Період Асука
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Історія Японії | |
|---|---|
| Стародавність | |
| Палеоліт | |
| Період Дзьомон | |
| Період Яйої | |
| Період Ямато | |
| *Період Кофун | |
| *Період Асука | |
| Період Нара | |
| Період Хей'ан | |
| Середньовіччя | |
| Період Камакура | |
| Період Муроматі | |
| *Період Нанбокутьо | |
| *Період Сенґоку | |
| Період Адзуті-Момояма | |
| Новий Час | |
| Період Едо | |
| Період Мейдзі | |
| Період Тайсьо | |
| Сучасність | |
| Період Сьова | |
| *Повоєнна Японія | |
| Період Хейсей | |
Період А́сука (яп. 飛鳥時代 - асука дзідай) — епоха в історії Японії (538 — 710). Другий підперіод епохи Ямато. Названий за місцезнаходженням тогочасного політичного центру країни у долині Асука (суч. префектура Нара). Особливостями епохи є поширення буддизму, поява ценралізованої держави китайського зразка, створення першого законодавчого зводу "ріцурьо" та розквіт японської культури під впливом материкових філософських і мистецьких ідей.
Зміст |
[ред.] Походження назви
Назва періоду походить від місця розташування столиці та палаців імператорів Японії 6-8 століття у сучасному районі Асука префектури Нара. Термін "період Асука" активно використовувався мистецтвознавцями і архітекторами для позначення особливостей японської культури 7-8 століть. З початку 20 століття він був використаний істориками для визначення часового відрізку історії Японії, який почався з занепаду культури курганів і закінчився встановленням постійної столиці у місті Хейдзьо (суч. місто Нара).
[ред.] Диктатура роду Соґа
Прийняття буддизму в країні призвело до війни між великими родами Японії. Захисники традиційних вірувань, рід Мононобе (物部氏), були розбиті родом Соґа (蘇我氏), які активно сприяли поширенню закордонного вчення. Перемога останніх закріпила їх політичне лідерство. Соґа почали поставляти дружин імператорському роду і, фактично узурпували владу у країні. Пік їхньої слави припадає на роки життя Сога но Умако (551-626), голови роду Соґа і впливового політика, який міняв імператорів на японському престолі за власним бажанням. За його допомоги вперше трон посіла жінка — імператриця Суйко (593-628).
[ред.] Політика принца Сьотоку
На часи диктаторства роду Соґа припадає діяльність принца-регента Сьотоку (574-622). Він провів велику кількість реформ, які були спрямовані на створення централізованої виконавчої вертикалі та поширення будизму. Принц також склав у 604 році "першу японську конституцію", яка називалась "Конституція сімнадцяти статей". Сьотоку впровадив китайський календар, налагодив транспорту сітку, уклав перші японські історичні хроніки, які на жаль не збереглися до сьогодні, та звів багато буддистських храмів. Він також регулярно відсилав посольства до китайської імперії Суй. В одному із листів посольства, замість старої назви країни Ямато, принц вперше вжив слово Японія (Хіномото, Ніппон).
[ред.] Переворот Тайка
Більшість японських аристократичних родів були невдоволені диктаторством Сога. У 645 році опозиція під керівництвом принца Нака но Ое (майбутнього імператора Тендзі) та Накатомі но Каматарі (засновника роду Фудзівара) знищили родину Сога і захопили владу у країні. Революціонери вирішили провести фундаментальні реформи — "оновлення Тайка" (大化改新). Суть реформ полягала у наближенні японських політичних і соціальних стандартів до цивілізованих, тобто китайських.
Осоновою реформування стало законодавство. Японці перейняли китайські цивільні (律, ріцу) і адміністративні (令, рьо) закони і адаптували їх до свої потреб, виробивши базу для створення "правової держави" — ріцурьо кокка (律令国家).
Було створено централізований владний апарат на чолі з імпреатором та детально розроблена виконавча вертикаль і горизонталь. Відповідальність за справи у країні ніс уряд з міністерствами, які упорядковувалися чиновниками з вельможних родин.
Уся земля, разом із тими, хто на ній проживав, проголошувалася власністю держави, тобто імператора. Були складені земельні кадастри. Населення було записано у реєстри косекі та оподатковано.
У результаті адміністративної реформи, країну поділили на 60 провінцій, які у свою чергу ділися на повіти та села. У кожній провінції розмістили регіональну адміністрацію і військову дивізію.
За заслуги у перевороті Тайка, Накатомі но Каматарі отримав прізвище Фудзівара. Його нащадки стали найбільш наближеним до імператора аристократичним родом, і, фактично, керували країною до кінця 12 століття. Принц Нака но Ое, ставши імператором Тендзі (626-672), вперше серед японських правителів прийняв титул тенно (天皇, "небесного монарха", на Заході перекладається як "імператор"). Його наступник, імператор Темму (631-686), продовжив реформаторську політику свого попередника, посиливши роль монарха у системі влади.
[ред.] Система ріцурьо
Законодавчі положення ріцурьо (律令) були систематизовані та зібрані у кодекси. Першим було укладено Кодекс Омі (668), названий за ім́ям столичного палацу імператора Тендзі. Другий, Кодекс Асука Кійоміхара (689), був написаний у резиденції імператриці Дзіто (645-702). Найбільш повним виданням став Кодекс років Тайхо (大宝律令, тайхо ріцурьо), положення якого, із невеликими доповненнями, діяли аж до 1868 року. Вважається, що цивільний кодекс ріцу було скопійовано з китайських зразків. а адмініствиний рьо сильно перероблено у відповідності до японських реалій.
Згідно Кодексу Тайхо, японська управлінська система очолювалася урядом дайдзьокан (太政官), якому підпорядковувалося вісім міністерств. Серед них — цетральне міністерство, міністерство церемоній, міністерство цивільних справ, міністерство імператорського господарства, міністерство юстиції, військове міністерство, міністерство народних справ і міністерство фінансів. Уряду також підпорядковуваволося відомство релігій. "уряд богів Неба і Землі" дзінґікан (神祇官), який формально був незалежним від основного уряду. Ничже міністерств стояли столичні службові відомства та адміністрації провінцій. Попри те, що китайське законодавство предбачало відбір чиновників незалежно від їхнього соціального походження, японські закони уможливлювали кар́єру лише вихідцям із знатних родин.
Кодекс Тайхо не уточнював функції імператора, але визначав його як незмінного голову держави. Саме це стало причиною довго існування інституту японських монархів, навіть після втрати ними реальної політичної влади у середньовіччі.
[ред.] Міжнародні відносини
До середини 7 століття Японія брала активну участь у міждержавних відносинах країн Східної Азії. Зокрема, японські імператори проводили політику постійного втручання у справи Корейського півострова, на півдні якого вони мали володіння. Японці підтримували королівство Пекче у його боротьбі за виживання з іншими корейськими королівствами — Сілла і Когурьо.
Також, Японія дуже цінувала добросусідські відносини з китайською імперією Тан, у формальній васальній залежності якої вона перебувала. З 600 по 659 роки до західного сусіда було відправлено сім посольст із дарами і даниною.
Різким поворотом у зовнішній політиці Японії періоду Асука стало втручання китайської імперії Тан у корейські справи. 660 року китайці разом із державою Сілла знищили споконвічного союзника японців — державу Пекче. Вцілілі рештки пекчеського королівського двору попрохали військової допомоги Японії, однак союзні японсько-корейські сили були розбиті китайською ескадрою у 663 році у битві при Пекганг. В результаті цієї поразки Корейський півострів був об́єднаний державою Сілла, а Японські острови опинилися під загрозою китайського вторгнення. Японці припинили активіні зовнішньо-політичні дії, кинувши усі сили на укріплення власних володінь на архіпелазі. До Японії прибули тисячі корейських біженців, серед яких були першокласні адміністратори, митці і науковці.
Незабаром, конфлікт Тан між Сілла за верховенство на Корейському півострові, змусив останню прохати допомогу японців і визнати себе васалом японскьких монархів. Проте залежність Сілла від Японії завершилась з перемогою корейців над Тан. Японський зовнішньо-політичний курс на відновлення впливу у Кореї провалився.
Японці відмовилися від активної зовнішньої політики. У 680-х роках вони відновили сюзеренсько-васальні відносини з імперією Тан, але зберегли амбіції стосовно Кореї, що відбилося у формуванні японської концепції "Піднебесної".
[ред.] Культура
Період Асука ознаменувався сильним впливом китайської та корейської культурної традиції на розвиток японської культури. Особливо це позначилося у сферах прикладного мистецтва, скульптурі, архітектурі, одязі.
Однак водночас виробився оригінальний японський стиль. Так архітектурні ансаблі храму Хорюдзі, який був зведений принцем Сьотоку у 607 році, не мають аналогів Китаї чи Кореї. А фрески у кургані Такамацудзука багато у чому відрізняються від материкових зразків.
Період з 646 по 719 роки позначився поширенням так званої "культури Хакухо". Її особливостями стало поширення реалістичного відображення дійсності у скульптурі, живописі і літературі. Частина віршів поетичної збірки "Манйосю" (759) були складені у цей період.
[ред.] Основні події
- 538 — Прибуття посольства з корейської держави Пекче до Японії з пропозицією прийняти буддизм;
- 540 — Створення перших реєстрів іммігрантів з Китаю та Кореї;
- 552 — Диспут між родами Соґа і Мононобе щодо доцільності прийняття буддизму;
- 587 — Перемога родини Соґа над родом Мононобе у релігійній війні;
- 588 — Інтронація імператора Сусюна;
- 592 — Вбивство імператора Сусюна найманцями Соґа но Умако. Інтронація імператриці Суйко. Встановлення диктатури Соґа;
- 593 — Назначення принца Сьотоку регентом;
- 600 — Посольство до китайської імперії Суй;
- 604 — Складання "Конституції Сімнадцяти статей";
- 607 — Посольство до китайської імперії Суй; Перше вживання назви "Японія";
- 645 — Переворот Тайка. Вбивство Соґа но Ірука;
- 646 — Оголошення імператорського едикту "Оновлення Тайка". Початок політико-соціальних реформ;
- 663 — Поразка японських військ у битві при Пекганг. Згортання активного зовнішньо-політичного курсу;
- 670 — Складання загальнояпонського реєстру населення;
- 681 — Складання законодавчого кодексу Асука Кійоміхара;
- 694 — Перенесення столиці до Фудзівара-кьо;
- 701 — Складання законодавчого кодексу Тайхо. Систематизація законів ріцурьо;
- 708 — Початок карбування японської монети;
- 710 — Перенесення столиці до Хейдзьо-кьо (суч. місто Нара).
[ред.] Дивіться також
[ред.] Література
- Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. - Київ: "Аквілон-Прес", 1997. - 256с

