Нуль (цифра)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Нуль (ноль) (від лат. nullus — ниякий) — цифровий знак, що позначає число нуль; а також математичний знак, що виражає відсутність одиниць будь-якого розряду в записі числа в позиційній системі счислення: цифра нуль, що стоїть праворуч від іншої цифри, збільшує її на розряд (наприклад, в десятковій системі счислення, множить на десять). Порівняйте, наприклад, числа 410 і 4010; 416 і 4016 (нижній індекс позначає основу системи счислення).
[ред.] Історія
Слово «цифра» виникла від арабського слова «сифр» («нуль»).
Перші відомості про запис нуля відносяться до 876 р.; в настінному напису з Гваліора (Індія) є число 270. Деякі дослідники исследователи припускають, що нуль був позичений у греків, які ввели в якосьі нуля букву «о» в шістнадцяткову систему счислення, що використовувалась ними в астрономії.
Інші, навпаки, вважають, що нуль прийшов з Індії, зі сходу, і був винайдений на кордоні індійскої і китайської культур. Знайдені більш старі написи від 683 і 686 рр. у сучасних Камбоджі та Індонезії, де нуль зображено у вигляді точки й малого кола.

