Филипович Павло Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Филипович Павло Петрович (2 вересня 18913 листопада 1937) — український поет і літературознавець.

Народився у с. Кайтанівці Звенигородського повіту Київської губ. (тепер Катеринопільського р-ну Черкаської обл.) у родині священика. Середню освіту здобув у Златопільській гімназії та у Колегії Павла Галагана у Києві. У 1910-15 навчався на правознавчому та історико-філологічному ф-ті Київського ун-ту. Почав друкуватися рос. мовою з 1910 під псевдонімом П. Зорєв у журналах “Вестник Европы”, “Заветы”, “Куранты”. Ранні поетичні твори Ф. позначені впливом символізму. Публікувалися у збірнику “Музагет” (1919), що об'єднував поетів-символістів. Перша значна наукова праця — “Жизнь и творчество Е. Баратынского” (1917). З 1917 — приват-доцент Київського ун-ту, в 1920-33 — професор Інституту народної освіти (тогочасна назва Київського ун-ту). Був членом комісії ВУАН зі складання біографічного словника українських діячів, секретар історично-літературного товариства при ВУАН, редактор різних наукових збірників та ін. Автор збірок поезій “Земля і вітер” (1922), “Простір” (1925). Належав до літературної групи “неокласиків”. Вважав, що гармонійному розвитку національної літератури необхідне підґрунтя класичного світового письменства, не сприймав кон'юнктурної офіційної ідеологічної лінії в тогочасній поезії, виступав за підвищення культурного та художнього рівня літературних творів. Поетична творчість Ф. відзначається культурологічною насиченістю, осмисленням загальнолюдських етичних та естетичних цінностей. Здійснив переклади з французької (Ш. Бодлера, П. Верлена, П. Ж. Беранже), російської (О. Пушкіна, В. Брюсова, Є. Баратинського). Літературознавчі праці Ф. присвячені питанням західноєвропейської літератури, сучасного українського літературного процесу, проблемам методології науки про літературу. Ф. — автор статей про І. Франка, О. Олеся, Лесю Українку, О. Кобилянську, М. Коцюбинського, представників молодої української поезії (П. Тичину, Я. Савченка, М. Рильського, М. Семенка). Один із фундаторів сучасного шевченкознавства, автор спеціальних досліджень “Шевченко і романтизм” (1924), “Шевченко і Гребінка” (1925), “Шевченко і декабристи” (1926), “До студіювання Шевченка та його доби” (1925). Своїми працями Ф. заклав наукові основи українського літературознавства (ст. “Українське літературознавство за 10 років революції”, 1928). Восени 1935 заарештований органами НКВС, звинувачений у причетності до терористичної групи і засуджений до страти. Невдовзі вирок було замінено на 10-річний термін ув'язнення. Засланий на Соловки, де і загинув.