Трьох стилів теорія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

ТРЬОХ СТИЛІВ ТЕОРІЯ — традиційне для Європи доби Відродження і бароко вчення про поділ мови на три стилі («слоги»): високий, середній і низький.

Успадкована з античних часів, зокрема через александрійську філологічну школу.

В Україні розроблялась у XVII-XVIII ст. викладачами Києво-Могилян. академії, найґрунтовніше — Теофаном Прокоповичем (курси «Про мистецтво поетики», 1705; «Про риторичне мистецтво», 1706), його послідовниками Митрофаном Довгалевським (курс поетики «Сад поетичний», 1736), Георгієм Кониським (курс «Правила поетичного мистецтва», 1746) та ін.

Поділ на стилі передбачав обов’язкову залежність між предметом викладу, тематикою і добором мовних засобів та жанрів.

Певною мірою він перетинався зі структурно-типол. поділом літ. мови на слов’яноруську, книжну українську і живу народну (див. Староукраїнська літературна мова).

Була використана і розвинена М.Ломоносовим на матеріалі російської літературної мови XVIII ст. Втратила актуальність у процесі формування української літературної мови, коли три традиційні стилі («слоги») занепали, а основними одиницями стильової диференціації стали структур.-функц. стилі.

[ред.] Література

  • КІУЛМ, т. 1. К., 1958
  • Білодід І.К. Вчення М.В.Ломоносова про три стилі і його значення в історії рос. і укр. літ. мов. - К., 1961
  • Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэт. речи. Поэтика. - М., 1963
  • Вомперский В.П. Стилист.учение М.В.Ломоносова и теория трех стилей. - М., 1970
  • Вомперский В.П. Риторики в России ХVII-ХVIII вв. - М., 1988