Сениця Павло
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сениця Павло (1879 — 1960), композитор і фолкльорист, родом з Київщини. Закінчив Моск. Консерваторію (1909) і там працював викладачем муз. теоретичних дисциплін. У 1921-31 збирав і впорядковував муз. фолкльор. Помер у Москві. Твори: опери «Життя — це сон» (за Кальдероном), «Наймичка» (за Шевченком, не (закінчена) ; симфонія «Дене-де тополі» (1912), вісім струнних квартетів, увертюра для симфонічної оркестри, «Скерцо», «Муз. малюнок» та «Пісня без слів» для фортепіяна, дві «Думи» для віольончелі з фортепіяном, «Леґенда» для скрипки і фортепіяна, хори, сольоспіви, обробки нар. пісень. Вокальні твори С. написані на поезії Т. Шевченка, М. Рильського, П. Тичини, М. Філянського, О. Олеся. В укр. музиці 20 в. твори С., особливо інструментальні, мали новаторське значення. Наук. праці С.: «Сучасна укр. музика» (1923), «Укр. вокальна музика» (1925), «Укр. нар. пісні, записані у Волинській губ. М. Некозаченком» (1926), «П. Демуцький, нарис з його життя і критичний аналіз праць» (1931). Див. ще монографії: Костенко В. «Павло Сениця. До 25-річчя композиторської діяльности» (1930); Михайлов М. «Композитор П. Сениця. Нарис про життя і творчість» (1965).
| Це незавершена стаття про музику. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

