Чорна металургія України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Чорна металургія України

Чорна металургія до 1913. Початки виробництва заліза сягають на Україні 5-4 ст. ст. до Хр.; за доби Київ Руси й у 14-18 ст. ст. воно мало кустарний характер і було поширене на Поліссі, в Галичині, також на Полтавщині й Харківщині. 1830 на Україні нараховувано 153 кустарні підприємства, які витоплювали чавун з місц. болотяних руд на деревному вугіллі.

Намагання розвинути Ч. м. з кін. 18 в. на Донбасі на місц. рудах і антрацитах не дали бажаних наслідків, хоч збудовано ряд металургійних зав., напр., Луганський (1795-1796), Петровський (1858-1861), Лисичанський (1869-1870) та ін. Розвиток Ч. м. на Донбасі стримували технологічні труднощі витопу чавуну на антрациті, а також заг. госп. відсталість, брак робітничих кадрів тощо. По реформі 1861 змінилися умови розвитку Ч. м. на Україні й актуальною стала справа створення Ч. м. на коксівному вугіллі. Металургія Уралу з її відсталою технікою не задовольняла тоді існуючих госп. потреб Рос. Імперії, тому розпочато розбудову Ч. м. на півдні, зокрема на Україні. 1872 збудовано великі зав. Ч. м. в Юзівці й Суліні. На цих зав. ще використовували місц. руди Донбасу. При кін. 1870-х pp. виявлено великі поклади . високоякісних залізних руд на Криворіжжі, згодом побудовано залізниці, що сполучали Донбас з Криворіжжям, Никополем та портами Чорного й Озівського морів. Разом з цим на Україні почала швидко розвиватися Ч. м.; збудовано нові зав.: Олександрівський у Катеринославі (1887), Дніпровський у Кам'янському. (1889), Петровський у Єнакіевому (1897) трубопрокатні у Катеринославі (1896), Маріюполі (1897), Макіївці (1899) та ін. 1900 на Україні вже нараховувалося 15 більших зав. з річною продукцією бл. 1,5 млн т металу. Ч. м. України швидко розвивалася: 1870 давала 2,4% заг. продукції Рос. Імперії, 1890 — 27,3%, 1900 — 47,8%. Перші металургійні зав. будовано на Донбасі, тобто поблизу покладів кам'яного вугілля, пізніше, коли техніка витопу чавуну стала досконаліша, перев. у р-нах родовищ залізної руди (на Криворіжжі) і на шляху між Криворізьким і Донецьким басейнами: у Катеринославі, Олександрівському, Никополі та ін.

Після швидкого піднесення у 1890-х pp. Ч. м. України на поч. 20 в. почала частково занепадати. У висліді світової екон. кризи в 1900-1903 pp. багато підприємств збанкрутувало, припинився до деякої міри і приплив чужоземних капіталів, які доти майже повністю фінансували Ч. м. України. На поч. 20 в. помітний наростаючий процес концентрації капіталу; тоді виник великий пром. синдикат «Продамет», що об'єднував 12 найбільших підприємств Ч. м. та зосереджував майже 80% продажу металу. Однак, не зважаючи на деяке сповільнення розвитку і повторні екон. кризи, Ч. м. України й далі розвивалася; розбудовано ще кращі залізничі сполучення між Донбасом і Кривбасом; швидким темпом розвивалася також сировинна база, збільшувалася експлуатація покладів залізних руд у Криворіжжі, коксівного вугілля на Донбасі, марганцевої руди у Никополі, вапняків і доломітів на Донбасі та Придніпров'ї. 1913 продукція Ч. м. становила бл. 70% виробництва Рос. Імперії, у т. ч. 2,9 млн т чавуну або 68% заг.-рос. виробництва, 58% виробництва сталі і 57% прокату. На Україні працювали тоді 21 великий металургійний зав., 42 доменні печі і бл. 70 прокатних і трубних станів.

1913-1940-і pp. За першої світової війни більшість підприємств Ч. м. на Україні зруйновано, і з 1920 вироблялося порівняно з 1917 тільки 0,5% чавуну, 1,7% сталі та 1,8% прокату. Передвоєнного рівня досягнуто щойно у 1928-1929 pp.

З введенням п'ятирічок сов. влада надавала великого значення розвиткові Ч. м. як основної бази для всієї промсти. Держплан СССР вважав обов'язковим якнайскоріше розвинути металургійну базу на Сході СССР (Магнітогорський і Кузнецький комплекси) коштом розвитку Ч. м. України. Проти таких настанов протестував укр. Держплан і деякі укр. економісти (зокрема Діменштейн та ін.). Дискусія закінчилася деяким компромісом: вирішено підсилити розвиток Ч. м. України, але одночасно ще швидше розбудовувати рос. осередки.

За цим планом за першої п'ятирічки розпочато будову ряду великих підприємств, напр., «Запоріжсталь» у Запоріжжі, «Азовсталь» у Маріуполі, «Криворіжсталь» та ін., що їх введено в експлуатацію на поч. другої пятирічки. Реконструйовано й вже існуючі зав.: Дніпровський, Макіївський та ін., збудовано Харцизький і Никопільський трубні зав. У 1928-1940 рр. введено в дію 28 доменних і 42 мартенівські печі, 12 електропечей, 6 конверторів та 32 трубопрокатні стани. 1940 Україна давала 64,7% чавуну, 48,6% сталі та 49,6% прокату СССР і затруднювала 153 000 робітників.

З 1941 року. За другої світової війни Ч. м. України була в значній мірі зруйнована. Велику частину устаткування вивезено на Схід, решту знищили сов. і нім. війська. Відбудова Ч. м. по війні на Україні відбувалася повільно, і тільки 1950 року частково досягнено передвоєнного рівня. За перших повоєнних п'ятирічок Ч. м. України користувалася досить значними капіталовкладеннями, що уможливило деяку реконструкції давніших підприємств на новій технічній базі та будову нових зав. Так, у 1945-1950 pp. введено в дію 10 потужних доменних печей, 27 мартенівських печей, на зміну 30-40-тонним прийшли нові, потужністю 150 — 200, а навіть 300-тонні. За 1950-1970-і pp. приблизно 30% всесоюзних капіталовкладень одержувала укр. Ч. м.; за цей час введено в дію 32 доменні печі (у тому ч. 4 об'ємом 2 000 куб. м та по одній 2 300 куб. м і 2 700 м3), 36 мартенівських печей (у т. ч. 11 місткістю 650 і 900 т), 18 кисневих конверторів, 53 прокатних станів, 17 нових станів на трубопрокатних зав. тощо. У. прокатних цехах на станах всіх типів значно збільшено продуктивність шляхом удосконалення нагрівання металу, збільшення ваги і габаритів зливків та скорочення циклу прокату. Значно сконцентровано виробництво. Питома вага України у заг.-союзному виробництві становила 48% чавуну, 40% сталі, 41% готового прокату і 36% сталевих труб. Виробництво основних видів продукції Ч. м. УССР таке (в млн т):


рік | чавун | сталь | прокат | сталеві труби

1913 | 2,0 | 2,4 | 2,1 | 0,07

1928 | 2,4 | 2,4 | 2,0 | 0,11

1940 | 9,6 | 8,9 | 6,5 | 0,56

1950 | 9,2 | 8,3 | 6,9 | 0,92

1960 | 24,2 | 26,2 | 21,1 | 2,22

1970 | 41,4 | 46,6 | 37,4 | 4,49

1978 | 38,0 | 56,7 | 37,6 | 4,00


Не зважаючи на кількісне збільшення виробництва в абсолютних числах питома вага Ч. м. України у заг.-союзному виробництві зменшується.

Починаючи з 1970-х pp. ці тенденції виразно посилюються. Ч. м. України відсунено на дальший план; продукція чавуну й сталі навіть зменшується. Не зважаючи на факт, що на Україні збудовано за попередні роки ряд великих зав. чи скорше — комплексів виробництва (найбільший Криворізький металургійний комплекс ім. Леніна, друге за величиною підприємство Ч. м. в СССР після Магнітогорського металургійного комбінату), устаткування більшости підприємств Ч. м. застаріле, собівартість палива та сировини вища, ніж у сх. осередках, видайність праці зменшується.

Почавши з 1979, Статистичне Управління УРСР не публікує повних даних про Ч. м. на Україні (їх подається тільки для всього СССР). 1971-1975 виробництво прокату збільшилося всього на 0,4%, за 1976-1980 — на 0,2%, сталевих труб на 0,4% і 0,1%.

Щоб піднести продуктивність праці Ч. м. України, з поч. 1970-х pp. почато застосовувати киснево-конверторний спосіб витопу сталі, згодом (у 1980-х pp.) його поширено на бл. 40% всіх зав. На запорізькому зав. «Дніпроспецсталь» розпочато електро-магнітне перемішування сталі в елетропечах, що згодом поширилося на ін. підприємства. Дещо розширено і виробничий профіль прокату, зокрема холодногнутих форм. До деякої міри поліпшилася також утилізація відходів виробництва, використання 94% доменних і 37% сталеплавильних шлаків. В 11 п'ятирічці (1981 — 85) капіталовкладення зростуть, порівняно з попереднім п'ятиріччям, приблизно на 30%, при чому бл. 37% їх піде на розвиток сировинної бази. У 1980-х pp. розпочато також ґрунтовну реконструкцію техн. застарілих прокатних станів по деяких більших підприємствах України (на Дніпорептровському зав. ім. Дзержинського, Макіївському, «Криворіжсталь» та ін.), а також на зав. трубних аґреґатів і цехів. У зв'язку з недостачею пального розпочато виробництво формованого металургійного коксу з слабоспікливого вугілля та збільшено будівництво і реконструкцію аґреґатів для витопу конверторної сталі й електросталі. За останні роки погіршився на Україні показник витрати заліза у доменному виробництві: у сер. він становив 1025 кг на 1 т переробленого чавуну порівняно з 989 кг на зав. «Азовсталь» та ін. більших підприємствах Сходу СССР.

Не зважаючи на чималі труднощі у Ч. м. України, на 1983 УРСР є й далі однією з основних металургійних баз СССР, даючи кожну третю тону готового прокату, бл. 25% сталевих труб і 50% видобутку залізної руди. Бл. 60% заг. виробництва Ч. м. України вивозиться за її межі, гол. до РСФСР та сателітних країн.

Розміщення Ч. м. на Україні пов'язане з розміщенням вугілля і залізної та марганцевої руд. На Україні е три р-ни Ч. м.: Дніпровський, Донецький та Прйозівський; два перші — основні, вони постали за останні десятиліття 19 в., Прйозівський виник в кін. 19 в. Нині найважливішим е Придніпровський р-н (див. Дніпровський пром. р-н); його підставою є величезні родовища руд — залізної у Кривому Розі і марганцевої у Никополі, відносно недалека відстань від коксівного вугілля Донбасу та вигідне положення на перехресті шляхів Дніпрового і Донбас — Кривий Ріг. Найважливішим вузлом Дніпровського р-ну є Дніпропетровський вузол, який включає три осередки: Дніпропетровське (найбільше пром. м. України; найбільші зав.: Дніпропетровський металургійний зав. ім. Петровського — один з найбільших зав. на Україні, Дніпропетровський металургійний зав. ім. Леніна та ін.), Дніпродзержинське (найбільший зав. — Дніпровський металургійний зав. ім. Ф.Дзержинського, один з найбільших металургійних зав. СССР, закладений 1887 — 89) і Новомосковське. Запорізький металургійний вузол використовує, крім донецького вугілля і Криворізької залізної руди, електроенергію Дніпрогесу; найбільші зав.: «Запоріжсталь», електроплавильний «Дніпроспецсталь» та феросплавний.

Криворізький металургійний вузол постав у р-ні розробки залізної руди (див. Криворізький залізнорудний басейн), розпочатої 1881, яка посіла з кін. 19 в. перше місце в Рос. Імперії. Територія експлуатації залізної руди постійно збільшувалася; з часом щораз більше переходили до експлуатації вбогих руд, а у зв'язку з цим творено рудозбагачувальні комбінати. Видобудок товарної залізної руди на Криворіжжі становив 1913 6,4 млн т, тобто 94% всієї УССР і 70% Рос. Імперії. Довший час залізорудна промисловість була єдиною галуззю промети на Криворіжжі, щойно 1930 постав металургійний комбінат на базі вбогих руд і донецького вугілля. Тепер Криворіжжя є після Донбасу і Дніпропетровського пром. р-ну третім на Україні осередком Ч. м.; характеристичні великі комплекси підприємств. Найбільші заводи: Криворізький гірничо-металургійний комбінат «Криворіжсталь», Криворізький коксохем. зав., зав. гірничого устаткування «Комуніст».

На півд. сх. від Криворіжжя простягається Никопільський марганцевий басейн з найбільшими запасами марганцевої руди в СССР. Експлуатація марганцевої руди зростала до сер. 1970-их pp., згодом не зазнавала змін; виробництво у тис. т: 1928 — 531, 1940 — 893, 1950 — 903, 1960 — 3 725, 1970 — 5 202, 1975 — 6 537, 1980 — 7 031. Гол. зав. (всі у Никополі): півд.-трубний, кранобудів. і феросплавів.

Продовженням Криворізького залізорудного басейну є Кременчуцький залізорудний басейн, руду якого розробляють щойно з 1970, зав.: Дніпровський гірничо-збагачувальний комбінат, зав. нафтопереробний, техн. вугілля тощо.

Донецький металургійний центр базується на привізній залізній руді з Кривого Рогу, марганцевій руді з Никополя, на власному паливі (коксівне вугілля) та на вапняках. Металургійна продукція Донбасу виробляє бл. пол. чавуну і бл. 1/3 всієї продукції металургії України (перше місце посідає Придніпров'я). Поч. Ч. м. на Донбасі датується 1870-ми рр.

Заводи виявляють велику концентрацію продукції (число заводів зменшилося, натомість значно зросла їх продукція). Виробництво Ч. м. на Донбасі з сер. 1970-их pp. не зростає. Центрами Ч. м. є Донецьке (найбільший зав. ім. Леніна), Макіївка (Макіївський металургійний зав.), Єнакієве (Єнакіївський металургійний зав. ім. С. Кірова), Алчевськ (Алчевський металургійний завод) і менші у Костянтинівці, Краматорському, Ворошиловграді, Харцизьку.

Третім, меншим р-ном Ч. м. є Прйозівський, до складу якого входять Керчинський залізорудний басейн на Керчинському піво. та м. Жданов на півн. побережжі Озівського м. Базою Ч. м. є руди заліза (також довожені з Кривого Рогу) і коксівне вугілля з сусіднього Донбасу та високоякісні вапняки. Поч. експлуатації керчинських руд припадає на кін. 19 в. 1913 видобуто 270 000 т (3,9% продукції УССР), у 1956 — 4,3 млн т 8,8%).

Керчинську руду збагачують на сусідньому Комиш-Буринському залізорудному комбінаті.

Осередками чорної металургії є Маріуполь (комбінат "Азовсталь", одне з найпотужніших металургійних підприємств в Україні; Ілліча та ін.) і Керч (Комиш-Бурунський залізорудний комбінат).

[ред.] Література

  • Вакулев Г. Черная металлургия Юга России. - М., 1953
  • Струмилин С. История черной металлургии СССР. - К., 1954
  • Середенко М. Черная металлургия Украины 1917-57. - К., 1957
  • Вернацкий И., Терещенко Н. Развитие черной металлургии Украинской ССР. - К. 1963
  • Терещенко Н. Черная металлургия Украинекой ССР за 50 лет Советской власти. - К., 1967
  • Уваров В. Економічні проблеми розвитку чорної металургії УРСР. - 1970
  • Галкін Д. Технічне переозброєння і підвищення ефективности підприємств чорної металургії Української РСР//Економіка Радянської України, ч. 9, К., 1983
  • Енциклопедія українознавства


Економіка Це незавершена стаття з економіки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.