Чернецтво
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |
Чернецтво, частина (т. зв. чорного) духовенства, складається з ченців, черниць або монахів, монашок, монахинь (грец. монахос — самітник). Це особи, які, відмовившись від світського життя, перебувають у спеціяльних гуртожитках, манастирях, скитах-лаврах або в цілковитому усамітненні. Вони посвячуються на службу Богові, прагнучи до досконалости життя і віддаючися молитві та покаянню, а ради нього також служінню ближнім, виконуючи діла милосердя (сиротинці, школи, шпиталі й взагалі опіка над хворими, доми для старших осіб, душпастирське служіння тих ченців, які приймають свячення). Ч. зрікається родинного життя і перебуває у безженстві (т. зв. обіт-приречення чистоти), приймаючи невибагливе і вбоге життя (обіт убозтва). Однак, не всі ченці, зокрема на Сх., складали формальне приреченняприсягу на згадані вище «обіти». Побут ченців (ч.) і зобов'язання регулюються чернечим уставом, на Україні звич. студитським і василіянським. Залежно від чину ч. носять спеціяльний, перев. чорний одяг. При постриженні (посвяченні), що має три ступні, ч. дістає, звич., нове ім'я, що підкреслює зміну попереднього життя, хоч це тепер, зокрема в Кат. Церкві, не обов'язкове. Світські особи, що готуються стати ч., звуться послушниками, вони живуть у манастирях, де виконують різні послуги («послушання») при богослужбах, у госп-ві, на манастирських підприємствах. Частина ч. (у Кат. Церкві більшість) залишається в контакті з світом: працюють активно в душпастирстві, очолюють парафії, обслуговують шпиталі, школи, притулки, працюють науково тощо.
Чернечий стан сам собою не включає жадних свячень, і давніше, зокрема на Сх., свячення приймало тільки невелике число: ті, що були потрібні до духовної обслуги в самих манастирях і їхніх церквах. Такі ч. із свяченням (диякони, ієреї, єпископи) творять т. зв. «чорне» духовенство. Загал ч. перебуває у манастирях, де вони отримують усе потрібне, а свою працю віддають на користь манастиря. У деяких манастирях на Сх., зокрема не кат., частина ч. сама дбає про свої щоденні потреби, збираючися разом тільки на спільні моління, й тому зберігає свої добра і ними адмініструє. Ті й ті ч. працюють у рільництві, обслуговують майстерні, школи, шпиталі, беруть жваву участь не тільки в богослужбах, але й у душпастирстві. Довгий час вони були єдиними носіями освіти й культури, мистецтва та книжности.
На Україні давніше існувала й нечисленна група мандрівних ч., що, шукаючи або вдосконалення, або кращих умов життя, не жили в одному манастирі, а мандрували з одного до ін.
Ч. (манастирська «братія») підлягають ігуменові (гр. «зверхник»), якого вони обирають; виборні бували також ін. чернечі пости. Великі манастирі очолювали звич. архимандрити, що їх у давнину обирали з участю світських, а пізніше їх здебільше призначали тільки світськими (правом подавання) та вищою духовною владою. На Сх., усі манастирі були незалежні один від одного й підпорядковувалися місц. єп.; федерації, еґземпції та ставропігії прийшли значно пізніше.
На Україні Ч. появилося з поч. християнства; є відомості, що при Десятинній церкві існував манастир уже у 10 в. та що 1017 згорів Софійський манастир. З 1062 у Києві існувала велика громада ч. у Печерському манастирі, а у 12 в. в Києві вже було 17 манастирів. За княжих часів усі митр, та єп. в Укр. Церкві традиційно були з-поміж Ч. і мали вплив на світські справи. У 16-17 вв., з поширенням права подавання, на манастир мали великий вплив світські особи. Призначення ігуменів та архимандритів відбувалося тоді часто поза церк. зверхністю, і сторонні особи використовували майно манастирів, збіднювали ч. та вносили заколот у їхнє життя. Суперництво, напади, сутички знижували духовний рівень Ч., хоч і тоді окремі ч. і чернечі громади були центрами рел. і культ, життя. У манастирях працювали визначні богослови і письм. (Мелетій Смотрицький), а у ч. постригалися чл. княжих й ін. визначних родів; так, у кін. 16 в. стали ч.: кн. Димитрій Зубровицький, Олександер Санґушко, Іван Тишкевич; у манастирі перебувала мати гетьмана І. Мазепи. Укр. ч. прислужилися освіті сусідніх країн, зокрема у першій пол. 18 в. — Росії, напр., ієрархи С. Яворський чи Т. Прокопович, що залишили слід у літературі й богословії. Чернечі громади ставали центрами культури вже з самого поч. заснування Києво-Печерської Лаври, Почаївської Лаври, Дерманського манастиря. У 17 в. заснувалися такі чернечі громади, як Манявський скит (1611), манастирі Густинський (1612), Богоявленський у Києві (1615), Мгарський у Лубнях (1619).
У 19 в., коли укр. Ч. у межах Рос. Імперії було русифіковане, нац.-культ. діяльність провадили у Галичині і на Закарпатті гр.-кат. ч., і деякі з їхніх манастирів (у Жовкві й Мукачеві) стали визначними культ.-осв. і рел. центрами. У манастирях у Лаврові, Дрогобичі і в Бучачі ч. мали школи. У манастирі св. Онуфрія у Львові зберігалася бібліотека з цінними рукописами, василіянський архів та картинна ґалерія.
Перед революцією 1917 на укр. землях у межах тодішньої Рос. Імперії було 129 чернечих громад (чоловічих 81 і жін. 48), які об'єднували бл. 17 000 ч. (10 000 жінок і 7 000 чоловіків).
У 1918-29 pp. більшість манастирів у СССР була ліквідована. За другої світової війни 1941-44 на центр. і сх. укр. землях були чинними 16 манастирів. У 1946 в усьому СССР діяли 104 манастирі; у 1949 було 4886 ч.; це ч. зменшилося 1959 до 47 манастирів (за Рос. Імперії їх було 910) з 2 836 ч. У 1960-их pp. почалося знову переслідування Ч., 1963 закрито Києво-Печерську Лавру. На поч. 1970-их pp. в СССР залишилося тільки 16 манастирів з 1273 ч., у тому ч. 75% жінок. На Україні 1970 було 9 манастирів (7 жін., і 2 чоловічих) з 840 ч., у тому ч. 600 монахинь. Більшість ч. — це старші віком особи (понад 65 pp.) з початковою освітою, рідко з сер., і тільки 4 були кандидатами богословія. Перешкоди на поповнення молодих кандидатів у ч. робить сама моск. патріярхія; вона заборонила приймати у ч. осіб, молодших від 30 років. 1964 за антисов. діяльність видалено з Почаївської Лаври багато ч.
Ч. в Укр. Кат. Церкві набрало дещо відмінної структури і розвинуло багатогранну церк.-культ. діяльність. Поза Україною тепер діє 6 чоловічих і 5 жін. чинів-згромаджень та один інститут катехиток, до них зближений.
Титул «чин» мають василіяни, студити, сх. вітки бенедиктинців та францісканців й сестри василіянки. Всі ін., які постали за останнє ст., звуться згромадженнями. І чини і згромадження централізовані на зразок зах. Ч.: всі вони включені також до активного душпастирського життя поза манастирями, за винятком суто замкненого манастиря сестер василіянок у Півн. Америці, в Асторії. Ті, що поширилися на більше країн, поділені на провінції, які підлягають провінційним настоятелям (протоігуменам тощо), а всім чином-згромадженням керує гол. настоятель (протоархимандрит, архимандрит, генеральний тощо). Разом з радою їх обирають на різний час. З минулого ст. нема вже доживотних архимандритів-настоятелів одного манастиря. До Ч. допускаються ті, що відбули першу пробу-новіціят, який триває 2-3 роки, і то з 18-літнього віку. Друга проба-школа триває звич. 6 pp., по яких кандидат може бути допущений до остаточних приречень, т. зв. вічних обітів, а в чинах — до т. зв. професії тих обітів; тільки після них можна приймати будь-які свячення. До минулого ст. лише з ч. обирали єп. Укр. Кат. Церкви.
1939 в УКЦ було бл. 70 чоловічих чернечих осідків і понад 1 000 ченців та понад 200 жін. манастирів з понад 1400 сестер-черниць. Тепер поза Україною е 53 чоловічі чернечі доми; всіх ченців 725, у тому ч. бл. 300 на Україні та 218 жін. манастирів і бл. 2 400 всіх черниць, у тому ч. бл. 800 на Україні. Близький до них посвятою і працею Ін-т катехиток у Бразілії має 6 осідків і понад 100 членів. Сучасний стан Ч. в діяспорі й на Україні (приблизні числа): Василіяни — найстарший чин, централізований 1617, який у 18 в. нараховував 178 манастирів і 1 225 ч., у тому ч. 944 свящ. Перед 1939 мав 49 манастирів і 686 ч., тепер — 39 чернечих осідків і бл. 500 ченців, у тому ч. бл. 200 на Україні; Студити були відновлені на поч. 20 в., 1939 мали 10 чернечих осідків і 225 ч., тепер 2 доми і бл. 20 ч. у діяспорі та бл. 100 на Україні; Редемптористи — сх. вітка, яку 1913 заснував митр. А. Шептицький з гол. метою — місії для народу. 1939 вони мали 9 домів з 151 ч., тепер — 6 чернечих осідків і бл. 60 ч. та бл. 100 на Україні. Салезіяни — це сх. вітка, існує з 1930. Мають тепер один осідок і бл. 20 ч.; Франціскани — сх. вітка, існує з 1945. Мають 1 дім і бл. 10 ч.; Бенедиктини, сх. вітка, заснована в Пітсбурзькій єпархії з 1948. Мають 1 манастир і бл. 15 ч.; Сестри Василіянки мають гол. завдання — виховання молоді. Перед війною мали 26 домів і бл. 300 черниць;, тепер 65 домів і бл. 800 сестер, у тому ч. бл. 350 на Україні; Сестри Служебниці, діють з 1892, опікуються вихованням дітей (сиротинці, школи тощо) та хворими. 1939 мали 124 осідки і 711 сестер; тепер — 125 чернечих домів та понад 1 000 сестер, у тому ч. понад 300 на Україні; Сестри св. Анни, діють з 1930 в Бразілії, завдання — виховання молоді і діла милосердя. Мають 11 чернечих домів і бл. 80 сестер; Сестри місіонерки Божої Матері діють з 1944 у ділянці виховання молоді і поширення доброї преси. Мають З доми і бл. 20 сестер; Йосифітки, існують з 1894 для опіки над хворими і старшими. 1939 мали 25 домів і бл. 100 сестер, тепер — 14 осідків і бл. 60 черниць; Йосафатки діють з 1911. 1939 мали 10 домів і бл. 40 сестер; Студитки існують з 1921. 1939 мали 7 домів і 71 сестру; Мироносиці існують з 1910 для опіки над хворими й адорації Найсвятіших Тайн. 1939 мали 3 доми і 94 сестри; Сестри св. Родини існують з 1912 для опіки над хворими і церквами. 1939 мали 8 чернечих осідків і бл. 50 сестер; сестри св. Вінкентія, сх. вітка зах. згромадження, працюють у шпиталях. 1939 мали 3 осідки і 80 сестер; Катехитки Серця Христового існують з 1940 в Бразілії для поширення світського апостоляту між народом. Вони не є черницями, але посвятою і працею дуже до них зближені. Мають 6 домів і понад 100 членів.
На Укр. землях по другій світовій війні були закриті всі укр. кат. чернечі осідки, а ченців і черниць розігнано. Багато з них ще залишилося в живих, і в рамках можливостей далі продовжують свою діяльність, маючи також і молодих, які їм допомагають.
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства
- Косак М. Шематизм Провінції св. Спасителя ЧСВВ в Галиції ... і короткий погляд на монастир і монашество руске. Л. 1867
- Терновский Ф. Излишние малороссийские монахи конца 18 ст. КСт., 1882
- Goetz Z. Das Kiever Höhlenkloster als Kulturzentrum des vormongolischen Russlands. Пассау 1904
- Денисов Л. Православные монастыри Российской империи. М. 1908
- Войнар М. Василіяни в укр. народі. Нью-Йорк 1955
- Smolytsch I. Russische Mönchtum. Entstehung, Entwicklung und Wesen. 988 — 1717. Вюрцбурґ 1958
- Цьорох С. Погляд на історію та виховну діяльність монахинь Василіянок. Рим 1964
- Великий А. Нарис історії Згромадження СС Служебниць П.Н.Д.М. Рим 1968
- Oriente Cattolico. Cenni e statistiche. Citta del Vaticano. 1974
- Blazejovskyj D. Byzantine Kyivan Rite Metropolitanes, Eparchies a. Exarchates. Nomenclature a. statistics. Рим 1980
- Ваврик М. Нарис розвитку й стану Василіянського Чину 17 — 20 ст. Рим 1980
- Каталог Сестер Чину св. Василія Великого. Рим 1983
- Catalogus Ordinis Basiliani S. Josaphat. Рим 1983.

