Лисенко Микола Віталійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.


Микола Лисенко

Мико́ла Віта́лійович Ли́сенко (10(22).3.1842 — 24.10 (6.11).1912, Київ) — видатний український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.

Народився у с. Гриньки на Полтавщині. Походив з козацько-старшинського роду Лисенків. Навчався у Харківському та Київському університетах, мав звання кандидата природничих наук. Становлення Лисенка як громадського діяча пройшло у Київській Громаді.

У 1867–69 завершив музичне навчання у Ляйпцігу, а в 1874–75 вдосконалював майстерність у Петербурзі в М. Римського-Корсакова. З 1869 жив у Києві, де працював учителем гри на фортепіано, а у 1904 відкрив власну музично-драматичну школу. Був у центрі музичного і національно-культурного життя Києва — виступав з концертами як піаніст, організовував хори, концертував з ними у Києві і по всій Україні. Брав участь у “Філармонічному товаристві любителів музики і співу”, “Гуртку любителів музики і співу”, “Гуртку любителів музики” Я. Спиглазова, в організації недільної школи для хлопців-селян, пізніше — в підготовці "Словника української мови", у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного Відділення Російського Географічного Товариства. Виступав як піаніст у концертах Київського відділення Російського музичного товариства, на вечорах Літературно-Артистичного Товариства, членом правління якого він був, у щомісячних народних концертах у залі Народної аудиторії. Організовував щорічні шевченківські концерти. Разом з О. Кошицем був організатором музичного товариства “Боян” (1905). У 1908–12 — голова ради правління “Українського Клубу”.

У хорах Лисенка здобули початки мистецької освіти К. Стеценко, П. Демуцький, Л. Ревуцький, О. Лисенко та ін. Грошовий збір від концертів йшов на громадські потреби, зокрема, на користь 183-х студентів Київського університету, відданих у солдати за участь в антиурядовій демонстрації у 1901.

Лисенко переслідувався царським урядом, в 1907 був на деякий час заарештований.

Етнографічна спадщина Лисенка — запис весільного обряду (з текстом і музикою) у Переяславському повіті, запис дум і пісень кобзаря О. Вересая, розвідки “Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем” (1874), “Про торбан і музику пісень Відорта” (1892), “Народні музичні інструменти на Вкраїні” (1894). Створив класичні обробки народних пісень, написав понад 80 вокальних та фортепіанних творів.

У композиторській спадщині Лисенка особливо важливе місце займають твори на тексти Т. Шевченка “Музика к “Кобзарю”, “Радуйся, ниво неполитая”, “Б’ють пороги”, “Гайдамаки”, “Іван Гус” та ін.). Лисенко — автор опер “Різдв’яна ніч”, “Утоплена”, “Тарас Бульба”, “Енеїда”, дитячих опер “Коза-дереза”, “Пан Коцький”, “Зима і Весна”, оперети “Чорноморці”, які стали основою українського національного оперного мистецтва.

Пам'ятна монета на честь Лисенка
Збільшити
Пам'ятна монета на честь Лисенка

Помер і похований у Києві.

[ред.] Див.

Міжнародний благодійний фонд ім. М. Лисенка


музика Це незавершена стаття про музику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.



Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!
Іншими мовами