Озокерит
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Озокерит (нім. Ozokerit, від гр. ózo - пахну и kerós - віск), (гірський чи земляний віск), мінерал з групи нафтидів (бітум), схожий за зовнішнім виглядом на бджолиний віск. Вперше термін озокерит запропонував Глокер у 1833. Утворюється внаслідок кристалізації при охолодженні парафінової нафти. Складається з парафіну, мінеральних олій, смол та інших речовин. Зустрічається у багатьох покладах. Промисловий видобуток вівся у Бориславі на Галичині, у Дзвинячі та Старуні і у інших місцевостях Карпати.
[ред.] Історія видобутку
Найранніша офіційна згадка про О. відома з початку ХІХ ст. У ті часи в Борислав діяло близько 2 тис. озокеритових шахт. Добуток О. проводився вручну. Перший хімічний аналіз озокериту здійснив відомий французький хімік Вальтер у Парижi в 1840.
[ред.] Фізичні властивості
О. має високу теплоємність та низьку теплопровідність. Питома вага в межах від -85 до -95, точка кипіння від 58-100°С. Розчиняється у бензині, нафті, скипидарі, нерозчинний у воді. Колір різниться від світло-жовтого до темно-коричневого. Складається з домішок різних вулгеводнів, що містять по вазі 7-85% вуглецю та 3-14% водню.
Застосовується озокерит при виробництві електричної ізоляції, свічок, у фізіотерапія.
[ред.] Див. також
- Озокеритолікування
- Похідні нафти
Ігор Гр.

