Славенороська мова
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Слов'яноруська (славенороська) мова, назва, що виникла наприкін. 16 в. і була спопуляризована П. Житецьким (1889) для тогочасної укр.-білор. книжної форми літ. мови, уживаної в наук.-публіцистичних жанрах та вищому стилі художніх творів 15 — 18 вв. С. м. розвинулася з староукр. ред_ старо-ц.-слов. мови 11 — 14 вв., що в 14 — 15 вв. зазнала архаїзації й сер.-болг. і серб/ впливу в дусі граматично-стилістичної реформи патріярха Євтимія (т. зв. другий півд.-слов. вплив) і стабілізувалася у висліді нормативних граматично-лексикографічних зусиль 16 — 17 вв. Від сер. 17 в. впливала на норми літ. мови в Росії; від сер. 18 в. наблизилася на Лівобережній Україні настільки до рос. норм, що могла зіллятися з рос. її формою. С. м., занесена у 1720 — 30-их pp. вчителями росіянами й українцями у Срім і Бачку, стала там основою архаїзовано-книжної слов'яносерб. мови на протязі понад 100 pp. У Галичині, на Буковині й Закарпатті С. м. перетривала у формі зросійщеного (в лексиці) язичія до першої пол. 20 в.
Від староукр. книжної літ. мови С. м. різниться з лексично-словотвірного й стилістичного, погляду (латинізми, польонізми, калькові словоскладання, перевага гіпотактичної і періодичної будови речень, фігуративно-перифрастичний стиль типу «плетенія словесного»). С. м. нормували граматики «Адельфотес» (1591), в її слов. перекладі грец. тексту), Л. Зизанія (1596), М. Смотрицького (1619), разом з її скороченою переробкою, може, А. Пузини, виданою 1638 у Крем'янці; лексичну кодифікацію подавали «Лексис...» Л. Зизанія (1596), «Лексикон славеноросский...» П. Беринди (1627 і 1653); рукописні «Синоніма славеноросская» й версії латино-слов. (1642 і пізніші копії) та слов.-латинського словника Є. Славинецького і А. Корецького-Сатановського; дрібніші друковані слов.-поль. словнички (Супрасль, 1722; Почаїв, 1751, 1756, 1804; Й. Левицького, 1830).
С. м. оминала чіткіших укр. (як і білор.) рис у фонетиці (ікання), зберігала етимологічні написання з ы, ъ, не позначала секундарного подвоєння приголосних, впроваджувала стверділе ц в суфіксах, залишала ц.-слов. відміни і їх закінчення в деклінації й коньюґації (добрыя земля — доброї землі); значення заниклих часових форм (аорист, імпепфект), як і штучно створених за грец. граматикою способів (оптатив, коньюнктив) та словотвірних засобів (-телный '-abilis, -andus', хліботворец — пекар) переношено з грец. та латинської мов. Системз' сполучників, широке стосування активних дієприкметників, як і абсолютного дативу, перебрано з ц.слов. синтакси (в орієнтації на мову Острозької Біблії і літургічних книг). У лексиці — біблізми, грецизми й латинізми (до 18 в. і польонізми) класицистичного характеру, з оминанням нар. діялектних виразів. Такий синтетичний характер С. м. був причиною її строкатости у окремих авторів, залежно від начитаности й тематики. На ділову мову впливала зокрема синтакса С. м.
Література: Житецкий П. Очерк литературной истории малорусского наречия 17 и 18 вв. К. 1889 (укр. переклад; Нарис літ. історії укр мови в 17 в. Л. 1941: Грушевський М. Історія укр. літератури, т. V (ч. 1, 2) К. 1926 — 27; див. також ЕУ 1. стор. 358.
| Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

