Часи дієслів
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Часи дієслів. Від праслов. мови давньоукраїнська мова успадкувала систему чотирьох минулих часів і одного теперішнього/майбутнього. Аорист (носихъ) був час на означення минулих подій, що наступали одна за одною (розповідний минулий), імперфект (носяхъ) окреслював минулі дії, не включені в ланцюг послідовних подій, перфект (єсмь носилъ) був минулий результативний (минулі події, чиї наслідки тривають), а плюсквамперфект (быхъ носилъ) окреслював минулі дії, що передували ін. минулим. Ця система минулих часів розклалася і в живій мові вийшла з ужитку найпізніше на межі 13-14 ст. з тим, що функції універсального минулого часу перебрав перфект, який уже від 14 в. міг уживатися також без допоміжного дієслова, не мавши, отже, особових закінчень (я, ты, онъ носилъ); уживання допоміжного дієслова єсмь ... краще зберігалося в зах. говірках, де воно, злившися з гол. дієсловом, витворювало нові особові форми (носивем, носивесь... На основі кол. перфекта витворився новий плюсквамперфект (був носив), вживання якого одначе факультативне і який тепер частіше окреслює дію, замірену, але не здійснену. Нерозчленованість теперішнього/майбутнього часу в давньоукр. мові могла надолужуватися вживанням дієслів почьну, хочю, имамь плюс інфінітив у значенні майбутнього часу (почьну носити) або дієслова буду плюс дієприкметник на л (буду носилъ), але вживання цих конструкцій не було граматикалізоване. Від 14 в. починає формуватися новий майбутній час, спершу з допоміжного дієслова иму плюс інфінітив (иму носити, носитиму), а далі також (буду) плюс інфінітив (буду носити). Перебудова системи Ч. д., що припадає в гол. на 14-15 ст. сталася насамперед у наслідок розвитку категорії дієслівного виду. Подібна перебудова відбулася в усіх північнослов. мовах, за винятком лужицьких, тоді як південь (македонська, болг. й сербохорватська мови) в гол. зберіг стару систему часів.
У сучасній укр. мові система Ч. д. будується на протиставленні минулого неминулому. Минулий час не має особових закінчень, а має родові, не-минулий має особові закінчення. He-минулий складається з двох паралельних форм майбутнього часу (буду носити, носитиму) і т. зв. теперішнього. Останній в суті речі атемпоральний і може показувати дію одночасну з мовою (несу дрова), постійну (Десна впадає в Дніпро), минулу (1581 виходить друком Острозька Біблія) і майбутню (понесу дрова) залежно від умов контексту і вибору видової форми. У цілому, отже, укр. мова належить до мов, у яких Ч. д. і категорія часовости в дієслові до певної міри невтралізовані й відіграють підпорядковану ролю. Відповідно, умовний і наказовий способи та інфінітив взагалі не мають Ч. д., а в структурі складного речення нема узгоджености в часі між гол. і підрядним реченням, і теперішній час може вживатися як універсальний у підрядному реченні (Він бачив, що йде дощ — пор. англ. Не saw that it was raining).
| Це незавершена стаття з Енциклопедії українознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

