Самовизначення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Самовизначення, принцип, згідно з яким кожна спільнота має невід'ємне право на вільне влаштування свого гром. і політ. життя і сама вирішує форму свого правління. Цей принцип посилається на природне право, і він став з 17 в. провідною ідеєю ліберальної політ.держ. думки. Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, як також ідеологи амер. і франц. революції, висунули на чільне місце ідею С.; її здійснювали конституційні акти багатьох країн у 19 — 20 вв.

Послідовно на цій основі підкреслюється нац. С., тобто право кожного народу на визволення й утворення власної самостійної держави або добровільне влаштування взаємин з ін. державами на основі федерації чи автономії. З цього принципу виникає також змагання чл. того самого народу до об'єднання в одній нац. державі (нім. і італ. рухи в 19 в.). Нац. С. стверджувалося як проґресивна концепція на противагу до принципу леґітимности чи імперіяльної політики. У першій світовій війні держави Антанти частково висунули С. як програму послаблення Центр., держав. Амер. през. В. Вілсон вже у січні 1917 оголосив, що С. є однією з цілей війни, а згодом ще кілька разів підтвердив це, гол. у відомих 14 пунктах. Паризька мирова конференція 1919 непослідовно застосовувала принцип С. до деяких сер.-сх.-евр. народів, не визнаючи його для ін. В ім'я С. велася також ревізіоністична політика окремих народів, не задоволених з поверсальських порядків у часи Ліґи Націй. Ця організація лише частково респектувала принцип С. У ряді спірних територій проведено плебісцити, що вирішувяли голосуванням долю певної території і населення, до якої держави воно має належати. Зокрема ораво на С. не було застосоване Мировою конференцією до укр. народу. ООН у своїй хартії лише заг. посилається на С. (ст. 1, 2), проте пізніше його стверджено щодо колоніяльних народів практично і теоретично (Деклярація про надання незалежности колоніяльним країнам і народам 14. 12. 1960).

Укр. нац. рух у 19 в. посилався на С. лише абстрактно («В своїй хаті, своя правда, і сила і воля...»), і щойно М. Драгоманов уточнив його як політ. програму самоуправління, автономії в складі реорганізованої федеративної Росії чи Австрії. Гасло самостійности як мети С. було поставлене лише в кін. 19 і на поч. 20 в. (І. Франко, М. Міхновський, Ю. Бачинський). У держ.-політ. актах укр. революції 1917 — 18 сильно відчутна ідея С. тол. в універсалах («Хай укр. народ має право сам порядкувати своїм життям»; «Однині самі будемо творити своє життя»; «Твоєю силою, волею, словом Стала на землі укр. вільна Укр. Нар. Республіка»). Низка конституційних актів, проклямацій, дипломатичних нот і заяв укр. урядів 1917 — 21 посилається на засаду С., у тому ч. і на закон про нац.персональну автономію нац. меншостей (22. 1. 1918). Держ.-політ. встановлення ЗУНР, як і її об'єднання з УНР (3. 1. 1919), мотивовано як здійснення права укр. народу на С. У тому ж дусі укладено протести проти заперечення цього права українцям окремих земель.

Сов. уряд Росії з перших днів існування, посилаючись на попередні заяви компартії і писання В. Леніна, пропаґандивно висунув гасло С. (Декларація орав народів Росії 15. 11. 1917), проголосивши «право народів Росії на вільне С. аж до відокремлення і утворення самостійної держави».

17. 12. 1917 рос. Совнарком в ноті до уряду УНР визнав С. України, але одночасно розпочав збройну війну проти укр. держави. Така політика виходила з ком. розуміння С. як права роб. класи (у дійсності компартії) вирішувати, чи С. сприяє революційним цілим. На цій підставі в ком. державах здійснюється політика збереження великих екон.-політ. комплексів і «злиття націй». (Див. Національна політика КПСС).

Незалежно від цього, уряди Сов. Росії й УССР часто посилалися «а С. (угода між РСФСР і УССР від 28. 12. 1920, Ризький договір, протестні ноти з приводу приєднання Галичини до Польщі і т. д.), як також принципом С. виправдувано приєднання зах.-укр. земель до УССР у 1939-45. Проте, конституції УССР (1919, 1929, 1936) не згадують прямо принципу нац. С.

У сов., конституційній теорії С. виступає у зв'язку з правом виходу союзних респ. з СССР (див. Сецесія). Донині не є вирішене питання, чи нац. С. є лише політ. принципом, чи також міжнар.правним; більшість правників-позитивістів бере під сумнів останній висновок. Сов. міжнар. право наполягає на тому, що нац. С. є «міжнар.-правним відображенням нар. і нац. суверенітету».


[ред.] Література


Персоналії Це незавершена стаття про персоналії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


  • Дністрянський С. Самовизначення народів і зв'язок і спілка народів «Воля». Відень 1920;
  • Borys J. The Russian Communist Party and the Sovietization of Ukraine. A Study in the Communist Doctrine of the Self-determination of Nations. Стокгольм 1960; Федєнко П. Марксистські і больш. теорії нац. питання. Мюнхен 1960.