Системи небесних координат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Системи небесних координат використовують в астрономії для опису положення світил на небі або точок на уявній небесній сфері. Координати світил або точок задаються двома кутовими величинами (або дугами), які однозначно визначають положення об'єктів на небесній сфері. Таким чином, системи небесних координат є сферичними системами координат, в яких третя координата — відстань — часто невідома і не грає ролі. Ці системи відрізняються одна від одної вибором основної площини та початком відліку.

[ред.] Найчастіше використовувані системи

В залежності від поставленої задачі, може бути більш зручним використовувати ту чи іншу систему. Найчастіше використовуваними є наступні системи:

[ред.] Історія та використання

Небесні координати використовувались вже в глибокій древності. Опис деяких систем міститься в трудах давньогрецького мислителя Евкліда (біля 300 до н. е.). Опублікований в «Альмагесті» Птолемея зоряний каталог Гіппарха містить положення 1022 зірок в екліптичній системі небесних координат.

Спостереження змін небесних координат привели до найвизначніших відкриттів астрономії, які мають величезне значення для пізнання Всесвіту. До них відносяться явища прецесії, нутації, аберації, паралаксу, власних рухів зірок та інші. Небесні координати дозволяють вирішувати задачу вимірювання часу, визначати географічні координати різних місць земної поверхні. Широке використання знаходять небесні координати при складанні різних зоряних каталогів, при вивченні істинних рухів небесних тіл — як природних, так і штучних — в небесній механіці та астродинаміці і при вивченні просторового розподілу зірок в проблемах зоряної астрономії.

[ред.] Джерела