Магнітна проникність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Магнітна проникність (найчастіше позначається літерою μ) пов'язує між собою вектори індукції \mathbf{B} \ та напруженості \mathbf{H} \ статичного магнітного поля:

\mathbf{B} = \mu \mathbf{H}.

(дана формула справедлива лише для статичного, тобто незмінного у часі, магнітного поля в середовищах, що не мають властивостей магнітного гістерезису).

Величина μ у попередній формулі має назву абсолютної магнітної проникності і обчислюється як добуток магнітної проникності вакууму μ0 та відносної магнітної проникності середовища μr:

μ = μ0μr.

Магнітна проникність вакууму μ0 є константою, що залежить від вибору системи одниниць. Відносна магнітна проникність середовища μr залежить від властивостей речовини, з якої утворене це середовище і пов'язана з магнітною сприйнятливістю χm:

μr = 1 + χm.


У залежності від величини відносної магнітної проникності, речивони класифікуються наступним чином:

При μr < 1 — матеріал є діамагентиком
При μr > 1 — матеріал є парамагентиком
При μr > > 1 — матеріал є феромагентиком.


У магнітна проникність анізотропних середовищ є тензорною величиною, внаслідок чого напрямки векторів індукції та напруженості магнітного поля можуть дещо відрізнятися один від одного.