Соціальна комунікація
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Соціа́льна комуніка́ція Можна виділити кілька основних підходів до розуміння сутності соціальної комунікації в сучасній науці. Зокрема, комунікація розглядається як:
- механізм, завдяки якому забезпечується існування та розвиток людських відносин, який включає в себе всі розумові символи, засоби їх передачі у просторі та збереження у часі (Чарльз Кулі);
- обмін інформацією між складними динамічними системами та їх частинами, які здатні приймати інформацію, накопичувати її та перетворювати (Аркадій Урсул);
- інформаційний зв’язок суб’єкта з тим чи іншим об’єктом (Мойсей Каган);
- спосіб діяльності, який полегшує взаємне пристосування людей (Тамотсу Шибутані);
- акт відправлення інформації від мозку однієї людини до мозку іншої (Пол Сміт, Кріс Беррі, Алан Пулфорд);
- специфічний обмін інформацією, процес передачі емоційного та інтелектуального змісту (Андрій Звєрінцев, Альвіна Панфілова).
Узагальнюючи, можна говорити про існування двох підходів до визначення сутності комунікації – механістичного та діяльнісного.
Механістичний підхід розглядає комунікацію як однонаправлений процес передачі та прийому інформації.
Діяльнісний підхід розглядає комунікацію як процес спілкування, обміну думками, знаннями, почуттями, схемами поведінки, а також як спільну діяльність учасників комунікації, в ході якої виробляється спільний погляд на речі та дії з ними.
Теорія комунікації розглядає соціальне значення комунікації, яке означає та характеризує різноманітність зв’язків та відносин, що виникають у людському суспільстві (комунікаційні процеси у суспільстві).
Соціальна комунікація – це обмін між людьми або іншими соціальними суб’єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві.
Виділяються три основні (базові) функції соціальної комунікації:
- Інформаційна функція означає, що завдяки соціальній комунікації в суспільстві передається інформація про предмети, їх властивості, явища, дії та процеси.
- Експресивна функція визначає здатність соціальної комунікації передавати оціночну інформацію про предмети або явища.
- Прагматична функція означає, що соціальна комунікація є засобом, який спонукає людину до певної дії та реакції.
Соціальна комунікація є об’єктом вивчення багатьох наук – як гуманітарних, так і точних. Кожна наука виокремлює з комунікації як об’єкта дослідження свій предмет вивчення:
- технічні дисципліни вивчають можливості та способи передачі, обробки та зберігання інформації, створення спеціальних кодів – систем певних символів та правил, за допомогою яких можна представити необхідну інформацію;
- психологія та психолінгвістика розглядають фактори, які сприяють передачі та сприйняттю інформації, причини, які ускладнюють процес міжособистісної та масової комунікації, а також умотивованість мовної поведінки комунікантів;
- етнографія вивчає побутові та культурологічні особливості комунікації як спілкування в етнічних ареалах;
- лінгвістика займається проблемами вербальної комунікації – нормативним та ненормативним вживанням слів та словосполучень у мові (як усній, так і письмовій);
- паралінгвістика спеціалізується на засобах невербальної комунікації;
- соціолінгвістика досліджує проблеми, пов’язані з соціальною природою мови та особливостями його функціонування у різних соціумах, а також механізми взаємодії соціальних та мовних факторів, які обумовлюють контакти між представниками різних соціальних груп;
- соціологія досліджує проблеми зв’язків та відношень окремих соціальних суб’єктів (окремих особистостей, малих та великих соціальних груп);
- в політології виник окремий напрям, який досліджує політичні процеси з точки зору інформаційного обміну між суб’єктами політики.
| Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |

