Палладін Олександр Володимирович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Олександр Володимирович Палладін (1885-1972) - український біохімік. Президент Академії наук Української РСР(1946-1962), академік АН УРСР і АН СРСР. Засновник української школи біохіміків.
Народився 10 вересня 1885 р. у м. Москві.
Помер 6 грудня 1972 р. у Києві. Похований на Байковому кладовищі.
Син академіка Петербурзької Академії наук, ботаніка, біохіміка і фізіолога рослин В.І.Палладіна, учень М.Є.Введенського і І.П.Павлова. Закінчив Петербурзький університет (1908 р.). В 1909 поліпшував освіту в Гейдельбергському університеті. Працював у Петербурзі на кафедрі фізіології Жіночого педагогічного інституту (1909-1916 рр.), на Вищих жіночих сільськогосподарських курсах (1914-1916 рр.), професор Новоолександрійського інституту сільського господарства і лісництва (1916-1923 рр., м. Харків), водночас у 1921-1931 рр. завідував кафедрою фізіологічної хімії Харківського медичного інституту. З 1925 р. по 1970 очолював Український біохімічний інститут (з 1931 р. - Інститут біохімії АН України у Києві), водночас у 1934-1954 рр. завідував кафедрою біохімії Київського університету.
У 1935-1938 роках — неодмінний секретар Президії Академії наук України, в 1939-1946 — віце-президент Академії наук України, у 1946-1962 президент Академії наук України.
Основні наукові праці присвячені біохімії нервової системи і м'язової діяльності, біохімії вітамінів і живлення. Показав, що одним з попередників кератину є аргінін (1916 р.). Вивчив особливості обміну в м'язах при роботі, відпочинку і тренуванні, що стало основою теорії фізичної культури. Довів, що утворення креатину відбувається головним чином у м'язах, а не в печінці. Це стало темою його магістерської дисертації та монографії "Дослідження над утворенням і виділенням креатину у тварин" (1916 р.) Дослідження креатину підтвердили важливе значення цієї речовини в життєвих процесах і сприяли оформленню біохімії м'язової діяльності як самостійного напрямку.
Першим почав систематичне вивчення біохімії нервової системи. Встановив біохімічну топографію нервової тканини: особливості хімічного складу і біохімічних характеристик морфологічно і функціонально відмінних частин центральної та периферичної нервової системи. Було вивчено також особливості обміну білків, вуглеводофосфорних сполук і нуклеїнових кислот у нервовій тканині при збудженні і гальмуванні і встановлено важливі закономірності внутріклітинної локалізації та вікових змін активності ферментних систем, що розщеплюють білки. У 1940-ві роки узагальнив матеріал з біохімічної статики, тобто за визначенням хімічного складу різних відділів мозку, а також дані про динамічну біохімію нервової системи, що включає визначення окремих біохімічних реакцій, які відбуваються в нервовій тканині, та про активність ферментів, які каталізують ці реакції. Роботи щодо біохімії нервової системи, проведені О.В.Палладіним та його учнями на клітинному, субклітинному та суборганоїдному рівнях при різноманітних функціональних і патологічних станах, заклали основу функціональної біохімії головного мозку.
Вперше в СРСР почав біохімічні дослідження вітамінів (1919 р.). Виявив зв'язок між порушеннями обміну речовин і дефіцитом вітамінів при експериментальному скорбуті і поліневриті. У роки Великої Вітчизняної війни було почато розробку ліків, що сприяли припиненню кровотечі та якнайскорішому загоюванню ран. В умовах евакуації Інституту біохімії в Уфу при активному сприянні О.В.Палладіна Уфимський вітамінний завод у лютому 1942 р. почав випускати вітамін К3. При численних позитивних якостях цей препарат мав недолік - погано розчинявся у воді, що значно обмежувало його застосування. У лабораторії Уфимського вітамінного заводу було проведено серію успішних експериментів i синтезовано новий водорозчинний аналог вітаміну К, названий вікасолом. Випробування вікасолу в клініках і шпиталях Уфи підтвердило його лікувальну цінність не лише при авітамінозі, - при пораненнях, захворюваннях, пов'язаних з кровотечею, вікасол практично сприяв загоюванню ран.
О.В.Палладін - засновник ряду актуальних наукових напрямків, що стали основою сучасної біохімії і молекулярної біології, теоретичної і практичної медицини. Серед них біохімія нервової діяльності (нейрохімія), м'язової діяльності, харчування, зокрема біохімія вітамінів, гіпо- та авітамінозних станів, порівняльна й еволюційна, а також біохімія спорту. Ці напрямки, що склали базис функціональної біохімії, упродовж десятиріч успішно розроблялися і розробляються учнями та послідовниками О.В.Палладіна в Україні і в інших державах.
О.В.Палладін - один із засновників міжнародного нейрохімічного товариства, товариств фізіологів, біохіміків і фармакологів СРСР і України, Харківського медичного товариства, а також засновник "Українського біохімічного журналу" і міжнародних журналів "The Journal of Neuroscience", "The International Journal of Neuroscience".
Понад чотири десятиріччя О.В.Палладін вів педагогічну діяльність. Він читав курс фізіологічної (біологічної) хімії в Петербурзі на кафедрі фізіології Жіночого педагогічного інституту, в Харківському університеті і медичному інституті, в Київському університеті. В 1921 р. організував науково-дослідну кафедру біохімії в Харківському медичному інституті, що в 1925 р. була перетворена в Український біохімічний інститут (зараз - Інститут біохімії НАН Украъни ім. О.В.Палладіна). В 1934 р. з ініціативи О.В.Палладіна створено кафедру біохімії на біологічному факультеті Київського університету, якою він керував упродовж двох десятиріч. У 1924 р. видано перший в СРСР "Підручник фізіологічної хімії" О.В.Палладіна, що протягом 30 років був єдиним, витримав 25 видань дев'ятьма мовами. Наукова школа О.В.Палладіна налічує понад 150 докторів і кандидатів наук, що працюють у рiзних кiнцях свiту.
[ред.] Джерела
- Выдающиеся химики мира: Биогр.справочник. В.Волков, Е.Вонский, Г.Кузнецова. -М., 1991.
- 100 видатних імен України.
- Вікіпедiя міста Києва

