Стир
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Стир, права притока Прип’яті, довжина 483 км, сточище — 13 130 км².
Починається на березі Подільської височини, згодом перепливає Волинську височину і Поліську низовину. Ширина річища від 2 до 10 м у верхів'ї, до 30 — 50 м у середній і нижній течії.
Живлення мішане з перевагою снігового. Замерзає у грудні, скресає в березні. Найбільші притоки: Іква і Стубла (праві). Судоплавний від м. Берестечка до гирла; використовується також для лісосплаву та водопостачання. На Стиры — м. Луцьк.
У 1915—1916 над Стиром проходила фронтова лінія між Австро-Угорсько-Німецьким і Російським військом.
Довжина ріки по лівому (основному) руслі 437 км, по правому — 494 км, площа водозбору до розгалуження 11700 км2, загальна (по двом руслах) 13000 км2. Загальне падіння ріки 119,4 м. Основні притоки: р. Радоставка (лівий берег, 404-ий км), р. Болдурка (правий берег, 390-ий км), р. Слонівка (пр. б., 384-ий км), р. Липа (пр. б., 338-км), р. Іква (пр. б., 283-ій км), р. Серня (лів. б., 220-ий км), р. Конопелька (пр. б., 205-ий км), р. Кормин (лів. б., 122-ий км), р. Річиця (лів. б., 38-ий км).
Ріка Стир бере свій початок з чисельних джерел, які виходять на денну поверхню в сильно заболоченій балці, розташованій на 0,5 км від с. Дуб’я Заболотцівського району, Львівської області, на висоті 257 км над рівнем моря.
Загальний напрям течії ріки північно-північно-східний. На 8 км вище границі з Білоруссю, біля гирла р. Стубла, ріка розгалужується на два рукави: лівий, основний (проходить приблизно 80 % стоку) — р. Простир, довжиною 18,0 км; правий, другорядний рукав — р. Старий Стир, довжиною 75,0 км. Обидва рукави з’єднанні рікою Гнила Прип’ять (старе русло р. Прип’ять). Середній спад водної поверхні 0,27 ‰. Басейн довжиною 300 км, середньою шириною 42 км, витягнутий із південно-заходу на північний схід і розташований у двох геоморфологічних областях; верхня й середня частини його перебувають на Волинь-Подільській височині і її відрогах (так називане Волинське Полісся), нижня займає частину великої Поліської рівнини (Прип’ятське Полісся).
Верхня частина басейну являє собою піднесену рівнину, розчленовану глибоко врізаними (50-100 м) річковими долинами й густою мережею ярів і балок (густота яружно — балкової мережі дорівнює 1-1,25 км на 1 км2 поверхні). Для середньої частини басейну характерний бугристо — гривистый рельєф. Дюни й піщані підйоми утворюють гряди, які являються вододілами. Нижня частина басейну значно заболочена й відрізняється низинним плоским рельєфом з окремими гривами, рідкими балками й купинястим мікрорельєфом.
У основі басейну залягають докембрійські кристалічні породи (головним чином граніти й гнейси), оголення яких зустрічаються в долинах рік. Вони покриті зазвичай тріщинуватими й сланцюватими глинами. На останніх залягають крейдові відкладення — піски, мергелі, вапняки. Крейдова товща у верхній і середній частинах басейну покрита неогеновими породами (сірі піски), на яких залягають оолітові вапняки, а також кварцові піски. Поверхневий шар складають четвертинні утворення, для яких характерний розвиток моренних відкладень, флювіогляціальних пісків і суглинків, а також лесу.
Ґрунтові води в межах кристалічного масиву пов’язані із тріщинами в кристалічних породах. У верхній і середній частинах басейну головну роль грають води мергельно-крейдової товщі й девонських пісків.
Води четвертинних утворень відносяться до льодовикового й флювіогляціальних відкладенням, глибина залягання яких у межах Полісся незначна. Ґрунти у верхній частині глинясто-піщані й крупнопилуваті легкосуглинисті, місцями пилувато-важкосуглинисті, у середніх — супіщані й піщанисто-легкосуглинисті, у нижніх — переважно піщані або глинясто-піщані.
Ґрунти у верхів'ї дерново-слабкопідзолисті і чорноземні, і середній частині сірі опідзолені, у нижній — слабко- і середньоопідзолені в комплексі з карбонатними, або дерново-глеєвими й болотними.
Ліси займають близько 22 % площі басейну (2950 км2), у верхній частині переважають широколисті дубові, у середній і нижній — мішані (сосна, дуб). Заболочені землі з лучно-болотною рослинністю займають 1750 км2 (14 %) і розташовані переважно в нижній частині басейну. Озер дуже мало (0,2 %).
Річкова мережа розвинена добре. Коефіцієнт густоти річкової мережі з урахуванням рік довжиною менше 10,0 км становить 0,28, а без врахування останніх — 0,16.
До м. Луцька заплава переважно лугова, суха, з рівною поверхнею, слабко пересічена старицями, складена в основному суглинними й мулисто-глинистими ґрунтами. Нижче вона здебільшого заболочена, спочатку лугова, а в міру наближення до устя стає чагарниковою і зрідка лісовою; поверхня її купиняста пересічена старицями, протоками, рукавами, а також осушувальними канавами; ґрунти торф’янисті. При винятково високих підйомах рівня води навесні і влітку відбувається затоплення заплави па глибину до 2-3,2 м; при звичайних підйомах рівня води глибина затоплення не перевищує 0,5-1,5 м.
Русло помірно і слабко звивисте, місцями у верхній й середній течії ріки сильно звивисте, а біля гирла пряме, переважно нерозгалужене (острови зустрічаються рідко).
У верхній течії ріка вузька (від 2-3 до 10-20 м) у середній і нижній — розширюється до 30-50 м; найбільша ширина ріки 100 м (сс. Стара Рафалівка, Млинок).
Глибина на перекатах становить 0,5-1,5 м, на плесах — 2,0-3,5 м, в окремих ямах — до 6,7-8,6 м. Переважна швидкість течії 0,2-0,5 м/сек, на деяких перекатах досягає 0,9-1,0 м/сек.
У верхній течії русло суцільно заросле водяною рослинністю, у середній й нижній — заростає тільки біля берегів. Дно переважно рівне, піщане, на плесах — мулисто-піщане, на окремих перекатах нерівне, кам’янисте. Береги висотою від 1 до 3 м (іноді, зливаючись зі схилами долини, досягають 10-15 м), круті й дуже круті; у верхній течії вони суглинисті і рідше торф’янисті, порослі чагарником, у нижній — нестійкі до розмиву, піщані або торф’янисті, покриті лучно-болотною рослинністю, місцями чагарником і окремими деревами.
Річний хід рівня води характеризується високим весняним повноводдям, низкою літньо-осінньою меженню, майже щорічно порушеною дощовими паводками і малостійкою, через відлиги, зимовою меженню. Підйом рівня води навесні починається звичайно в першій половині березня, в окремі роки в лютому або квітні; його середня інтенсивність 0,2- 0,5 м/добу, максимальна 1,0 м/добу.
Найвищий рівень спостерігається найчастіше в другій половині березня, висота його при звичайному весняному повноводді становить: 0,3- 2,5 м — у верхній течії, 2,0-2,8 м — у середній і 1,5-2,3 м — у нижній; при винятково високому повноводді відповідно: 0,5-3,8; 3,2-4,8 і 2.0-3,3 м. Зменшення висоти весняного повноводдя в нижній течії пояснюється наявністю досить широкої заболоченої заплави. Строки встановлення літньої межені коливаються в значних межах — від кінця квітня (у верхів'ї) до липня (у низов’ї). Триває межень до жовтня — листопада. Найнижчі рівні спостерігаються найчастіше в червні — липні, рідше в листопаді у верхній течії та у серпні — вересні в нижній. Майже щорічно по ріці проходить кілька дощових паводків, висотою 0,4-1,6 м.
Відзначаються також осінні й зимові підйоми рівня води. Перші викликаються дощами, другі — відлигами, висота їх досягає іноді 2,0-2,6 м. Найнижчі зимові рівні бувають найчастіше наприкінці грудня або в січні.
Середня річна витрата води в м. Луцьк (за 1923, 1941, 1943—1949 рр.) становить 29,8 м3/сек, що відповідає модулю стоку 4,0 дм3/сек з 1 км2. Середній багаторічний модуль стоку в м. Луцьк дорівнює 4,00 дм3/сек з 1 км2, в с. Рожище 3,94 дм3/сек з 1 км2, в с. Полонне — 4,28 дм3/сек з 1 км2.
Внутрішньорічний розподіл стоку досить нерівномірний; найбільша його частина — близько 40-45 % річного стоку проходить навесні (III—V), улітку (VI—IX) проходить 20-25 %, восени — (X—XI) — 12- 13 %, узимку (XII—II) −22-23 %.
Мутність води невелика і становить менше 50 г/м3.
Замерзання ріки починається зазвичай наприкінці листопада - початку грудня. Льодостав встановлюється в грудні, іноді на початку січня або навіть у лютому.
Скресання ріки відбувається в середині березня, йому передує поява вимоїн. Весняний льодохід буває майже щорічно; він триває від 2-3 до 10 днів, супроводжуючись короткочасними заторами льоду біля мостів і на поворотах ріки. Наприкінці березня — початку квітня ріка повністю очищається від льоду.
Вода безбарвна, прозора, придатна для пиття, місцями вона має кислуватий присмак, а в районі м. Луцьк — забруднюється стічними водами промислових підприємств.
По ріці здійснюється вантажне й пасажирське судноплавство; перше — на ділянці від м. Берестечко до гирла, друге — від с. Хрінники до с. Чарторійськ. У нижній течії відбувається сплав лісу плотами. Крім того, ріка частково використовується для потреб гідроенергетики та водопостачання.
Річка займає важливе місце в водному режимі Рівненської АЕС (Хрінницьке водосховище), а також є приймачем стічних вод від трьох цукрових заводів і міст Луцьк, Рожищ, Кузнецовська, Зарічного і ін. Екологічну ємність водного середовища забезпечують добре розвинута лугово-болотна заплава, а також фітомаса вищої водної рослинності. Спостерігаються періодичні замори по всьому профілю річки через надходження (аварійне) стічних вод цукрових заводів (Горохів, Дубно, Гнідава.
| Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

