Рись

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Рись [Felis (Lynx) lynx L.], хижий ссавець з родини котячих. Довжина тіла самців у дорослому стані сягає від 76 до 110 см, а самиць на декілька (3-6) см коротша. Хвіст – 10-31 см., висота у плечах 60-65 см. Вага дорослих звірів найчастіше дорівнює 16-20 кілограмам, інколи до 32 кг. Рись має карі очі, китиці на вухах, короткій хвіст, жахливі пазурі, та сильні задні лапи. Всі лапи зимою вкриті великим хутром. Ніхто інший з котячих не пристосований до снігу так добре, як рись. Рись на Україні трапляєцця досить рідко: в Карпатах та на Поліссі.

Зміст

[ред.] Поширення

З давніх-давен рись була поширена майже в усій лісовій зоні північної півкулі, і всюди її історія драматична. Століттями люди її жорстоко переслідували. Колись за знищення рисі навіть виплачувались премії. Окрім того на неї любили полювати королі та князі, - м'ясо рисі вважалось делікатесом. Надто пізно люди зрозуміли, що рись заслуговує уваги і турботи, її вже цілком винищили на території більшої частини Європи. Пощастило рисі лише в гірських лісах Карпат, на Балканах, на Скандінавському півострові, в Польських Татрах, де-не-де в Іспанії, де вона живе і сьогодні, а також в Росії у сибіру, де вона і тепер все ще є досить звичайним звіром. Вона широко заселяє ліси від Прибалтики до Тихого океану і майже від Полярного кола до Кавказу, Алтаю, Саян й Сіхоте-Аліня, та в північній Америці.
Рись – найпівнічніша тварина з котячих. В Скандінавії, наприклад, вона зустрічається навіть за полярним колом. В північних областях Росії рисі крупніші, довгошерсті, мають менше плям.

Тепер майже всюди, де рисі вдалось вижити, вона охороняється законом, в нашій країні рисей занесли до "Червоної Книги". Її навіть відловлюють і переселяють в місця, з яках вона зникла. Правда, в останні роки над риссю нависла нова загроза: ціна на її хутро піднялась непомірно високо. За добру шкіру платять більше, ніж за купу знаменитих соболів. В котрий раз мода ускладнює охорону природи!

Рись – типовий кіт, хоч розмірами нагадує великого собаку. Хвіст ніби відрубаний, але дуже характерна голова. Вона відносно невелика, овальна і дуже виразна. І коли говорять про жорстокість рисі, про смертельну небезпеку зустрічі людини з цією твариною – це велике перебільшення.

М’яке, довге і густе хутро рисі в різних областях її поширення має неодинаковий колір: сіро-голубий, димкуватий, сіро-бурий, червонорудий. Майже завжди на шерсті є темні пляпи, великі на спині і боках і дрібні на грудях та на ногах. На череві волоски особливо довгі та м’які, але не густі, майже завжди чисто-білі з рідкими цятками. Зрештою, навіть в одному і тому ж місці рідко можна зустріти дві однаково забарвлені рисі. Літнє хутро рисі товстіше, коротше і має ясравіші барви, ніж зимове.

Слід звіра також типово котячий, без відбитків кігтів. Якщо йдуть декілька рисів, то задні стають в сліди передніх, так само як вовки. Йдучи, задню ногу рись ставить перед передньою. В рисі сильне тіло. До того ж вона дуже спритна: не тільки прекрасно лазить по деревах та скелях, але й швидко бігає, робить великі – до 3,5-4 м – стрибки, здійснює довгі переходи, добре плаває. Рухи рисі поєднують м’якість і грацію, весь її вигляд говорить про силу та незалежність. Але рись є настільки скритною і обережною, що побачити її на волі мало кому вдається. Живе рись в різних лісах. Надає перевагу спокійним, глухим лісам, з непрохідним буреломом, але і рідколісся вона не уникає. Буває, що зустрічається в низькорослих лісочках, з заростями кущів, в лісостепі, лісотундрі, гірських скелях, але найчастіше в зоні низькогірної тайги, де не так багато снігу, не так холодно, як в північних хвойних лісах, і де багато різноманітних тварин, на яких полює рись. Особливо полюбляє гірські ліси з скелястими місцями.

Взагалі рись, як і інші хижаки, живе там, де достатньо їжі. Основу її харчування становлять зайці, козулі, різноманітні птахи, в першу чергу рябчики, але може вполювати й філіна, гризуни, а також молоді олені, кабани, може вполювати навіть лося. При можливості ловить білок, куниць, соболів, єнотоподібних собак. Лисицю жорстоко і рішуче знищує, навіть якщо в цьому немає необхідності. Але районів, добре обжитих вовками, старається уникати – вовк для рисі такий самий ворог, як рись для лисиці.

[ред.] Полювання

Полює з засади, жертву доганяє двома, трьома стрибками. Велику тварину як правило впольовує зимою, коли в тих копита провалюються в сніг, а великі лапища рисі дозволяють їй добре триматися на снігу. Що ж стосується кровожерності рисей - вся справа в тім , що рись, як і більшість котячих полюбляє їсти свіжину, а їжа, що провалялася два-три дні вони вже їсти не будуть. Треба зазначити, що кровожерність проявляється як раз влітку, бо взимку рись може втоптати здобич у сніг і харчуватися нею досить довго. Окрім того може полювати з дерева.
Рись – чудовий мисливець. Вдень вона, як правило, відлежується в свому лігві, а з заходом сонця стає активною. Легко лазить по деревах та скелях, вона вибирає зручне місце, з якого все добре видно, і терпеливо чекає появи жертви. Витримка рисі заслуговує поваги. Годинами, інколи добами вона може без жодного руху лежати в засідці. Її дуже важко помітити, а вона зверху бачить все. Маючи надзвичайно гострий слух та зір, рись чує жертву здалеку. Боротьба навіть з великим звіром триває не довго – зуби і кігті в рисі великі і дуже гострі. Рись, як і більшість хижаків, при нагоді вбиває більше тварин, ніж може з’їсти.
Але здобич не часто приходить до місця засідки, тож доводиться рисі вдаватися до більш активних методів полювання. Йде по лісі вона нечутно, зливаючись з фоном місцевості, часто прислухаючись та принюхуючись, маскуючи свій слід. Побачивши здобич, нечутно підкрадається до неї. У випадку, коли перша атака виявилась невдалою, рись переслідує жертву великими стрибками. Найчастіше все вирішують перші 10-15 стрибків.
З осені, коли молоді рисі достатньо сильні, вони полюють зграями, колективно прочісують ліс, влаштовують маленькі облави. За ніч рись проходить 6-8, а інколи 10-15 км. Свої мисливські угіддя вона проходить за 5-10 днів.

Рись їсть небагато, самець середніх розмірів взимку з’їдає 2,5-3 кг м’яса за добу, але коли голодний може й 5-6 кг, навіть, як що м’ясо промерзло.


Рись переважно веде осілий спосіб життя, але в часи сильних морозів з глибоким снігом, коли робиться не тільки холодно, а й нема що їсти, вона вирушає в далекі подорожі, і часто забрідає в степ і тундру. В добу проходить до 30 км.

При всій своїй обережності рись не дуже боїться людей. Вона може жити в створених людиною лісах, на старих вирубках. В дуже несприятливі роки вона може заходити в села та міста.

Міняє хутро рись два рази – весною та восени.


[ред.] Статеве життя

Статеве життя в рисі починається в кінці лютого і триває майже місяць. Взагалі рись любить самотність, не схильна до спілкування з собі подібними, але в шлюбний період ці нахили ламаються. За самкою звичайно ходить декілька самців, які постійно б’ються між собою. Мовчазні від природи, вони в цей період голосно мурчать, м’явкають, а в збудженому стані голосно кричать. Самки басовито м’явкають, а самці глухо мурчать. В нічній тиші ці звуки лякають людей. Вагітність триває 63-70 днів.

В травні в рисі з’являються 2-3 дітлахів (дуже рідко 1 або 4). Вони дуже кволі, сліпі і глухі, і важать 250-300 грамів. Для потомства мати влаштовує лігво в глухій частині лісу, де небудь під вивернутим коренем, в дуплі, печері, ретельно вимощує його пір’ям та травою. В ньому сухо та тепло. Перші два місяці свого життя маленькі рисі швидко ростуть і розвиваються на материнському молоці. Потім починають виходити з мамою з гнізда, знайомляться зі складним життям лісу. Дорослі приносять їм живих мишей, зайців, терпеливо вчать, як їх добувати, оберігають звірят від всіх можливих негараздів.

Очі в малят відкриваються через 16-17 днів. Коли їм виповнюється місяць, вони починають приймати тверду їжу, але материнським молоком харчуються ще 4 місяці. Мисливський інстинкт прокидається в ранньому віці. Через 40 днів після народження, молода рись вже пробує підкрастися до “здобичі” і нападати на неї. Статевої зрілості самки досягають на 21-му місяці життя, самці – на 33-му. Протяжність життя приблизно 15-20 років.

Рисі то тварини, шо поважають родинні звичаї, тому виховують своїх нащадків удвох. Самець помагає матері годувати і виховувати потомство. Рисята ростуть швидко, вже в жовтні їх важко відрізнити від батьків, вони починають полювати зграями. Всю зиму молоді тримаються біля матері і розходяться, хто куди, навесні. В річному віці рись остаточно переходить до самостійного життя.

[ред.] Стосунки з людьми

На домашніх тварин рись нападає рідко. На людину здатна кинутись лише поранена рись або у випадку, коли її переслідують. Її відношення до людини доволі дивне – в лісі вона завжди уникає людей, хоч і не боїться, але може безпечно заходити в населені пункти. Що заставляє цю обережну тварину йти до людей по смерть – невідомо.

У скандинавської традиції рись була священою твариною богині Фрейи. Вважалося, що рисі упряжені в її колісницю. Давні греки вірили, що гострий погляд рисі здатний простромлювати наскрізь непрозорі предмети. Своє наукова назва це тварина отримало від грецьк. «lynx» - "сіяти".



Метелик Це незавершена стаття з біології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


[ред.] Література