Скоропадський Іван
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Іван Ілліч Скоропадський (1646 - 1722) - Гетьман Лівобережної України (1708–1722). Намагався посилити політичний вплив козацької старшини.
Зміст |
[ред.] Рання бiографiя
Родом з Умані, 1674 перейшов на Лівобережжя, де був військ. канцеляристом у гетьмана І. Самойловича (1675 — 76), чернігівським полковим писарем (1681 — 94); 1698 ген. бунчужним, 1701 ген. осавулом (другим). Розумна й тактовна людина, Скоропадський не раз виконував важливі дипломатичні місії Самойловича (до Москви 1675 і 1676, до Криму 1681) й І. Мазепи (до Польщі 1690, до Москви 1693 і 1696, до Січі 1703).
[ред.] Iнсталяцiя на гетьманську посаду
Скоропадський належав до тієї групи вищої старшини, що повнотою підтримувала Мазепу, з яким він був пов'язаний і особистою приязню. 1706 Мазепа призначив С. на уряд полк. стародубського, особливо важливий в обставинах Півн. війни й союзу України з Швецією; було відомо, що він готував С. на свого наступника. 1708 Мазепа, вже з швед. табору, писав С., щоб він старався «моск. військо зі Стародуба іскоренити». Цей лист був перехоплений росіянами, й С. лишився в моск. таборі. Не мавши ін. кандидата (Д. Апостол, хоч і ворог Мазепи, пішов з ним до шведів, а Павло Полуботок не користався довір'ям Петра І), цар погодився на кандидатуру С., який і був обраний на гетьмана у Глухові 6. 11. 1708. Але Петро І ніколи повнотою не довіряв С., приховував від нього військ. плани, відмовився затвердити пропоновані С. пункти нової угоди України з Москвою (Решетилівські статті 1709) й затримав (до 1710), видачу йому інсталяційної грамоти на гетьманський уряд.
[ред.] Обмеження Гетьманщини Москвою
Полтавська перемога Росії розв'язала руки Петрові І щодо України. Країна, спустошена війною, моск. репресіями, епідемією чуми, стала територією рос. військ. окупації. Росія не тільки тримала тут постійно своє військо (10 драгунських полків), коштом місц. населення, але щораз більше втручалася у внутр. справи України, які перед тим належали до компетенції гетьманського уряду. Коз. військо було передане під командування рос. генералів, а ген. артилерія була вивезена до Московщини. У Глухові, куди була перенесена столиця Гетьманщини (1709), моск. резидент (спершу А. Ізмайлов, а потім Вініус і Ф. Протасьев) наглядав за діяльністю гетьмана, який мусів «радитися» з ним у всіх справах. Цар не тільки залишив за собою виключне право призначати ген. старшину й полк. (а іноді навіть і сотн.), але й наставляв, чи міняв на ці уряди зовсім чужих для України людей: росіян, молдаван, сербів, поляків. Репресії супроти кол. мазепинців та їхніх родин, депортованих на Московщину або на Сибір, конфіскація їх маєтностей і щедра роздача їх рос. вельможам, створення на Україні величезних лятифундій О. Меншикова та ін. чужих достойників й обмеження права зем. надань гетьмана, численні й чимраз більші мобілізації козаків і посполитих на важкі будови військ. укріплень, каналів (Ладоґа, Волга-Дін) і нової рос. столиці Петербурґу — все це утруднювало, а навіть паралізувало діяльність укр. уряду. Нарешті, 1722 Петро І утворив Малорос. Колеґію, яка значно обмежувала владу гетьмана й права укр. уряду. Екон. політика Росії на Україні по 1709 набирає виразно колоніяльного характеру: обмежуються або й забороняються торг. зносини Гетьманщини з Зах. Європою, чорноморськими країнами й Запоріжжям, гальмується розвиток укр. промисловості (зокрема гутницької й салітряної); екон. і фінансове життя Гетьманщини піддається під монопольний контроль рос. уряду й купецтва. Чималих утисків зазнає також культ. і церк. життя (зокрема заборона укр. друку 1720). Все це погіршувало політ. й моральну атмосферу країни, тероризувало укр. людність, сприяло численним доносам на гетьмана та його уряд, кінець-кінцем дезорганізувало укр. нац. й гром. життя.
[ред.] Пiдсумок
У важких умовах свого часу Скоропадський робив усе, що міг, щоб боронити права укр. держави та інтереси її населення. Скоропадський коректно ставився до свого попередника і навіть у своїх універсалах уникав офіц. моск. термінології щодо «изменника» Мазепи, називаючи його звич. «бувшим гетьманом» або «нашим антецесором». С. протестував проти рос. утисків, загарбань і здирств (навіть всесильного Меншикова), був проти утворення Малорос. Колеґії. Звич., всі ці заходи Скоропадського не могли вплинути на Петра І, який, всупереч своїм урочистим обіцянкам зберігати автономні права України, у критичний момент переходу Мазепи на бік Швеції вирішив ліквідувати гетьманський устрій.
У колах укр. мазепинської еміґрації ім'я і пам'ять С. завжди залишалися чистими (екзильний гетьман Пилип Орлик згадував у своєму «Діяріюші» С. як свого «великого й любого приятеля»). С. помер 3. (14) 7. 1722 і був похований у Гамаліївському монастирі к. Глухова.
[ред.] Iншi данi
Іван Скоропадський був одружений на Анастасії Марківні, доньки Марка Аврамовича, яка маючи всличезний вплив на свого чоловіка, нерідко втручалась у пеpe6iг державних справ. Тому й побутувала серед козаків примовка: «Іван носить плахту, а Настя - булаву»

