Печера семи сплячих
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Печера семи сплячих (Іеди Уйуйанлар) — печера, де в період Пізнього Риму, імператора Декюса, ховались від переслідувань семеро христианських юнаків. В період Візантийської імперії її переробили на церкву. Печера знаходиться біля руїн міста Ефес (Туреччина), недалеко від Храму Артеміди.
За переказами в 194 році н.е. шість юнаків, супутником яких був також собака, втікали від переслідувань римської влади за поширення християнства. Коли переслідувачі їх вже наздоганяли, юнаки зустріли на своєму шляху чабана, в якого попросили знайти місце для схову. Не всі довіряли новому знайомому, але коли собака людською мовою сказав, що чабан добра людина, йому довірились. Чабан привів їх у печеру, де всі від стоми згодом заснули.
Переслідувачі знайшли сплячих юнаків, але не стали їх вбивати, а просто задвинули вхід в печеру каменем.
Через 230 років, в 425 році "юнаки" прокинулись та зголодніли, і, так як в одного з них була золота монета з зображенням цезаря, його послали за хлібом. Закритий каменем вхід легко відкрився.
Коли посланець дійшов до міста, він був дуже здивований. В місті всі мешканці вільно сповідували християнство, було багато церкв. Також був здивований і торговець хлібом, до якого підійшов юнак, який сказав, що такі монети вже давно не в обігу, але безкоштовно пригостив їжею незнайомця.
Коли семеро мандрівників наїлись досита, вони знову заснули, але вже назавжди. Їх захоронили в тій же печері.
Їх імена були: Максіміан, Діонісій, Матфей, Іоанн, Серапіон, Мартініан і Костянтин.
Категорії: Християнство | Легенди | Сон

