Яворницький Дмитро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Яворницький (Еварницький) Дмитро (6 листопада 18555 серпня 1940, Дніпропетровськ), історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, найвизначніший дослідник історії українського козацтва, д. чл. НТШ (1914) й ВУАН (1929).

Родом з с. Сонцівки б. Дергачів на Харківщині, син дяка. 1881 по закінченні іст.-філол. фак. Харківського Ун-ту Яворницький був залишений для підготови до професури, однак захоплення історією Запоріжжя викликало невдоволення університетського керівництва, і його звільнено з роботи. 1886 — 91 Я. викладав історію в гімназії й на пед. курсах у Петербурзі. Як політ, неблагонадійного його 1892 вислано під нагляд поліції до Ташкенту, з забороною викладати в гімназіях. Тут він продовжував досліди в ділянці історії й археології, склавши «Путеводитель по Средней Азии от Баку до Ташкента в археологическом и ист. отношениях» (1893). 1901 Яворницький оборонив маґістерську дисертацію («История запорожских казаков», 2 тт.) в Казанському Ун-ті; 1897 — 1902 працював як приватдоцент на катедрі історії Росії Моск. Ун-ту. Паралельно з пед. роботою Яворницький продовжував досліди над історією Запор. Січі, організуючи археологічні розкопи на Запоріжжі та відвідуючи архіви Москви, Варшави, Києва, Соловецького манастиря й закордонні (Туреччина, Персія, Палестина).

1902 земська управа і наук. т-во м. Катеринослава запросили Я. на дир. крайового іст. музею ім. О. Поля, в якому він працював до 1932, придбавши для нього цінні рукописи, портрети іст. діячів, мист. картини, одяг запорожців, нумізматичні колекції й ін. 1920 — 33 Я. був викладачем Катеринославського Ін-ту нар. освіти, в якому 1925 — 29 очолював н.-д. катедру українознавства. 1925 Я. обрано чл.-кор. ВУАН. У 1927 — 32 pp. його призначено відповідальним керівником археологічного нагляду над розкопами на території будівництва Дніпрельстану.

Як археолог-дослідник запор. старовини, Яворницький написав розвідки: «Запорожская печера над Днепром» (1885), «Раскопка Кургана „Мухина гора"» (1885), «Раскопка Кургана в д. Вороной» (1885). Готуючися до археологічного з'їзду 1905, що відбувся у Катеринославі, він розкопав бл. 200 могил; завдяки його старанням створено колекцію матеріальних пам'яток — 75 000 експонатів, зв'язаних з Запоріжжям і Півднем України, які зберігаються в Дніпропетровському держ. іст. музеї. Я. досліджував старі церкви: «Церковные памятники Запорожья» (1893), «Церковное устройство у запорожских казаков» (1890), і зібрав понад 600 експонатів церк. старовини, перев. з 18 в.

В іст. дослідах основну увагу Яворницький присвятив історії Запор. Січі, серед них: «История -запорожских казаков», т. 1 (заг. огляд території запорожців, їхнього устрою і побуту, 1892, 2 вид. 1900), т. 2 — історія до 1686 (1895), т. З — історія до 1734 (1897); «Очерки по истории запорожских казаков и Новороссийского края» (1889), «Вольности запорожских казаков» (1898), «Иван Дмитриевич Сирко, славный кошевой атаман запорожских низовых казаков» (1894). Багато матеріалів про Запоріжжя Я. зібрав і містив у «К. Ст.»: «Жизнь запорожских казаков по рассказу современника-очевидца» (1883), «Топографический очерк Запорожья» (1884), «Число и порядок Запорожских Сечей» (1884), «Остров Хортица на реке Днепре» (1886), «Архивные материалы для истории Запорожья» (1886), «Последний кошевой атаман П. И. Калнышевский» (1887); «Главнейшие моменты из истории запорожского казачества» (в «Русской Мысли», 1897), «Гетман Петр Конашевич Сагайдачный» (1913), «Кошовий отаман Осип Михайлович Гладкий» (1928), «Дніпрові пороги» (1928). Цінні фактичними даними зб. Я.: «Сборник материалов для истории запорожских казаков» (1888), «Источники для истории запорожских казаков», т. І — II (1903), «До історії Степової України» (1929). Значення Я. як історика полягає насамперед у зібранні й упорядкуванні джерельних матеріалів, бо в монографічних працях він не завжди додержувався об'єктивної методи та систематичного викладу розвитку укр. історії. Сов. історіографія закидає Я. «ідеалізацію іст. минулого України», мовляв, «він не розумів ролі кляс і клясової боротьби ... і стояв на помилкових позиціях націоналістичної концепції про безклясовість укр. народу».

Яворницький зібрав багатий етногр. і фолкльорний матеріал; ще за студентських pp. він записав понад 1 000 пісень і бл. 500 оп.; серед праць на ці теми варті згадки: «Запорожье в остатках старины и преданиях народа», т. І — II (1888), в якому вміщено 55 малюнків і 7 планів місцевостей (деякі малюнки виконав І.,. Рєпін); «По следам запорожцев» (1898), де зафіксовано зустрічі і розмови з нащадками запорожців, подано пісні про Запоріжжя, описи ігор, нар. танців, матеріалів нар. медицини тощо; «Древнейшие обыватели Южной России» (1899), «Малороссийские народные песни, собранные в 1878 — 1905 гг.» (1906), де зібрано 830 пісень, колядок, щедрівок, веснянок, перев. записаних з голосу; «Рибальчі заводи на низу Дніпра» (1927). У 1906 — 36 Я. зібрав 2 302 пісні, з них 255 з нотами, які, однак, лишилися в рукописі.

На відтинку лексикографії Я. склав «Словник укр. мови» (т. І, А — К, 1920). Частину лексичного 'матеріалу, зібраного Я., використано в словнику Б. Грінченка.

Я. був автором низки літ. творів: зб. поезій «Вечірні зорі» (1910), повістей і оп. «Наша доля — Божа воля» (1901 і 1905), «У бурсу!» (1908), «Поміж панами» (1911), «Драний хутір» (1911), «Русалчине озеро» (1911), «Де люди — там і лихо» (1911), «Три несподівані стрічі» (1912); роман «За чужий гріх» (1907).

Яворницький підтримував творчі зв'язки з сучасними йому укр. культ. діячами, служив порадами І. Репінові до виконання картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» і позував до образу писаря. Журнал «Жовтень» у Львові з ч. 4, 1988, друкує «Історію запор. козаків» Я.


[ред.] Література

  • Енциклопедія українознавства
  • Дорошенко Д. Д. І. Еварницький, «ЛНВ», XII, 1913;
  • Дорошенко Д. Запорозький батько, «Дніпрова Хвиля», 8, 1913;
  • Єфремов С. Письменник-кольорист, Записки іст.-філол. відділу УАН, 1927;
  • Збірник Дніпропетровського крайового 1ст.-археологічного музею, т. І. Дніпропетровське 1929;
  • Петров В. Пам'яті академіка Д. І. Яворницького, «Вісті АН УРСР», 7 — 8, 1940;
  • Шаповал І. В пошуках скарбів. К. 1963;
  • Олійник М. Фольклористично-етнографічна діяльність Д. І. Яворницького, «Нар. творчість та етнографія», 6, 1965;
  • Гапусенко І. Дмитро Іванович Яворницький. К. 1969;
  • Шубравський М. Д. І. Яворницький. К. 1972.

[ред.] Посилання

Іншими мовами