Криниця для спраглих (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Криниця для спраглих
'
{{{плакат}}}
Жанр  кінопритча
Режисер  Юрій Іллєнко
Продюсер  {{{продюсер}}}
Автор 
сценарію 
Іван Драч
У головних 
ролях 
Дмитро Мілютенко
Лариса Кадочникова
Феодосія Литвиненко
Ніна Алісова
Джемма Фірсова
Оператор  {{{оператор}}}
Композитор  Леонід Грабовський
Кінокомпанія  Київська кіностудія імені О.Довженка
Тривалість  73хв.
Бюджет  {{{бюджет}}}
Країна  СРСР
Рік  1965
IMDb ID 0059655


Криниця для спраглих, художній фільм


Режисер: Юрій Іллєнко
Сценаристи: Іван Драч
Оператори: Юрій Іллєнко, Володимир Давидов
Художники: Петро Максименко, Анатолій Мамонтов
Композитор: Леонід Грабовський
Звукооператор:Ніна Авраменко


Актори:

  • Дмитро Мілютенко
  • Лариса Кадочникова
  • Феодосія Литвиненко
  • Ніна Алісова
  • Джемма Фірсова
  • Іван Костюченко
  • Євген Балієв
  • Юрій Мажуга
  • Олена Коваленко
  • Костянтин Єршов
  • Наталія Міщенко
  • Володимир Лемпорт
  • Микола Сіліс,
  • Григорій Басенко
  • Сашко Вєніков


Кіностудія: Київська кіностудія імені О.Довженка
Країна: Україна
Рік: 1965


"Криниця для спраглих" - дебют у кінематографі Івана Драча, сценариста, та Юрія Іллєнка, режисера. Була знята у 1965 році, але покладена "на полицю".

Фільм було заборонено постановою ЦК КП України. У Постанові №3 Державного Комітету України з кінематографії від 10.03.1967 в розділі про недоліки в роботі є фраза: "Так, недосвідченість режисера Ю.Іллєнка призвела до того, що у фільмі "Криниця для спраглих" було допущено ідейні збочення, внаслідок чого фільм не було випущено на екран, а витрати в сумі 268,0 тис. крб. списані на збитки". Вперше фільм було показано 1988 року.

Метафорична, алегорична, символічна оповідь з багатьма темами, головною з яких видається драматичне життя літнього Левка Сердюка, селянина-філософа. Односельці насміхаються з його піклувань про колодязь, що забезпечує водою усе село, нащадки, заклопотані власними справами, не згадують ні про батька, ні про могилу матері. Старий живе згадками та роздумами: про те, як його близькі полишили рідний дім, про смерть сина-військового, про те, як сучасний безжалісний світ вторгається у сільське життя, полишаючи людей первісної чистоти своєї ідентичності. Левко викликає синів до села з міста, але відчуваєїх душевну віддаленість і не знає, як їх наблизити. Грандіозний метафоричний театр цієї трагедії: руйнується рід, гине сама екологія його мешкання. Метафори фільму класичні: пісок - забуття, криниця - джерело моралі, духовності, народної памяті. Символічним є і кінець фільму, що дає надію і віру у безсмертя людського духу: має народитися онук Левка, син його загиблого сина-льотчика, для якого старий чистить покинуту криницю та садить коло неї яблуню в плодах - дерево життя та безсмертя.

Фільм вимагає і закликає не миритися з процесом втрати моральних цінностей, бо можна втратите людське.

[ред.] Джерело інформації

  • Кіноколо
  • "Поетичне кіно: заборонена школа", "АртЕк", Редакція журналу "Кіно-Театр", Київ 2001. ISBN 966-505-068-0.