Радянський народ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Радянський народ (Homo soveticus, рос. мовою Советский народ — Совєтський народ), за усталеним в СССР визначенням — нова іст., соц.політ. спільність людей різних націй і національностей Рад. Союзу. Р. н. є не нац., а понаднац., багатонац. формацією, він не кінцева, а переходова фаза розвитку міжнац. відносин від окремих націй до багатонац. ком. суспільства. Коли комунізм переможе у світовому маштабі, дійде до повного злиття націй: утворення безнац. суспільства.

Керівники СССР і теоретики сов. нац. політики визнають, що творення Р. н. — це керований партією процес. У такому плані Р. н. — штучна ідеологічно-політ. конструкція, накинена керівниками КПСС нерос. народам СССР як інструмент у політиці поборювання їхніх прагнень до держ. незалежности, ліквідації їхніх прав у галузі держ. адміністрації, економіки, шкільництва, культури, нищення етнічної і духовно-культ. самобутностй тих народів та фактичного перетворення їх на росіян.

Поняття Р. н. з'явилося в сер. 1930-их pp., під час погрому нерос. народів, нищення їх культ. верхівки і нац. партійних кадрів, тривалих кампаній проти т. зв. буржуазного націоналізму та припинення всякої боротьби проти рос. великодерж. шовінізму. Офіц. поняття Р. н. вжито вперше в резолюціях 18 з'їзду КПСС (1939) і тоді ж увійшло до статуту КПСС. Проте спробу визначення поняття С. н. зробив щойно Хрущов на 22 з'їзді КПСС (1961): «В СССР склалась нова іст. спільність людей різних національностей, що мають спільні характерні риси, спільну соціялістичну Батьківщину — СССР, спільну екон. базу, соціялістичне господарство, спільну соц.-класову структуру, спільний світоглядмарксизм-ленінізм, спільну мету — побудову комунізму, багато спільних рис у духовному обличчі, в психології». Однак, у схвалену тоді нову програму КПСС ця дефініція не увійшла. Вона появилася щойно в 1970, у тезах ЦК КПСС з нагоди 100-річчя народження Леніна, і була повторена в промовах Л. Брежнєва на 24 (1971) і 25 (1976) з'їздах КПСС.

Проте вже на 22 з'їзді (1961) дано ряд вказівок (вони є в новій програмі КПСС, схваленій на тому з'їзді), що мали закріпити існування і зростання Р. н.: про перемішування населення шляхом обміну кадрами, багатонаціональність союзних респ. і заникання значення кордонів між ними, дальше зменшення відмінностей народів СССР, об'єднуючу силу рос. мови, як мови міжнац. порозуміння, недопустимість нац. «самообмеження», потребу творити понадресп. зони з органами зверхніми над урядами союзних республік. Ще міцніший поштовх для здійснення концепції Р. н. дав 24 з'їзд КПСС (1971).

В офіц. постановах і в наук. літературі пізніших pp. вказано зокрема на такі спільні риси Р. н., як ідеологія, що об'єднує усіх громадян незалежно від національности, єдина сов. культура, зростання почуття приналежности до нової іст. спільноти, і на те, що в рамках Р. н. твориться новий тип сов. людей, які також при збереженні нац. особливостей мають спільні заг.-сов. риси. Підкреслювано теж першочерговість всесоюзних інтересів, зокрема в економіці, над інтересами окремих народів СССР (т. зв. єдиний нар.-госп. комплекс). Така політика КПСС викликала серйозне занепокоєння серед нерос. народів СССР і вже на поч. 1960-их pp. стала однією з причин виникнення нац. руху опору.

Одночасно в СССР робилися спроби наук. обґрунтувати поняття Р. н. як соціологічної категорії. Це питання стало предметом дослідження у численних працях та конференціях. У процесі дискусії виявилися розбіжності думок щодо майбутнього соціялістичних націй і взаємовідношення між ними і Р. н., ролі рос. мови в житті нерос. народів та визначення самого поняття Р. н. як соціологічного феномену і того, чи Р. н. це вже нова сов. нація, отже поч. кінця окремих націй СССР. Частково заторкують питання Р. н. також автори самвидавної літератури, зокрема І. Дзюба, який твердить, що суть концепції Р. н. в тому, щоб «обґрунтувати й виправдати широко розгорнений курс русифікації».

Складовим ідеологічним компонентом концепції Р. н. є радянський патріотизм; за офіц. визначенням — любов громадян СССР, до своєї вітчизни, відданість сов. суспільству, держ. ладові та справі комунізму. У дійсності це інструмент у боротьбі проти нац. прагнень неросіян, традиційно рос. великодерж. шовінізм, на противагу до патріотизму нерос. народів СССР, .

Незалежно від офіційних заяв і публікацій, ЦК КПСС веде послідовну політику держ., політ. та госп. і духовної інтеґрації народів СССР.

Вона здійснюється серед ін. шляхом т. зв. обміну кадрами та творення багатонац. роб. колективів для праці в окремих р-нах СССР, зокрема при різних пром. новобудовах, на зав. та в радгоспах, де працюють робітники багатьох національностей СССР, при чому усі вони позбавлені будь-яких прав нац. меншости і приречені на русифікацію і самі стають знаряддям русифікації ін. нерос. народів. Одночасно на нерос. територію спрямовуються рос. робітники та партійні і держ. керівники. Т. ч. між 1959 і 1970 відсоток рос. населення України зріс з 16,9% до 19.4%, [[|]]Білоруси з 8.2% до 10,4%, Молдавії з 10,2% до 11,6%. Латвії з 26,6% до 29,2%, Естонії з 20,1% до 24,7%; при тому росіяни поселюються гол. ч. у м. нерос. республік. Ступінь урбанізації народів, що мають свої респ., різний: найвищий у росіян (68,0% їх живе в м.), далі вірмен (64.8%), естонців (55,1%), лотишів (52,7%), українців (48,7%); найнижчий у сер.-азійських народів (15 — 25%) і молдаван (20.4%). Нерівномірний також рівень урбанізації усього населення сов. респ.: за переписом 1970, найвищий в Естонській (65%), Рос. (62%), Вірменській (59%) і Укр. (55%), найнижчий — у Молд.(32%).

На підставі наведених статистичних даних не доводиться говорити про рівний ступінь розвитку різних народів і респ. СССР, що мав би творити підставу існування Р. н. Він ще більше порушений, коли ідеться про стан вищої освіти і ч. наук. робітників окремих народів СССР. Так, серед народів СССР, що мають респ. (за винятком грузинів і вірменів), росіяни мають вищий відсоток студентів та значно вищий відсоток наук. робітників й аспірантів, ніж їхня відсоткова частка серед населення СССР. Вищу освіту мають зокрема росіяни, що живуть у нерос. респ. і працюють там у партійному і держ. апаратах; це визначає їхню панівну ролю серед нерос. народів.

Дискримінація нерос. народів та упривілейоване становище росіян виявляється також у тому, що у всіх нерос. респ. існують рос. школи, преса, культ. установи, але таких привілеїв не мають ті народи в РСФСР. Щобільше, у рос. школах у нерос. респ. учаться також діти неросіян; мережа їх (навіть найнижчого ступеня) постійно зростає, а більшість ун-тів і техн. шкіл переведені на рос. мову, що має велике значення у політиці русифікації неросіян. Поширені також у номінально нерос. школах паралельні класи з рос. і нерос. мовами навчання. Меті русифікації служать офіц. пропаґовані мішані подружжя з значною участю росіян. (У другій пол. 1960-их pp. у м. України було мішаних прдруж 26%; вони переважали серед українців, що живуть у діяспорі в РСФСР).

Всупереч запевненням діячів КПСС про вирівняння класової структури окремих народів СССР, що наче б зумовлює існування Р. н. як багатонац., але суцільної соц.-політ. спільности людей, різниці у класовій структурі поодиноких народів СССР надто разючі. Вони найбільш помітні, коли порівняти класову структуру корінних національностей окремих респ. Зокрема росіяни значно випереджають ін. народи у відсотку робітників (особливо тих, що працюють у промисловості) і службовців, зате лише невеликий їх відсоток становлять колгоспники.

Домінатною с роля росіян у КПСС, зокрема в центр. партійному, а також держ. апаратах. Секретаріят ЦК КПСС складається (1975) виключно з росіян. Вони також (поряд грузинів) мають відсотково вищу кількість чл. КПСС супроти їхнього відсотка серед населення СССР: 61,0% і 53,3%; українці: 15,9% і 16,9%; білоруси: 3, % і 3,7%; молдавани: 0,4% і 1,1% і т. п.

Панівне становище росіян віддзеркалюється й у ч. друкованої літератури. З усіх кн. і брошур (ч, одиниць), що були друковані в СССР у 1973, 80,4% припало на рос. мову, періодичних вид. (у тому ч. й журн., але без газ.) — 85,4%, газ. — 62,3% (за їх річним накладом 80,7%). Укр. мовою відповідно: 3,9%, 2,9%, 20,0% (7,8%).

Нерівність між народами СССР посилюється і тим, що КПСС прагне до послаблення нац. відмінностей нерос. народів і посилення усього, що зближує їх з Росією. Звідси постійна війна КПСС проти історії, традиції, культури, мови нерос. народів шляхом їх фальшування або замовчування визвольної боротьби проти царату та сов. влади, обвинувачення їх у т. зв. буржуазному націоналізмі (таких закидів не висувають проти росіян).

Існує також дискримінація нерос. респ. у галузі капіталовкладів, вони не диспонують нагромадженими в них капіталами, що відходять у всесоюзний бюджет без участи органів влади союзних республік. Подібне відбувається в галузі екон. планування та розміщення промисловості.

Концепція Р. н. дещо подібна до політ. концепції «православія» (неправославні звалися «інородцями») та «панславізму» всеімперської національности (громадянства) й «всеімперської культури» в кол. брітанській та франц. імперіях.

Концепція Р. н., що служить ширмою для політики держ. та етнічної уніфікації СССР розходиться з основними тенденціями суспільного й міжнац. розвитку в самому СССР і поза ним. Жаден народ добровільно не зрікається своїх нац. рис і не розчиняється в ін. народах. Теоретики нац. політики КПСС приписують погляди про ламання нац. відокремлення, про зникання нац. відмінностей і про злиття націй Ф. Енґельсові. Однак він говорив не про злиття і зникнення націй, але про взаємозалежність і рівність розвинених націй в умовах соціялізму.

Р. н. не витримує також проби життя як соц.-політ. спільність людей. У СССР немає рівности не тільки між народами, але також між окремими суспільними класами. Сов. суспільство — це по суті класове суспільство, зложене, з одного боку, з упривілейованої правлячої верстви та, з другого — з упосліджених млн селян, робітників та трудової інтелігенції. У це класове суспільство не вніс поважних змін процес урбанізації, що мав затерти сліди між селом і містом. У такому плані фальшивою є також претенсія КПСС, наче б в умовах Р. н. забезпечується соц.-політ. рівність громадян СССР.

[ред.] Див. також

[ред.] Література

  • Енциклопедія українознавства
  • Джунусов М. Многонациональный советский народ - новая историческая общность людей. - М., 1964
  • Рогачев п., Свердлин М. Нации, народ, человечество. - М., 1967
  • Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? - Мюнхен, 1968
  • Матеріали XXIV з'їзду КПРС. - К., 1971
  • Ленинизм и национальный вопрос в современных условиях. - М., 1972
  • Куличенко М. Национальные отношения в СССР и тенденции их развития. - М., 1972
  • Гончарова В. Радянський народ - історична спільність людей // Філософська думка, ч. 2. - К., 1972
  • Маланчук В. Розвиток національних і міжнаціональних відносин на сучасному етапі // Філософська думка, ч. 4. - К., 1972
  • Тадевосян Е. В.И.Ленин о государственных формах решения национального вопроса в СССР. - М., 1973
  • Цамерян И. Теоретические проблемы образования и развития советского многонационального государства. - М., 1973
  • Lewytzkyj В. Sowjetskij narod. Was heist eigentlich «Sowjetvolk»? // Oesterreichische Osthefte, 2 Heft. - Відень, 1973
  • Матюшкин Н. Патриотизм и интернационализм советского народа. - М., 1975
  • Советский народ - новая историческая общность людей. Становление и развитие. - М., 1975
  • Лихолат А., Комаренко Н. Основні напрями у висвітленні проблеми Радянський народ — нова іст. спільність людей // Український історичний журнал, ч. 1. - К., 1976


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Іншими мовами