Римський-Корсаков Микола Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

М.А. Римський-Корсаков
Збільшити
М.А. Римський-Корсаков

Микола Андрійович Римський-Корсаков (Николай Андреевич Римский-Корсаков) (6 (18 березня) 1844, Тихвін — 8 (21 червня) 1908, маєток Любенськ, поблизу Луги, нині Ленінградська область) — великий російський композитор, педагог, диригент, суспільний діяч, музичний критик; член могутньої купки, автор 15 опер, 3 симфоній, симфонічних картин, камерно-інструментальної музики.

Зміст

[ред.] Біографія

Микола Римський-Корсаков народився у провінційному містечку Тихвіні в 200 км від С.-Петербурга. В дитинстві М.А. Римський-Корсаков навчився грі на фортепіано вдома, пізніше - в пансіоні (де М.А. Римському-Корсакову викладали загальноосвітні дисципліни, а також учили грі на фортепіано). В 1859- 1869 М.А. Римський-Корсаков брав уроки в піаніста Ф.А. Канілле. Але батьки М.А. Римського-Корсакова бачили у своєму синові морського офіцера, і відтак М.А. Римський-Корсаков закінчує петербурзького Морського корпуса, бере участь у плаванні на кліпері "Алмаз" (1862-65), і відвідуючи ряд країн Європи, Північної й Південної Америки. Але вже в 1861 він став членом Балакіревського кружка "Могутня купка", який оказав вирішальний вплив на формування особистості й естетичних поглядів його як композитора.

Під впливом і керівництвом М.А. Балакірєва були створені 1-я симфонія (1865), "Сербська фантазія" (1867), ряд романсів та ін. В 60-х рр. творча індивідуальність Римського-Корсакова виявилася насамперед у програмних інструментальних творах, серед яких: симфонічна музична картина "Садко" (1867), 2-я симфонія "Антар" (1868). У ці ж роки він звернувся до оперного жанру, який згодом став провідним у його творчості (в 1872 закінчена опера "Псковитянка", по драмі Л. А. Мея).

З 70-х рр. розширилися рамки музичної діяльності Римського-Корсакова: він був професором Петроградської консерваторії (з 1871, класи практичної композиції, інструментування, оркестровий), інспектором духових оркестрів Морського відомства (1873-84), директором Безкоштовної музичної школи (1874-81), диригентом симфонічних концертів (з 1874), а пізніше й оперних спектаклів, помічником керуючою Придворною співочою капелою (1883-94), очолював Бєляєвський кружок (з 1882). У середині 70-х рр. працював над удосконалюванням своєї композиторської техніки. Саме в цей період - в 1871р. його запрошують для викладання в Санкт-Петербурзьку Консерваторію, із присвоєнням ученого звання - професор; і почавши викладання в Консерваторії Римський-Корсаков виявляє серйозні недоліки у своєїй музичній освіті, і сам починає захоплено вивчати дисципліни, які викладалися у Консерваторії. До цього періоду відоситься його Симфонія №3 C-dur. У 80-х рр. велику увагу композитор приділяв симфонічним жанрам, саме в цей період створює своє найбільше епічне симфонічне полотно - симфонічну сюїту "Шехерезада".

На початку 90-х рр. спостерігався деякий спад творчої діяльності (у цей період вивчав філософію, писав статті, переглянув і відредагував деякі зі своїх колишніх творів). В 2-й половині 90-х рр. творчість придбала виняткову інтенсивність: з'явилися опери "Садко" (1896), "Царська наречена" (по Мею, 1898). Під час Революції 1905-07 Корсаків виступив з активною підтримкою вимог страйкуючих студентів, відкрито засудив дії реакційної адміністрації Петербурзької консерваторії (за що був звільнений з консерваторії, і поновлений на роботі лише після надання консерваторії часткових автономних прав і зміни керівництва).


Портрет М.А. Римьского-Корсакова (художник - Валентин Сєров
Збільшити
Портрет М.А. Римьского-Корсакова (художник - Валентин Сєров

[ред.] Творчість

Творчість Римського-Корсакова глибоко самобутня і разом з тим опирається на класичні традиції. Гармонійність світосприймання, ясність музичного мислення, тонкий артистизм ріднять його з М. И. Глинкою. Пов'язаний із прогресивними ідейно-художніми течіями 1860-х рр., Римський-Корсаков виявляв великий інтерес до народної творчості (склав збірник "Сто російських народних пісень", 1877: гармонізував пісні, зібрані Т.І. Філіпповим, - "40 народних пісень". 1882). Захоплення фольклором, давньо-слов'янской міфологією, народними обрядами знайшло відображення в операх "Травнева ніч" (по М.В. Гоголю. 1879), "Снігуронька" (по А.Н. Островському, 1881) - улюблений музичний твір Римского-Корсакова, який він уважав своїм кращим утвором, "Млада" (1890), "Ніч перед Різдвом" (по М.В. Гоголю, 1895).

[ред.] Оперна творчість

15 опер Римського-Корсакова демонструють розмаїтість жанрових (билина, казка, легенда, історико-побутова драма, лірико-побутова комедія), стилістичних, драматургічних, композиційних рішень (твори, що тяжіють до номерної структури й до безперервного розвитку, опери з масовими сценами й камерні, з розгорнутими ансамблями й без них). Найбільш повне дарування Римського-Корсакова виявилося в творах, пов'язаних з миром казковості, з різноманітними формами російської народної творчості. Тут розкриваються його мальовничо-образотворчий талант, чистота лірики - щирої, але трохи споглядальної, без підвищеної емоційної напруженості.

Увага до внутрішнього миру людини, до психологічного розкриття образів виявилося в камерній опері "Моцарт і Сальери" (на текст А. С. Пушкіна, присвячена А. С. Даргомыжскому, [[1897), в одноактній опері "Бояриня Віра Шелога" (пролог до "Псковитянки", 1898) і особливо в драмі на історико-побутовий сюжет "Царева наречена" (1898). Нові тенденції, характерні для російського мистецтва початку 20 ст., знайшли відображення в опері "Казка про царя Салтана" (по Пушкіну, 1900) з її підкреслено театральною умовністю й елементами стилізації народного лубка, в "осінній казочці" "Кащей безсмертний" (1902), у якій казкова тематика трактується алегорично. Високі морально-філософські проблеми підняті в опері-легенді "Сказання про невидимий град Китеж і діву Февронію" (1904). Остання опера композитора - "небилиця в особах" "Золотий петушок" (по Пушкіну, 1907) - нещадна сатира на царське самодержавство.

Основою оперної виразності Римський-Корсаков уважав спів. Важливу драматургічну роль у його операх виконує й оркестр, якому нерідко поручаються самостійні симфонічні картини, антракти, наприклад "Три чудеса" ("Казка про царя Салтане"), "Битва при Керженці" ("Сказання про невидимий град Китеже..."). Розглядаючи оперу насамперед як музичний твір, Римський-Корсаков велике значення надавав її літературній основі - лібрето. Плідним була співдружність композитора з лібретистом В.І. Бєльським.

[ред.] Симфонічна творчість

Симфонічна творчість Римського-Корсакова в порівнянні з оперним не настільки багатопланова. Образна конкретність музичного мислення композитора визначила його схильність до програмного й жанрового симфонізму. Звідси перевага таких типів і форм, як увертюра (фантазія), симфонічна картина, сюїта. Верхові добутки Римського-Корсакова для оркестру - "Іспанське капричіо" (1887) і симфонічна сюїта "Шехерезада" (1888). Істотне місце у творчій спадщині Римського-Корсакова займає камерно-вокальна лірика. Написав 79 романсів, у т.ч. вокальні цикли "Навесні", "Поетові", "У моря".

Творчість Римського-Корсакова яскраво національно. Композитор використає справжні зразки музичного фольклору й органічно перетворює пісенні інтонації у власних мелодіях. Значний його внесок в область гармонії й інструментування: розширив і збагатив їх колористические можливості, створив свою систему ладово-гармонійних засобів, в основі якої - складні лади (у т.ч. характерний звукоряд - гама Римського-Корсакова, оркестровка поєднує барвистість, блиск із ясністю, прозорістю.


[ред.] Просвітительська і педагогічна діяльність

Важливе просвітительське значення мала диригентська діяльність Римского-Корсакова, що пропагувала твори російських композиторів. Велику роль зіграла його редакторська робота, завдяки якій були опубліковані й виконані багато творів російської музики ("Кам'яний гість" Даргомыжского, "Князь Ігор" Бородіна, "Борис Годунов" й "Хованщина" М. Мусоргского; Римський-Корсаков також підготував і видав, разом з Балакірєвим і А.К. Лядовим, оперні партитури М.Глінки).

Виняткове значення мала його педагогічна діяльність. Творець композиторської школи, Римський-Корсаков виховав 200 композиторів, диригентів, музикознавців, серед яких - А.К. Глазунов, А.К. Лядов, А.С. Аренський, М.М. Іпполітов-Іванов, І.Ф. Стравінський, Н.Я. Мясковський, С.С. Прокоф'єв, М. А. Баланчивадзе, Я. Вітол, М.В. Лисенко, А.А. Спендіаров. Частковим узагальненням педагогічного досвіду з'явилися його підручники гармонії й оркестровки, коштовним історичним документом -автобіографічна книга "Літопис мого музичного життя" (1906). В 1944 у місті Тихвін відкритий Дім-музей, в 1971 у Ленінграді - Музей-квартира Римського-Корсакова.

[ред.] Твори

Опери:

  • Псковитянка (1873,2-а редакція 1878; 3-я редакція 1892, постановка 1895, Петербург),
  • Травнева ніч (Майская ночь) (1880)
  • Снігуронька (Снегурочка)(1892)
  • Млада (1892)
  • Ніч перед Різдвом (1895)
  • Садко (1897)
  • Моцарт і Сальєрі(1898),
  • Бояриня Вєра Шелога (пролог до Псковитянки)(1898),
  • Царева наречена (Царская невеста)(1899)
  • Казка про царя Салтана (Сказка о царе Салтане)(1900)
  • Сервілія (1902)
  • Кащей Безсмертний (1902)
  • Пан-Войовода (1904)
  • Сказання про невидиме місто Кітеж і діву Февронію
    (Сказание о невидимом граде Китеже и деве Февронии)(1904)
  • Золотий півник (Золотой петушок)(1907)

Кантати

  • Світезянка (1897),
  • Песнь о вещем Олеге (1899)

та інші

Для оркестру:

  • 3 симфонії (1865, нова редакція 1884; 2-а — "Антар", 1868, нова редакція 1897; 1873, нова редакція 1886),
  • музична картина "Садко" (1867, редакція 1892),
  • Сербська фантазія (1867, редакція 1889),
  • Казка (1880),
  • Симфоніетта на російські теми (1885),
  • Іспанське каприччіо (1887),
  • Сюїта "Шехеразада" (1888),
  • Світле свято (Светлый праздник, Воскресная увертюра, 1888),
  • Дубінушка (зі змішаним хором ad libitum, 1906)

та інші

Інше

  • концерт для фортепіано з оркестром (1883),
  • Фантазія для скрипки з оркестром (1886),
  • Серенада для віолончелі з оркестром (1893) та ін.;
  • твори для інструментів з духовим оркестром;
  • камерно-інструментальні ансамблі;
  • фортепіанні п'єси;

хори з оркестром та a cappella;

  • камерно-вокальні ансамблі;
  • 79 романсів для голосу з фортепіано;
  • обробки народних пісень.


[ред.] Посилання

[ред.] Література

  • Римский-Корсаков Н.А. Летопись моей музыкальной жизни. М., 1982
  • Кунин И.Ф. Н.А. Римский-Корсаков. М., 1988
Commons
ВікіМедія має мультимедійні дані за темою: