Українська Академія Наук
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |
Українська Академія Наук (Всеукраїнська Академія Наук, ВУАН) - назва найвищої наукової установи України до 1936 року.
Ініціатива її заснування вийшла від Українського Наукового Товариства в Києві в квітні 1917 р., але здійснили її щойно за Української Держави (1918): на пропозицію міністра освіти та мистецтва М.Василенка створили спеціальну комісію, яка від 9 липня до 17 вересня 1918 р. виробила законопроект про заснування УАН, затверджений гетьманом П.Скоропадським 14 листопада 1918 р.
Згідно зі статутом, УАН з осідком у Києві поділялася на 3 відділи: Історико-філологічний (І), Фізико-математичних наук (II), Соціально-економічний (III). Видання Академії повинні були друкуватися укр. мовою. Статут підкреслював загальноукр. характер УАН: її дійсні члени могли бути не тільки громадяни Укр. Держави, але й українські вчені Зах. України (що тоді входила до складу Австро-Угорщини). Чужинці теж могли стати академіками, але за постановою 2/3 дійсних членів УАН.
Першими академіками були призначені (14 листопада 1918 р.): Д.Багалій, А.Кримський, М.Петров, С.Смаль-Стоцький, В.Вернадський, М.Кащенко, С.Тимошенко, М.Туган-Барановський, О.Левицький, В.Косинський, Ф.Тарановський, П.Тутковський. Президентом УАН обрали В.Вернадського, а неодмінним секретарем - А.Кримського. Офіційне відкриття УАН відбулося 14 листопада 1918 р.
УАН у 1919-1923 pp. Захопивши Київ, большевики 11 лютого 1919 р. оголосили декрет про структуру та фінанси УАН. В радянські часи, цілковито замовчуючи попередню діяльність УАН, цю дату називали початком її існування, а більшовиків - засновниками УАН. Після короткотривалого перебування Києва під денікінцями, по поверненні большевиків, у грудні 1919 р. В.Вернадський подався у відставку, і президентом УАН став О.Левицький (1919-1921). За цих років співробітники УАН жили у важких матеріальних умовах, тоді ж вона зазнала перших репресій. Обраного 1921 року президентом УАН М.Василенка влада не затвердила, а 1923 року його заарештовано і 1924-го засуджено на ув'язнення (пізніше амністовано).
Декретом від 14 червня 1921 р. Рада Народних Комісарів УСРР перейменувала УАН на ВУАН (Всеукраїнська Академія Наук), чим підкреслювала її значення також для укр. земель під Польщею, Румунією й Чехо-Словаччиною. Того ж року до УАН приєднано Київську Археографічну Комісію й Українське Наукове Товариство у Києві, які припинили самостійне існування. Від 1920 р. до поч. 1930-х pp. окремо діяло при І відділі Історичне Товариство Нестора Літописця. УАН підпорядкували також Всенародну Бібліотеку в Києві (заснована 1918 року під назвою Національна Бібліотека Української Держави, тепер — Національна Бібліотека України імені В.Вернадського); 1922 року ВУАН було передали друкарню Києво-Печерської Лаври.
Після історика О.Левицького президентом став ботанік В.Липський (1922-1928). З переходом до НЕП-у бюджет ВУАН у твердій валюті був обмежений і число співробітників значно скоротили: на 1922 р. - до 149 осіб, 1923 р. — до 118. Але ВУАН мала значне число нештатних співробітників, які працювали здебільша безкоштовно (1921 - понад 1 000).
Розвиток ВУАН у 1924-1930 рр. Більшого розмаху набрала праця ВУАН з початком українізації і поверненням М.Грушевського з еміґрації (1924). Обраний дійсним членом ВУАН, він очолив її катедру нової історії України, Історичну Секцію з численними комісіями, а також Археографічну Комісію.
Персонал ВУАН зріс у 1924 р. до 160 осіб.
Динаміка публікацій ВУАН: 1923 — 32, 1925 — 52, 1926 — 75, 1928 — 90, 1929 — 136, 1930 — 116.
З 1930 р. виразно почався спад ВУАН у зв'язку з процесом Спілки Визволення України (СВУ).
Протягом 1920-их pp. головну роль у діяльності ВУАН відігравав Історико-Філологічний Відділ (І). На 1927-1928 рр. він мав такі катедри: історико-філологічна (керівник А.Кримський), історії укр. мови (Є.Тимченко), укр. усної словесности (А.Лобода), історії новітнього укр. письменства (С.Єфремов), давнього укр. письменства (В.Перетц), давньої історії укр. народу (Д.Багалій), новітньої історії укр. народу (М.Грушевський), іст. географії (О.Грушевський), візантологи (Ф.Мищенко), історії укр. мистецтва (О.Новицький). Крім того, 1928 року І Відділ мав 39 комісій, інститутів, комітетів і музеїв. При І Відділі були такі наук. т-ва: Історичне Товариство Нестора Літописця, Історико-Літературне Товариство, Товариство дослідів української історії, письменства і мови в Ленінграді та інші. Серед серійних видань І Відділу були: «Записки Історико-Філологічного Відділу» (І-XXVII; 1919-1930); наук. журнал «Україна» за ред. М.Грушевського (1924-1930); «Науковий Збірник» Історичної Секції як продовження «Записок» Українського Наукового Т-ва в Києві, за ред. М.Грушевського (XIX-XXXII; 1924-1929); науковий щорічник «Первісне громадянство», кн. І-IV (1926-1930) за ред. К.Грушевської; «Етнографічний Вісник» за ред. А.Лободи і В.Петрова (1-8; 1925-1929), збірник «За сто літ» за ред. М.Грушевського (І-VI; 1927-1930). Загалом у 1923-1931 рр. з'явилися 111 нумерованих збірників.
Заходами І Відділу видано низку капітальних історичних праць, зокрема: «Нарис історії України на соц.-екон. ґрунті» (І; 1928), «Нарис укр. історіографії» (І-II; 1923-1928), «Укр. мандрований філософ Г.Сковорода» (1926) та ін. Д.Багалія; «З примітивної культури» (1924) й «Укр. народні думи» (1927) К.Грушевської; М.Грушевський продовжував публікувати дальші томи «Історії України-Руси» й «Історії укр. літератури»; С.Єфремов видав низку монографій, присвячених укр. літературі XIX ст., А.Кримський опублікував серію сходознавчих праць, серед них: «Історія Персії та її письменства» (1934), «Історія Туреччини» (І-II; 1924-1927), та ін., часто у співпраці з ін. авторами; ювілейні збірники, особливо на пошану Д.Багалія (1927) і М.Грушевського (1928-1929). Історико-Філологічний Відділ перевидав «Словник укр. мови» Б.Грінченка (1927-1928, до літери Н), почав видавати «Рос.-укр. словник» за гол. ред. А.Кримського (1927-1928, доведений до літери П включно), видав 22 термінологічні словники.
Фізико-математичний відділ (II) мав кафедри: геології (П.Тутковський), застосованої (прикладної) математики (Д.Ґраве), прикладної фізики (Б.Срезневський), математичної фізики (М.Крилов), чистої математики (Г.Пфейфер), біології с.-г. рослин (Є.Вогчал), ботаніки (В.Липський), експериментальної зоології (І.Шмальгаузен), хімії (В.Плотников), хімічної технології (В.Шапошников), народного здоров'я (О.Корчак-Чепурківський), клінічної медицини (Ф.Яновський). До II Відділу належало 19 наукових інституцій, зокрема Геологічне Т-во, Ботанічне Т-во, Ін-т Технічної Механіки, Акліматизаційний сад, Мікробіологічний Ін-т й ін. II Відділ видавав: «Записки Фізико-Математичного Відділу» (тт. І-IV; 1928-1929), «Зоологічний Журнал», «Український Ботанічний Журнал», «Геологічні Вісті».
Соціально-економічний відділ (III) мав катедри: історії зах.-руського й укр. права (М.Василенко), статистики (М.Птуха), економіки торгівлі й пром-сти (К.Воблий), історії філософії права (О.Гіляров), звичаєвого права України (О.Малиновський), фінансової науки (Л.Яснопольський), міжнародного права (В.Грабар), цивільного права (С.Дністрянський), історії народного господарства (В.Левитський), політичної економії (С.Солнцев). Серед установ III Відділу були: Демографічний Ін-т (М.Птуха), Т-во Економістів (К.Воблий), Т-во Правників (О.Малиновський) та ряд комісій: зах.-руського та укр. права (М.Василенко), яка досліджувала «Руську Правду», Лит.-Руський Статут, право й держ. лад Гетьманщини та Запоріжжя, Малоросійську Колеґію тощо і видавала «Праці Комісії» нар. госп-ва України (К.Воблий) й ін. У 1923-1927 рр. появилися «Записки Соц.-Екон. Відділу» (тт. І-VI).
При ВУАН діяли наукові товариства у Харкові, Одесі, Полтаві, Дніпропетровську, Кам'янці-Подільському, Чернігові, Лубнях, Ніжені, Миколаєві, Шепетівці; поза Україною — в Ленінграді. В Одесі діяла Комісія краєзнавства при ВУАН, а у Вінниці — Кабінет Виучування Поділля ВУАН.
На 1928 р. ВУАН мала 63 дійсних членів, 16 членів-кореспондентів, 111 штатних і 212 позаштатних науковців. співр.
1930-ті pp. Вже почавши з 1929 р., влада посилила контроль над ВУАН. Це було пряме й доволі брутальне втручання в організаційну та наукову роботу Академії; почалося її опанування й перетворення на радянську установу з обов'язковою ідеологією в дусі марксизму-ленінізму.
На місце пленуму дійсних членів зверхнім органом її стала Рада, до якої ввійшли представники Народного Комісаріату Освіти, а виконавчим органом — Президія (президент, два віце-президенти, неодмінний секретар і 5 академіків).
Того ж року на вимогу влади президентом ВУАН обрали мікробіолога Д.Заболотного, a 1930 року (до 1946 р.) — патофізіолога О.Богoмольця, 1928 року усунено від обов'язків неодмінного секретаря А.Кримського й призначено О.Корчак-Чепурківського.
При виборах 1929 р. ВУАН силоміць накинено як дійсних членів трьох народних комісарів: М.Скрипника, В.Затонського й О.Шліхтера (останній став головою III Відділу), а також низку партійних кандидатів (С.Семковського, М.Яворського, В.Юринця). Тоді ж заарештовано віце-президента ВУАН С.Єфремова, і в процесі СВУ 1930 року засуджено на 10 pоків ув'язнення; разом із ним ряд членів ВУАН (Й.Гермайзе, А.Ніковський, В.Ганцов, Г.Голоскевич, М.Слабченко), а кількадесят наукових співробітників заслано без суду.
У липні 1930 р. ліквідовано Історико-Філологічний Відділ, а його установи включено до III Відділу, який з того часу дістав назву II Соц.-екон. (а першим став Природничо-техн. відділ). Ці два відділи об'єднували у 1931 р. 164 науково-дослідні установи з 242 науковими співробітникми, у тому числі 79 академіків. Більшість установ ВУАН, очолених М.Грушевським, на поч. 1930-х pp. ліквідовано, а його самого депортовано до Москви. У 1930-1931 рр. проведено «чистки» співробітників ВУАН, а також примусові збори з т. зв. «критикою й самокритикою» членів Академії.
На поч. 1930-х pp. припинили своє існування всі серійні видання ВУАН у ділянці гуманітарних наук, а видані раніше були здебільше засуджені й вилучені з ужитку як «націоналістичні». Чимало важливих праць Академії, призначених до друку (або навіть уже надрукованих), знищено у першій пол. 1930-х pp.
Свого вершка досягли репресії проти ВУАН за П.Постишева (1933-1934). 1933 року був ув'язнений ґрунтознавець О.Соколовський, а М.Скрипник наклав на себе руки; 1934 року заслали до Саратова В.Перетца, де він і помер; на засланні померли за невідомих обставин Ф.Шміт, С.Рудницький, кілька pоків перебував на засланні М.Птуха, Тоді ж позбавлено звання академіків усіх чотирьох учених із Галичини, обраних дійсними членами ВУАН 1929 року: М.Возняка, Ф.Колессу, К.Студинського, В.Щурата (їх відновлено в званні академіків після захоплення Галичини 1939 року).
Репресії тривали аж до початку Другої світової війни. 1936 року був ув'язнений В.Затонський, вислані на заслання М.Кравчук, Є.Оппоків, М.Світальський. За невідомих обставин загинули під час примусової евакуації 1941 року А.Кримський і К.Студинський. За підрахунками Н.Полонської-Василенко, у 1930-х рр. репресовано понад 250 наук. співр. ВУАН (у т. ч. 22 академіки). Найбільше число репресованих було серед вчених гуманітарних дисциплін: 49 істориків, 15 археологів, 12 мистецтвознавців, 18 етнографів, 5 сходознавців, 53 літературознавців і філологів, 5 педагогів, 29 правників, 29 економістів; серед інших фахівців: 9 математиків, фізиків і хіміків, 14 зоологів і ботаніків, 19 геологів, 10 медиків, 7 інших.
1934 року внаслідок реорганізації відділи були фактично ліквідовані, і ВУАН стала асоціяцією галузевих інститутів (36 структурних одиниць); її підпорядкували Раді Народних Комісарів УСРР. Відтоді на перше місце в діяльності ВУАН висунулися математика, техніка й природознавчі науки.
Після перейменування ВУАН 1936 року на Академію Наук УРСР вона стала не національною, а територіальною науковою установою. Її знову поділено на три відділи: Суспільних Наук, Матем.-Природничий і Техн. Того ж року ліквідовано Всеукр. Асоціацію Марксо-Ленінських Ін-тів, а її ін-ти передано до АН.
1938 року Другий відділ поділено на Фізико-Матем. і Біол.
На 1939 р. АН УРСР мала такі відділи: Фізико-Хім. і Матем. Наук., Біол. Наук, Суспільних Наук (останній з ін-тами економіки, історії України, археології, укр. літератури, мовознавства, укр. фолкльору).
АН УРСР з 1940 р. Захопивши Волинь і Галичину 1939, сов. влада ліквідувала Наук. Т-во ім. Шевченка і передала його майно АН УРСР. За нім.-сов. війни вона була евакуйована 1941 до Уфи, 1943 перебувала в Москві, а 1944 повернулася до Києва. Спроби укр. учених, які залишилися в Києві під час нім.-сов. війни, відновити бодай частково діяльність УАН наразилися на заборону нім. окупаційної влади, яка завдала наук. установам УАН та їхнім колекціям багато шкоди. 1946 през. АН УРСР став біохімік О. Палладій. 1945 — 46 створено окремий Відділ С.-Г. Наук. Постановою ЦК КПСС і Ради мін-ів СССР від 11. 4. 1963 АН УРСР (як і всі ін. академії нац. респ.) була підпорядкована АН СССР, тобто стала філією рос. академії п. н. всесоюзної.
1962 през. АН УССР став фахівець з ділянки електрозварювання Б. Патон. 1963 АН УРСР реорганізовано за зразком АН СССР, тобто поділено на 3 великі секції: Фізико-Техн. і Матем. Наук, ХімікоТехнологічних і Біол. Наук, Суспільних Наук. 1956 створено Донецький Наук. Центр АН УССР, а згодом ін.: Зах. (Львівський), Харківський, Півд. (ОдеськоКрим.) і Дніпропетровський. На 1977 АН УССР мала 121 д. чл. і 175 чл.-кор. Три її секції охоплювали 11 відділів і 82 наук. установи, у тому ч. 58 н.-д. ін-тів (див. структурну схему АН). Разом у системі АН УССР працювало 12 500 співр. Центр. Наук. Бібліотека АН УССР на 1979 нараховувала понад 10 млн друкованих одиниць, з цього ч. багато в «спецфондах» (ідейно «шкідливих», перев. «націоналістичних»), приступних лише за спеціальним дозволом. АН УССР має своє в-во «Наукова Думка», видає свій орган «Вісник АН УРСР» (з 1947) та «Доповіді АН УРСР» (з 1939). У 1921 — 28 виходили «Звідомлення ВУАН», 1928 — 47 — «Вісті ВУАН».
Якщо до поч. 1930-их pp. ВУАН мала значні здобутки у ділянці гуманітарних наук (гол. українознавчих), то в процесі наступних репресій і реорг-цій ці науки неухильно занепадали, а то й зовсім зникали з планів н.-д. установ АН УССР (класична філологія, орієнталістика, порівняльне літературознавство, історія України до 1917, всесвітня історія, історія Церкви, психологія тощо). Про це свідчать і числові показники: на 118 д. чл. АН УССР 1970 було тільки 10 з ділянки гуманітарних наук. Це або письменники, що науково не працюють (М. Бажан, О. Корнійчук), або партійні ідеологи (А. Скаба, М. Шамота). Натомість на перше місце висунулися фізико-матем., техн. і природознавчі науки, розраховані на конкретне застосування в дальшому розвитку машинобудування, металюргії, енерґетичної бази, раціонального використання енергетичних джерел, піднесення с.-г. виробництва, поліпшення якости продукції, охорону природи тощо. В АН УССР зформувалася низка шкіл, які внесли значний вклад у різні ділянки науки: альгебраїчна школа Д. Ґраве, школа М. Крилова і школа нелінійної механіки, школа О. Динника з теорії пружности, хім. школа Л. Писаржевського, школа В. Глушкова в ділянці теоретичної кібернетики. Великі досягнення АН УССР має в ділянці патофізіології (О. Богомолець), фізики (К. Синельников), ботаніки (М. Холодний), медицини (М. Стражеско, В. Філатов) та ін. У деяких галузях АН УССР вийшла на перше місце в СССР (порошкова металюрґія, електрозварювання; хіміки АН УССР перші в СССР одержали «важку воду», ізотопи водню і кисню, тут також створено першу в СССР електронну обчислювальну машину тощо). Детальніше про ролю УАН в розвитку поодиноких наук див. гасла: Біологія, Економічна наука, Історіографія, Кібернетика (Доповнення), Літературознавство, Математика, Медицина, Технічні науки, Фізика, Хімія та ін. Але брак нормальних контактів з наук. світом поза СССР і сов. бльоком робить АН УССР провінційною наук. установою, а утилітарне наставлення на розвиток техн. наук з занедбанням гуманітарних надає їй суто сов. характеру, позбавляючи дедалі більше прикмет нац. наук. інституції. Про нац. безликість АН УССР, фактично поставленої на службу рос. науці, особливо яскраво свідчить дедалі більша русифікація її видань.
У 1970-их pp. більшість наук. праць АН УССР друкується рос. мовою, а з 36 галузевих журн. лише 16 виходять укр., а решта рос. (13) або двомовні (5) і процес русифікації невпинно триває далі. Сучасні сов. історики фальшують минуле УАН, не згадують про «диспути», «чистки», ув'язнення і ліквідацію багатьох її чл. і співр. та про щораз більшу русифікацію усіх установ УАН. У списках чл. АН тепер не згадують визначних учених і заслужених її діячів: С. Єфремова, М. Василенка, С. Рудницького, С. Смаль-Стоцького, Ф. Мищенка, К. Харламповича, М. Слабченка та ін.
[ред.] Література
- Кревецький І. Українська Академія Наук у Києві // Літературно-Науковий Вісник, V-VIII - Л., 1922
- Артемський А. Що таке Всеукраїнська Академія Наук (ВУАН). - К., 1931
- Палладін О. Академія Наук УРСР (1919-1944). - К., 1944
- Ветухів М. Основні етапи розвитку АН УРСР // Літ.-наук. збірник УВАН, І. - Нью-Йорк, 1962
- Марченко В. Планирование научной работы в СССР. На опыте Украинской Академии Наук. - Мюнхен, 1953
- Полонська-Василенко Н. Українська Академія Наук. Нарис історії. І-II. - Мюнхен, 1955-1958
- Історія АН УРСР. І-II. - К., 1967
- Терлецький В. АН УРСР 1919-1969. Короткий історичний нарис. - К., 1969
- The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences, XI, No. 1-2. - Нью-Йорк, 1969
- Nemoshkalenko V., Nоvіkоv М., Pelykh V. Academy of Sciences of the Ukrainian SSR. - K., 1970
- Vernadskу V. The First Year of the Ukrainian Academy of Sciences (1918-1919). - Нью-Йорк, 1970
- Кумпаненко В. О глубоком кризисе в применении украинского языка в публикации научных исследований и научных работ АН УССР в 1969 г. // Укр. Вісник, вип. III. - Балтімор-Вінніпеґ, 1971
- АН УРСР сьогодні. - К., 1977
- История Академии Наук Украинской ССР. - К., 1979 (за ред. Б.Патона).
[ред.] Дивись також
Національна академія наук України

