Совєтофільство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Совєтофільство (радянофільство), у колах українців поза УССР просов. орієнтації і симпатії, подекуди коляборація з СССР. У зміст С. вкладаються різні поняття й концепції, від ідеалістичного захоплення сов. Україною до сов. аґентури включно.

До прихильників С. на Україні ще перед остаточною больш. окупацією молена зарахувати ті ліві кола укр. есерів і есдеків, які готові були співпрацювати з рос. комуністами й думали творити незалежну «радянську Україну» в союзі з ком. Росією. У 1919 — 21 з них оформилися незалежники, боротьбисти й Укр. Ком. Партія (укапісти).

На еміґрації в 1920-их pp. орієнтацію на союз з Сов. Росією і на «радянський Харків» проголосили у Відні, а також у Празі ліві есери під проводом М. Грушевського (ж. «Борітеся — поборете») та есдеки (зокрема С. Вітик і його «Нова Громада»), а також В. Винниченко і видавана ним «Нова Доба». У Франції позиції С. відстоював Союз Укр. Громадян у Франції, очолений І. Борщаком і редаґовані ним «Укр. Вісти». В екзильних колах ЗУНР (Є. Петрушевич, В. Памейко) так само виникла «орієнтація на Схід», зокрема після ухвали ради амбасадорів у 1923 про приєднання Галичини до Польщі; це, однак, було не суте С., а своєрідна «реальна політика».

С. поширилося і в Галичині, гол. як реакція проти колоніяльної політики Польщі і частково як вияв симпатій до «укр. радянської держави». Зокрема сильно було поширене культ. С., тобто бажання служити укр. культурі і прагнення до нац.-культ. становлення укр. нації, що для деяких груп здавалося можливим тільки в умовах УССР. Цьому сприяв українізаційний курс в УССР (О. Шумський, К. Максимович, М. Скрипник). Звідси також рішення частини галичан з часів перебування там УГА залишитися на Україні чи згодом виїхати туди. Співпраця деяких гал. установ (НТШ, кооперація) з спорідненими закладами на Україні (напр., НТШ з ВУАН) не була політ. співпрацею з урядом. З укр. партій на Зах. Україні на плятформі С. стояла Укр. Партія Праці (гол. М. Західний), яка тісно співпрацювала з Є. Петрушевичем, і ком. організації: КПЗУ і Сельроб. На позиціях С. стояла і частина студентства з його централею ДОПС. Просов. орієнтацію підтримувало (іноді й фінансово) сов. консульство у Львові. Колективізація, голод і репресії проти укр. культури в 1930-их pp. в УССР завдали відчутного удару по С. на зах.-укр. землях й еміґрації.

У країнах постійного укр. поселення США, Канаді й Арґентіні С. поширилося у формі т. зв. проґресистського руху. Його мотиви здебільше такі самі, як і серед політ. еміґрації у 1920-их pp. Крім того, частина робітників підпала під вплив лівих просов. течій цих країн. Сов. урядові кола скрізь стимулювали такий рух, зокрема по другій світовій війні. Існують просов. укр. організації (у США — Ліґа Амер. Українців, у Канаді — Товариство Укр. Робітничо-Ферлерський Дім, Товариство Об'єднаних Укр. Канадців та ін.) і преса (у США — «Гром. Голос», згодом «Укр. Щоденні Вісті», в Канаді — «Укр. Життя», «Укр. Слово» та ін.). З діячів в укр. русі С. за океаном слід згадати Володимира Левицького, М. Січинського, М. Короля, П. Прокопчака та ін. Безпосередньо по війні серед частини укр. еміґрації поширювали погляди С. аґенти СССР, намовляючи до повернення на батьківщину (Аргентина й Франція). У 1950 — 60-их pp. проґресистський рух назагал зменшився, а подекуди й зовсім занепав, і дехто з кол. прогресистів перейшли на антисовєтофільські Позиції (І. Коляска). Серед нової політ. еміґрації лише окремі особи перейшли на С., але воно не набрало організованого характеру; у 1960-их pp. сов. місія фінансувала ж. «За синім океаном» Ю. Косача; намагаються ширити пропаґанду С. присилана з УССР газ. «Вісті з України» та видаваний аґентурно ж. «Нові Обрії» у Гамбурзі (Німеччина). Практикований частково у 1960 — их pp. культ. обмін УССР з закордоном і туристичний рух ніяк не сприяли С. серед еміґрантів, навпаки, відкрили очі багатьом з-поміж давньої заробітчанської еміґрації. Ін. рід С. — це концепція пристосуванства й дефетизму, іноді прикривана політикою «реалізму» — не підкреслювати самостійницьких прагнень, навіть не підтримувати справи нац. опору на Україні, бо на Сході Європи ситуація устабілізована і треба визнати сучасний стан і уклад сил, здобути довір'я Москви, і тоді вона змінить політику на користь України (місячник «Ми і світ» М. Колянківського, газ. «Укр. життя» Т. Лапичака).

Політиці С. серед укр. еміґрації аж ніяк тепер не сприяє примусова русифікація, аґресивний антиукр. курс Кремлю, ліквідація укр. нац. церков, репресії проти інтеліґенції і молоді, пропагована концепція «сов. народу». Проти С. виразно виступають діячі укр. руху опору в УССР.



Енциклопедія Це незавершена стаття з Енциклопедії українознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


[ред.] Література