізотропного розподілу речовини у Всесвіті, що відповідає реальному розподілу речовини на найбільших доступних для спостереження масштабах, і показав що Всесвіт не є стаціонарним - середня густина змінюється з часом. Хабл підтвердив таку нестаціонарність вимірявши зміщення спектрів далеких галактик як наслідок ефекту Доплера. Згодом, рядом науковців, серед яких був виходець з України Георгій Гамов, був запропонований сценарій гарячого Всесвіту - феноменологічний опис його розвитку, який був згодом підтверджений відкриттям залишкового рівноважного випромінювання, що залишилося від його гарячої епохи. Наявність такого випромінювання була раніше передбачена Георгієм Гамовим. Після створення інфляційної моделі Андрієм Лінде, стало можливим пояснити механізм великого вибуху та деякі характеристики Всесвіту, серед яких - залежність усередненої по всьому просторі амплітуди неоднорідностей густини від їх масштабу. Кульмінацією розвитку фізичної космології, стало відкриття неоднорідного розподілу температури залишкового випромінювання по кутових координатах в експерименті COBE та, більш точно, в експерименті WMAP. Наявність таких неоднорідностей передбачалась створеною теорією. На сьогоднішній момент космологія достатньо успішно пояснює розвиток Всесвіту від моменту Великого Вибуху до сьогоднішніх днів, кількісно описуючи всі його характеристики.
[ред.] Метафізична космологія
Основна стаття: Метафізична космологія
[ред.] Релігійна космологія
Основна стаття: Релігійна космологія
[ред.] Езотерична космологія
Основна стаття: Езотерична космологія
[ред.] Посилання
[ред.] Паперові джерела
[ред.] Електронні джерела
| Це незавершена стаття з філософії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

