Історія японсько-українських відносин
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Зміст |
[ред.] Перші контакти
Зв'язки України з Японією датуються початком 20 століття. Вони мали місце переважно в окупованих японцями країнах Східної Азії (у Манчжурії і Північному Китаї) та російському Далекому Сході.
Перші японсько-українські контакти пов'язані з російсько-японською війною 1904-1905 років. У 1904 році колишній студент медичного факультету Київського Університету М. Судзиловський (псевдонім Джон Руссель), дістався через США до Японії і організував допомогу військовополоненим роійської армії та видавав для них часопис. Після поразки Росії у 1905 японці одержали під свій контроль південь Манчжурії, Корею, Курильські острови та південну частину острова Сахалін.
[ред.] Українці Далекого Сходу
У 1905-1913 до російського Далекого Сходу мігрувало близько 180 тисяч українців. Крім того, на Далекому Сході збільшилося чисельність службовців Східно-китайської залізниці та спеціального війська, яке охороняло її. Серед службовців залізниці було, за переписом 1920, понад 20 тисяч українських родин. До українських поселенців на Далекому Сході приїздила театральна трупа К. Кармелюка-Каменського, яка у 1916 відвідала Японію і виступала на японській сцені у Токіо, Кобе, Йокогамі, Камакурі.
Завдяки заходам російського консула у Японії Й. Гашкевича (походив з України) у 1899 році у Владивостоці було засновано Східний Інститут, в якому викладали японську і китайську мови. Серед студентів цього інституту було чимало українців: К. Андрущенко, Б. Воблий, Ф. Даниленко, Т. фон Віккен (українізований німеуь). Вони організували український студентський гурток і згодом жили в Японії. У 1918 році Б. Воблий був призначений уповноваженим гетьманського уряду у "Країні Вранішнього сонця", а Т. фон Віккен склав «Грамматику японского языка».
З 1872 року у Токіо працювала російська првославна місія, членом якої був Незнайко (родом з Приморщини).
Бандурист В. Ярошенко публікував поезії, оповідання, казки і п'єси японською мовою.
[ред.] Перша світова війна
Під час першої світової війни Я. належала до кола держав Антанти і вела війну проти почвірного союзу Центр, держав. З поч. революції в Рос. Імперії японці, разом з ін. державами Антанти, звернули увагу на ситуацію України. На поч. липня 1917 аташе японського посольства в Петербурзі Ашіда відвідав Укр. Центр. Раду й інформувався про становище на Україні. Від листопада 1917 Я. мала свою воєнну місію в Києві на чолі з ген. Такаяначі, а в Одесі японський консулят, який мав нагляд над морським сполученням між Одесою і Дал. Сходом; кораблі з Одеси відвідували і японські порти в Йокогамі, Моджі, Симоносекі. Представник Я. був у Раді амбасадорів, яка 14. 3. 1923 ухвалила приєднати Галичину до Польщі.
В сер. 1918 р. держави Антанти почали інтервенцію на Дал. Сході, куди прибули між ін. і японські війська, 6. 120 тис. вояків. Вони контролювали Уссурійську, Амурську й Забайкальську залізниці; під їхнім контролем була територія, на якій перебувало укр. населення м. Владивостоку, Микольсько-Уссурійську, Хабаровську, Благовіщенську, Чіти. У 1920 — 22 pp. на цих землях існувала Дал.-Сх. Республіка з дем. режимом під протекцією японських експедиційних військ. В уряді цієї республіки українці мали свого мін. П. Марчишина, родом з Галичини, що опинився в рос. полоні. Все укр. життя на Дал. Сході координував укр. Дал.-Сх. Секретаріят (з осідком у Владивостоці), який ставився з застереженням до співпраці з японцями, вважаючи їх за тимчасову окупаційну владу. У листопаді 1922 японці відтягнули свої війська з Дал.-Сх. Республіки, яку окупували сов. війська. Сов. влада ліквідувала всі укр. орг-ції, і бл. 200 укр. діячів було арештовано (з них 24 суджено) за сепаратизм і зв'язки з чужими державами як японських вислужників. Ін. діячі переїхали до Манджурії і разом з місц. українцями, які тут проживали з кін. 19 ст., створили в Харбіні укр. центр. На території Манджурії після збройної японської інтервенції 1931 створено буферну державу Манджу-Ґо, залежну від Я., і тут дійшло до частіших контактів між: укр. колонією і японською військ. місією в Харбіні. Ця остання 1933 передала українцям кол. будинок Укр. клубу у Харбіні, який був перейменований на Укр. Нац. Дім. У 1933 — 35 референтом укр. справ японської військ. місії у Харбіні був К. Хоріє. З дозволу японців у Харбіні появлявся 1932 — 37 тижневик «Манджурський Вісник» за ред. І. Світа.
При кін. 1920-их — на поч. 1930-их pp. середовище УНР в екзилі втримувало зв'язки з. певними японськими військ. колами. У Варшаві ген. В. Сальський встановив контакти з японським військ. аташе полк. Янагітою, який цікавився ситуацією українців на Дал. Сході й у Сибіру. Згодом Янагіта, перебуваючи у Сінкінґу, столиці Манджу-Ґо, сприяв місц. українцям у їхній гром. і політ. діяльності.
У Харбіні українці співпрацювали з відділом управління Півд.-Манджурської залізниці, який підлягав японцям. Серед японських керівників відділу з українцями співпрацювали К. Фукуї, Т. Такахата, Н. Гундзі, а з українців І. Михайлів був посередником до місц. японських установ.
У 1930-их pp. ОУН підтримувала політ. зв'язки з японцями з метою посилення протисов. діяльности на Дал. Сході. Почавши з 1934, ОУН висилала через Токіо в Манджурію своїх людей з подвійним завданням: наладнати зв'язки з укр. населенням на Зеленому Клині під совєтами, ширити інформацію серед вояків Червоної армії, здобути вплив серед укр. еміґрації в Манджурії. Діячі ОУН — Б. Марків, Р. Корда-Федорів, М. Митлюк — заснували в Харбіні «Укр. Далекосхідню Січ» і видавали журн. «Далекий Схід». При кін. 1930-их pp. японці підтримували рос. орг-ції, і тоді припинилася японсько-укр. співпраця в Манджурії. Була спроба відновити її під час другої світової війни, але без особливого успіху. Після того, як СССР оголосив війну Я. (9. 8. 1945), Харбін і Манджурія були зайняті сов. військами; частина укр. діячів виїхала до Шангаю, ін. через Я. до США і Канади.
На культ. відтинку японсько-укр. зв'язки виявлялися насамперед у ділянці літератури. В Я. найбільшу увагу присвячують творчості Т. Шевченка. Вже 1907 надруковано японський переклад вірша «Садок вишневий». Японський поет Т. Сібуя опублікував 1926 зб. «Голос полів» («Нора-ні сакабу»), в якій вміщено вірші про Шевченка. 8 поезій Т. Шевченка японською мовою у перекладі С. Комацу появилися 1959 в «Антології світової поезії» (т. 12). 1964 вийшла у Токіо перша зб. поезій Шевченка під назвою «Як умру» («Ватакусі-ва сіндара»), у якій поміщено 26 перекладів поезій, зроблених Т. Сібуя, С. Комацу, Т. Мураї, X. Тадзава, Т. Кіносіта. Огляди творчости Т. Шевченка подав Т. Сібуя (у літ. місячнику «Сін ніхон бунгаку», 1961), а С. Комаду — огляд змісту «Кобзаря» (у «Довіднику кращих творів світової літератури», 1962). 1961 засновано в Я. «Т-во для вивчення творчости Шевченка». З нагоди 100-річчя смерти і 150-річчя народження Шевченка відбувалися зустрічі японських і укр. письм.
З ін. письм. на японську мову перекладено твори І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини.
7 листопада 2005 року в токійських книгарнях з'явився японо-мовний переклад збірки сучасної української новели. Це важлива подія як для України так і Японії, адже з української літератури в Японії, крім Тараса Шевченка, фактично нікого не знають. До збірки, яка стала "першою ластівкою" художньої прози сучасної України на теренах Країни сонця, що сходить, увійшли твори Юрія Винничука, Володимира Даниленка, Богдана Жолдака, Євгенії Кононенко та інших авторів. В основу японського перекладу покладено авторську антологію сучасної української новели Володимира Даниленка „Квіти в темній кімнаті”, яка побачила світ ще в 1997 році у видавництві „Генеза”.
З японської літератури укр. мовою маємо переклади А. Лотоцького для дітей «Японські казки» (Л. 1926); пізніше з'явилася низка сов. вид.: Н. Такунага «Вулиця без сонця» (О. — X. 1932) і «Тихі гори» (1954), В. Хосої «Текстильник Кодзі» (X. — О. 1932), Т. Кобаясі «Крабо-консервна факторія» (X. 1934), Т. Такакура «Води Хаконе» (К. 1955). За ред. А. Ковалівського зібрано низку перекладів у «Антології літератур Сходу» (X. 1961). На еміграції І. Шанковський переклав збірник двірської поезії 13 ст. «Сто поезій — сто пісень» (1966). 1933 О. Ольжич писав про відродження японського народу в поезії «Японія». Японською мовою писав оп. («Тісна клітка», «Глек мудрощів») і алегоричні казки В. Єрошенко, який 1916 — 23 жив у Японії.
Укр. японологія переходила різні фази. У 1920-их pp. викладали японську мову й літературу в Харківському Університеті. Там вийшов 1926 «Теоретично-практичний курс японської мови» Ф. Пущенка. 1926 у Харкові створено Всеукр. Наук. Асоціяцію Сходознавства (ВУНАС) з філіями у Києві й Одесі, в якій японську секцію очолював Ф. Пущенко, а історію Дал. Сходу досліджували Б. Курц й І. Тригубов. ВУНАС організувала курси сходознавства, на яких був і японський відділ. Ст. про Я. появлялися у вид. Асоціяції: «Бюлетень ВУНАС» (1926-28) і в журн. «Східній Світ» (1927 — 31). 1931 у Харкові видано переклади 26 віршів із старої японської літератури в кн. «Японська лірика феодальної доби» з вступною ст. укр. японіста О. Кремени «Утворення та розвиток японської лірики феодальної доби».
Поза УРСР японознавцем був С. Левинський, який у 1935 — 46 жив на Дал. Сході (у Харбіні, Пекіні, Сайґоні) і працював у поль. консуляті, написав репортаж «З японського дому» (1932). У Орієнтальному Ін-ті у Харбіні навчав.ся В. Одинець, який згодом викладав історію Сх. Европи в Сінкінґському (Hsinking, столиця Манджоу-Ґо) Ун-ті. В. Одинець з японологом А. Дібровою і при співпраці з С. Левинським видали у Харбіні «Укр.-Ніппонський словник». Гол. ред. цього словника був Ясудо Сабуро. Рада Укр. Нац. Колонії у Манджу-Ґо видала 1936 у Харбіні збірник «Далекий Схід», в якому вміщено переклади з ніппонської поезії Кавадзі Рюукоо, Кі-но-Томонорі, Оона Катомі, Іосано Акіко, а також ст. «Нариси ніппонського побуту» і «Народня освіта в Ніппоні (Японії)». Після 1945 А. Ковалівський, проф. історії сер. віків у Харківському Ун-ті, згуртував орієнталістів, серед яких був і японолог Я. Побіленький. 1961 А. Ковалівський видав у Харкові «Антологію літератур Сходу», в якій вміщено переклади поезій і оп. з японської. У Київ. Ун-ті працює знавець японської літератури І. Чирко. Поза межами України відомий історик Я. П. Топеха.
У сучасній Я. з 1954 при Хоккайдському Ун-ті в Саппоро засновано Славістичний Ін-т, який видає славістичний журн. У згаданому ун-ті працює україніст Сеіджі Фукуока, який навчався в Києві й знає укр. мову. Ін. україністом є дослідник творчости Шевченка Каматсу Катсусукі, проф. Ін-ту Чужих Мов у м. Кобе. У Токійському Ун-ті в ділянці слов'янознавства працює проф. Кімура, перекладач на японську «Слова о полку Ігореві». З 1942 існує японський переклад «Повісти временних літ», «Київського літопису» і «Галицько-Волинського літопису» (1942, 2-ге вид. 1946).
[ред.] Література
- Кимура С., Накамура Е. Изучение древнерусской литературы в Японии. В ТОДРЛ (Труды Отдела Древнерусской Литературы). Т. 18. М. — П. 1962;
- Екэмура Е. Шевченко в Японии. В кн.: Шевченко и мировая культура. М. 1964;
- Світ І. Українсько-японські взаємини 1903 — 1945. Нью-Йорк 1972;
- Рудницький Я. З подорожі довкола світу 1970 — 1971. Вінніпеґ 1972.
| Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |

