Золота Орда
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ЗОЛОТÁ ОРДÁ – феодальна держава, що її заснував на поч. 40-х років 13 ст. хан Батий.
До складу З.О. входила величезна територія від басейну р.Обі та пониззя Сирдар’ї на сході до р. Дністра на заході. Завойовані монголо-татарами в кінці 30 – на поч. 40-х рр. 13 ст. руські землі не входили в З.О., а перебували у васальній залежності від неї – платили данину і в ряді важливих політичних питань (призначення князів, зобов’язання подавати З.О. воєнну допомогу тощо) підлягали ханській владі.
Центром З.О. було Нижнє Поволжя, її столицею спочатку – м. Сарай-Бату (поблизу нинішньої Астрахані), з 1-ї пол. 14 ст. – м. Сарай-Берке (поблизу нинішнього Волгограда).
З.О. була штучним, нетривким державним утворенням, в якому силоміць об’єднувались народи різного етнічного походження і різних ступенів соціально-економічного і культурного розвитку. Рівень суспільного розвитку монголо-татар був нижчий, ніж підкорених ними народів. З.О. мала хижацький, паразитичний характер. Продуктивні сили в ній майже не розвивалися, бо основними джерелами збагачення золотоординських феодалів були пограбування поневолених народів і захоплення здобичі під час систематичних розбійницьких походів на сусідні країни. В З.О. переважна частина земель і пасовиськ була зосереджена в руках феодальної монгольської знаті. Поряд із значною частиною закріпаченого селянства в З.О. існували вільні чи напіввільні селяни-общинники і домашні раби. Феодально залежні селяни сплачували феодалам і державі податки за землю, за виноградники, за користування водою з ариків тощо, відбували підводну, шляхову, мостову та ін. повинності. Кочівники платили з худоби податки натурою. Поширювався вивіз на продаж у країни Близького Сходу невільників, що їх захоплювали золотоординські феодали під час розбійницьких наскоків на руські та ін. сусідні землі. На чолі З.О. стояв хан із роду Батия, який вважався верховним сюзереном і власником землі. Для розв’язання найважливіших державних питань хани скликали курултаї – з’їзди з представників військово-феодальної знаті.
Державний устрій З.О. мав напіввійськовий характер. Військова та адміністративна влада зосереджувалася в руках представників феодальної знаті. Найвищі посади обіймали царевичі (родичі хана). Вони володіли улусами (уділами) і під час війни очолювали ліве та праве крила золотоординського війська. В адміністративному відношенні З.О. поділялася на улуси (пізніше – на області), округи – тумани (виставляли 10 тис. воїнів), тисячі, сотні і десятки. Їхні керівники (даруги, темники, тисячники, сотники й десятники) одночасно виконували функції воєначальників і правителів.
Монголо-татарське іго затримувало економічний і культурний розвиток руських земель, ослабляло їх політично, призводило до посилення феодального роздроблення. В Південно-Західній Русі боротьбу проти З.О. на поч. 40-х рр. 13 ст. очолив князь Данило Романович Галицький. Проте невдовзі він змушений був визнати владу монголо-татарських ханів, але взагалі галицько-волинські князі перебували у меншій залежності від З.О., ніж князі Північно-Східної Русі. В 14 ст. внаслідок розвитку феодальних відносин, міжусобної боротьби монголо-татарських феодалів за ханську владу, посилення визвольної боротьби підкорених і залежних народів воєнно-політична могутність З.О. поступово занепадала. В 2-й пол. 14 ст. З.О. починає розпадатись. Скориставшись з феодальної роздробленості західних і південно-західних руських земель та з ослаблення З.О., литовські феодали захопили Чернігово-Сіверщину, Поділля, Київщину, Східну Волинь, які перебували під монголо-татарським ігом, а польські феодали загарбали Галицьку землю і західну частину Волині.
У Північно-Східній Русі боротьбу проти гніту З.О. очолило Московське велике князівство. Під проводом великого князя московського Дмитрія Донського об’єднані руські збройні сили в Куликовській битві 1380 р. вщент розгромили величезне військо золотоординського темника Мамая. Вирішальну роль у розгромі відіграв засадний полк під командуванням князя, воєводи Боброка-Волинського, родом із Волині. Завдяки раптовому ударові засадного полку татарське військо зазнало в Куликовській битві остаточної поразки.
Пізніше значних ударів З.О. завдав середньоазіатський правитель Тімур (походи 1389, 1391, 1395-1396 рр. на Поволжя, Крим та ін. території). Спроби Єдигея та ін. правителів З.О. припинити розпад і відновити її могутність успіху не мали. Виділилося в кінці 15 ст. Сибірське ханство, в кінці 14 – поч. 15 ст. – Ногайська орда, потім виникли Казанське ханство (1438 р.), Кримське ханство (1449 р.), в 60-х рр. 15 ст. – Казахське, Узбецьке, Астраханське ханство. Розпавшись у 2-й пол. 15 – на поч. 16 ст. на окремі самостійні ханства, З.О. припинила своє існування.
[ред.] ДЖЕРЕЛА
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
- Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
- Рад. енциклопедія історії України.- К., 1970.- т.2.

