Прокоф'єв Сергій Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Проко́ф'єв Сергій Сергійович - (11 (23) квітня 1891, маєток Сонцовка Бахмуцького повіту Єкатеринославської губернії (нині село Красне Красноармійського району Донецької області, Україна) — 5 березня 1953, Москва) — радянський (російський) композитор. Лауреат Сталінської премії (1943, 1946 - тричі, 1947, 1951).

Зміст

[ред.] Біографія

[ред.] Дореволюційний період

Народився в сім'ї управляючого Сонцевським маєтком Сергія Олексійовича Прокоф'єва. У віці 13 років поступає до Петербурзької консерваторії, де навчається композиції у К.Лядова, Н.К. Римського-Корсакова, А.К. Глазунова, І.І. Вітоля,. В 1909 закінчує консерваторію як композитор з посередніми оцінками (головним чином через творчі нерозуміння з професурою, що додержувалася академічного напрямку в музиці) і продовжє навчатись в консерваторії як піаніст у А.Н. Єсіпової. В 1914р. закінчує консерваторію як піаніст зі своїм 1-м концертом для ф-но з оркестром, отримавши найвищу оцінку та гран-прі - рояль. В консерваторські роки Прокоф'єв також займається диригуванням у Н.Черепніна, зав'язує дружні стосунки з Н.Мясковським та Б.Асаф'євим.


В 1914-1918 багато концертував в Москві, Петрограді, інших містах Росії. Музика Прокоф'єва стала предметом запеклих дискусій в музичних колах. Для його ранніх творів характерні гротесковість, сатиричні мотиви; це музика принципово антиромантична, часто – жорстко звучна, пронизана дисонансами, дуже енергійна в ритмічному відношенні. Найбільш примітні в цьому періоді балет "Казка про блазня...", 1915), опера "Гравець" по однойменному роману Достоєвського (1915–1916), декілька інструментальних концертів і сонат, Скіфська сюїта (1915) і кантата Семеро їх (1917). Один з шедеврів раннього Прокоф'єва – його Класична симфонія (1917), зразок «нової простоти»: нею композитор немов продемонстрував критикам своє блискуче володіння неокласичним стилем.

[ред.] Закордонний період

У 1918 Прокоф'єв у розпал громадянської смути залишає батьківщину (йому вдається випросити дозвіл на виїзд особисто у Луначарського) та вирушає через Японію в США (через війну в Європі вимушений був рухатись саме таким маршрутом), де активно гастролює як піаніст і диригент. В 1919 Прокоф'єв завершив комічну оперу "Любов до трьох апельсинів" (поставлена в 1921 оперним театром Чікаго). До цього часу відноситься також Третій фортепіанний концерт. В Америці Прокоф'єв не мав значного успіху, що стало причиною його переїзду до Європи.

У 1922 Прокоф'єв переселився до Німеччини в мальовничому приальпійському містечку Етталь, де починає роботу над оперою "Вогняний Янгол". В цьому містечку Прокоф'єв одружився на іспанській співачці Ліні Кодіна (псевдонім Ліна Люб'єра, по переїзду в СРСР - Ліна Іванівна), від якої мав 2 дітей.

В 1923 перебрався до Парижа, де швидко добився визнання, значним чином завдяки знайомству з видатним російським балетмейстером C.Дягілєвим, який поставив його "казку про блазня...", а також заказав балети і пізніше поставив балети "Сталевий скік" (1927) і "Блудний син" (1928). В Парижі Прокоф'єв провів наступне десятиліття, виїжджаючи в тривалі концертні турне по країнах Європи і по Америці, які мали грандіозний успіх.

В 1927 Прокоф'єв вперше відвідує СРСР, де має величезний успіх. Пізніші гастролі до СРСР здійснювались в 1929 та 1932 році. В цей період з'явилися Друга, Третя і Четверта симфонії і Четвертий і П'ятий фортепіанні концерти, в яких стиль Прокоф'єва досяг піку напруженості і гостроти, а також більш м'який за стилем балет "На Дніпрі" (1932).

[ред.] Повернення до СРСР

Після 1933 Прокоф'єв разом з сім'єю переїзжає до СРСР (в 1936 - остаточно). Причина повернення Прокоф'єва є предметом дискусій в колі музикознавців.

Головною причиною повернення композитора вважається туга за батьківщиною ("Я маю знову вжитися в атмосферу рідної землі. Я маю знову бачити справжні зиму і весну, що спалахує миттєво. У вухах моїх має звучати російська мова, я повинен говорити з людьми моєї плоті і крові, щоб вони повернули мені те, чого мені тут не дістає: свої пісні, мої пісні. Тут я позбавляюся сил. Мені загрожує небезпека загинути від академізму" - писав Прокоф'єв).

Окрім того на думку музикознавців характерною рисою характеру Прокоф'єва було бажання бути першим, яке проявлялося в усіх сферах його дільності. Відомо, що в Європі на той час найбільшу славу композиторів та піаністів плекали С.Рахманінов та І.Стравінський, в той час як після успішних гастролей в СРСР Прокоф'єв мав усі шанси бути недосяжним лідером. Зокрема показовим є запис у щоденнику Прокоф'єва від 5 березня 1929 року: «Сталін був на моєму концерті, коли я грав в Москві, і потім, не без гордості, сказав «наш Прокофьев». Відмінно: до Росії можна їхати спокійно!»

Також окремі мемуаристи вказують на карточні борги Прокоф'єва.

[ред.] Радянський період

З поверненням Прокоф'єва в СРСР відмічається різкий стилістичний злам в творчості в бік спрощення, більшої доступності, виразності та класичної строгості музичної мови. Змінюється і образність музики Прокоф'єва. Так, згідно з влучним (і цілком об'єктивним) спостереженням композитора С.М. Слонімського в центрі симфоній Прокоф'єва стоїть людина, а починаючи з П'ятої симфонії (1944) - радянська людина.

Серед найвизначніших творів, написаних в СРСР - "Ромео і Джульєта" (1935), симфонічна казка "Пєтя і волк" (1936), кантата до 20-річчя Жовтня (1937), кантата "Олександр Невській" (1939). В 1938 Прокоф'єв здійснює останні гастролі в Європу та США, які проходять з блискучим успіхом, зокрема Прокоф'єву пропонують вигідний контракт в Голівуді, від якого, однак, композитор відмовився.

У 1941 році, напередодні війни, Прокоф'єв залишає сім'ю — дружину і двох синів — і йде до Міри Мендельсон, поетеси й діяльній комсомолці, згодом - співавторці лібрето його опер "Дуенья" та "Війна і мир".

Під час війни Прокоф'єв відправляється на Кавказ, пізніше в Алма-Ату, де поряд з камерними та симфонічними творами пише фронтові пісні, багато концертує, в 1942 пише музику до фільму "Іван Грозний" (режисер С. Езенштейн). Серед найвидатніших творів воєнних років - 7-а фортепіанна соната (перший твір, удостоєний сталінської премії), опера "Війна і мир", 5-а симфонія, балет "Попелюшка".

[ред.] Останні роки життя

Останній період життя Прокоф'єва надзвичайно складний. В повоєнні роки у композитора розвивається хвороба - гіпертонія, що загострюється важкими приступами. В 1948 році композитор потрапляє під Ждановські ідеологічні чистки, зокрема Прокоф'єв фігурує у славнозвісній Постанові ВКП(б) "Об опере “Великая дружба” В.Мурадели" (10 лютого 1948). У відповідь композитор в дусі епохи висловлює "подяку партії за чіткі вказівки, ухвали, що допомагають (...) у пошуках музичної мови, зрозумілої і близької нашому народу, гідного нашого народу і нашої великої країни".

В тому ж році Прокоф'єв оформлює свій другий брак - з Мірою Мендельсон. В березні 1948-го Ліну Прокоф'єву, іспанку за походженням, заарештовують по звинуваченню в шпигунстві, засуджують до 20 років таборів і засилають до Воркути. За свідченням в'язня Гулага Євгенії Таратути, листи Ліна Іванівна отримувала тільки від своїх синів.

Серед значних творів С.Прокоф'єва останніх років - опера "Повість про справжню людину" (1948), 7-ма симфонія (1952, остання сталінська премія), Симфонія-концерт для віолончелі (1952).

Помер С.Прокоф'єв 5 березня 1953 року - на 40 хвилин пізніше Сталіна та з тієї ж причини: крововилив в мозок. Для радянської спільноти смерть композитора довгий час була затьмареною скорботою, пов'язаною із втратою радянського вождя.

[ред.] Твори

Опери

  • Маддалена (1911; 2-а редакція 1913),
  • Гравець ("Игрок") (за Ф.М. Достоєвським, 1929, Брюссель; 1974, Москва),
  • Любов до трьох помаранчів ("Любовь к трём апельсинам") (за К. Гоцці, 1921, Чікаго; 1926, Ленінград),
  • Вогняний янгол ("Огненный ангел") (за В. Я. Брюсовим, 1927; концертне виконання 1954, Париж; 1955, Венеція; 1983, Пєрмь),
  • Семен Котко (1940, Москва),
  • Заручини в монастирі ("Обручение в монастыре") ("Дуенья", за Р. Шериданом, 1946, Ленінград),
  • Війна і мир (за Л. Н. Толстим, 1943; остаточна редакція 1952; 1946, Ленінград; 1955, там же),
  • Повість про справжню людину ("Повесть о настоящем человеке") (за Б. П. Полевим, концертне виконання 1948, Ленінград; 2-я редакція 1960, Москва);

Балети

  • Казка про блазня, що семеро блазнів перехитрував("Сказка про шута, семерых шутов перешутившего") (1921, Париж),
  • Сталевий скок (1927, Париж),
  • Блудний син (1929, там же),
  • На Дніпрі (1932, там же),
  • Ромео і Джульєтта (за У. Шекспіром, 1938, Брно; 1940, Ленінград),
  • Попелюшка ("Золушка") (1945, Москва),
  • Казка про кам'яну квітку("Сказ о каменном цветке") (за П. П. Бажовим, 1954, Москва);

для солістів, хору та оркестру —

  • ораторія "На страже мира" (слова С. Я. Маршака, 1950),
  • кантати, в т. ч.
    • до 20-річчя Жовтня (текст-монтаж Прокоф'єва з творів К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна, 1937),
    • "семеро їх"
    • Олександр Невський (1939),
  • вокально-симфонічні сюїти, в т. ч.
    • Зимове вогнище ("Зимний костёр") (слова С. Я. Маршака, 1949);

для оркестру —

  • 7 симфоній
    • №1 Класична, 1917;
    • №2 - 1924;
    • №3 - 1928;
    • №4 - 1930, 2-а редакция 1947;
    • №5 - 1944;
    • №6 - 1947;
    • №7 - 1952.
  • Ала і Лоллій (Скіфська сюїта, 1915),
  • симфонічна казка "Пєтя і волк" (1936),
  • Два пушкінських вальси (1949),
  • Ода на закінчення війни (1945)
  • сюїти, поеми, увертюри, та ін.;

концерти з оркестром —

  • 5 для фортепіано (1912; 1913, 2-а редакція 1923; 1921; 1931, для лівої руки; 1932),
  • 2 для скрипки (1917, 1935),
  • симфонія-концерт для віолончелі (1952) та ін.;

камерно-інструментальні ансамблі, в т. ч.

  • сонати для скрипки і фортепіано,
  • соната для віолончели і фортепіано,
  • соната для флейти і фортепіано,
  • 2 квартети;

для фортепіано

  • 9 сонат
    • №1 ор.1 - 1907, 2-а ред. 1909;
    • №2 ор.14 - 1912;
    • №3 ор.28 - 1907, 2-а редакція 1917;
    • №4 ор.29 bis - 1934;
    • №5 ор.38 - 1923, 2-а ред. ор.135, 1952;
    • №6 ор.82 - 1939-40;
    • №7 ор.83 - 1939-42;
    • №8 ор.84 - 1939-44;
    • №9 ор.103 - 1947)
  • Сарказми,
  • Мимолётности (1915-1917),
  • Казки старої бабушки,
  • Етюди (ор.2 та ор.52)
  • Сюїти з балетів "Попелюшка", "Ромео і Джульєтта"
  • пьєси; романси, пісні;
  • музика до спектаклів драматичного театру та кінофільмів.

[ред.] Посилання


музика Це незавершена стаття про музику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.